Постанова

від 26.10.2022 по справі 303/5428/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 303/5428/20

провадження № 61-20396св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Мукачівський об`єднаний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мукачівського об`єднаного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України (далі - Мукачівський ОСТК ТСО України) про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, в якому просив скасувати наказ від 31 серпня 2020 року № 14 «Про припинення трудового договору (контракту) та звільнення із роботи ОСОБА_1 » як незаконний і поновити його на займаній посаді в Мукачівському ОСТК ТСО України.

Позов обґрунтовано тим, що наказ від 31 серпня 2020 року № 14 прийнято з порушенням чинного законодавства України, а саме: без згоди засновника - Мукачівської міської організації ТСОУ, та без згоди профспілкової організації, засідання якої не проводилося, а питання звільнення ОСОБА_1 не вирішувалося. Позивач вважав, що підстав для скорочення штату та його звільнення не було.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ від 31 серпня 2020 року № 14 «Про припинення трудового договору (контракту) та звільнення з роботи ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді інструктора з індивідуального навчання водіння в Мукачівському ОСТК ТСО України із 31 серпня 2020 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено трудові права позивача внаслідок винесення оспорюваного наказу, відтак виникла необхідність застосувати процедуру відновлення порушених прав шляхом поновлення позивача на роботі. Окремо суд першої інстанції дійшов висновку, що до повноважень директора Мукачівського ОСТК ТСО України станом на 19 травня 2020 року входило затвердження штату та вирішення питання про скорочення чисельності працівників.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу Мукачівського ОСТК ТСО України задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 листопада 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не був членом профспілки Мукачівського ОСТК ТСО України, ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази на спростування цього факту, відповідно, в силу вимог пункту 5 частини першої статті 431 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не була потрібна згода первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 ; роботодавцем дотримано двомісячний строк попередження позивача про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників; під час апеляційного перегляду справи установлено, що відповідач дотримався вимог пункту 1 частини першої статті 40, пункту 5 частини першої статті 431, статті 492 КЗпП України при звільненні позивача у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду через «Електронний суд» касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року (у січні 2022 року - касаційну скаргу у новій редакції на виконання ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року), в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга також містила клопотання про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.

Як підставу касаційного оскарження представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц та від 22 вересня 2020 року № 161/7196/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, не надано оцінки всім обставинам справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, що апеляційний суд не надав оцінки зміненим підставам і обґрунтуванням апелянта, зміненій позиції відповідача, який під час розгляду справи у суді першої інстанції вказував на правомірність звільнення позивача, зокрема і з підстав погодження профспілковим органом, а в суді апеляційної інстанції наводив інші обставини, які не були предметом розгляду в суді; апеляційний суд проігнорував позицію позивача щодо порядку подання доказів стороною відповідача в суді апеляційної інстанції щодо заяви на вступ до профспілкового органу; лист голови Закарпатської обласної організації профспілки машинобудівників та приладобудівників України від 27 листопада 2020 року № 25 містить інформацію на момент подання відомостей про профспілку (станом на 2018 рік), а не на момент розгляду спору.

У травні 2022 року до Верховного Суду від Мукачівського ОСТК ТСО Українинадійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки вона є необґрунтованою, а оскаржувану постанову апеляційного суду, що є законною та обґрунтованою, - без змін. Окрім цього, відзив містить клопотання відповідача розглядати справу за його участю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 24 грудня 2021 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема надання касаційної скарги із уточненою прохальною частиною та доказами надсилання копії касаційної скарги іншому учаснику справи) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 303/5428/20 з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2022 року матеріали справи № 303/5428/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що згідно з додатком до наказу директора МукачівськогоОСТК ТСО України від 19 травня 2020 року № 7/1к «Про затвердження та введення в дію штатного розпису у новій редакцій» затверджено штат у кількості однієї штатної одиниці - директора.

У наказі про затвердження та введення в дію штатного розпису в новій редакції від 19 травня 2020 року № 7/1 та повідомленні про припинення трудового договору у зв`язку зі скороченням штату від 10 червня 2020 року № 1 підпис ОСОБА_1 відсутній.

Відповідно до наказу від 31 серпня 2020 року № 14 припинено трудовий договір (контракт) та звільнено ОСОБА_1 , інструктора з індивідуального навчання водіння Мукачівського ОСТК ТСО України, із займаної посади з 31 серпня 2020 року у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Апеляційний суд установив, що відповідач до апеляційної скарги надав наказ директора № 7/1 від 19 травня 2020 року «Про затвердження та введення в дію штатного розпису в новій редакції», штатний розпис Мукачівського ОСТК ТСО України, який вводиться в дію із 31 серпня 2020 року, повідомлення від 10 червня 2020 року № 1 про припинення трудового договору, укладеного між Мукачівським ОСТК ТСО України із ОСОБА_1 , у зв`язку зі скороченням штату з 31 серпня 2020 року. Зазначені документи позивач отримав 20 червня 2020 року.

Згідно з довідкою, виданою головою Закарпатської обласної організації профспілки машинобудівників та приладобудівників України від 27 листопада 2020 року № 25, відповідно до документів, поданих для взяття на облік профспілкової організації Мукачівського ОСТК ТСО України, серед членів профспілки ОСОБА_1 не значиться. Інформації про його вступ від голови профкому не надходило.

До списку учасників установчих зборів первинної профспілкової організації Мукачівського ОСТК ТСО України ОСОБА_1 не входить.

За змістом довідки Закарпатської обласної організації профспілки машинобудівників та приладобудівників України від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 членом профспілки не був і не є на час видачі довідки.

Відповідно до довідки про утримання профспілкових внесків Мукачівського ОСТК ТСО України ОСОБА_1 таких внесків не здійснювалося, що підтверджується також відомостями про нарахування заробітної плати.

Нормативно-правове регулювання

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України (у редакції, чинній на дату розгляду справи судами) відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частини перша, друга статті 235 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048 цс 15.

Водночас роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (крім випадків, встановлених цим Кодексом).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, врахувавши фактичні обставини із заявленими позовними вимогами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та пов`язану із цим необхідність скасування рішення суду першої інстанції. Оскільки матеріали справи містять підтвердження, що роботодавець прийняв рішення про скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві, у тому числі й посади позивача, про наступне вивільнення ОСОБА_1 було повідомлено не пізніше ніж за два місяці, він не був членом профспілки, відповідно попередня згода на його звільнення виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації не вимагалась, у складі Мукачівського ОСТК ТСО України не було вакантних посад, що могли бути запропоновані позивачу (в штаті підприємстві залишилась лише одна посада - директора), тому висновки апеляційного суду про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників згідно з вимогами статей 40, 431, 492 КЗпП України є правильними.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц та від 22 вересня 2020 року № 161/7196/19, зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

У справі № 755/3495/16-ц, на яку посилається заявник, Верховний Суд вказав, що «суди дійшли правильного висновку, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення».

У справі, що переглядається, апеляційний суд зазначив, що ні судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не було встановлено, що наказ про затвердження та введення в дію штатного розпису в новій редакції було скасовано чи визнано незаконним, тому він є чинним; предметом цього позову є дотримання процедури звільнення позивача відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 40, статті 431, статті 492 КЗпП України, а наказ від 19 травня 2020 року № 7/1 не є предметом розгляду цієї справи, відповідно під час розгляду цієї справи суд позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку законності його винесення.

Отже, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд прямо вказує на те, що позивач повинен був оскаржити наказ про затвердження та введення в дію штатного розпису в новій редакції, зводяться до власного тлумачення позивачем щодо мотивів прийняття апеляційним судом свого рішення.

Суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, завдання суду з`ясувати тільки наявність правових підстав для звільнення.

У справі № 161/7196/19, на яку посилається заявник, Верховний Суд вказав, що «апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач допустив порушення вимог трудового законодавства, не врахувавши право позивачки залишитися на посаді касира-реєстратора на решту 0,25 ставки. При цьому, ураховуючи зміст протоколу від 16 січня 2019 року № Ѕ загальних зборів ТОВ «Стоматологія» та наказу директора ТОВ «Стоматологія» від 16 січня 2019 року «Про скорочення штату працівників», якими затверджено скорочення 0,5 ставки касира-реєстратора, приймаючи до уваги, що позивачка займала 0,75 ставки вказаної посади, слід дійти висновку, що будь-які правові підстави для звільнення ОСОБА_1 25 березня 2019 року з 0,25 ставки касира-реєстратора у роботодавця були відсутні». Отже, обставини справи № 161/7196/19 та цієї справи, що переглядається в порядку касаційного провадження, є відмінними, окрім цього посилання Верховного Суду у справі № 161/7196/19 на положення статуту ТОВ «Стоматологія», що в розумінні заявника свідчить про дослідження судом касаційної інстанції дотримання вищим органом управління процедури скорочення при вирішення питання звільнення, обумовлені посиланням роботодавця в касаційній скарзі на неможливість застосування положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що до повноважень директора Мукачівського ОСТК ТСО України станом на 19 травня 2020 року входило затвердження штату та вирішення питання про скорочення чисельності працівників. У свою чергу апеляційний суд, з огляду на положення статті 367 ЦПК України, правильно не аналізував доводи позивача про відсутність у директора Мукачівського ОСТК ТСО України повноважень щодо затвердження штату та вирішення питання про скорочення чисельності працівників, оскільки позивач рішення суду першої інстанції не оскаржував, а доводи апеляційної скарги відповідача заперечень стосовно вказаного висновку суду першої інстанції не містять.

Доводи касаційної скарги про зміну правової позиції захисту відповідача в суді апеляційної інстанції на відміну від суду першої інстанції не приймаються, оскільки в суді першої інстанції відповідач повідомляв суду, що директор Мукачівського ОСТК ТСО України у відповідь на його подання отримав погодження профспілкової організації на звільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у тому числі ОСОБА_1 ), на підтвердження чого надав копії відповідних документів, натомість у суді апеляційної інстанції відповідач вказував, що позивач не був членом профспілкової організації, на підтвердження чого надав копії відповідних документів, отриманих після прийняття судом першої інстанції рішення, а подання про заплановане скорочення штату та чисельності працівників із повідомленням профспілкової організації про надання згоди на вивільнення працівників відбулось помилково, отже суперечливість відомостей зі сторони відповідача стосувалась помилковості наявності у позивача статусу члена первинної профспілкової організації, що має значення для правильного вирішення справи, адже ОСОБА_1 посилався у позові, що його звільнення відбулось без згоди профспілкової організації.

В апеляційному суді представник Мукачівського ОСТК ТСО України надав пояснення, чому відповідні документи, які підтверджують відсутність у ОСОБА_1 статусу члена первинної профспілкової організації, надані разом із апеляційною скаргою, а сторона позивача не заперечувала проти долучення таких документів в якості нових доказів. У засіданнях суду апеляційної інстанції досліджувалось питання, чи був ОСОБА_1 членом профспілкової організації, оскільки сторони давали протилежні відповіді із цього приводу, тому судом було запропоновано надати документи на підтвердження фактів та обставин, на які вони посилалися, зокрема позивачу - заяву про вступ до профспілки або книжку, свідоцтво, які це засвідчують, чи відомості про перерахування членських внесків, що ним не здійснено.

В силу статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторона має право надавати до суду додаткові пояснення та докази в порядку, передбаченому ЦПК України, що є складовою принципу змагальності, а аргументи позивача в цій частині зводяться до непогодження з наданими відповідачем доказами. У свою чергу не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що лист голови Закарпатської обласної організації профспілки машинобудівників та приладобудівників України від 27 листопада 2020 року № 25 не містить інформацію на момент розгляду спору, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів, що на момент прийняття рішення про скорочення посади позивача та його звільнення ОСОБА_1 не був членом профспілки, а аргументи заявника в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів та не спростовують цей факт, установлений судом апеляційної інстанції.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд неправильно констатував, що у роботодавця відсутній обов`язок забезпечити роботою звільненого працівника, є необґрунтованими, оскільки таке посилання пояснюється установленою судами відсутністю роботи за відповідною професією чи спеціальністю в Мукачівському ОСТК ТСО України та посиланням у частині третій статті 492 КЗпП України, в якій передбачено, що при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі апеляційним судом обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивача, підтверджує обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.

Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, аналогічні доводам позивача у тексті позовної заяви, вони були предметом дослідження апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність постанови не впливають, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням про відмову у позові.

Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання Мукачівського ОСТК ТСО України про розгляд справи за його участю

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання Мукачівського ОСТК ТСО України про розгляд справи за його участю необхідно відмовити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Мукачівського об`єднаного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України про розгляд справи за його участю.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак