Постанова

від 25.10.2022 по справі 909/709/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/709/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

прокуратури - Сімаченко А. О.,

позивача - 1 - Забур`янова В. В. (самопредставництво),

позивача - 2 - Івасюк Г. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача - Удудяк Н. М. (адвоката, в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 (колегія суддів: Марко Р. І. - головуючий, Матущак О. І., Скрипчук О. С.) і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 (суддя Стефанів Т. В.) у справі

за позовом заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Карпатського національного природного парку

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс"

про витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У липні 2019 року заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського національного природного парку (далі - Карпатський НПП) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" (далі - ТОВ "Турінвест-Сервіс") про витребування у ТОВ "Турінвест-Сервіс" земельних ділянок: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га та, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташованих за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради, вул. Незалежності, на користь держави в особі постійного землекористувача - Карпатського НПП. Позивач також просив встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Турінвест-Сервіс" на спірні земельні ділянки.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 встановлено факт належності спірних земельних ділянок до земель природно-заповідного призначення. Крім того, у зазначеному рішенні установлено, що на підставі положень статті 338 Цивільного кодексу України спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у власність ОСОБА_1 і вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі, у протиправний спосіб, і в подальшому були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню у відповідача. На думку прокурора, встановлені у рішенні Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 обставини є преюдиційними при розгляді цього спору. У ході ознайомлення Надвірнянською місцевою прокуратурою Івано-Франківської області з матеріалами виконавчого провадження щодо витребування у ОСОБА_2 та повернення Карпатському НПП земельних ділянок встановлено, що спірні земельні ділянки неодноразово відчужені й на час звернення із позовом перебувають у власності юридичної особи - ТОВ "Турінвест-Сервіс". Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння Карпатського НПП поза його волею та на день подання позову перебувають у приватній власності ТОВ "Турінвест-Сервіс", то вони підлягають витребуванню у теперішнього власника в порядку віндикації відповідно до положень частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 позовні вимоги заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до ТОВ "Турінвест-Сервіс задоволено у повному обсязі. Витребувано у ТОВ "Турінвест-Сервіс" на користь держави в особі Карпатського НПП земельні ділянки: кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, площею 0,25 га, та кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, площею 0,1512 га, розташовані за адресою: с. Татарів Яремчанської міської ради на вул. Незалежності; встановлено порядок виконання рішення, відповідно до якого прийняте судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо скасування реєстрації права власності ТОВ "Турінвест-Сервіс" на зазначені земельні ділянки.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду. Право постійного користування цими земельними ділянками закріплено за Карпатським НПП, зазначені факти підтверджує, зокрема державний акт на право постійного користування серії І-ІФ № 002770 від 29.12.2001. Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки є власністю Українського народу.

2.3. Місцевий господарський суд також зазначив, що той факт, що спірні земельні ділянки є державною власністю та належать до категорії земель природно-заповідного призначення, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, і які вибули з постійного користування парку не з його волі та у протиправний спосіб були відчужені ОСОБА_2 , встановлений рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015, та відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування.

2.4. Суд наголосив, що ОСОБА_2 як набувач спірних земельних ділянок на виконання судового рішення у справі № 0917/761/2012 повинен був повернути земельні ділянки Карпатському НПП. Однак судове рішення у справі № 0917/761/2012 не виконане та на сьогоднішній день не може бути виконаним у зв`язку з відчуженням ОСОБА_2 спірних земельних ділянок. Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вказує на неодноразове відчуження спірних земельних ділянок, а саме: ОСОБА_2 - у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.С.-Інвест" (далі - ТОВ "Т.Б.С.-Інвест"); ТОВ "Т.Б.С.-Інвест" - Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестбуд-Сервіс" (далі - ТОВ "Інвестбуд-Сервіс"); ТОВ "Інвестбуд-Сервіс" - ТОВ "Турінвест-Сервіс". При цьому суд зазначив, що кінцевим бенефінціарним власником ТОВ "Т.Б.С.-Інвест", ТОВ "Інвестбуд-Сервіс" та ТОВ "Турінвест-Сервіс" є саме ОСОБА_2 .

2.5. З огляду на викладене місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем правильно визначено спосіб захисту прав держави. При цьому, за висновком суду, не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто в цьому випадку не підлягають визнанню недійсними правочини, які стали підставою для неодноразового відчуження земельних ділянок.

2.6. Крім того, місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача на те, що обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012, потребують повторного доведення з тих підстав, що ТОВ "Турінвест-Сервіс" не було учасником справи, оскільки: по-перше, відповідачем не доведено протилежних обставин, які встановлені зазначеним судовим рішенням; по-друге, рішення стосувалося прав ОСОБА_2 , який на цей момент є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) засновника ТОВ "Турінвест-Сервіс", та який без достатніх на те правових підстав кілька разів відчужив спірні земельні ділянки, витребування котрих у порядку віндикації є предметом цього спору.

2.7. Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 261, 267 Цивільного кодексу України, зазначив, що за наслідками розгляду цієї справи судом встановлено факт порушення права держави, за захистом якого звернувся заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в її інтересах в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Карпатського НПП. Суд зазначив, що позовна давність не може поширюватися на вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння внаслідок наявності триваючого правопорушення. Власник може пред`явити віндикаційний позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, за умови існування на час його подання порушення прав власника. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Як наслідок, за висновком суду, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються.

2.8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 залишено без змін рішення Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19.

2.9. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду щодо позовних вимог, оскільки спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду; право постійного користування цими земельними ділянками закріплено за Карпатським НПП; спірні земельні ділянки є власністю Українського народу.

2.10. Водночас щодо строку загальної позовної давності тривалістю у три роки апеляційний господарський суд зазначив, що на позови прокурорів, пред`явлені в інтересах держави і спрямовані на захист права державної власності, поширюються положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. При цьому у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.

2.11. Апеляційний господарський суд, урахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, довідався чи міг довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна, зазначив, що датою порушення володіння майном є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) спірної нерухомості - земельних ділянок, в цьому випадку - щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:014:0026 - з 10.12.2007, а земельної ділянки з кадастровим номером 2611091201:13:015:0101 - з 26.01.2010.

2.12. Разом з тим суд апеляційної інстанції наголосив, що звернення заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури до господарського суду з метою захисту порушеного права держави в особі Карпатського НПП з позовом до останнього набувача земельних ділянок лише 05.07.2019 зумовлене об`єктивними причинами, що не залежали від волі чи процесуальної поведінки прокурора - розглядом справи № 0917/761/2012 у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а згодом - відсутністю суддів в Яремчанському міському суді Івано-Франківської області, що унеможливлювало поновлення строку для пред`явлення виконання наказу, пропущеного внаслідок зупинення виконання рішення до розгляду касаційної скарги у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Ураховуючи наведене, а також те, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання про повернення земель природно-заповідного фонду в державну власність, які вибули з її власності у протиправний спосіб, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком місцевого господарського суду про необхідність захисту порушеного права без застосування загальної позовної давності.

2.13. Крім того, розглянувши доводи про те, що у цій справі не підтверджено повноваження прокурора на звернення з позовом в інтересах держави до суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування останньої правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо обов`язку доведення прокурором факту бездіяльності компетентного органу при зверненні до господарського суду з позовом в інтересах держави, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Суд наголосив, що Надвірнянська місцева прокуратура повідомила Міністерство екології та природних ресурсів України і Карпатський НПП окремим листом про намір звернутися до суду з позовом про витребування спірних земельних ділянок, копію повідомлення додано до позовної заяви, що відповідає вимогам абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

2.14. Апеляційний господарський суд зазначив, що з наведеного прокурором у позовній заяві обґрунтування, яке підтверджується матеріалами справи, вбачається, що позивачі - Міністерство енергетики та захисту довкілля України та Карпатський НПП були протягом тривалого часу обізнаними із фактом протиправного вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, проте не вчиняли жодних дій щодо захисту порушених інтересів держави. Враховуючи триваючий характер бездіяльності компетентних органів, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновками місцевого господарського суду про те, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з даним позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави.

2.15. Постановою Верховного Суду від 13.01.2022 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 909/709/19, а справу передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

2.16. Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, зазначив про правильність висновку господарських судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Карпатського НПП у цій справі.

2.17. Крім того, враховуючи, що задоволення позовних вимог у цій справі знаходиться у прямій залежності від встановлення фактів, які підтверджують право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на спірні земельні ділянки, та факти вибуття майна із володіння позивача, Верховний Суд погодився із висновками господарських судів попередніх інстанцій про правомірність врахування преюдиційності фактів, встановлених у рішенні у справі № 0917/761/2012, яке набрало законної сили.

2.18. Водночас колегія суддів Верховного Суду звернула увагу на те, що коли позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або захистити порушене право у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Проте, за висновком Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, погодившись з висновком місцевого господарського суду про необхідність захисту порушеного права без застосування загальної позовної давності, не з`ясував дат початку та спливу перебігу позовної давності, не вирішив питання про наслідки спливу позовної давності, як того вимагають положення статті 267 Цивільного кодексу України.

2.19. За результатами нового апеляційного розгляду постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 змінено рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 та викладено мотивувальну частину рішення щодо застосування строків позовної давності у редакції постанови апеляційного господарського суду; резолютивну частину рішення залишено без змін.

2.20. Здійснюючи новий апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що в цій справі строк позовної давності слід рахувати з моменту звернення прокурора до виконавчої служби про виконання рішення від 16.07.2014 після поновлення 06.08.2018 Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у справі № 354/225/16-ц строку для пред`явлення виконавчого листа у справі № 0917/761/2012 до виконання. За висновком апеляційного господарського суду, саме з цього моменту прокурор та позивачі могли довідатися про порушення права позивачів, оскільки повернення земельних ділянок за рішенням у справі № 0917/761/2012 (яким право позивачів вже було захищене і мало бути виконаним) від ОСОБА_2 було неможливим через їхнє відчуження та черговий перехід права власності на ці земельні ділянки до інших власників, останній з яких - ТОВ "Турінвест-Сервіс" (право власності на спірні земельні ділянки за ним зареєстровано 25.10.2017). З огляду на це апеляційний господарський суд констатував, що строк позовної давності у цій справі не пропущено, а тому відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Турінвест-Сервіс" про застосування строків позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі №909/709/19, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Турінвест-Сервіс" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Турінвест-Сервіс" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Турінвест-Сервіс", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 261, 268, 387, 388 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 367/5522/16-ц, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743.

3.4. Крім того, скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив та залишив поза увагою доводи ТОВ "Турінвест-Сервіс".

3.5. Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Турінвест-Сервіс" просить відмовити у задоволенні цієї касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - залишити без змін. На думку першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій є законними, обґрунтованими, ухваленими на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням норм матеріального і процесуального права. Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури наголошує, що спірні земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду і це унеможливлює перебування таких земельних ділянок у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Яремчанського міського суду від 14.05.2014 у справі № 0917/761/2012 відмовлено в задоволенні позову прокурора м. Яремче в інтересах Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до Татарівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними: рішення Татарівської сільської ради від 25.10.2007 № 60-18/2007 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,1512 га в АДРЕСА_1 ; рішення Татарівської сільської ради від 27.08.2009 № 119/36/2009 в частині затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,2500 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ; рішення Татарівської сільської ради від 26.11.2009 № 126/38/2009 в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га; виданих ОСОБА_1 10.12.2007 державних актів серії ЯЕ № 843433 на право власності на земельну ділянки площею 0,1512 га та 26.01.2010 серії ЯИ № 913627 на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, які розташовані в АДРЕСА_1 ; повернення земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611091201:13:015:0101, та земельної ділянки площею 0,1512 га, кадастровий номер 2611091201:13:014:0026, з чужого незаконного володіння Карпатському НПП.

4.2. Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 у справі № 0917/761/2012 рішення суду першої інстанції від 14.05.2014 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов прокурора м. Яремче в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до Татарівської сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсними: рішення 18 сесії Татарівської сільської ради від 25.10.2007 № 60-18/2007 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1512 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд; рішення 36 сесії Татарівської сільської ради від 27.08.2009 № 119/36/2009 щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства громадянину ОСОБА_1 ; рішення 38 сесії Татарівської сільської ради від 26.11.2009 № 126/38/2009 щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га. Визнано недійсними видані ОСОБА_1 державні акти серії ЯЕ № 843433 від 10.12.2007 та ЯИ № 913627 від 26.01.2010 на право власності на земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, розташовані на вул. Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради. Витребувано у ОСОБА_2 та зобов`язано повернути Карпатському НПП спірні земельні ділянки.

