Постанова

від 27.10.2022 по справі 758/6364/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9624/2022

Справа 758/6364/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 жовтня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Петрова Д.В. в м. Київ 22 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про стягнення аліментів, просила стягнути з відповідача на свою користь на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн., але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 14 лютого 2014 року уклала шлюб з відповідачем, розірваний 19 травня 2015 року. Від шлюбу народжено дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач не забезпечує повноцінне утримання дитини, при цьому є повністю працездатним та реально спроможний на це.

В липні 2021 року відповідачем ОСОБА_2 подано зустрічний позов про оспорювання батьківства дитини, провадження в якому закрито ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва 22 червня 2022 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1309 грн. щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 травня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття, стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн., в решті позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просила скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва 22 червня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на зміст ст. 27 Конвенції про права дитини, ст. 8, 12 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 7, 180, 181, 182, 183 СК України.

Зазначала, що судом встановлено можливість відповідача матеріально утримувати дочку, його повну працездатність, вік, які дозволяють сплачувати аліменти на утримання дитини.

Вказувала, що водночас суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, не врахував ту обставину, що з віком потреби дітей зростають, а це в свою чергу тягне постійне зростання витрат, зокрема з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку. Суд не врахував, що при низькому рівні доходу позивача та рівні інфляції в 20 % станом на червень 2022 року, яка буде зростати в зв`язку з воєнним станом в країні, присуджені аліменти в розмірі 1309 грн. не можуть задовольнити інтереси дитини та бути достатніми для її нормального розвитку, більш того, присуджений розмір аліментів навіть не забезпечує прожитковий розмір малолітньої дитини, з огляду на те, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину віком від 6 років з 01 липня 2022 року становить 2744 грн.

Вважала, що суд формально підійшов до вирішення справи, не врахував майновий стан сторін, не врахував інтереси дитини та чи може присуджений розмір аліментів забезпечити базові потреби дитини та її гармонійний розвиток.

Від відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилався на те, що розмір аліментів на утримання дитини залежить від прожиткового мінімуму дитини відповідного віку. Застосування мінімального рекомендованого розміру можливе тільки за умови доведення фінансової спроможності платника аліментів сплачувати подібну суму, обов`язок доведення цієї обставини покладається на позивача. Застосування судом при визначенні суми аліментів мінімального гарантованого розміру аліментів є юридично коректним, оскільки нічим не доведено можливість відповідача сплачувати більшу суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час проживає з матір`ю та знаходяться на її утриманні, відтак суд вважав за необхідним стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини твердій грошовій сумі в розмірі 1309 грн. щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 травня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 14 лютого 2014 року (а. с. 10) та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12).

Шлюб розірвано 19 травня 2015 року (а. с. 11).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що станом на день розгляду справи не існує рішення суду про виключення відомостей про відповідача з актового запису про народження дитини, останній зобов`язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, та врахувавши, що матеріальні потреби дитини зумовлюють стягнення аліментів на її утримання в розмірі гарантованого мінімуму 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та оскільки інших обставин, передбачених ч. 1 ст. 182 СК України, що враховуються при визначенні розміру аліментів, сторонами не повідомлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у визначеному розмірі 1309 грн., що становить 50 % прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вирішив цей спір на підставі належним чином досліджених доказів і встановлених обставин справи та, врахувавши інтереси дитини, для благополуччя та повноцінного розвитку якої необхідним є забезпечення її коштами обох батьків, та оскільки сторонами не надано доказів на підтвердження інших обставин, які відповідно до ст. 182 СК України мають враховуватися при визначенні розміру аліментів, і оскільки позивачем не доведено фінансової спроможності платника аліментів сплачувати більше мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину, дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про стягнення з батька на користь матері аліментів на утримання дитини в розмірі мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що станом на день ухвалення рішення суду першої інстанції становило 1309 грн.

Виходячи із вищевикладеного, самі по собі доводи апеляційної скарги про те, що з віком потреби дітей зростають, а це в свою чергу тягне постійне зростання витрат, зокрема з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку, що при низькому рівні доходу позивача та рівні інфляції в 20 % станом на червень 2022 року, яка буде зростати в зв`язку з воєнним станом в країні, присуджені аліменти в розмірі 1309 грн. не можуть задовольнити інтереси дитини та бути достатніми для її нормального розвитку, а присуджений розмір аліментів навіть не забезпечує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину віком від 6 років з 01 липня 2022 року становить 2744 грн., є необґрунтованими, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо розміру аліментів та відхиляються апеляційним судом.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на положення ст. 27 Конвенції про права дитини, ст. 8, 12 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 7, 180, 181, 182, 183 СК України, без зазначення, яким чином судом першої інстанції було, на її думку, неправильно застосовано ці норми матеріального права, не є передбаченою законом підставою для скасування судового рішення та відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, оскільки не врахував майновий стан сторін, інтереси дитини та не встановив, чи може присуджений розмір аліментів забезпечити базові потреби дитини та її гармонійний розвиток.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду, зводяться до незгоди зі судовим рішенням та переоцінки доказів, яким було надано належної правової оцінки судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва 22 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.