Постанова

від 03.10.2022 по справі 379/611/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 379/611/21 Головуючий 1 інстанція - Музиченко О.О.

Провадження № 22-ц/824/3530/2022 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 жовтня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Сушко Л.П., Олійника В.І.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.02.2012 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено два договори оренди земельних ділянок: № 09 щодо земельної ділянки площею 1,9816 га з кадастровим номером 3224483200:05:004:0034, що належить їй на підставі державного акту серії ЯЛ № 175813, та № 10 щодо земельної ділянки площею 1,9906 га з кадастровим номером 3224483200:05:004:0036, що належить їй на підставі державного акту серії ЯМ № 432194, котрі розташовані на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області, строком на 10 років зі сплатою орендної плати в розмірі, встановленому договором. Дані договори зареєстровані в управлінні Держкомзему в Таращанському районі Київської області 29.12.2012, отже термін дії договору має закінчитися 29.12.2022. За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 3224483200:05:004:0034 та 3224483200:05:004:0036 перенесено з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку відповідно до абзацу першого пункту 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» без зазначення відомостей про договори оренди. В архіві Міжрайонного управління у Ставищенському та Таращанському районі Головного управління другі примірники договорів оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224483200:05:004:0034 та 3224483200:05:004:0036 відсутні. Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі за 2012 рік у архіві Міжрайонного управління у Ставищенському та Таращанському районі Головного управління відсутні. Тобто, підтвердити чинність договорів оренди землі на земельні ділянки з кадастровими номерами 3224483200:05:004:0034 та 3224483200:05:004:0036 неможливо. Водночас, обидві ці земельні ділянки мають цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство», що діяла на момент укладення цих договорів оренди землі, члени особистого селянського господарства мали право самостійно господарювати на землі та зобов`язані забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Право передавати спірні земельні ділянки в оренду виникло після прийняття 12.02.2015 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», яким частину 1 статті 7 після абзацу другого вирішено доповнити новим абзацом такого змісту: «передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону». Оскільки, до 12.02.2015 стаття 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» не передбачала можливості передачі спірних земельних ділянок в оренду, позивачка вважає, що відповідач ОСОБА_2 користується її земельними ділянками без відповідної на те правової підстави і просить суд усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками, зобов`язавши відповідача повернути їй обидві земельні ділянки з кадастровиминомерами 3224483200:05:004:0034 3224483200:05:004:0036 площами 1,9816 га і 1,9906 га відповідно, що розташовані на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кочина Сергія Сергійовича подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням усіх обставин справи, які мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Просить рішення Таращанського районного суду від 23.09.2021 року скасувати на ухвалити нове судове про задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,9816 га з кадастровим номером 3224483200:05:004:0034 на підставі державного акту серії ЯЛ № 175813 та земельної ділянки площею 1,9906 га з кадастровим номером 3224483200:05:004:0036 на підставі державного акту серії ЯМ № 432194, що розташовані на території Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області /а.с.13, 14/.

20.02.2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два договори оренди земельних ділянок: № 09 від 20.02.2012 року, площею 1,9816 га з кадастровим номером 3224483200:05:004:0034; та № 10 від 20.02.2012 року, площею 1,9906 га з кадастровим номером 3224483200:05:004:0036, терміном на 10 років зі сплатою орендної плати в розмірі, встановленому договором /а.с.39, 40/.

Вказані договори оренди земельних ділянок зареєстровані 29.12.2012 року за номерами 322440004003628 та 322440004003629 у електронній перехідній системі реєстрації, тобто у комп`ютерній програмі. Вказане вбачається також зі змісту самих договорів, що мають відповідні записи: «Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему в Таращанському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 року за № 322440004003628», та «Договір зареєстровано в управлінні Держкомзему в Таращанському районі Київської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.12.2012 року за № 322440004003629», які засвідчені підписом реєстратора та відбитком печатки вказаного управління /а.с. 39, 40 - на звороті/.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області у справі № 379/327/18 провадження № 2/379/193/18 від 02.08.2018 встановлено факт належної державної реєстрації договору оренди земельної ділянки № 09 від 20.12.2012 та договору оренди земельної ділянки № 10 від 20.12.2012 з кадастровими номерами 3224483200:05:004:0034 та 3224483200:05:004:0036, що укладені між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Та обставина, що відомості щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок № 09 та № 10, укладених 20.12.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не були перенесені з Перехідної реєстраційної системи до Національної кадастрової системи, не є правовою підставою для висновку, що реєстрація даного договору оренди земельної ділянки не відбулася, оскільки на період його реєстрації державним реєстратором були виконані дії по внесенню даних до діючої на той момент Перехідної реєстраційної системи /а.с. 9/.

Указані висновки суду першої інстанції були повністю підтримані судами апеляційної і касаційної інстанцій, що вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 23.01.2019 року /а.с. 146-148 цивільної справи №379/327/18/ та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.10.2019 року и /а.с. 189-193 цивільної справи №379/327/18/.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналіз зазначеної норми закону дозволяє зробити висновок, що наявність укладеного в установленому порядку договору оренди земельної ділянки обмежує права власника земельної ділянки у володінні та користуванні предметом договору оренди.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У вищезгаданій постанові Верховного Суду від 17.10.2019 року по справі №379/327/18, прийнятій за результатом розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 02.08.2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23.01.2019 року, Суд виснував, що договори оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року №№ 9 і 10, укладені між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , зареєстровані у Держкомзем у Таращанському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи від 29 грудня 2012 року. При цьому, постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року №791, на підставі якої були зареєстровані зазначені договори була чинна на момент реєстрації договорів оренди земельних ділянок від 20 грудня 2012 року та втратила чинність лише 01 січня 2013 року.

З відомостей, наданих Міжрайонним управлінням у Ставищенському та Таращанському районах ГУ Держгеокадастру у Київській області, вбачається, що договори оренди земельних ділянок між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , зареєстровані 29 грудня 2012 року за номерами 322440004003628 та 322440004003629 у електронній перехідній системі реєстрації, тобто у комп`ютерній програмі. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року № 791 запроваджено електронний обіг документів між територіальними органами земельних ресурсів та ДП «Центр державного земельного кадастру» при проведенні державної реєстрації земель. Тому у паперовому вигляді реєстрація не проводилась. У книгах реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, які велись у паперовому вигляді, було припинено реєстрацію з 05 серпня 2011 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019року по справі №463/5896/14-ц зазначила, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За положенням статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Вказаний правовий висновок наведено у Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18).

Так, за ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Зі змісту ст. 4 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За положеннями ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення правочинів (20.12.2012), власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.

За ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договорів (20.12.2012), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договорів (20.12.2012), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 статті 33 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договорів оренди земельних ділянок, було передбачено, що громадяни України можуть мати на прав власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» /в редакції від 09.12.2012/ члени особистого селянського господарства мають право, серед іншого: самостійно господарювати на землі; укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що питання належної реєстрації договорів оренди земельних ділянок № 09 та № 10, укладених 20 грудня 2012 року між сторонами даного спору, вже детально вивчено, проаналізовано і судами зроблено відповідні висновки та ОСОБА_1 мала право на передачу своїх земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства в оренду відповідачу.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положеньЦПК України, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України як підстави для скасування рішення суду.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, апеляційний суд не знаходить.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Керуючись ст.ст.7,367, 369, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повна постанова складена 03.10.2022 року

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: Л.П. Сушко

В.І. Олійник