Рішення

від 27.10.2022 по справі 910/18518/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2022Справа № 910/18518/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГНО ІТАЛІЯ УА" (вул. Княгині Ольги, будинок 8, Львівська обл., місто Львів, 79057, код ЄДРПОУ 39200881)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУСТО ДІ ІТАЛІЯ" (вул. Бальзака, буд. 80, квартира 40, місто Київ, 02232, код ЄДРПОУ 38371445)

про стягнення 275 124, 08 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕГНО ІТАЛІЯ УА" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУСТО ДІ ІТАЛІЯ" (далі - відповідач) про стягнення 275 124, 08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договорами поставки №044271119/2-А від 27.11.2019 та №044271119/2-С від 27.11.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 172 088, 48 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 24 679, 10 грн інфляційних втрат, 9 521, 08 грн 3% річних та 68 835, 339 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлені строки на подання відзиву та відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 22.11.2021 була скерована судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Бальзака, буд. 80, квартира 40, місто Київ, 02232, проте конверт був повернутий на адресу суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надіслав ухвалу про відкриття провадження у справи за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до частини 3 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

27.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регно Італія УА» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Густо Ді Італія» (покупець) було укладено два аналогічних за змістом договори поставки: договір поставки №044271119/2-А (надалі - Договір-1), відповідно до якого поставлявся товар - алкогольна продукція, та договір поставки №044/271119/2-С (надалі - Договір-2), відповідно до якого поставлявся товар - сирна продукція та бакалія.

Відповідно до вищевказаних договорів п.1 Спеціальна частина - постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених умовами цього договору, та у відповідності із замовленням покупця, поставити товар, якість та комплектність якого відповідає державним стандартам та діючим нормам законодавства, що регулює питання харчової безпеки і пов`язані із ними правила пакування, транспортування, зберігання і маркування харчової продукції, що підтверджується гігієнічними висновками та сертифікатами якості/відповідності, а покупець в порядку та на умовах, визначених умовами цього договору, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених у специфікації, що складає невід`ємну частину цього договору.

Відповідно до п. 4.13 Договору-1 та Договору-2 підписання уповноваженим представником покупця накладної свідчить про те, що покупець згоден з ціною на товар, вказаною у накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно цього договору з дотриманням строків його постачання.

За змістом п. 5.1 договорів, перехід права власності від постачальника до покупця на поставлений згідно цього договору товар здійснюється в момент підписання покупцем накладної про прийняття від постачальника партії товару, яку сторони складають та підписують в день фактичної передачі товару.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 Договору-1 та Договору-2 загальна вартість договору становить сумарну вартість товару, поставленого протягом строку дії цього договору, що включає в себе всі обов`язкові державні податки і збори, без врахування банківської комісії, необхідної для трансферу платежів з боку покупця. Ціна товару погоджується сторонами у кожному окремому випадку у специфікації та накладних.

У п. 4 Спеціальної частини договорів визначено, що покупець здійснює оплату в безготівковій формі шляхом перерахування грошового платежу в гривнях на банківський рахунок постачальника з відстроченням платежу на 21 календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.

Відповідно до п. 2 Спеціальної частини Договору-1 та Договору-2 строк дії Договору до 31.12.2019.

У п.11.1. Договору-1 та Договору-2 зазначено, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом строку, вказаного у Спеціальній частині цього Договору.

Пунктом 11.2. договорів визначено, що по закінченню строку, вказаного в ст.11.1. цього Договору, строк дії Договору продовжується на кожний наступний 1 (один) рік, за умови, що не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну його дії жодна зі сторін не направить іншій стороні повідомлення про припинення цього Договору.

Сторонами у справі не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договорів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що Договір-1 та Договір-2 є чинними.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що данні правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладених договорів поставки від 27.11.2019 №044271119/2-А (Договір-1) та №044/271119/2-С (Договір-2) позивач поставив, а відповідач прийняв товар відповідно до наявних в матеріалах справи, підписаних між сторонами, належним чином засвідчених копій видаткових накладних №Н91204р0052 від 05.12.19 на суму 24282,48 грн, №Н91204р0050 від 06.12.19 на суму 42802,92 грн, №Н91204р0047 від 06.12.19 на суму 10674,00 грн та №Н91204р0048 від 06.12.19 на суму 94329,08 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4 Спеціальної частини договорів визначено, що покупець здійснює оплату в безготівковій формі шляхом перерахування грошового платежу в гривнях на банківський рахунок постачальника з відстроченням платежу на 21 календарних днів з моменту передачі товару у власність покупця.

Отже, враховуючи зміст п. 4 Спеціальної частини договорів, положення ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, а також дати отримання відповідачем товару, зобов`язання відповідача по оплаті заборгованості за поставлений позивачем товар станом на момент розгляду спору є таким, що настало.

Проте, як встановлено судом, відповідачем оплата за поставлений товар здійснена не була.

Згідно до п.12 Спеціальної частини договору сторони погодили порядок підписання актів звірки, відповідно до якого щомісячно, постачальник готує акт звірки взаєморозрахунків та направляє його покупцеві електронними засобами зв`язку до 4 (четвертого) календарного числа місяця, наступного за звітним та паралельно надсилає рекомендованим листом або вручає під розписку уповноваженому представнику покупця у письмовій формі. У свою чергу, покупець не пізніше 5 календарного числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується повернути підписаний акт звірки у ідентичному електронному форматі та не пізніше 4 (чотирьох) днів з моменту отримання актів у паперовому вигляді, зобов`язується надіслати постачальнику підписаний акт звірки у письмовій формі рекомендованим листом або вручає під розписку уповноваженому представнику постачальника.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем та відповідачем підписано та скріплено печатками товариств акт звірки взаємних розрахунків за період 4 квартал 2019 року (з 05.12.19 по 06.12.19), з якого вбачається, що станом на 31.12.2019 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 172088,48 грн.

Згідно з вимогами чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Із наданого акту звірки взаєморозрахунків убачається, що відповідач засвідчує факт наявності у нього зобов`язання зі сплати грошових коштів у розмірі 172088,48 грн.

01.11.2021 року позивачем було направлено вимогу на адресу відповідача із проханням перерахувати суму заборгованості та штрафні санкції на банківський рахунок позивача.

Вказана вимога була залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума боргу ТОВ "ГУСТО ДІ ІТАЛІЯ", яка складає 172088,48 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав належні документи, які свідчать про відсутність вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Окрім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договорами поставки №044271119/2-А (Договір-1) та №044/271119/2-С (Договір-2) позивачем нараховано 3% річних у розмірі 9521,08 грн, інфляційних втрати у розмірі 24679,10 грн та штраф за несвоєчасну оплату товару в розмірі 68835,39 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Здійснивши перерахунок до розрахунку 3% річних на суму у розмірі 9521,08 грн судом встановлено його правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, суд встановив, що вірною до стягнення сумою інфляційних втрат є 22184,73 грн., тобто менша, ніж було заявлено до стягнення позивачем, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення штрафу несвоєчасну оплату товару в розмірі 68835,39 грн суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 68835,39 грн. позивач посилається на пункт 8.3. та 8.4. загальної частини договору-1 та договору-2 .

Згідно пункту 8.3. загальної частини договорів у випадку несвоєчасної оплати за товар покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника, зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Пунктом 8.4. загальної частини договорів визначено, що у випадку прострочення оплати за товар більше як на 20 календарних днів покупець протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання вимоги постачальника, зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 30 % від суми заборгованості.

В силу статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Умовами договорів, а саме пунктом 8.3. загальна частина, передбачено сплата штрафу у розмірі 10 % від суми заборгованості як виду цивільно-правової відповідальності при несвоєчасній оплаті поставленого товару за даним договором.

У той самий час згідно з пунктом 8.4. загальної частини договорів передбачена сплата штрафу у розмірі 30 % від суми заборгованості як виду цивільно-правової відповідальності у випадку прострочення оплати поставленого товару за даним договором.

Враховуючи вищевикладене, вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу по пункту 8.3. та пункту 8.4. загальної частини договорів є одним видом застосування цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - несвоєчасна оплата поставленого товару за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Враховуючи те, що пунктом 8.4. загальної частини договорів передбачена сплата штрафу у розмірі 30 % від суми заборгованості у разі прострочення оплати за товар більше як на 20 календарних днів, а пунктом 8.3. визначено, що покупець у випадку несвоєчасної оплати сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості, можна дійти висновку, що прострочення оплати більше ніж на 20 днів охоплює несвоєчасну оплату, тобто пункт 8.4. договорів охоплює пункт 8.3., а отже доцільним є застосування умов пункту 8.4. договорів.

З огляду на вищевикладене, вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості за несвоєчасну оплату товару є такими, що порушують статтю 61 Конституції України, оскільки за правовою природою є одним і тим самим видом відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в частині заявлених вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 17208,85 коп.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

За таких обставин вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд відзначає, що оскільки позивачем не був наданий до суду остаточний розрахунок суми судових витрат (витрат на адвокатську допомогу), тому розподіл вказаних судових витрат судом не здійснюється. Водночас, сторонам не позбавлена права звернутися до суду щодо розподілу судових витрат в порядку статті 244 ГПК України.

Керуючись статтями 74-77, 86, 129, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУСТО ДІ ІТАЛІЯ" (вул. Бальзака, буд. 80, квартира 40, місто Київ, 02232, код ЄДРПОУ 38371445) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регно Італія УА" (79057, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 8, ідентифікаційний код 39200881) заборгованість у розмірі 172088 (сто сімдесят дві тисячі вісімдесят вісім) грн 48 коп., 3% річних у розмірі 9521 (дев`ять тисяч п`ятсот двадцять один) грн 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 22184 (двадцять дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн 73 коп., штраф у розмірі 51626 (п`ятдесят одна тисяча шістсот двадцять шість) грн 54 коп. та 3831 (три тисячі вісімсот тридцять один) грн 44 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складене 31.10.2022.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА