Справа №949/225/21
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2022 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого: ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021186110000009 від 21 січня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Колки, фактично проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , пенсіонера, одруженого, з середньою спеціальною освітою, громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.254Кримінального Кодексу України,
В С Т А Н О В И В :
З Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури до Дубровицького районного суду надійшли матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12021186110000009 від 21 січня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.254 КК України із затвердженим обвинувальним актом.
Ухвалою суду від 01 березня 2021 року по вказаному провадженню було призначено підготовче судове засідання.
В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , вважаючи що обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства з дотриманням вимог ст. 291 КПК України, заявив клопотання про закриття даного кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України та звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні заперечив проти задоволення даного клопотання, вказавши, що обвинувачений не визнає своєї провини в даному кримінальному правопорушенні, а злочин, згідно обвинувального акту, вчинено під час дії попередньої редакції Кримінального Кодексу, в якому такої статті обвинувачення взагалі не існувало. Питання стосовно відповідності обвинувального акту вимогам КПК відніс на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку захисника.
Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками та матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що обвинувальний акт на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК підлягає поверненню прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК з наступних підстав.
Згідно положень ст. 2 КПК, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Концепт належної правової процедури є одним із найзагальніших і водночас фундаментальним явищем будь-якої демократичної правової держави сучасності. В доктрині вітчизняного кримінального процесу під належною правовою процедурою розуміється такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об`єктивно існуючим обставинам та дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати.
Відповідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК України) та є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт - це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту.
Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Отже, значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя.
При цьому, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) у справі «Камасінскі проти Австрії» (рішення від 19 грудня 1989 року) та у справі «Абрамян проти Росії» (рішення від 09 жовтня 2008 року) зазначив, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд зазначив, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», № 25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).
Так, відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Вказані положення по суті є консистенцією усього обвинувального акта.
При цьому, як зазначив Верховний Суд України у п. 2 постанови від 24.11.2016 у справі №5-328кс16, в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Також у п. 7 зазначеної постанови Верховний Суд України звернув увагу на те, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Такого ж підходу дотримується і Верховний Суд, що вбачається, зокрема, з його постанови від 21.04.2021 у справі № 295/12923/19.
Тому з урахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що обвинувальний акт не тільки має формально містити вказані положення, передбачені п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, а й вони мають бути взаємопов`язаними між собою для того, щоб мати можливість співставити їх та надати їм належну оцінку під час судового розгляду, а також для реалізації права на захист.
Отже, в даному випадку суд звертає увагу на допущення істотного порушення вимог КПК при складанні обвинувального акта, що унеможливлює призначення судового розгляду.
Вказане також дає підстави для висновку, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення мають містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.
Під часпроведення підготовчогосудового засіданнясудом встановлено,що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, що передбачене ст. 254 КК України, в редакції, яка була чинною до 28.12.2019 року, приблизно 30 років тому, "точна дата та час досудовим розслідуванням не встановлено", про що зазначено в обвинувальному акті.
Використання таких формулювань свідчить про те, що у ході здійснення досудового розслідуванням не було здобуто доказів, які б дозволити встановити ці обставини. Тому, покликання прокурора, що ці обставини він вважає доведеними є безпідставними, оскільки у обвинувальному акті мають бути зазначені виключно такі дії обвинуваченого, на підтвердження яких здобуто докази у ході досудового розслідування.
У даному випадку суд звертає увагу прокурора на визначення поняття складу кримінального правопорушення яким є сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення. Кожний склад кримінального правопорушення обов`язково складається з наступних елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.
Зокрема, об`єктивна сторона містить у собі, серед іншого, час та місце вчинення кримінального правопорушення.
Тобто, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.
Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об`єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.
Тому, виклад змісту в обвинувальному акті про те, що дата та час вчинення кримінального правопорушення досудовим розслідуванням не встановлено, нівелює норми законодавства та поняття складу кримінального правопорушення. Зазначене в своїй сукупності свідчить про істотну неконкретність висунутого обвинувачення й неналежне його формулювання.
Слід також відмітити, що у вказаний в обвинувальному акті період, тобто 30 років тому, інкримінована обвинуваченому ОСОБА_4 стаття КК України, а саме ст. 254 КК України, навіть в редакції, яка була чинною до 28.12.2019 року, не існувала, оскільки 30 років тому діяв Кримінальний кодекс України, 1960 року, який втратив чинність 01.09.2001 року.
Крім того, обвинувальний акт містить посилання на норми Земельного кодексу України, який прийнятий у 2001 році та є діючим на даний час.
Тому, прокурор вказуючи в обвинувальному акті те, що ОСОБА_4 , знехтував вимогами земельного законодавства, які є діючими на теперішній час, не може вважатися прийнятним для часу, коли вони ще не були прийняті.
Згідно ч. 2 ст. 3 КК України, Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
Крім того, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.
Таким чином, в обвинувальному акті не зроблене точне посилання на положення закону і на редакцію статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковано дії обвинуваченого.
Не зазначення редакції Закону, за яким дії обвинуваченого кваліфіковані, робить обвинувачення неповним та неконкретним, оскільки унеможливлює співставлення обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_4 , з положеннями Закону, не зрозуміло, яке обвинувачення слід розглядати, а також від якого обвинувачення слід захищатися стороні захисту, що відповідно перешкоджає реалізації права на захист та призначенню судового розгляду.
Здійснення судового розгляду за обвинувальним актом без зазначення точного посилання на положення закону і на редакцію статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність суперечить вимогам ст. 2 КПК, яка регламентує обов`язок застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, а також не забезпечує дотримання принципу верховенства права, закріпленому в ст. 8 КПК України, та суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті закону підлягає обов`язковому застосуванню під час судового провадження.
У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Практика Європейського суду орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Отже, з урахуванням того, що неточне посилання на положення закону і на редакцію статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, за якою кваліфіковано дії обвинуваченого, знайшло своє підтвердження під час підготовчого судового засідання, а також з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, що порушує гарантоване п.п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції право обвинуваченого бути проінформованим про характер і причини обвинувачення у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого п.п. «b» п. 3 ст. 6 Конвенції. А оскільки за правилами ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд дійшов висновку про наявність обставин, що унеможливлюють здійснення судового розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_4 , а тому за встановлених обставин обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.
У зв`язку із невідповідністю обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, суд, вирішуючи питання про повернення обвинувального акту прокурору, на даній стадії судового провадження залишає без розгляду клопотання прокурора ОСОБА_3 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Керуючись ст.ст. 314-315, 372, 376 КПК України, суд -
У Х В А Л И В:
Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12021186110000009 від 21 січня 2021 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогост.254 КК України - повернути прокурору.
Клопотання прокурора про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали проголошено 28 жовтня 2022 року о 16.00 год.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Голова Дубровицького
районного суду ОСОБА_1
Суд | Дубровицький районний суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 28.10.2022 |
Оприлюднено | 24.01.2023 |
Номер документу | 107002907 |
Судочинство | Кримінальне |
Категорія | Злочини проти довкілля Безгосподарське використання земель |
Кримінальне
Дубровицький районний суд Рівненської області
Оборонова І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні