Рішення

від 27.10.2022 по справі 910/4141/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2022Справа № 910/4141/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (вул. Куренівська, буд. 2-Б, 04073, Київ, код ЄДРПОУ 25394112)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр А-Трейд" (вул. Куренівська, буд. 18, Київ,04073, код ЄДРПОУ 41686402)

про стягнення 147 273, 19 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр А-Трейд" (вул. Куренівська, буд. 18, Київ, 04073, код ЄДРПОУ 41686402) (далі - відповідач) про стягнення 147 273, 19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки від 13.05.2021 №1305/21 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 141 984, 00 грн, а також обов`язок відшкодувати 887, 69 грн 3% річних та 4401, 50 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

31.08.2022 до відділу діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр А-Трейд" надійшло клопотання про поновлення строків для подання відзиву на позовну заяву, яке мотивовано, зокрема, тим, що відповідач не отримував копії позовної заяви від позивача, а зміг ознайомитись з її змістом лише 22.08.2022 у приміщенні Господарського суду міста Києва, також відповідач просить суд прийняти до уваги значний обсяг матеріалів справи, необхідність залучення професійної правничої допомоги на договірних засадах з огляду на відсутність у штатному розписі відповідача юрисконсульта, а також умови праці, що склалися у зв`язку з введенням на території України воєнного стану.

Розглянувши клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву, суд дійшов такого висновку.

За приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідно до частини 1, 3, 4, 6 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Правовий аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє дійти висновку про те, що учаснику справи гарантується право подати до суду відзив на позов протягом строку, встановленого судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Цей процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи за умови, якщо таку заяву подано до його закінчення.

Виходячи з положень статті 119 Господарського процесуального кодексу України, за заявою учасника справи суд може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, тоді як встановлений судом процесуальний строк за заявою учасника справи може бути продовжений судом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження. Зазначена ухвала отримана відповідачем 17.06.2022, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Частиною 1 статті 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В той же час, згідно практики Європейського суду з прав людини при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

З огляду на доводи відповідача, викладені у клопотанні про поновлення строків для подання відзиву, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку для поданні відзиву на позовну заяву.

31.08.2022 до відділу діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр А-Трейд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти доводів позивача, викладених позові, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача, докази, надані позивачем, не пов`язані з юридичною особою позивача.

01.09.2022 до відділу діловодства суду представником позивача подано заяву про постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху, у якій позивач просить суд постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху та постановити ухвалу про продовження розгляду справи №910/4141/22 після усунення недоліків позовної заяви, з огляду на те, що у тексті позовної заяви допущена технічна помилка, а саме невірно зазначено найменування позивача та його ідентифікаційний код.

Розглянувши клопотання позивача про постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху та постановлення ухвали про продовження розгляду справи, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Частиною 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Так, за приписами ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Частиною 5 статті 164 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.12.2019 №390-IX) юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

У порядку самопредставництва юридичну особу незалежно від порядку її створення відповідно до її компетенції може представляти за посадою її керівник або інша уповноважена особа, повноваження якої підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 вказаного Кодексу.

Позовну заяву у даній справі підписано від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" директором позивача - Володимиром Михайленком, повноваження якого підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом позивача - 25394112.

Пунктом 2 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Отже, враховуючи зазначене у позовній заяві найменування юридичної особи позивача, її місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, позовна заява подана до суду саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" та підписана уповноваженим представникам позивача.

Таким чином, суд не погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі з огляду на недодержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, процесуальний закон не містить такого інституту як "заміна неналежного позивача у справі" окрім як в порядку процесуального правонаступництва, передбаченого статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, доказів чого матеріали справи не містять.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (Аналогічні правові висновки наведені постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 (пункти 8.1 - 8.5 постанови).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та, правове обґрунтування необхідності його захисту (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі № 905/1926/16).

Таким чином, приймаючи до уваги викладене, при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено, насамперед, порушення прав та законних інтересів останнього в результаті проведення відкритих торгів та укладення оспорюваного правочину.

При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 141 984, 00 грн заборгованості, 887, 69 грн 3% річних та 4401, 50 грн інфляційних втрат внаслідок порушення останнім взятих на себе зобов`язань за договором поставки №1305/21 від 13.05.2021, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр А-Трейд" (код ЄДРПОУ 41686402) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича Група Український папір" (код ЄДРПОУ 43977041), позивач жодним чином не обґрунтовує, яким чином порушено його права внаслідок неналежного виконання зобов`язань за цим договором, при цьому вказаний договір укладений між іншими юридичними особами, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності свого порушеного або оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.10.2022

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА