Рішення

від 27.10.2022 по справі 640/10351/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

27 жовтня 2022 року справа №640/10351/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі по тексту - позивач, Фонд)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» (далі по тексту - відповідач, ТОВ «ВИРОБНИЧО- КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД»)

про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкцій 39 003,85 грн. та пені у розмірі 2 402,40 грн., у загальному розмірі 41 406,24 грн.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що ТОВ «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» в установленому порядку у 2021 році не виконало встановлений статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, згідно звіту за формою 10-ПОІ (річна), відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2021 році становила 36 осіб, відповідно до нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовану 1 особу з інвалідністю, але відповідач не працевлаштував жодної особи з інвалідністю. Окрім того, на підставі згаданого Закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.

Ухвалою від 13 липня 2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/10351/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач письмового відзиву на позов до суду не надав.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ТОВ «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік за формою 10-ПОІ (річна), затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27 серпня 2020 року №591 за погодженням з Держстатом.

Відповідно до вказаного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 36 осіб, з них середьооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» становить 1 особу.

За результатами перевірки звіту Фонд зробив висновок, що ТОВ «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» не виконало 4% нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

За розрахунком Фонду розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, становить 70 475,00 грн. та пеня у розмірі 4 284,88 грн.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зокрема, передбачено, що для підприємств, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, яке використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Керівники підприємств, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Таким чином, підприємства, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

При цьому, підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю.

У свою чергу виконання нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», вважається працевлаштування підприємством, яке використовує найману працю осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі по тексту - Порядок).

У контексті Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку, на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Суд звертає увагу, що законодавством не встановлено періодичності подачі звітності за формою №3-ПН, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте такою особою.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Таким чином, на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17.

При цьому, у частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» установлено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН, що узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі №804/8007/16.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідальність у вигляді обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав доказів подання звітів за формою №3-ПН у спірний період або листів про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю та, відповідно, доказів сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю і виконання вимог законодавства щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідач не довів виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2021 році та не підтвердив вжиття будь-яких заходів по створенню робочих місць та працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Оскільки відповідач, як роботодавець, не надав доказів виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та вжиття ним заходів по створенню робочих місць і працевлаштуванню осіб з інвалідністю, він зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте такою особою, а також пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи відсутність у справі доказів сплати ТОВ «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» адміністративно-господарських санкцій у встановлений законом строк, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів їх сплати, та про задоволення позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень стягнення судового збору з відповідача не передбачено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 70 475,00 грн. (сімдесят тисяч чотириста сімдесят п`ять гривень нуль копійок) та пеню у розмірі 4 284,88 грн. (чотири тисячі двісті вісімдесят чотири гривні вісімдесят вісім копійок).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104; ідентифікаційний код 22869098);

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «РИМІД» (01032, м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. 43; ідентифікаційний код 30723370).

Суддя В.А. Кузьменко