Рішення

від 28.10.2022 по справі 127/15012/22

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/15012/22

Провадження № 2/127/1891/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2022 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет, спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про зняття арешту з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна. Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_1 ,що підтверджуєтьсясвідоцтвом просмерть серії НОМЕР_1 від 19березня 2020року. Після його смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, що належало йому при житті, а саме 3/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями, спорудами та земельна ділянка площею 0,0053 га, яка належала йому на праві спільної сумісної власності за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0510136600:02:051:0114. Вказане майно знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги за законом є позивачка та ОСОБА_3 , які звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. Однак постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Конюк В. А. від 13 червня 2022 року за №78/02-31 відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за законом на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , так як на вказане спадкове майно накладено арешт. З змісту довідки Державного нотаріального архіву Вінницької області від 22 січня 2022 року, № 115/01-14 та з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачу стало відомо, що ухвалами Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року та 26 березня 1997 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про поділ домоволодіння, накладено арешт. Вказане обтяження було накладено Першою вінницькою державною нотаріальною конторою. Позивач звертає увагу на те, що розгляд цієї судової справи завершено, арешт накладено ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 березня 1997 року скасовано ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 листопада 1999 року, однак рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно від 06 липня 2022 року за № 64093097 їй відмовлено у внесенні змін до державного реєстру щодо зняття обтяження, так як вона є не належною особою. Крім того, арешт накладений на спірний будинок ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року до даного часу не скасований. При цьому, арешти були накладені за заявами ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , однак ОСОБА_8 в свій час звернулась із заявою про зняття арешту з будинку та розпорядилась своєю часткою у праві власності на спірний будинок, а тому на даний час не є співвласником вказаного будинку, а ОСОБА_2 не має бажання звертатись до суду із заявою про скасування арешту.

Позивач також зазначає, що станом на даний час відсутні будь-які законні підстави для обтяження майна, що належало спадкодавцю, тому вчинення запису про арешт спірного житлового будинку є таким, що порушує її права як спадкоємця при оформлені спадщини. За вказаних обставин просить скасувати арешти, накладені ухвалами Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року та від 26 березня 1997 року на будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та залучено до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет, спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Ухвалою Вінницькогоміського судуВінницької областівід 01серпня 2022року виправлено описку, допущену в ухвалі Вінницького міського суду Вінницької області від 28 липня 2022 року, замінивши по тексту ухвали суду слова (прізвище, ім`я та по батькові третьої особи) в різних відмінках з «… ОСОБА_7 ...» на «… ОСОБА_7 …» в різних відмінках.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03жовтня2022 року (без винесення окремого процесуального документа із занесення до протоколу судового засідання) суд витребував з КП «ВМБТІ» інформацію про власників нерухомого майна, яке виступає предметом спору.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався. Однак подав заяву про визнання позову та просив розгляд справи провести у його відсутність.

Треті особи своїм правом, передбаченим положеннями ст. 181 ЦПК України, на подання письмових пояснень не скористалися.

Сторони у підготовче засідання не з`явилися. Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, однак надали до суду заяви в яких просять розгляд справи провести у їх відсутність та не заперечують щодо скасування арешту майна.

З огляду на заяви суд вважає за можливе розгляд справи провести у відсутність сторін.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приймає визнання позову та дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19 березня 2020 року (а.с.17).

ОСОБА_9 належала на праві приватної власності 7/20 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування посвідченого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 13 січня 1982 року за реєстровим номером № 4-56 та зареєстрованого Вінницьким обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації 26 лютого 1982 року в реєстрову книгу №7669(а.с.21-22).

За біржовим контрактом №1000/042 товарної біржі «Центр нерухомості» (м. Вінниця) від 08 серпня 1996 року про купівлю-продаж нерухомості ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_9 11/100 часток із належних йому 7/20 частин будинковолодіння житлову кімнату 2-4 у будинку, позначеному на плані літ. «А», розташованого у АДРЕСА_1 (а.с. 22 зворот).

01 серпня 2006 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_4 3/25 частки спірного житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами. Даний договір був укладений в простій письмові формі та рішенням Третейського суду від 25 вересня 2006 року визнаний дійсним та визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/25 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 899 кв.м. виділеної рішенням виконкому № 28/1063 від 27 серпня 1953 року від 6/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, що належить ОСОБА_9 на підставі договору дарування посвідченого Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 13 січня 1982 року р№4-56, зареєстрованого в КП «ВООБТІ» за №7669 26 лютого 1982 року (а.с.23-25). ОСОБА_4 зареєструвала право власності на це майно 13 жовтня 2006 року в КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» в книзі № 93, за реєстровим номер запису 7669 (а.с.26).

Тобто ОСОБА_9 належала на праві власності 3/25 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 також належала на праві спільної сумісної приватної власності земельна ділянка площею 0,0053 га, за цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0510136600:02:051:0114, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 вересня 2022 року, № 310042562 (а.с.80-81).

Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на належне померлому майно. За життя останній заповіту не склав, а тому спадкування здійснювалось за законом.

Спадкоємцями за законом першої черги після його смерті є: доньки померлого - позивачка ОСОБА_1 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27 червня 1985 року, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 12липня 1974року та свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 від 12 жовтня 2003 року (а.с.18-19).

Спадкоємці померлого звернулися до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Конюк В. О. із заявами про прийняття спадщини за законом, що підтверджується довідкою Вінницького міського нотаріального округу від 13 червня 2022 року, № 76/01-16 (а.с.37).

Однак, постановою приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Конюк В. О. від 13 червня 2022 року відмовлено ОСОБА_9 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , який належав її батьку ОСОБА_9 , так як на спадкове майно накладено арешт(а.с.38).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13 червня 2022 року № 302584669 слідує, що на житловий будинок АДРЕСА_1 накладено два арешти за реєстровим номером обтяження 5299319, зареєстровано Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 13 липня 2007 року на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці на ім`я власника: ОСОБА_2 та за реєстровим номером обтяження 5299617, зареєстровано Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 13 липня 2007 року на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці на ім`я власника: ОСОБА_8 (а.с.34-35).

З довідки Державного нотаріального архіву Вінницької області від 22 січня 2022 року, № 115/01-14 слідує, що на підставі ухвали Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 23 квітня 1996 року за реєстром номером 10-75 накладено заборону відчуження на цілий житловий будинок під номером АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 .. Відмітка про зняття заборони по фонду Першої вінницької державної нотаріальної контори, не виявлено(а.с.36).

Судом також установлено, що вищевказані арешти були накладені Ленінським районним судом м. Вінниці під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про поділ домоволодіння АДРЕСА_1 , що підтверджується ухвалами Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року та 26 травня 1997 року (а.с.39-40).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 04 листопада 1999 року скасовано арешт на будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_8 накладений згідно ухвали суду від 26 березня 1997 року (а.с.41).

06 липня 2022 року рішенням державний реєстратор прав на нерухоме майно Бірюк М. А. виконавчого комітету Вінницької міської ради відмовив ОСОБА_1 у державній реєстрації обтяження, арешт нерухомого майна на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки звернулась неналежна особа, оскільки власниками даного майна відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є інші особи (а.с.42).

На виконання вимог ухвали суду від 03 жовтня 2022 року до суду надійшла інвентаризаційна справа №206 на об`єкт нерухомого майна, розташованого у АДРЕСА_1 . Згідно даних інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_1 слідує, що власниками вказаного будинку є: ОСОБА_4 , якій належить 3/25 часток вказаного будинку, ОСОБА_9 3/25 часток, ОСОБА_5 27/100 часток, ОСОБА_6 7/50 часток, ОСОБА_2 24/100 часток та ОСОБА_7 11/100 часток.

Позивачка, звертаючись до суду, вказує на порушення її права як спадкоємця.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, зміна правовідношення, припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна», у пунктах 1, 2, зазначено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадкахособа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Абзацом 4 п. 9 вказаної Постанови передбачено, що заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає цивільну справу. При цьому із заявою про скасування заходів забезпечення позову може звернутись лише особа, щодо якої такі заходи забезпечення позову вжито, тобто сторона у справі чи третя особа, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, з позовом про право цивільне, пов`язане з належністю майна, на яке накладено арешт звертається особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй і ця особа не була учасником справи в межах якої здійснено забезпечення позову.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин та відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України розглядаються судом цивільної юрисдикції. Вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17.

Нормою статті 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правовий режим власності, відповідно до ст. 92 Конституції України визначається виключно законами України.

Згідно ч 1 ст. 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право користуватися, розпоряджатися та володіти своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку, що право власності проявляється у правомочностях власника, обмеження яких можливо виключно на підставі закону.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно дост.1296ЦК Україниспадкоємець,який прийнявспадщину,може одержатисвідоцтво проправо наспадщину. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).

Відповідно дост.1297ЦК України , спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відсутність свідоцтвапро правона спадщинуне позбавляєспадкоємця правана спадщину(ч.3ст.1296ЦК України ).

Як установлено судом ухвалами Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року та 26 травня 1997 року накладено арешти на весь житловий будинок АДРЕСА_1 . Дані арешти були накладені під час розгляду судової справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про поділ домоволодіння за їх заявами. Надалі ОСОБА_8 в свій час звернулась із заявою про зняття арешту з будинку та розпорядилась своєю часткою у праві власності на спірний будинок, а тому на даний час не є співвласником вказаного будинку, натомість ОСОБА_2 не має бажання звертатись до суду із заявою про скасування арешту.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно. Однак доньки померлого, зокрема позивачка, звернувшись із заявою про прийняття спадщини, не може в повній мірі реалізувати свої права, зважаючи на наявність арештів на нерухоме майно, а також наявності рішення державного реєстратора про відмову у внесенні змін щодо встановленого обтяження через наявність встановлених інших співвласників нерухомого майна будинку АДРЕСА_1 .

Згідно положень п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З огляду на викладене, права позивача є порушені, особа в інший спосіб, крім як звернення до суду з позовом про скасування арешту, не має змоги захистити своє порушене право та зважаючи, що арешти були накладені на весь житловий будинок співласниками якого є не лише ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , між якими виник спір про поділ майна, тому порушене право підлягає судовому захисту шляхом зняття арешту з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Також суд звертає увагу, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповіднезастосування вказанихположень такожзвернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 317, 321, 328, 391 ЦК України, ст. 12, 13, 15, 16, 76-81, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Зняти арешт з житлового будинку АДРЕСА_1 , накладений:

ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 квітня 1996 року, що зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме: тип обтяження арешт, реєстраційний номер обтяження 5299319, зареєстрованого 13 липня 2007 року реєстратором - Перша вінницька державна нотаріальна контора, підстава обтяження ухвала б/н Ленінський районний суд м. Вінниці, власник ОСОБА_2 , архівний номер 5763VINNITSA1, архівна дата ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата виникнення 23 квітня 1996 року, номер реєстру 10-75, внутрішній номер 5801042826EF3D326D37;

ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 26 березня 1997 року, що зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме: тип обтяження арешт, реєстраційний номер обтяження 5299617, зареєстрованого 13 липня 2007 року реєстратором - Перша вінницька державна нотаріальна контора, підстава обтяження ухвала б/н Ленінський районний суд м. Вінниці, власник ОСОБА_8 , архівний номер 5925VINNITSA1, архівна дата ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата виникнення 26 березня 1997 року, номер реєстру 10-84, внутрішній номер НОМЕР_5 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_7 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,

Повний текст рішення складений 28.10.2022.

Суддя: