Постанова

від 18.10.2022 по справі 909/193/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2022 р. Справа №909/193/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючої суддіГалушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання - Олійник Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Бігун В.В. в.о. директора

від відповідач: Тепак Л.П.-адвокат

розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" №12 від 25.05.2022 (Вх.№ ЗАГС 01-05/1171/22 від 31.05.2022)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2022 (повний текст складено 10.05.2022)

у справі №909/193/21

за позовом Приватного підприємства "Оресто", смт. Перегінськ

до відповідача Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго"

про стягнення заборгованості в сумі 944 028,57 грн

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

ПП "Оресто" звернулося до господарського суду з позовом до ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 944 028,57грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині проведення оплати за отриманий товар та послуги з перевезення.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2022 у справі №909/193/21 позов ПП "Оресто" до Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 944 028,57 грн задоволено частково. Стягнуто з ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" на користь ПП "Оресто" заборгованість в сумі 935 079,04грн та судовий збір в сумі 14 026,19грн. В частині заявлених вимог про стягнення заборгованості в сумі 8 949, 53грн відмовлено. Судовий збір в сумі 134,24грн залишено за позивачем. Витрати за проведення судової експертизи в сумі 6 177,96грн залишено за відповідачем.

Рішення суду мотивовано тим, що первинними документами підтверджено факт поставки товару та надання послуг з перевезення на загальну суму 935 079, 04грн, суд, досліджуючи факти, що вказують на укладення договорів між сторонами, визнав такі обставини вірогідними. Також суд прийшов до висновку, що про факт укладення договорів зазначено в акті звірки за період з 01.01.2018 по 31.01.2020, актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2018 та від 31.08.2018, гарантійному листі від 03.02.2020. Правомірність позовних вимог в сумі 935 079,04грн з боку позивача доведена зібраними у справі доказами, підстави для застосування позовної давності у суду відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Державним підприємством "Рожнятівтеплокомуненерго" подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2022 у справі №909/193/21 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог винесене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник заперечує укладення будь-яких договорів, однак зазначає, що мав місце факт поставки товару та надання послуг позивачем в межах вже оплаченої їх вартості.

На думку скаржника, оскільки позивачем не надано доказів (оригіналів) договорів поставки №50 від 02.01.2018 та № П03/01/2018 про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.01.2018, актів здачі- приймання наданих послуг, відсутні докази для встановлення факту укладення договорів та надання позивачем послуг у зазначеному в позові обсязі.

Також, скаржник стверджує, що Акт звірки взаєморозрахунків директор відповідача не підписував, про що свідчить висновок судової експертизи. Окрім того, даний акт не відображає фактичного (дійсного) стану розрахунків між сторонами, оскільки у ньому не відображено оплату відповідачем позивачу 100 000,00грн згідно платіжного поручення № 11 від 20.02.2018.

Оскільки скаржник заперечує факт укладення такого договору та факт надання послуг по перевезенню деревини у визначеному позивачем об`ємі, без надання належних доказів (оригіналів договору та актів здачі-приймання) рішення прийнято на припущеннях, що є порушенням вимог ст. 73 ГПК України.

Скаржник також зазначає, що неможливо ідентифікувати кому належать підписи представників відповідача на накладних та актах.

Щодо відбитку печатки на акті звірки взаєморозрахунків, скаржник стверджує, що в даній ситуації вбачаються ознаки підробки офіційних документів, у зв`язку із чим скаржник вимушений звертатись до правоохоронних органів з метою порушення по даному факту кримінального провадження.

Також, скаржник посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом та просить застосувати наслідки спливу позовної давності.

ПП «Оресто» у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення Господарського суду Івано - Франківської області від 27.04.2022 є законним та обґрунтованим, оскільки прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та з додержанням норм процесуального права, вважає апеляційну скаргу безпідставною.

Позивач зазначає, що суд не встановлював факт укладення договору, оскільки такої вимоги не заявлялось і вона не була предметом судового розгляду, ставити під сумнів факт надання послуг перевезення паливних дров на базу відповідача за перерахованими в позовній заяві товарно-транспортними накладними немає жодних правових підстав.

Також, позивач вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що поставка товару та виконання робіт на вказані вище суми підтверджена первинними документами, долученими позивачем до матеріалів справи (накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання виконаних робіт (надання послуг), а відповідач тільки частково розрахувався за отриманий товар та надані послуги. Що стосується відбитку печатки на акті звірки, позивач зазначає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно висновку судової експертизи, проведеної у цій справі, печатка на акті звірки розрахунків за період з 01. 01.2018 по 31.01.2020 між ДП «Рожнятівтеплокомуненерго» і ПП «Оресто» відповідає зразкам відбиткам печатки ДП «Рожнятівтеплокомуненерго». Доказів того, що печатка була втрачена відповідачем суду не подано. Натомість первинними документами підтверджено факт поставки товару та надання послуг з перевезення на загальну суму 935 079,04грн.

Позивач також вважає, що суд першої інстанції правильно визначився, що не заслуговують уваги заперечення відповідача про неможливість ідентифікації осіб, які приймали товар та послуги (підписи яких містяться на накладних та актах), оскільки ідентичні підписи містяться на документах за період, за який відповідач оплатив отримані послуги та товар.

Щодо застосування строку позовної давності, позивач вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № ПОЗ/01/2018 від 02.01.2018 за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Строк позовної давності щодо таких договорів становить 3 роки.

Також, у письмових поясненнях позивач зазначив, що скаржник підтвердив факт надання послуг, однак просив застосувати строк позовної давності, а також зазначив, що відповідальні особи відповідача, які на той час мали право підпису податкової звітності, відобразили у деклараціях з податку на додану вартість суми податкового кредиту за операціями з придбання товарів (робіт, послуг) за вказаними у матеріалах справи податковими накладними.

ДП «Рожнятівтеплокомуненерго» у відповіді на відзив зазначило, що ПП «Оресто» оригіналів документів суду не подано (договори та Акти приймання виконаних робіт надані в копіях), всі надані копії є підроблені, оскільки при їх огляді вбачається, що печатка та підпис ДП «Рожнятівтеплокомуненерго» на всіх Актах нанесені електронним способом, накладенням з одного і того ж відбитку «зображення» (печатка поставлена під одним кутом, підпис ідентично розміщений, однакових розмірів, відносно печатки на всіх копіях). ПП «Оресто» не надано документів, які б засвідчували втрату первинних документів, які стосуються розгляду справи, що в свою чергу ще раз свідчить про подачу неправдивої інформації щодо відносин між підприємствами, сфальшовані докази та документи, які подані у даній справі.

Відповідач вважає, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, спрямовані на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Також, у запереченні на додаткові пояснення позивача скаржник зазначає, що для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. У випадку надання послуг поставки та перевезення деревини обов`язковим документом є товарно-транспортна накладна, яка складається відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи згідно Наказу Міністерства транспорту України № 228/253 від 07.08.1996. ТТН - первинний документ для перевезення вантажів - засвідчення господарської операції, а податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2022 справу №909/193/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Орищин Г.В., Желік М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 апеляційну скаргу Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" залишено без руху для усунення встановлених недоліків, а саме: зобов`язано скаржника надати (надіслати) на адресу Західного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в сумі 21 039,29 грн протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" №12 від 25.05.2022 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2022 у справі №909/193/21 та призначено розгляд справи на 09.08.2022.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 відкладено на 23.08.2022.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду оголошено перерву в судовому засіданні до 13.09.2022 та до 18.10.2022.

Представники сторін виклали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 18.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Обставини справи.

02.01.2018 між ПП "Оресто" (продавець) та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" (покупець) укладено договір поставки № 50.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання (п. 8.1 договору).

Згідно з п. 1.1 договору продавець продає, а покупець купує на умовах даного договору дрова паливні, відходи, згідно рахунку на оплату (товар), в асортименті і по технічних умовах, узгоджених сторонами. Продавець зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну суму грошей.

У п. 2.1 договору сторони визначили, що ціна товару за один метр кубічний вказується в кожній накладній по факту відпуску товарів згідно виставлених рахунків на оплату з доставкою на склад покупця.

