Постанова

від 25.10.2022 по справі 910/13671/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/13671/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"

до Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання протиправним та скасування наказу.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Суходольський С. М., відповідача - Субота О. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" (далі - ПрАТ "Айбокс Банк" та/або позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України з вимогами про визнання протиправним (незаконним) та скасування наказу Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст та/або відповідач) від 18.06.2020 № 2093/5 (далі - спірний наказ № 2093/5), яким задоволено скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 та/або третя особа) та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.11.2019 № 49939954 прийняте державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н. М.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що спірний наказ № 2093/5, прийнято усупереч нормам чинного законодавства України, є незаконним, порушує право власності ПрАТ "Айбокс Банк" на належне йому нерухоме майно, а отже підлягає скасуванню. Крім цього позивач наголошував на тому, що Мін`юст безпідставно розглянув скаргу ОСОБА_1 на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, а саме у порушення положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки було наявне судове провадження між тими самими сторонами та з того ж самого предмету і підстав. Також на думку позивача, колегія Мін`юста з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації територіальних органів Мін`юста, розглянула таку скаргу лише 27.05.2020, тобто майже через 6 місяців, що є грубим порушенням норм чинного законодавства України.

1.3. У відзиві на позовну заяву Мін`юст просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.11.2019 № 49939954 прийнято державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н. М. з порушенням положень пункту 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12. 2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127) за наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав, визначеної пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та підлягає скасуванню. Водночас твердження позивача про те, що на час розгляду скарги ОСОБА_1 в Обухівському районному суді Київської області перебуває справа № 2-1905/1/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, які були предметом іпотечного договору від 28.12.2006 спростовується тим, що ані скаржник, ані суб`єкт оскарження, ані заінтересована особа не повідомили Мін`юст про наявність судового провадження. Таким чином, підстави для відмови у задоволенні скарги відповідно до положень пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" були відсутні.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 у справі 910/13671/20 (суддя Демидов В. О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 ( ОСОБА_3 - головуючий, судді Козир Т. П., Коробенко Г. П.) позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юста від 18.06.2020 № 2093/5, яким задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.11.2019 № 49939954, прийняте державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н .М.; стягнуто з Мін`юста на користь ПрАТ "Айбокс Банк" судовий збір у сумі 2 102,00 грн.

2.2. Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивач вжив усіх можливих заходів для забезпечення отримання боржником вимоги про виконання порушеного зобов`язання у 30-денний термін з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги з метою недопущення порушення прав боржника у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Разом з цим місцевий господарський суд встановив, що Мін`юстом під час розгляду скарги ОСОБА_1 було порушено вимоги статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме частини 2, а також пункту 4 частини 8 цієї статті наведеного Закону.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Мін`юст, не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/13671/20, подало касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Мін`юста відмовити.

3.2. Скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини 2 та пункту 9 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" (тут і далі - у редакції, яка була чинною на час звернення із скаргою на рішення державного реєстратора), яким встановлено що за наявності судового спору стосовно нерухомого майна у Мін`юсту відсутня компетенція по розгляду скарги, а саме судова практика, якою визначено виключний перелік судових спорів, які є спорами щодо нерухомого майна.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Айбокс Банк" просить суд залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 07.09.2006 між Публічним акціонерним товариством "Агрокомбанк", правонаступником якого є ПрАТ "Айбокс Банк", та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 128/2006, за умовами якого, з урахуванням всіх змін, банк надав позичальнику мультивалютну відкличну відновлювальну кредитну лінію із загальним лімітом у сумі 2 700 000,00 грн, зі сплатою відсотків за користування лінією - 10 %, строком дії - до 05.09.2011.

У забезпечення виконання умов договору про відкриття кредитної лінії 28.12.2006 між Банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2384 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою В. В., згідно якого в іпотеку передано житловий будинок з надвірними будовами, загальною площею 520,3 кв. м, житловою площею 101,9 кв. м, що складається з: житлового будинку, будинку охорони, трансформатор, альтанка, вольєр для собак, сауна, відкрита веранда, сарай, навіс, вбиральня, веранда, яма вигрібна, свердловина, огорожа, вимощення, доріжки; розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,340 га, кадастровий номер 3223186803:02:004:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням позичальником ( ОСОБА_1 ) умов договору про відкриття кредитної лінії від 07.09.2006 № 128/2006, на виконання положень частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку", ПрАТ "Айбокс Банк" 15.12.2015 направив вимогу ОСОБА_1 про виконання порушеного зобов`язання у 30-денний термін з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимоги, за адресою його реєстрації: АДРЕСА_2 .

Також ПрАТ "Айбокс Банк" направлено вимоги за іншими можливими місцями проживання ОСОБА_1 , зокрема, за адресою, зазначеною в іпотечному договорі від 28.12.2006 ( АДРЕСА_3 ) та за адресою іпотечного майна ( АДРЕСА_1 ).

Крім того, 31.12.2015 вимога про усунення порушення умов договору про відкриття кредитної лінії була розміщена в газеті "Урядовий кур`єр".

Суди попередніх інстанцій установили, що вказана вимога була вручена ОСОБА_1 24.12.2015 за адресою іпотечного майна - АДРЕСА_1 .

Рекомендовані листи, направлені ОСОБА_1 за іншими адресами повернулися відправнику з відміткою "повернуто за закінченням встановленого строку зберігання".

Ураховуючи невиконання ОСОБА_1 вимог договору про відкриття кредитної лінії від 07.09.2006 № 128/2006, ПрАТ "Айбокс Банк" набуто право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а саме:

- 16.11.2019 набуто право власності на житловий будинок з надвірними будовами, загальною площею 520,3 кв. м, житловою площею 101,9 кв. м, що складається з: житлового будинку, будинку охорони, трансформатор, альтанка, вольєр для собак, сауна, відкрита веранда, сарай, навіс, вбиральня, веранда, яма вигрібна, свердловина, огорожа, вимощення, доріжки; розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 29.11.2019 набуто право власності на земельну ділянку загальною площею 0,340 га, кадастровий номер 3223186803:02:004:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстрація права власності на земельну ділянку за ПрАТ "Айбокс Банк" відбулася на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.11.2019 № 49939954, прийнятого державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н. М.

27.12.2019 ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Мін`юсту про скасування рішення про державну реєстрацію права власності банку на зазначене нерухоме майно від 29.11.2019 № 49939954, прийняте державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н. М.

10.02.2020 за вихідним № 478/12-о/б-01 ПрАТ "Айбокс Банк" направлено на адресу Мін`юсту заперечення на скаргу ОСОБА_1 .

Наказом Мін`юсту від 18.06.2020 № 2093/5 задоволено скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.11.2019 № 49939954, прийняте державним реєстратором Гостомельської селищної ради Київської області Кириловою Н. М.

Підставою для задоволення скарги стало те, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 15.12.2015 № 0871000046788 було надіслано боржникові на адресу: АДРЕСА_1 , що не є адресою мешкання скаржника, згідно іпотечного договору та договорів про внесення змін до даного договору. Водночас, згідно вказаних договорів адресою проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 , що в свою чергу не дає можливості встановити наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язання та не є належним доказом отримання скаржником відповідної вимоги.

Не погодившись з вказаним наказом Мін`юсту від 18.06.2020 № 2093/5, ПрАТ "Айбокс Банк" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування такого наказу.

Ухвалою суду від 25.08.2020 у справі № 640/19566/20 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав суб`єктного складу, оскільки спір відноситься до юрисдикції господарських судів. Вищевказана ухвала набрала законної сили 25.08.2020 та не була оскаржена.

З урахуванням вищевказаної ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.08.2020 у справі № 640/19566/20 ПрАТ "Айбокс Банк" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У касаційній скарзі поданій у цій справі, скаржник акцентує увагу на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини 2 та пункту 9 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", у контексті виключного переліку судових спорів, які є спорами щодо нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач зазначав, зокрема, про наявність судового спору в межах справи № 2-1905/1/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку, які були предметом договору іпотеки від 28.12.2006, тобто щодо нерухомого майна, за яким оскаржується рішення державного реєстратора.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме положень пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої в подібних правовідносинах посилається скаржник як на обґрунтування підстави касаційного оскарження, Мін`юст розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Згідно із частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (пункт 1 частини 2 статті 37) передбачені повноваження Мін`юсту щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, крім випадків, зокрема, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір.

Отже, зі змісту пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вбачається, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Мін`юсту немає повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.

Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 16.11.2021 у справі № 910/11019/20 та від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20.

Крім цього, у пункті 6.1 постанови Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 зроблено висновок про застосування норми права та зазначено, що із системного аналізу змісту частин 2, 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" та пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128, вбачається, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: у випадку коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

У постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, ухваленої у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначив про те, що "Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

5.28. Цивільний кодекс України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

5.29. Статтею 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

5.30. За змістом частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина 1 статті 11 зазначеного Закону.

Згідно із частиною 1, пунктом 1 частини 2 та частиною 10 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення державного реєстратора можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Рішення Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

5.31. Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 910/15946/20, на яку слушно послався суд апеляційної інстанції, "спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Суд зауважує, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку.

Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації".

5.32. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявлено, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 Суд дійшов висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

5.33. Колегія суддів зауважує, що в контексті застосування статті 30 Господарського процесуального кодексу України, якою визначаються правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване нерухоме майно) вирішувала питання, в тому числі і щодо категорій спорів, які виникають з приводу нерухомого майна. У пункті 7.36 цієї постанови зазначено, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

5.34. Таким чином, спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном, наприклад про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, належать до спорів щодо нерухомого майна. Тому відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Мін`юст не може розглядати скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності такого судового спору".

У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій установили, що на час розгляду скарги ОСОБА_1 у Обухівському районному суді Київської області перебувала цивільна справа № 2-1905/1/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спірного майна, що є предметом іпотечного договору від 28.12.2006, право власності на яке вже було зареєстровано за ПрАТ "Айбокс Банк", який був залучений до участі у справі в якості третьої особи.

Суди попередніх інстанцій також встановили, шо розгляд цивільної справи № 2-1905/1/10 Обухівським районним судом Київської області однозначно дає підстави для висновку, що відносно спірного майна (житлового будинку з надвірними будовами, загальною площею 520,3 кв. м, житловою площею 101,9 кв. м, та земельної ділянки, загальною площею 0,340 га, кадастровий номер 3223186803:02:004:0010, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) існує судовий спір.

Таким чином, у справі, що розглядається, враховуючи положення пункту 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Мін`юсту були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 .

Наведене вище також свідчить про наявність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме положень частини 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у контексті виключного переліку судових спорів, які є спорами щодо нерухомого майна.

Оскільки висновки щодо застосування положень частини 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у подібних правовідносинах Верховним Судом вже викладалися, то у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку у даній справі щодо застосування вказаної норми права.

При цьому враховуючи правову позицію, викладену у пункті 5.10.4 постанови Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 910/11019/20 щодо застосування положень пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно й їх обтяжень", колегія суддів дійшла висновку про помилкове посилання судів попередніх інстанцій у цій справі на порушення Мін`юстом під час розгляду скарги положень вказаного пункту. Водночас, Верховний Суд наголошує, що висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин положень частини 1 частини 2 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" повністю відповідають висновку, сформульованому у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 16.11.2021 у справі № 910/11019/20 та від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20.

Зважаючи на те, що помилкове застосування судами попередніх інстанцій положень пункту 4 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно й їх обтяжень" не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, Верховний Суд, вважає за необхідне залишити без змін оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції.

При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що доводи скаржника щодо необхідності надання висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин норм права, а саме положень пункту 9 частини 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно й їх обтяжень" є необґрунтованими, оскільки вони стосуються норми права, яка судами попередніх інстанцій не застосовувалася, а відтак такі доводи фактично спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів та встановлення нових обставин справи. Таким чином, підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання, відсутні.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому вимоги касаційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги Мін`юсту без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/13671/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак