Постанова

від 27.10.2022 по справі 640/9743/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9743/20 Головуючий у І інстанції - Балась Т.П.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера комфорту» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сфера комфорту» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Відповідача № 04162615050106, № 04172615050106 від 23 грудня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що правомірно сформував дані бухгалтерського та податкового обліку за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Техас ЛТД», господарські операції з вказаним контрагентом підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій.

З урахуванням викладеного, Позивач вважає, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу про безтоварність фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акта перевірки податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 04162615050106 від 23.12.2019 та № 04172615050106 від 23.12.2019.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у м. Києві повторно подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в ході перевірки Позивача встановлено безпідставне документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Техас-ЛТД» з підстав відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій Позивача з його контрагентом, оскільки в останнього відсутні достатні трудові та матеріально-технічні ресурси для проведення відповідних господарських операцій.

Також, Відповідач зазначав, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42019040000000351 від 05.04.2019 отримано свідчення директора ТОВ «Техас-ЛТД» щодо його непричетності до створення та фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства, що ставить під сумнів реальність господарських операцій Позивача з його контрагентом за відповідний період.

Відповідач вважає, що контрагент ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» здійснював виконання робіт без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України.

На підставі наведеного Відповідач вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників Сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «Техас ЛТД» за квітень 2019 року показників декларацій з податку на додану вартість та за півріччя 2019 року - показників фінансової звітності з їх відображення у деклараціях з податку на додану прибуток підприємств, за результатами якої складено акт від 29.11.2019 № 166/26-15-05-01-06/39021630, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту»:

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у квітні 2019 року у сумі 44 993,00 грн. та завищено від`ємне значення податку на додану вартість у квітні 2019 року у сумі 21 674,00 грн.

На підставі викладеного, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2019 року:

1) № 04172615050106, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 56 241,00 грн, з яких 44 993,00 грн нараховано за податковими зобов`язаннями та 11 248,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

2) № 04162615050106, яким Позивачу зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), що зараховується до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду у розмірі 21 674,00 грн.

Вважаючи вказані податкові-повідомлення рішення протиправними, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Позивачем та вказаним контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Крім того, протокол допиту свідка не є вироком суду, який набрав законної сили, та у якому були б встановлені факти та обставини стосовно посадових осіб контрагента Позивача, що могли б мати вирішальне значення для висновків акта перевірки, а також для адміністративного суду, тому посилання на викладені у зазначених документах обставини є передчасними та недоречними на етапі досудового розслідування та не можуть бути належними доказами фіктивного характеру вчинених господарських операцій.

Будь-яка обставина, викладена в протоколі допиту свідка, як з формальної, так і з сутнісної точок зору не може бути покладена в основу висновків Відповідача про порушення платником податків вимог податкового законодавства, а покази свідка у кримінальному провадженні, не є беззаперечним доказом, який би підтверджував відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених Позивачем з таким контрагентом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій за участю ТОВ «Компанія «Сфера комфорту» та його контрагента - ТОВ «Техас-ЛТД».

Оцінюючи такі доводи контролюючого органу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Позивач здійснює такі види діяльності: код КВЕД 43.22 Монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування (основний); код КВЕД 28.12 Виробництво гідравлічного та пневматичного устаткування; код КВЕД 27.12 Виробництво електророзподільної та контрольної апаратури; код КВЕД 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику; код КВЕД 43.21 Електромонтажні роботи; код КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; код КВЕД 46.74 Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.54 Роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; код КВЕД 62.01 Комп`ютерне програмування; код КВЕД 71.11 Діяльність у сфері архітектури; код КВЕД 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; код КВЕД 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну; код КВЕД 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н. в. і. у.; код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; код КВЕД 77.12 Надання з оренду вантажних автомобілів; код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; код КВЕД 33.14 Ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування, код КВЕД 33.19 Ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування; 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; 42.21 Будівництво трубопроводів; 42.22 Будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій.

18.02.2019 між Приватним підприємством «Сінта-Сервіс» (Замовником) в особі директора Попова Д.В. та Позивачем (Підрядником) в особі директора Бессага Ю.О. був укладено договір підряду № ХШ/18-02-19 на виконання робіт, з поставки та монтажу обладнання на насосній станції «Колекторна» згідно ТУ № 11252 від 21.10.2015 на будівництві «Будівництво громадсько-житлового комплексу по Харківському шосе, 210 в Дарницькому районі м. Києва», відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов`язання своїми силами та засобами, силами залучених ним субпідрядних організацій побудувати і задати Замовнику монтаж та поставку обладнання на насосній станції «Колекторна» згідно ТУ № 11252 від 21.10.2015 на будівництві «Будівництво громадсько-житлового комплексу по Харківському шосе, 210 в Дарницькому районі м. Києва» відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, яка надається Замовником. Перелік робіт за договором визначається в Зведеній договірній ціні (Додаток № 1 до Договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що Підрядник зобов`язується виконати роботи власними силами та засобами або залученими силами у відповідності із затвердженою проектно-кошторисною документацією, з врахуванням можливих змін обсягів робіт.

Згідно з пунктом 2.1 договору ціна договору складається з витрат Підрядника і Замовника та згідно із Зведеною договірною ціною (Додаток №1 до договору) на підставі Договірних цін по окремим обсягам Робіт Додатки до Договору) становить: без ПДВ - 1830 404,42 грн., ПДВ (20%) - 366 080,88 грн., разом з ПДВ 2 196 485,30 грн.

Відповідно до пункту 3 договору розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника у наступному порядку: після підписання договору Замовник перераховує авансовий платіж на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 5 (п`яти) банківських днів на придбання матеріалів та початок виконання Робіт в розмірі - 1 000 000,00 (Один мільйон вісімсот тисяч) гри. 00 коп., в тому числі ПДВ 166 666 (сто шістдесят тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 67 коп., наступні авансові платежі, у разі аргументованої необхідності, здійснюються в вищезазначеному порядку з зазначенням суми авансу.

Розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі оформлених в установленому порядку актів та довідок за формами КБ-2в та КБ-3, відповідно, протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з дати підписання Сторонами таких документів з обов`язковим наданням підрядником рахунку-фактури з урахуванням авансу.

Остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється замовником не пізніше 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після повного їх завершення, з наданням Підрядником виконавчої документації, актів на приховані роботи та інших необхідних документів, включаючи усунення виявлених недоліків, 5% від загальної суми договору можуть бути перераховані Замовником після надання акту техприймання ПАТ «Київводоканал» та отримання експертного висновку з відповідності обсягів та вартості фактично їх робіт з будівництва об`єктів за Договором.

Згідно з пунктом 4.1 договору строки виконання робіт визначені датою їх початку та закінчення. Датою закінчення робіт вважається дата підписання Замовником акту та довідки (форми КБ-2 та КБ-3) остаточних обсягів робіт.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що Підрядник приймає на себе зобов`язання по забезпеченню матеріальними ресурсами (обладнанням), необхідними для виконання робіт, передбачених договором.

Замовник може передавати підряднику будівельні матеріали/обладнання (або їх частину) без переходу права власності на них до підрядника. Передача оформляється сторонами по акту приймання-передачі (накладній).

Відповідно до пункту 11.1 договору передача закінчених робіт, частини робіт підрядником і приймання їх замовником оформлюється сторонами актами виконаних робіт за формою КБ-2, довідками про вартість виконаних робіт та витрат за формою КБ-3.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.03.2019 ПП «Сінта-Сервіс» було здійснено авансовий платіж у розмірі 1 800 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 6913 від 27.03.2019 на суму 1 000 000,00 грн. та № 7240 від 08.04.2019 на суму 800 000,00 грн. (том 2 а.с. 103-104).

Як зазначено Позивачем в позовній заяві, роботи за вказаним договором на час розгляду даної справи не завершені, тому акт приймання будівельних робіт з ПП «Сінта-Сервіс» не підписано.

На виконання умов вищезазначеного договору підряду, 26.02.2019 між Позивачем (Замовником) в особі директора Бессага Ю.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техас-ЛТД» (Підрядником) в особі директора ОСОБА_3 був укладений договір підряду № 26/02-19, відповідно до якого Підрядних зобов`язується виконати роботи: монтаж та поставка обладнання на насосній станції «Колекторна» згідно ТУ № 11252 від 21.10.2015 на будівництві «Будівництво громадсько-житлового комплексу по Харківському шосе, 210 в Дарницькому районі м. Києва».

Відповідно до пункту 2.1 договору договірна ціна становить 594 718,13 грн., у тому числі ПДВ 99 119,69 грн.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що замовник після підписання цього договору до початку робіт перераховує на розрахунковий рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 400 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 66 666,67 грн.

На підтвердження виконання договору підряду від 26.02.2019 № 26/02-19, між ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» (замовник) та ТОВ «Техас-ЛТД» було підписано наступні документи, якими погоджено об`єм робіт, зокрема: об`єктний кошторис № 2-1 від 26.02.2019 (том 1 а.с.185-187), локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-2 на монтаж системи автоматизації Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 на сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 26.02.2019 (том 1 а.с.189-193), локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-3 на Пусконалагоджувальні роботи системи автоматизації Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 на сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 26.02.2019 (том 1 а.с.194-195), локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-5 на монтажні роботи Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 на сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 26.02.2019 (том 1 а.с.196-202), локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-6 на монтаж системи автоматизації Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 на сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 26.02.2019 (том 1 а.с.203-204), підсумкову відомість ресурсів (том 1 а.с.205-207), розподіл трудовитрат за видами робіт для об`єкта будівництва Будівництво громадсько - житлового комплексу по Харківському шосе 210 в Дарницькому районі м. Києва (том 1 а.с.208).

23.04.2019 Позивачем перераховано ТОВ «Техас-ЛТД» авансовий платіж в розмірі 400 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2467 від 23.04.2019 (том 1 а.с.211).

У зв`язку з наведеним, ТОВ «Техас-ЛТД» складено на ім`я Позивача та зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 23.04.2019 № 10 на суму 400 000,00 грн., у тому числі ПДВ 66 666,67 грн. (том 1 а.с.209-210).

Проте, 02.07.2019 між Позивачем (Кредитором) в особі директора Бессага Ю.О. , ТОВ «Техас-ЛТД» (Первісним боржником) в особі директора ОСОБА_3 та ТОВ «Глобалбуд-Інвест» (Новим боржником) в особі директора Кузнецової В.Г. було укладено договір переводу прав вимоги боргу № 02/07/2019/2, за яким Первісний боржник передав Новому боржнику, а Новий боржник прийняв зобов`язання щодо виконання робіт, що належать Первісному боржнику і став Боржником за договором підряду № 26/02-19 від 26.02.2019, враховуючи виконання пункту 3.1 перед Первісним боржником на загальну суму 400 000,00 грн., укладених між Первісним боржником та ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту».

Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору, за цим договором Кредитор одержує право вимагати від Нового боржника (замість Первісного боржника) належного виконання всіх зобов`язань за договором № 26/02-19 від 26.02.2019 враховуючи виконання пункту 3.1 перед Первісним боржником.

02.07.2019 Позивачем було складено Акт перенесення заборгованості № 37 від 02.07.2019, яким встановлено, що заборгованість ТОВ «Техас-ЛТД» перед ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» становить 400 000,00 грн. по договору № 26/02-19 від 26.02.2019. Даним актом зазначена кредиторська і дебіторська заборгованість ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» визнається заборгованістю перед ТОВ «Глобалбуд-Інвест» по договору № 26/02-19 від 26.02.2019 (том 1 а.с.246).

У вересні 2020 року ТОВ «Глобалбуд-Інвест» виконало, а ТОВ «Компанія «Сфера Комфорту» прийняло підрядні роботи, що підтверджується, зокрема: локальним кошторисом на будівельні роботи № 2-1-6 на Пусконалагоджувальні роботи Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 02.07.2019 (том 2 а.с.1-2), локальним кошторисом на будівельні роботи № 2-1-3 на Пусконалагоджувальні роботи Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 02.07.2019 (том 2 а.с.3-4), локальним кошторисом на будівельні роботи № 2-1-5 на Монтажні роботи Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 02.07.2019 (том 2 а.с.4-10), локальним кошторисом на будівельні роботи № 2-1-2 на Монтажні роботи Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 сучасний насосний агрегат з частотним приводом від 02.07.2019 (том 2 а.с.11-15), підсумковою відомістю ресурсів (том 2 а.с.16-26), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2020 року на суму 400 000,00 грн. (том 2 а.с. 28-29), актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2020 року від 30.09.2020 (том 2 а.с. 30-39), підсумковою відомістю ресурсів по об`єкту: Модернізація насосної станції «Колекторна» із заміною насосного агрегату № 1 на сучасний насосний агрегат з частотним приводом (том 2 а.с. 40-50).

Послуги за вказаними вище договорами придбані Позивачем з метою використання у власній господарській діяльності, а саме, з метою належного виконання власних зобов`язань перед іншим контрагентом, що Відповідачем не спростовано.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та встановлені судом першої інстанції відомості щодо операцій Позивача з його контрагентами, погоджується з мотивами суду першої інстанції, та приходить до переконання щодо належного відображення останнім спірних операцій в бухгалтерському та податковому обліку.

Крім того, Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Техас ЛТД» та ТОВ «Глобалбуд-Інвест» та що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду будь-яких інших належних доказів нереальності спірних господарських операцій.

Окрім того, під час апеляційного розгляду справи колегія суддів вказує на недопустимості притягнення до відповідальності платника податків з огляду на наявність сумнівів щодо фіктивності контрагентів такого платника.

Висновки Відповідача ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів Позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається також на те, що ОУ ГУ ДФС у м. Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019040000000351 від 05.04.2019, в ході якого було допитано засновника та директора/головного бухгалтера ТОВ «Техас-ЛТД» громадянина ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який повідомив, щодо здійснив реєстрацію підприємства від свого імені за винагороду, без мети особистого здійснення фінансово-господарської діяльності. Ні договорів, ні угод з іншими підприємствами не укладав та не підписував, також не створював та не надавав ніяких декларацій, актів виконаних робіт (послуг), накладних, товаро-транспортних накладних та інших документів.

Отже перевіркою встановлено, що від ТОВ «Техас-ЛТД» (код 42240704) діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значущих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника/директора підприємства, який, крім того, не мав ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Щодо необхідності допиту як свідка керівника контрагента Позивача громадянина ОСОБА_3 , який може надати пояснення з приводу проведення господарських операцій із Позивачем та підтвердити, що фінансово-господарською діяльністю ТОВ «ТЕХАС-ЛТД» не займався, первинні документи не підписував, колегія суддів зазначає наступне.

Як на підставу вказаного Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 23 квітня 2019 року у справі № 825/993/13-а, та від 14 травня 2019 року у справі № 813/7584/14.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем аналогічне клопотання було заявлено в суді першої інстанції, за результатом розгляду якого ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2020 року було задоволено клопотання представника Відповідача про виклик свідка.

Викликано у судове засідання в якості свідка директора ТОВ «Техас ЛТД» ОСОБА_3 .

Судові засідання неодноразово відкладались у звязку з неявкою свідка в судові засідання, та суд першої інстанції, у зв`язку з неотриманням свідком кореспонденція суду, дійшов висновку, що допит неможливий.

Колгеія суддів звертає увагу, що в зазначених в акті перевірки поясненнях ОСОБА_3 про непричетність до здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Техас ЛТД» відсутня інформація про те, коли та ким проводився допит та відбирались пояснення щодо непричетності керівника до господарської діяльності даного Підприємства.

Як вбачається з акта перевірки, допит було проведено в межах кримінального провадження № 42018040000000351 від 05.04.2018 року.

Проте, 05.11.2019 року кримінальне провадження № 42018040000000351 закрито за постановою слідчого в частині 2 ст. 205 КК України, а 03.12.2019 року - закрито в частині 2 ст. 209 КК України, що підтверджується Заявою Прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Дніпропетровської області Шестопалова Р. № 21-3275-18 від 03.02.2020 року, наданої Слідчому судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Ісаєвій Д.А (т.1, а.с. 76-77).

Крім того, в матеріалах справи наявна Заява директора ТОВ «ТЕХАС-ЛТД» ОСОБА_3 , засвідчена Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тимофєєвою А.О. 26.06.2019 року (т.1, а.с.81), у якій ОСОБА_3 зазначив, що він займає посаду директора ТОВ «ТЕХАС-ЛТД» з 28 листопада 2018 року по теперішній час. Підписанням даної заяви ОСОБА_3 засвідчив факт господарських взаємовідносин, зокрема з ТОВ «КОМПАНІЯ «СФЕРА КОМФОРТУ» та іншими контрагентами.

Таким чином, наведеними доказами спростовано доводи ГУ ДПС у м. Києві про фіктивність діяльності ТОВ «ТЕХАС- ЛТД».

Більш того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності Позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважала, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

На думку Великої Палати Верховного Суду, вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, сам факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків.

Щодо посилання Відповідача в апеляційній скарзі на відсутність трудових ресурсів, власних та залучених основних засобів колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 доводи Відповідача щодо відсутності в контрагентів Позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим Відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з Позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки Позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається Відповідач.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України, не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції.

Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі № 803/1198/16 та від 05 жовтня 2022 року у справі № 826/9671/18.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які правомірно враховано на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

У взаємозв`язку з вищенаведеним, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між Позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 73 - 76 КАС України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку та не знайшов порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між Позивачем, ТОВ «Техас ЛТД», ТОВ «Глобалбуд-Інвест», з чим погоджується колегія суддів.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 27.10.2022 року.