Ухвала

від 21.10.2022 по справі 446/914/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 446/914/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/824/22 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Соснівка Червоноградського району Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 липня 2022 року про обвинувачення останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

в с т а н о в и л а:

вищенаведеним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.289КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять ) років з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вирішено обчислювати з моменту його затримання, тобто з 6 травня 2022 року.

Обраний запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, продовжено до набрання вироком законної сили, але не більше ніж на 60 днів, тобто до 12 вересня 2022 року включно.

Вирішено питання з процесуальними витратами, речовими доказами та арештом майна.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 5 травня 2022 року в період часу з 20 години 00 хвилин до 22 години 00 хвилин, більш точного часу не встановлено, діючи повторно, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом «ВАЗ», моделі «21061», д.н.з. НОМЕР_1 , користувачем якого є його батько ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи за місцем проживання по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу металевого листа на даху гаражу проник у вказане приміщення. У подальшому, ОСОБА_6 , реалізуючи свій умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, з середини відчинив ворота гаражу та за допомогою ключів, які знаходилися в незачиненому транспортному засобі, без дозволу законного володільця транспортного засобу запустив двигун автомобіля та поїхав у невідомому напрямі, повторно, умисно, протиправно заволодів транспортним засобом «ВАЗ», моделі «21061», д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 14 285, 25 грн.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України - незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно з проникненням у приміщення.

Не погоджуючись із даним вироком, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить застосувати щодо нього ст. 69 КК України та призначити йому більш м`яке покарання.

В обґрунтування апеляційний вимог обвинувачений покликається на те, що вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у вчиненому. Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність у нього на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, він є єдиним годувальником сім`ї, дружині важко одній; те, що потерпілий просив не позбавляти його волі. Звертає увагу, що вину свою усвідомив повністю, допомагав слідству.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.

Прокурор ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.

Потерпілий ОСОБА_9 просив задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого, зазначивши, що останній відшкодував заподіяну йому шкоду, вони з ОСОБА_6 примирились, претензій до обвинуваченого у нього немає.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до вимог ст. 404 КПК України апеляційним судом не переглядаються, через що в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України апеляційний суд виходить з фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції.

Стосовно доводів апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, то такі, на переконання колегії суддів, є слушними.

Так, за змістом статей 409, 414 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції зокрема може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, тобто такого покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети, а також принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчиненого діяння, його небезпечності та особі винного. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Положення ст. 65 КК України визначають загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого суспільно-небезпечного діяння, особи винного та обставин, що впливають на покарання.

Із вироку слідує, що суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, спосіб його вчинення, розкаяння у вчиненому, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, те, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності, а також думку потерпілого з приводу призначення обвинуваченому покарання.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі за відсутності підстав для застосування ст. 75 КК України, та з урахуванням особи обвинуваченого й обставин кримінального правопорушення покарання може бути призначено у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.

Втім, як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали провадження та надав оцінку особі обвинуваченого.

Згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, за це кримінальне правопорушення.

Частина 1 цієї норми надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину». Таке формулювання призводить до висновку, що застосування статті 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України, й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №744/884/17 зазначав, що обставини, що пом`якшують покарання, чи сукупність цих обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, у вчиненні злочину, її поведінкою під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватця.

Так, обвинувачений ОСОБА_6 під час апеляційного перегляду в повному обсязі визнав свою винуватість у кримінальному правопорушенні, виражав щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки, цілком усвідомив протиправність вчиненого ним діяння, зобов`язався в подальшому дотримуватися бездоганної поведінки.

Як зазначено в роз`ясненнях, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», у кожному випадку застосування ст. 69 КК, суд зобов`язаний зазначити у мотивувальній частині вироку не тільки те, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують тяжкість вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а й врахувати мету й мотиви, якими керувалася особа при вчиненні злочину, її роль та поведінку, як під час, так і після вчинення злочинних дій тощо.

Так, після фактичного затримання обвинуваченого, останній добровільно видав ключі від автомобіля, яким він незаконно заволодів, та сам автомобіль, що свідчить про відсутність будь-яких матеріальних збитків та наслідків від вчинення цього кримінального правопорушення, що також підтверджується й позицією потерпілого, який не подавав цивільного позову до обвинуваченого, у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції заявив, що претензій до ОСОБА_6 немає, з сином примирився.

При цьому, на переконання колегії суддів, належну оцінку не отримали й відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме те, що останнійхочараніше і судимий, однак повністю відбув попереднє покарання; на обліку у лікаря-нарколога не знаходиться; на стаціонарному лікуванні у КНП «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на момент розгляду справи не перебуває, однак раніше такий неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у вказаному закладі з діагнозом «психічні розлади внаслідок раннього органічного ураження головного мозку у вигляді психопатоподібного синдрому, педагогічна занедбаність» (м.к.п., а.с. 265); згідно з висновком судово-психіатричної експерта №193 від 17 червня 2022 року ОСОБА_6 психічною хворобою не страждає, виявляє ознаки органічного розладу особистості, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (м.к.п., а.с. 193-196).

З огляду на викладене, апеляційний суд до обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки відносить повне визнання обвинуваченим своєї винуватості, щире каяття та усунення заподіяної потерпілому шкоди.

Як слідує з обвинувального акта, обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого сторона обвинувачення вказує вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах та вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Втім, колегія суддів вважає, що така обтяжуюча ознака як вчинення злочину з використанням умов воєнного стану не знайшла свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, оскільки обстановка, в якій ОСОБА_6 вчинив злочин, не характеризувалась, як така, що пов`язана з воєнними діями або він використав умови воєнного стану при його вчиненні (незаконне заволодіння транспортним засобом в зоні проведення активних бойових дій тощо).

Стосовно такої обтяжуючої ознаки як вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, колегія суддів зазначає, що спосіб вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, мотив та мета його дій не свідчать про те, що такий був спрямований проти ОСОБА_9 , як батька обвинуваченого, виключно через сімейні відносини між ними, жодного насильства по відношенні до потерпілого обвинувачений не застосовував. Відтак підстав вважати дану обставину такою, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , колегія суддів в ході апеляційного розгляду не знайшла.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер та обставини його вчинення, рівень його суспільної небезпеки, який не пов`язаний із застосуванням насильства, не призвів до настання реальних негативних непоправних наслідків, вказані вище дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки повне визнання своєї винуватості, щире каяття та усунення заподіяної потерпілому шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_6 та попередження ним нових злочинів можливе в умовах ізоляції його від суспільства, через що йому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, однак з застосуванням положень ст. 69 КК України, без конфіскації майна, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та не є надто суворим чи м`яким.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_6 покарання змінити у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого внаслідок суворості.

За таких обставин, апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - зміні в частині призначення покарання.

Інших порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно та всебічно розглянути провадження і постановити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінити.

Пом`якшити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, до 3 (трьох) років позбавлення волі без конфіскації майна.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4