Покупець зобов`язується провести оплату за кожну партію товару протягом 7 днів після виконання умов постачання (п. 4.1 договору).

В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом встановлено, що за період з 16.01.2018 по 17.11.2018 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 439 107, 23грн. Наведений факт підтверджують накладні та податкові накладні за вказаний вище період, які наявні в матеріалах справи.

Також, судом встановлено, що 02.01.2018 між ПП "Оресто" (перевізник) та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" (замовник) укладено договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018. Термін дії цього договору діє до повного виконання (п. 6.1 договору).

Як зазначено у п. 1.1 договору перевізник зобов`язується доставити довірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 3.4 договору остаточні розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі акту здачі-приймання наданих послуг перевезення. Розрахунок проводиться на протязі 10 робочих днів з моменту підписання акту здачі-приймання послуг.

За період з 30.06.2018 по січень 2020 року включно позивач надав, а відповідач отримав послуги перевезення на загальну суму 530 971,81грн.

З огляду на акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ПП "Оресто" та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" згідно договорів № 50 від 02.01.2018 та № П03/01/2018 від 02.01.2018 борг відповідача перед позивачем становить 1 034 028,57грн (сальдо станом на 31.12.2017 8 949,53грн, вартість поставленого товару 1 439 107,23грн, вартість наданих послуг з перевезення 530 971,81грн, часткові проплати 945 000,00грн).

Борг в сумі 1 034 028,57грн (за дрова паливні та послуги по перевезенню) відповідач гарантував оплатити, про що зазначив у гарантійному листі № 7 від 03.02.2020, адресованому позивачу.

Після підписання акту мав місце факт проведення оплати на загальну суму 90 000,00 грн, про що свідчать платіжні доручення № 285 від 19.05.2020 на суму 50 000,00грн та № 313 від 28.05.2020 на суму 40 000,00грн.

Як зазначив позивач, борг за поставлений товар та надані послуги перевезення становить 944 028,57грн.

Матеріали справи містять висновок експерта, складений за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи № 2255/2256/21-28/505/22-28 від 28.01.2022 за матеріалами справи № 909/193/21, в якому вказано, що підпис, який міститься на акті звірки розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" і ПП "Оресто" у першій графі під відтиском печатки ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" - виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів; підпис, який міститься на акті звірки розрахунків, виконаний не Підгайним Анатолієм Андрійовичем, а іншою особою з ретельним наслідуванням; відбиток печатки на акті звірки розрахунків відповідає зразкам відбиткам печатки ДП "Рожнятівтеплокомуненерго".

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ПП «Оресто» з позовом до ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості в сумі 944 028,57грн за відпущені пиломатеріали на надані послуги перевезення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості, яка виникла в результаті неналежного виконання договорів поставки та надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом. на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Відповідно до приписів частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами статті 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням, як стверджує позивач, відповідачем зобов`язань за договором поставки товару та договором надання послуг з перевезення деревини.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За частиною першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Укладення договору поставки та договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У даних правовідносинах обов`язку постачальника та виконавця з передачі у власність (поставки) покупцю товару та надання послуг з перевезення корелює обов`язок покупця та замовника з прийняття та оплати цього товару та наданих послуг.

У справі, що розглядається, спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання укладення договорів, обсягу (кількості) наданих ослуг та поставленого відповідачу товару , його ціни, розміру оплати та як результат суми боргу за поставлений товар, стягнення якої є предметом даного позову.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушене, самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

В той же час, надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, належить суду.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції, судом встановлено, що на виконання умов договору поставки № 50 від 02.01.2018 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 439 107,23грн за період з 16.01.2018 по 17.11.2018; на виконання договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018 від 02.01.2018 позивач надав, а відповідач прийняв послуги з перевезення на загальну суму 530 971,81грн за період з 30.06.2018 по січень 2020 року. Укладаючи договір поставки № 50 від 02.01.2018 та договір про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018 від 02.01.2018 сторони погодили всі їх істотні умови.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що поставка товару та виконання робіт на вказані вище суми підтверджена первинними документами, долученими позивачем до матеріалів справи (накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Дослідивши в ході розгляду справи акт звірки заборгованості відповідача суд визнав право позивача на стягнення суми боргу в розмірі 935 079,04грн, оскільки вказане в акті сальдо станом на 31.12.2017 8 949,53 грн не підтверджено документально.

Що стосується підпису директора відповідача та печатки відповідача на акті звірки, суд зазначив, що доказів того, що печатка була втрачена відповідачем суду не подано. Натомість первинними документами підтверджено факт поставки товару та надання послуг з перевезення на загальну суму 935 079,04грн, отже не заслуговують уваги заперечення відповідача про неможливість ідентифікації осіб, які приймали товар та послуги (підписи яких містяться на накладних та актах), оскільки ідентичні підписи містяться на документах за період, за який відповідач оплатив отримані послуги та товар.

Отже, судом встановлено, що виконання договорів підтверджується актом звірки за період з 01.01.2018 по 31.01.2020, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та гарантійним листом від 03.02.2020, адресованим позивачу, яким відповідач зобов`язався сплатити борг.

Враховуючи наведені обставини, суд визнав право позивача на стягнення суми боргу розмірі 935 079,04грн

Щодо наведеного судова колегія зазначає таке.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ГПК України - змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Як зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено факт поставки дров паливних та надання послуг з перевезення на суму 944 028,57 грн та вирішено стягнути частково у розмірі 935 079,04 грн, посилаючись на Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 між ПП "Оресто" та ДП "Рожнятівтеплокомуненерго" згідно договорів № 50 від 02.01.2018 та № П03/01/2018 від 02.01.2018, який скаржником не визнано.

Зокрема, суд першої інстанції прийшов до висновку, що поставка товару та виконання робіт на вказані вище суми підтверджена первинними документами, долученими позивачем до матеріалів справи (накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Скаржник в ході розгляду справи заперечив факт укладення договору поставки № 50 від 02.01.2018 та факт укладення договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом № П03/01/2018 від 02.01.2018, надання послуг та постачання товару в обсягах, зазначених позивачем, оскільки в підтвердження даного факту позивачем надано неналежно оформленні накладні. Також, скаржник вважає, що всі надані копії актів прийому-передачі є підробленими, оскільки при їх огляді печатка та підпис ДП «Рожнятівтеплокомуненерго» на всіх екземплярах останніх нанесені електронним способом, накладенням з одного і того ж відбитку «зображення» (печатка поставлена під одним кутом, підпис ідентично розміщений, однакових розмірів, відносно печатки на всіх копіях).

Відповідно до ст.91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зважаючи на те, що скаржник заперечив факт укладення договорів № 50 від 02.01.2018 та № П03/01/2018 від 02.01.2018, факт надання послуг у визначеному позивачем обсязі та факт постачання товару в обсягах, зазначених позивачем, колегія суддів витребувала у ПП "Оресто" оригінали документів, а саме:

- оригінал Договору поставки №50 від 02.01.2018;

- оригінал Договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом №П03/01/2018 від 02.01.2018;

- оригінал Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 30.06.2018 та №1 від 31.08.2018;

- оригінали Актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) за 2019 рік;

- оригінали товарно-транспортних накладних про перевезення деревини автомобільним транспортом, копії яких знаходяться у матеріалах справи;

- оригінали накладних на поставку продукції згідно договору №50 від 02.01.2018, копії яких долучено до позовної заяви.

Колегією суддів у судовому засіданні оглянуто оригінали документів, які надійшли від ПП "Оресто", а саме: оригінали товарно-транспортних накладних про перевезення деревини автомобільним транспортом, оригінали накладних на поставку продукції та податкові накладні ПП «Оресто» з квитанціями про їх реєстрацію у ЄРПН, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Позивачем не надано витребуваних судом оригіналів Договору поставки №50 від 02.01.2018, Договору про надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом №П03/01/2018 від 02.01.2018, Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 30.06.2018 та №1 від 31.08.2018, Актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) за 2019 рік.

Щодо наданих ПП "Оресто" оригіналів товарно-транспортних накладних про перевезення деревини автомобільним транспортом, накладних на поставку продукції судова колегія зазначає таке.

Згідно положень ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/4994/18 від 05.07.2019).

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій (аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Проаналізувавши надані позивачем оригінали накладних на поставку продукції судова колегія прийшла до висновку, що останні оформленні з порушенням та не відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки не містять інформації про особу, яка здійснила прийняття товару, не скріплені печаткою ДП «Рожнятівтеплокомуненерго», отже не можуть підтверджувати факт здійснення постачання товару, а також встановити реальність здійснених господарських операцій у відповідності до вимог законодавства,

Також, згідно з п.11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Мінтрансу №363 від 14.10.1997 і зареєстрованим в Мінюсті 20.02.1998 за № 128/2568 - основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна за встановленою формою, відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, згідно Наказу Міністерства транспорту України № 228/253 від 07.08.1996.

Надані позивачем копії товаро-транспортних накладних не відображають інформацію про транспортний засіб, дані перевізника (водія), прізвища та посади відповідальних осіб за відправлення та отримання вантажу, не підписані представником відповідача та не скріплені його печаткою. Оригіналів актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 30.06.2018 та №1 від 31.08.2018 та актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) за 2019 в підтвердження факту надання послуг з перевезення позивачем не надано суду апеляційної інстанціїї.

Окрім того, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену в 5.10 постанови від 07.10.2021 у справі №921/768/19 з приводу того, що відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки, однак використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків..

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Як вбачається з наявних в матеріалах справи висновків судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи № 2255/2256/21-28/505/22-28 від 28.01.2022 акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 керівником відповідача не підписувався.

З огляду на викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні первинні документи (оригінали договорів №50 від 02.01.2018 та №П03/01/2018 від 02.01.2018; актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №1 від 30.06.2018 та №1 від 31.08.2018 та актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) за 2019 рік, належним чином оформлених товаро-транспортних накладних про перевезення деревини автомобільним транспортом, накладних на поставку продукції згідно договору №50 від 02.01.2018, копії яких долучено до позовної заяви), акт звірки за період з 01.01.2018 по 31.01.2020 не може бути належним доказом наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Таким чином, поданими доказами позивачем належним чином не підтверджено обґрунтованість заявлених до відповідача вимог із визначених ним у позові підстав.

В сукупності зазначених обставин, судова колегія прийшла до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження здійсненої поставки товару, наданими позивачем первинними документами не спростовуються заперечення скаржника.

Враховуючи наведене, з огляду на існуючий стандарт оцінки доказів, зокрема балансу вірогідностей, судова колегія прийшла до висновку, що твердження позивача про існування боргу в сумі 935 079,04 грн, за укладеними між сторонами договорами є менш вірогідними ніж заперечення проти них.

Переглядаючи рішення суду колегія суддів також виходить з принципу змагальності сторін та справедливості судового розгляду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

За приписами ст.ст. 45, 46 ГПК України, визначення підстав і предмета позову, які він повинен доводити належить до виключної компетенції позивача.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Слід зазначити, що обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч.4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод, тоді як особливо вузьке тлумачення процесуальних норм суперечить цим завданням.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на описані вище встановлені обставини, Західний апеляційний господарський суд вважає, що, оскільки матеріалами справи не доведено обставини, що мають значення для справи, відтак, у відповідності до вимог до ст.277 ГПК України, наявні обгрунтовані підстави для скасування прийнятого у справі судового рішення і ухвалення нового про відмову в позові.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий витрати за розгляд справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282 ,284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" №12 від 25.05.2022 (Вх.№ ЗАГС 01-05/1171/22 від 31.05.2022) задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2022 у справі №909/193/21 скасувати. В позові відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Оресто" (вул. Богдана Римика, буд. 14, смт Перегінськ, Рожнятівський район, Івано-Франківська область, 77662; ідентифікаційний код 38174699) на користь Державного підприємства "Рожнятівтеплокомуненерго" (вул. Проценка, буд. 3, смт Рожнятів, 77600; ідентифікаційний код 22198020) 21 039,29грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 6 177,96грн витрат за проведення судової експертизи.

Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 31.10.2022.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

СуддяОрищин Г.В.

СуддяЖелік М.Б.