Рішення

від 18.10.2022 по справі 904/1290/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2022м. ДніпроСправа № 904/1290/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Дробота А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (м. Київ) та Дніпропетровської обласної державної адміністрації (м. Дніпро)

до Апостолівської міської ради (Дніпропетровська обл., Криворізькій р-н, м. Апостолове),

Приватного сільськогосподарського підприємства "Едельвейс 2" (Дніпропетровська обл., Криворізькій р-н, с. Михайлівка)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (м. Дніпро)

про визнання недійсним договору оренди землі з одночасним припиненням речових прав та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

Представники:

прокурор: Колесніченко В.І.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: Рачук О.О.;

від відповідача-1: Нагорна В.С.;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Апостолівської міської ради та Приватного сільськогосподарського підприємства "Едельвейс 2", в якому просить:

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 25.08.2021, укладений між Апостолівською міською радою (код ЄДРПОУ - 04052583) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Едельвейс 2" (код ЄДРПОУ - 39744540), щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 площею 14га, яка розташована на території Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області, з одночасним припиненням речових прав Приватного сільськогосподарського підприємства "Едельвейс 2" (код ЄДРПОУ - 39744540) на вказану земельну ділянку (номер запису про право 44306057);

- витребувати на користь Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ - 00022467) із незаконного володіння Апостолівської міської ради (код ЄДРПОУ - 04052583) земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 площею 14га.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави, яке полягає у незаконній реєстрації прав на спірну земельну ділянку за неповноважним органом, безпідставній зміні цільового призначення земельної ділянки природно-заповідного фонду, недодержанні встановленого чинним законодавством особливого режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду на землях природно-заповідного призначення (ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс"), перевищенням повноважень відповідачем-1 щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 у зв`язку з чим, такі дії порушують законодавство про природно-заповідний фонд та створюють загрозу збереження біологічного та ландшафтного різноманіття унікального степового природного комплексу українського Правобережжя.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2022 позовну заяву залишено без руху на підставі п.2 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

16.06.2022 від керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 14.07.2022.

28.06.2022 представник позивача-1 подав до канцелярії суду, електронними засобами зв`язку письмові пояснення по справі в яких просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі. В своїх поясненнях зазначає, що діями відповідачів порушено законодавство про природно-заповідний фонд та створено загрозу збереження біологічного та ландшафтного різноманіття природного комплексу. Спірна земельна ділянка повністю розміщена в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не мало повноважень щодо передачі земель у комунальну власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади. Наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 2-ОТГ від 20.11.2020 в частині спірної земельної ділянки прийнятий з перевищенням повноважень. Рішення Апостолівської міської ради №36 від 04.12.2020 та №410 від 18.06.2021 щодо спірної земельної ділянки прийняті з перевищенням повноважень. При укладенні спірного договору Апостолівська міська рада вийшла за межі власних повноважень та незаконно розпорядилась земельними ділянками. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель, територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення. Також зазначає, що розорювання та засівання земель природно-заповідних територій призведе до знищення національного багатства, яким є ландшафтний заказник, що перебуває під особливою охороною держави.

06.07.2022 представник відповідача-1 подав до канцелярії суду відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в позові.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що Апостолівською міською радою дотримано встановлений порядок передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну власність, порядок реєстрації права комунальної власності та порядок передачі земельних ділянок в оренду за аукціоном. Зазначає, що межі відповідного заказника фактично не встановлено, відомості у держгеокадастрі щодо будь-яких обмежень відсутні. При цьому вважає, що процедура створення ландшафтного заказника була проведена з порушенням та має низку невідповідностей щодо вимог законодавства.

11.07.2022 прокурор подав до канцелярії суду відповідь на відзив в якому просив задовольнити позовні вимоги. В своїх поясненнях щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державної форми власності у комунальну власність відповідачу-1. Додатково зазначає, що рішення про створення природних заповідників, національних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2022 відкладено підготовче засідання на 28.07.2022.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 13.09.2022.

28.07.2022 представник відповівдача-1 подав до канцелярії суду заперечення на відповідь на відзив. Обґрунтування заперечень аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в засіданні на 04.10.2022.

13.09.2022 представник позивача-2 подав до канцелярії суду письмові пояснення по справі в яких просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі. В своїх поясненнях зазначає, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки до департаменту облдержадміністрації не надходив. Представництво інтересів держави в особі облдержадміністрації органами прокуратури у даній справі відповідає суспільному інтересу.

19.09.2022 представник відповідача-1 подав до канцелярії суду, електронними засобами зв`язку, відповідь на пояснення позивача-2. В своїх заперечення зазначає, що проект створення заказника було розроблено з порушенням встановленого порядку, а межі заказника в натурі до теперішнього часу не встановлені. Оригінал даних заперечень надійшов до канцелярії суду поштою 25.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.10.2022 відкладено розгляд справи по суті на 18.10.2022.

У судове засідання 18.10.2022 позивач-1, відповідач-2 та третя особа не забезпечили явку своїх представників, про місце, день та час судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача-2 про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 18.10.2022 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників позивача і відповідача-1, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

Указом Президента України №1078/2008 від 25.11.2008 "Про оголошення природної території ландшафтним заказником загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" з метою збереження біологічного та ландшафтного різноманіття унікального степового природного комплексу українського Правобережжя, відповідно до статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" природну територію площею 2615 гектарів, які відносились до земель запасу та знаходились на території Михайлівської сільської ради (1001 гектар), Кам`янської сільської ради (523 гектари), Токівської сільської ради (287 гектарів), Ленінської сільської ради (804 гектари) Апостолівського району Дніпропетровської області (а.с. 28 том 1).

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №183 від 23.04.2009 затверджено Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" (а.с. 29-34 том 1).

Відповідно до змісту Охоронного зобов`язання, яке зареєстровано в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області за №127, Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області передало під охорону землекористувачу Апостолівській райдержадміністрації, заповідний об`єкт ландшафтний заказник "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" загальнодержавного значення, площею 2615,0га. Заповідний об`єкт розташований в межах Апостолівського району і входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною (а.с. 35-36 том 1).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області №2-ОТГ від 20.11.2020 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Апостолівській міській об`єднаній територіальній громаді (Апостолівській міській раді) Апостолівського (Криворізького) району Дніпропетровської області за актом приймання-передачі та додатку до нього передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:01:001:0151 (а.с. 170-175 том 1).

Рішенням Апостолівської міської ради №36 від04.12.2020 "Про прийняття до комунальної власності Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади Апостолівського району Дніпропетровської області в особі Апостолівської міської ради земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" прийнято від Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із державної у комунальну власність 84 земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 1341,4408га (а.с. 176-177 том 1).

На підставі вищевказаного наказу, акту приймання-передачі та додатку до нього, рішення Апостолівської міської ради №36 від 04.12.2020 державним реєстратором проведено 27.01.2021 державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:01:001:0151 за Апостолівською міською радою. Зазначене підтверджується Інформаційною довідкою з ДРРП №297683563 від 03.02.2022 (а.с. 127-129 том 1).

Рішенням Апостолівської міської ради №410 від 18.06.2021 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом поділу та змінено цільове призначення земельних ділянок із "землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) - код КВЦПЗ 16.00" - на цільове призначення - "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - КВЦПЗ 01.01", згідно з додатком.

Шляхом поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1220383300:01:001:0151 з цільовим призначенням "землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) - код КВЦПЗ 16.00" утворено нові - земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 1220383300:01:001:0225 та 1220383300:01:001:0226 з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - КВЦПЗ 01.01".

Також, прийнято рішення про продаж права оренди на новоутворені земельні ділянки на земельних торгах у формі аукціону окремими лотами (а.с. 178-192 том 1).

Державну реєстрацію права комунальної власності на новоутворені земельні ділянки проведено 22.06.2021, що підтверджується Інформаційною довідкою з ДРРП №297679336 від 03.02.2022 (а.с. 130-132 том 1).

25.08.2021 за результатами земельних торгів Апостолівською міською радою (далі орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едельвейс 2" (далі орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, Апостолівська міська рада (а.с. 193-198 том 1).

На підставі зазначеного договору, державним реєстратором 28.09.2021 проведено державну реєстрацію речового права (право оренди) за відповідачем-2, що підтверджується Інформаційною довідкою з ДРРП №297679336 від 03.02.2022 (а.с. 130-132 том 1).

Прокурор вважає, що інтереси держави порушені незаконною реєстрацією права на спірну земельну ділянку за неповноважним органом, безпідставною зміною цільового призначення земельної ділянки природно-заповідного фонду, недодержанням встановленого чинним законодавством особливого режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду на землях природно-заповідного призначення (ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс") та перевищенням повноважень відповідачем-1 щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2. На думку прокурора наведене є підставою для визнання договору оренди недійсним, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного володіння відповідача-1. Зазначене і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є встановлення обставин вчинення державної реєстрації права комунальної власності та права оренди земельної ділянки, наявність підстав для її вчинення, наявність підстав для її скасування та витребування із незаконного володіння земельної ділянки на користь держави.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним на адресу позивачів у справі листів про надання інформації: щодо вжитих заходів, у тому числі представницького характеру, спрямованих на захист порушених інтересів держави шляхом скасування державної реєстрації речових прав та повернення зазначених земельних ділянок.

Зі змісту відповідей позивачів вбачається, що уповноваженим органом не вживалися заходи щодо скасування незаконної реєстрації речових прав в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивачів в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом направлення листів №04/60-992вих-22 від 23.02.2022 та №04/60-993вих-22 від 23.02.2022 (а.с. 248 том 1, а.с. 1 том 2).

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважені орган державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивачів.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про природно-заповідний фонд" відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.

Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд" та статтею 43 Земельного кодексу України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду набувають такого статусу внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про оголошення/створення території об`єкта природно-заповідного фонду.

Згідно з приписами статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд", землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природного-заповідного фонду.

Відповідно до статті 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно зі статтями 4, 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд", заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Землі ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" перебувають у державній власності, що підтверджується проектом його створення (а.с. 37-126 том 1).

Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (в редакції на час передачі земельних ділянок) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки природоохоронного призначення.

Враховуючи викладене, на час передачі спірних земельних ділянок із державної до комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, здійснювались виключно Кабінетом Міністрів України.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України №42734/0/2-21 від 30.12.2021 встановлено, що про факт передачі земельної ділянки із вищевказаним кадастровим номером, розташованої в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" із державної в комунальну власність, Секретаріатові Кабінету Міністрів України стало відомо із запиту Криворізької східної окружної прокуратури (а.с. 244 том 1).

Земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 перебуває в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" та у встановленому порядку (статті 117, 122, 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом в особі Кабінету Міністрів України у власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади не передавалась.

Перебування вищевказаної земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації №2-6513/0/261-21 від 30.09.2021 та листом Інституту географії НАН України №01-03/264 від 15.11.2021 (а.с. 202-212, 216-219 том 1).

Так, у відповіді Інституту географії НАН України зазначено, що в ідентичному масштабі проведено просторове геоінформаційне співставлення меж вищевказаних земельних ділянок, у відповідності з даними Публічної кадастрової карти України з межами ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" у відповідності з Проектом створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс", підготовленим Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук у 2002 році.

В результаті проведеного аналізу встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 повністю розміщена в межах об`єкта ПЗФ - ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" (Додаток 5).

Додаток 5 до листа Інституту географії НАН України №01-03/264 від 15.11.2021 містить графічні відображення, які дають можливість для візуального доступного сприйняття факту накладення меж спірних земельних ділянок на територію ландшафтного заказника.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (в редакції на час передачі земельних ділянок) зазначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державної форми власності у комунальну власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади.

Наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №2-ОТГ від 20.11.2020, в частині земель природно-заповідного фонду, прийнятий з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд".

Приписами статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель і державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Рішення Апостолівської міської ради №36 від 04.12.2020 та №410 від 18.06.2021 (щодо прийняття до комунальної власності та реєстрації права власності, затвердження проектів землеустрою та продажу права оренди), в частині земель природно-заповідного фонду (спірної земельної ділянки), прийняті з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого, самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом статей 316, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з вимогами статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч.1 ст. 153 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

У своїй постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки (пункти 60-66), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі №372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/3407, від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).

3 урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку. незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право, володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

3 огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння, як складова права власності на нерухоме майно, завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Слід наголосити, що у зв`язку з внесенням Законом України №1423-1X від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п. 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Право комунальної власності на спірні земельні ділянки зареєстровано 22.06.2021 за Апостолівською міською радою, яка на теперішній час є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) належить Державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такий висновок сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 та інших.

Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо право власності на майно не може виникнути в принципі за жодних умов, то і володіння є неможливим. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником не призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Належним способом захисту у такому разі є негаторний позов.

Велика Палата Верховного Суду встановила критерій, за яким визначається можливість чи неможливість заволодіння земельною ділянкою - можливість або, навпаки, неможливість за жодних умов виникнення права власності на неї.

Також було вказано, що у разі, коли закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, передання ділянок із порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння земельною ділянкою.

Тобто для розуміння того, чи є земельна ділянка такою, заволодіння якою неможливо, необхідно встановити, чи могло виникнути на неї право комунальної власності та чи допускає закон набуття її у власність.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

За таких обставин, за умови наявності рішення повноважного органу відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, на землі природно-заповідного фонду, у тому числі заказники загальнодержавного значення, може виникнути право комунальної власності. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником призводить до заволодіння земельного ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Належним способом захисту у такому разі є віндикаційний позов.

Таким чином, враховуючи незаконність рішень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Апостолівської міської ради щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння Апостолівської міської ради на користь Держави в особі Дніпропетровської обласної державної реєстрації підлягає задоволенню.

При цьому, витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння Апостолівської міської ради не призведе до повного відновлення становища, яке існувало до порушень, оскільки за ПСП "Едельвейс 2" на підставі відповідного договору оренди зареєстроване речове право.

Так, на підставі договору оренди землі б/н від 25.08.2021 (дата державної реєстрації права оренди - 28.09.2021, номер запису про інше речове право: 44306057) з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 передана ПСП "Едельвейс 2" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк 10 років.

При укладанні спірного договору оренди земельної ділянки Апостолівська міська рада в порушення частини 1 статті 317 ЦК України, частини 1 статті 122 ЗК України, вийшла за межі власних повноважень та незаконно розпорядилась земельними ділянками, які є власністю Держави і відносяться до земель природно-заповідного фонду.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частинами 1, 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, Його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договір оренди землі, укладений між Апостолівською міською радою та ПСП "Едельвейс 2" є таким, що суперечить положенням частини 1 статті 317 ЦК України, частини 1 статті 122 Земельного кодексу Украйни, частини 2 статі 203 ЦК України та порушує права та законні інтереси Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, що свідчить про законність і обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди землі.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

- судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/2589/19.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання, тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні Справи "Кали та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б не прийнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Таким чином, задоволення позовних вимог про припинення речових прав ПСП "Едельвейс 2" на спірну земельну ділянку сприятиме реальному відновленню порушення законних прав та інтересів Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів і стягненню на користь прокуратури підлягають 4962,00грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Апостолівської міської ради та Приватного сільськогосподарського підприємства "Едельвейс 2" про визнання недійсним договору оренди землі з одночасним припиненням речових прав та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір оренди землі б/н від 25.08.2021, укладений між Апостолівською міською радою (код ЄДРПОУ - 04052583) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Едельвейс 2" (код ЄДРПОУ - 39744540), щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 площею 14га, яка розташована на території Апостолівської міської ради Криворізького району Дніпропетровської області, з одночасним припиненням речових прав Приватного сільськогосподарського підприємства "Едельвейс 2" (код ЄДРПОУ - 39744540) на вказану земельну ділянку (номер запису про право 44306057).

Витребувати на користь Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ - 00022467) із незаконного володіння Апостолівської міської ради (код ЄДРПОУ - 04052583) земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:01:001:0225 площею 14га.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Едельвейс 2" (53820, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Михайлівна, вулиця Вишнева, будинок 1; ідентифікаційний код 39744540) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 04052583) 2481,00грн витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Апостолівської міської ради (53800, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, м. Апостолове, вулиця Центральна, будинок 65; ідентифікаційний код 00022467) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 02909938) 2481,00грн витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 28.10.2022

Суддя В.О. Татарчук