4.3. Судом апеляційної інстанції у справі № 0917/761/2012 встановлено такі факти:

- земельні ділянки площею 0,1512 га та 0,25 га, які розташовані на вул. Незалежності в с. Татарові Яремчанської міської ради, складають єдиний масив та належать до кварталу № 13, виділу № 2 Яблуницького ПНДВ Карпатського НПП та належать до земель природно-заповідного призначення, про що свідчать державний акт на право постійного користування землею від 29.12.2001 та надана прокуратурою схема, виконана в липні 2014 року Державним підприємством "Карпатигеодезкартографія", у результаті накладання відомостей геодезичного журналу матеріалів лісовпорядкування, а саме окружної межі Карпатського НПП і спірних земельних ділянок;

- Карпатський НПП створено на підставі постанови Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) від 03.06.1980 № 376, пунктом 2 якої затверджено межі парку згідно з додатком до постанови. Приймально-передавальними актами від 19.10.1981 землі від колишніх землекористувачів були передані Карпатському НПП. Рішенням виконкому Івано-Франківської обласної ради народних депутатів від 19.10.1981 № 254 межі Карпатського НПП впорядковано з урахуванням матеріалів лісовпорядкування 1981 року;

- передача земель та встановлення меж Карпатського НПП проведено з дотриманням діючого на той час Земельного кодексу УРСР, затвердженого Законом УРСР від 08.07.1970. У 2001 році проведено інвентаризацію земель Карпатського НПП, у ході проведення якої межі Карпатського НПП було погоджено із сільськими радами усіх населених пунктів Яремчанської міської ради, що підтверджується відповідним актом від 22.10.2001, який серед інших посадових осіб підписано й колишнім Татарівським сільським головою ОСОБА_3 ;

- рішенням Яремчанської міської ради від 27.12.2001 № 189-3/2001 "Про затвердження матеріалів інвентаризації Карпатського національного природного парку" затверджено межі території Карпатського НПП. На підставі цього рішення Карпатському НПП видано державний акт серії І-ІФ № 002771 на право постійного користування земельною ділянкою площею 5430,44 га у межах згідно з планом на території Татарівської сільської ради для природно-заповідного використання. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 000003. Правомірність рішення встановлено Господарським судом Івано-Франківської області у справі № П-9/102 (рішення від 10.11.2009);

- при прийнятті Татарівською сільською радою рішень щодо питань передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,25 га та 0,1512 га були порушені положення Земельного кодексу України, що стало підставою для визнання недійсними таких рішень та виданих державних актів про право приватної власності на спірні земельні ділянки;

- спірні земельні ділянки, які Татарівською сільською радою були передані у приватну власність ОСОБА_1 , і які вибули з постійного користування Карпатського НПП не з його волі, у протиправний спосіб, і надалі були відчужені ОСОБА_2 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.03.2010, підлягають витребуванню від набувача.

4.4. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.05.2015 касаційні скарги ОСОБА_2 (представник - ОСОБА_4 ) та Татарівської сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області відхилено, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.07.2014 залишено без змін.

4.5. Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 06.08.2018 у справі № 354/225/16-ц, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.09.2018, поновлено керівнику Надвірнянської місцевої прокуратури пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 12.02.2016 Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у справі № 0917/761/2012, про витребування у ОСОБА_2 та повернення Карпатському НПП спірних земельних ділянок з кадастровими номерами: 2611091201:13:015:0101 та 2611091201:13:014:0026.

4.6. Оскільки в ході ознайомлення Надвірнянською місцевою прокуратурою з матеріалами виконавчого провадження встановлено, що спірні земельні ділянки відчужені та перебувають у власності юридичної особи, прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.

4.7. Разом з тим апеляційний господарський суд, здійснюючи новий апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції у цій справі та виконуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 щодо з`ясування дат початку та спливу перебігу позовної давності, установив та констатував, що строк позовної давності у цій справі не пропущено, а тому відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Турінвест-Сервіс" про застосування строків позовної давності.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Турінвест-Сервіс" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів України, Карпатського НПП до ТОВ "Турінвест-Сервіс" про витребування у відповідача земельних ділянок.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є незаконне вибуття з постійного користування поза волею Карпатського НПП спірних земельних ділянок природно-заповідного призначення, та їх подальше неодноразове відчуження.

5.4. Верховний Суд зазначає, що порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

5.5. Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

5.6. Верховний Суд констатує, що прокурором, який звернувся до суду з позовом, обрано такий спосіб судового захисту як витребування земельної ділянки.

5.7. За змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

5.8. Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

5.9. Крім того, Верховний Суд зазначає, що строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

5.10. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.11. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 926/2260/19, від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

5.12. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

5.13. Згідно з частинами 4, 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

5.14. За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

5.15. Верховний Суд у постановах від 07.09.2021 у справі № 906/730/18 та від 30.11.2021 у справі № 910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

5.16. При цьому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, суд з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

5.17. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.18. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.19. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, зокрема, зазначив, що спірні земельні ділянки є державною власністю та належать до категорії земель природно-заповідного призначення, які перебувають у постійному користуванні Карпатського НПП, і які вибули з постійного користування парку не з його волі. Разом з тим господарський суд першої інстанції, розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, посилаючись на положення статей 261, 267 Цивільного кодексу України, зазначив, що за наслідками розгляду цієї справи судом встановлено факт порушення права держави, за захистом якого звернувся заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області в її інтересах в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України, Карпатського НПП. Суд зазначив, що позовна давність не може поширюватися на вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння внаслідок наявності триваючого правопорушення. Власник може пред`явити віндикаційний позов на захист свого права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, за умови існування на час його подання порушення прав власника. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Тому, за висновком суду, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог не застосовуються.

5.20. Водночас апеляційний господарський суд, здійснюючи новий апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції у цій справі та виконуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 щодо з`ясування дат початку та спливу перебігу позовної давності, установив та констатував, що строк позовної давності у цій справі не пропущено, а тому відмовив у задоволенні заяви ТОВ "Турінвест-Сервіс" про застосування строків позовної давності, та змінив рішення суду першої інстанції шляхом викладення мотивувальної частини рішення щодо застосування строків позовної давності у редакції постанови апеляційного господарського суду; резолютивну частину рішення залишив без змін.

5.21. ТОВ "Турінвест-Сервіс" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення. ТОВ "Турінвест-Сервіс", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.23. Касаційну скаргу з посиланням на положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 261, 268, 387, 388 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 367/5522/16-ц, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743.

5.24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.25. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.26. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.27. Верховний Суд, проаналізувавши висновки, які, на думку скаржника, не врахували господарські суди при ухваленні оскаржуваних рішень, установив, що застосування судами попередніх інстанцій норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить наведеним скаржником висновкам суду касаційної інстанції. Застосування господарськими судами положень статей 261, 267 Цивільного кодексу України у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування інституту позовної давності. Поряд із цим, проаналізувавши правовідносини у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, колегія суддів дійшла висновку про неподібність правовідносин у зазначених справах. Отже, Верховний Суд констатує, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.28. Колегія суддів установила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 погодилася з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі статей 256, 261 Цивільного кодексу України, зазначивши про те, що позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної земельної ділянки ще 01.05.2002, і саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу позовної давності.

5.29. Велика Палата Верховного Суду скасовуючи постановою від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 постанову апеляційного господарського суду та визнаючи необґрунтованим висновок про те, що позовна давність до правовідносин, пов`язаних з витребуванням майна, не застосовується, погодилась із висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, врахувавши те, що прокуратура та Іванковичівська сільська рада дізналися про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірні земельні ділянки ще у червні 2009 року, оскільки була порушена кримінальна справа за фактами вчинення службовими особами Іванковичівської сільської ради зловживання службовим становищем і службового підроблення при наданні у приватну власність земельних ділянок, зокрема відповідачам.

5.30. Верховний Суд у постанові від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743 погодився з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що строк позовної давності за заявленими вимогами закінчився ще у 2014 році. Разом з тим суд касаційної інстанції з огляду на положення статті 300 Господарського процесуального кодексу України зазначив, що він позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку обставинам поважності пропуску строку позовної давності ліквідатором під час звернення з заявою до суду, які не були заявлені та наведені заявником під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

5.31. Колегія суддів установила, що Велика Палата Верховного Суду скасовуючи постановою від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції констатувала, що суди попередніх інстанцій не встановили та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. З аналогічних обставин виходила Велика Палата Верховного Суду під час скасування постановою від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц судових рішень із направленням справи на новий розгляд, а саме з огляду на невстановлення судами, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права.

5.32. Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постановою від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, констатувала, що суд не зазначив, стосовно якого з трьох позивачів - Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України зроблено висновок про те, що позивач заявив позов з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

5.33. Водночас Верховний Суд констатує, що у справі, яка розглядається, апеляційний господарський суд, здійснюючи новий апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції та виконуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 щодо з`ясування дат початку та спливу перебігу позовної давності, установив, що строк позовної давності у цій справі не пропущено.

5.34. Разом з тим колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 367/5522/16-ц та постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, враховуючи таке.

5.35. Верховний Суд постановою від 11.09.2019 у справі № 367/5522/16-ц, скасовуючи судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, констатував, що незаконність рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 № 1936/25-5 встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області, яке набрало законної сили 28.08.2014, а з позовом до суду про витребування майна прокурор звернувся 13.07.2016, тобто у межах строку позовної давності.

5.36. Колегія суддів установила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц погодилася з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зазначивши про те, що відмовляючи у застосуванні позовної давності у цій справі, суди виходили із того, що позивачем були виявлені порушення вимог земельного законодавства під час проведення перевірки у 2011 році, а тому позов до суду подано у вересні 2012 року у межах установлених законом строків.

5.37. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, та установлених обставин у справах № 367/5522/16-ц, № 357/9328/15-ц, вважає, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, на які посилається скаржник. Разом з тим Верховний Суд констатує, що установлені обставини у цій справі свідчать про те, що правовідносини у справах № 367/5522/16-ц, № 357/9328/15-ц, на які посилається скаржник, є неподібними зі справою № 909/709/19, що розглядається, з огляду на відмінні фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.

5.38. Верховний Суд також не може взяти до уваги посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, з огляду на таке.

5.39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, зокрема, після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Тому в цій справі підлягає оцінці добросовісність саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як набувачів спірних земельних ділянок.

5.40. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 зазначила, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

5.41. Водночас колегія суддів враховує, що апеляційний господарський суд, здійснюючи новий апеляційний перегляд рішення господарського суду першої інстанції у цій справі, що розглядається, установив та констатував, що поведінка відповідача у цій справі не є добросовісною. З огляду на зазначене, з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, та установлених обставин у справах № 359/3373/16-ц, № 922/3537/17, № 610/1030/18, № 922/2416/17, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.

5.42. Разом з тим Верховний Суд констатує, що установлені обставини у цій справі свідчать про те, що правовідносини у справах, на які посилається скаржник, є неподібними зі справою № 909/709/19, що розглядається, з огляду на наведені відмінні фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин.

5.43. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.44. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.45. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.46. Ураховуючи викладене, Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Турінвест-Сервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.47. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не дослідив та залишив поза увагою доводи ТОВ "Турінвест-Сервіс", на які він посилається у касаційній скарзі, зокрема, про те, що володіння спірними земельним ділянками жодної небезпеки довкіллю не завдає, не погіршується екологічна ситуація, земля використовується не на шкоду людині та суспільству; в книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею відсутній запис про реєстрацію у Карпатського національного природного парку права постійного користування на земельні ділянки; клопотання про призначення експертизи стосувалося інших питань, відмінних від тих, які ставилися перед судом першої інстанції, та відповіді на які мають значення при вирішені цього спору.

5.48. Перевіривши такі доводи скаржника, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке.

5.49. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.50. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.51. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.52. За таких обставин, недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 21.06.2022 у справі № 904/5663/21, від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.53. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що клопотання про призначення експертизи стосувалося інших питань, відмінних від тих, які ставилися перед судом першої інстанції, оскільки зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що судом було вирішено це питання з дотриманням положень Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд також констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.54. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Турінвест-Сервіс" в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.11.2019 у справі № 909/709/19, відкрите з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест-Сервіс" залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 у справі № 909/709/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак