Рішення

від 26.10.2022 по справі 683/1537/22

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/1537/22

2/683/658/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2022 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Цішковського В.А.,

з участю секретаря Васічевої О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Старокостянтинів цивільну справу № 683/1537/22, номер провадження 2/683/658/2022 за позовом

ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до КП «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» і просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 13.08.2021 року по 14.06.2022 року в сумі 128719 грн.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 05.09.2001 року по 12.08.2021 року працювала техніком комунального підприємства «Старокостянтинівське бюро технічної інвентаризації Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області». Відповідно до рішення Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 28.05.2021 року № 15\5/УІІІ комунальне підприємство «Старокостянтинівське бюро технічної інвентаризації Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області» реорганізовано шляхом приєднання до комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технiчної iнвентаризації». У зв`язку із такою реорганізацією наказом № 23 від 12.08.2021 року її було звільнено з роботи. Проте відповідачем не було здійснено із нею розрахунок, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за перiод роботи з 05.09.2020 року по 12.08.2021 рік, що становить 6 966 грн. Рiшенням Старокостянтинівського районного суду від 22.02.2022 року справа № 683/2590/21 стягнуто з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технiчної інвентаризації» на її користь компенсацію за невикористану відпустку тривалістю за період з 05.09.2020 року по 12.08.2021 року в сумі 6966 грн. Проте до цього часу вказане рішення суду не виконано, та не проведено розрахунок, тобто не здійснена виплата всіх сум, що їй належали вiд пiдприємства в день звільнення, тому просить стягнути з відповідача на її користь 128 719 грн. середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24.06.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

22 липня 2022 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову повністю. Заперечуючи проти позову, відповідач, посилається на те, що позовна заява є безпідставною, необґрунтованою, не підтвердженою жодним належним, допустимим та достовірним доказом та такою, що не підлягає задоволенню. До відзиву відповідачем було долучено копію квитанції від 02.06.2022 року про виплату позивачці 6536,23 грн. та відомість на виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 05.09.2020 року по 12.08.20221 року, та зазначено що, відповідач, не мав об`єктивної змоги вчасно виконати рішення суду про стягнення коштів у зв`язку з тим, що КП «Старокостянтинівське міське БТІ» є госпрозрахунковою установою отримує дохід виключно від наданих послуг (а в теперiшній воєнний стан й до цього карантинні обмеження абсолютно не сприяли активному будівництву та замовленням по виготовленню технічних паспортів, не ведучи мову ще й про наявність конкурентів приватних суб`єктів господарювання), не є дотаційним, не мало вільних коштів на розрахунковому рахунку й окремими рішеннями Старокостянтинівської мiської ради отримало вiдповiднi кошти для проведення розрахунку згідно вiдповiдного виконавчого листа Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області. Отже, на підставі вищевикладеного враховуючи критерії співмірності, пропорційності та добросовісності, вважає позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмiрi 128719 грн. не спiвмiрними із стягнутою та виплаченою компенсацією за невикористану відпустку за період роботи з 05.09.2020 року по 12.08.2021 року в розмiрi 6966 грн. (6536,23 грн. сплачено).

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно наказу № 23 КП «Старокостянтинівського БТІ» від 12.08.2021 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади техніка комунального підприємства «Старокостянтинівське бюро технічної інвентаризації» Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, у зв`язку із реорганізацією підприємства, п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується також і записом в трудовій книжці ОСОБА_1 .

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22.02.2022 року по справі №683/2590/21 було стягнуто з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технiчної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період з 05.09.2020 року по 12.08.2021 року в сумі 6 966 грн., а також видано виконавчий лист 03.05.2022 року. Проте на день звернення позивача до суду вказане рішення суду не було виконано, та не проведено розрахунок, тобто не здійснена виплата всіх сум, що належали ОСОБА_1 вiд пiдприємства в день звільнення.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За викладених вище обставин, оскільки, відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі, а тому про право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України є правильним.

Разом з цим, метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критерії в оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарну для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язку працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Як роз`яснивПленум ВерховогоСуду Україниу пункті20Постанови від24.12.1999року №13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» у разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає нарахуванню за період з 13.08.2021 року по 14.06.2022 року включно.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 128 719 грн. (422,03 грн. х 305 днів) і він відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та розрахований правильно.

Судом встановлено, що розмір самої заборгованості за невикористану відпустку, яка не була виплачена позивачу за рішенням суду становить 6 966 грн. (без урахування податків та обов`язкових платежів, за період роботи з 05.09.2020 року по 12.08.2021 року) та є меншою за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (128719 грн.).

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості за невикористану відпустку, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6966 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 6966 грн., з врахуванням рішення суду від 22.02.2022 року.

У відповідності до вимогст. 141 Цивільного процесуального кодексу Українисуд стягує з відповідача на користь держави 992 грн. 40 коп. судового збору.

У відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України, рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, негайному виконанню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10-12, 81, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6 966 грн. за період з 13.08.2021 року по 14.06.2022 року.

Стягнути з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» на користь держави 992 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації», місце знаходження: вул. Софійська, 3/1, м. Старокостянтинів Хмельницька область, код ЄДРПОУ 35377120.

Суддя: