Рішення

від 02.02.2022 по справі 760/33781/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/33781/18

2/760/5175/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Букіної О.М.,

при секретарі Кривулько С.В., Ступак М.С., Карнарук О.В.

за участю: позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат та стягнення коштів за оплату комунальних послуг,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат та стягнення коштів за оплату комунальних послуг.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що 30.04.1997 Авдіївським міським відділом реєстрації актів громадського стану Донецької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вказує, що 04.09.2012 рішенням Дніпровського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Посилається, що в 2013 року ОСОБА_2 звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: TOB "Трієст" про поділ майна подружжя та 13.12.2013 заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва по справі №760/17116/13-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Трієст» про поділ майна подружжя було задоволено, визнано за ОСОБА_2 майнові права на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Стверджує, що 17.06.2014 ухвалою Апеляційного суду м. Києва по справі № 22-ц/796/6681/14 заочне рішення Солом`янського районного суду від 13.12.2013 року було залишено без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відхилено.

Позивач вказує, що до постановлення Апеляційним судом м. Києва ухвали, а саме до 17.06.2014, спірна квартира ще не була поділена та перебувала в спільному майні подружжя.

Крім того позивач стверджує, що з 2013 року по 2015 року включно позивач ОСОБА_1 робив ремонт в квартирі АДРЕСА_1 , для подальшої здачі її в оренду та подальшого проживання за згодою ОСОБА_2 .

При цьому, в період ремонтних робіт був розподіл спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 , за яким було визнано Ѕ частини квартири за відповідачем ОСОБА_2 .

Зазначає, що 19.07.2013 позивач ОСОБА_5 уклав договір № КЧ 57/07 з ТОВ Спеціалізоване підприємство «АЛЬТІТУДА», код ЄДРПОУ: 23631341 про виконання ремонтно-оздоблених робіт квартири АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1.1. вищезазначеного договору підрядник зобов`язується виконання роботи, вказані в додатках № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною, в встановлених договором строк на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 6.1.1 Змовник ОСОБА_1 вніс передоплату на будівельні матеріали в сумі - 55 000 грн. 00 коп.

Згідно із п. 8.1. строк договору про виконання ремонтно-оздоблювальні роботи становлять 60 місяців - 5 років.

Позивач вказує, що згідно додатку № 1 орієнтовний кошторис до договору виконання ремонтно-оздоблених робіт № КЧ 57/07 від 19.07.2013 року, квартири АДРЕСА_1 становить: 598 218 грн. 42 коп.

При цьому, відповідно до акту виконаних робіт № 1 від 12.11.2013 року, перша черга ремонту квартири АДРЕСА_1 була частково виконана підрядникам ТОВ «СП «Альтітуда» на суму 157 829 грн. 73 коп., та з вирахуванням 55 000 грн. 00 коп. передоплати яка здійснена була замовником, тобто позивачем, сума по акту становить: 102 829 грн. 73 коп.

Вказує, що в подальшому було продовжено та здійснені роботи по капітальному ремонту квартири АДРЕСА_1 , згідно акту виконаних робіт № 2 від 16.03.2014 на загальну суму: 259 874 грн. 70 коп.

Зазначає, що 24.04.2014 був укладений договір оренди квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 укладеного між позивачем та ОСОБА_6 за згодою відповідача.

Стверджує, що 25.12.2015 був виконаний остаточний ремонт квартири АДРЕСА_1 на підставі акту виконаних робіт на суму 72 619 грн. 30 коп.

Позивач посилається, що він поніс витрати на всі види ремонтних роботи по квартирі АДРЕСА_1 у розмірі - 490 323 грн. 73 коп., та у зв`язку з тим, що відповідачу ОСОБА_2 належить Ѕ частина квартири, тому позивач вважає, що із відповідача підлягають стягненню витрати на ремонт за її частину квартири в розмірі 245 161 грн. 87 коп.

Вказує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 не була виділена в натурі та не визначено межі фактичного користування майном, у зв`язку з чим ОСОБА_1 здійснив ремонт всієї квартири за власні кошті в період з 2013 року по 2015 рік включно, про що знала ОСОБА_2 , яка не надавала жодної грошової суми на ремонт даної квартири.

Зазначає, що відповідач зареєструвала за собою право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , тільки 27.03.2015, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач в усній формі запропонував відповідачу відшкодувати понесені витрати за ремонт Ѕ квартири АДРЕСА_1 , але відповідач відмовилися.

Поряд з цим позивач зазначає, що ОСОБА_2 не сплачувала комунальні послуги за Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується листом попередження від ТОВ «Житлосервіс», а тому позивач сплатив за ОСОБА_2 заборгованість за її частину квартири в розмірі - 1611 грн. 18 коп., що підтверджується платіжним дорученням № Р24А28262740А072593 від 22.10.2015 року.

З урахуванням викладеного вище позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь 243 550 грн. 69 коп. понесених витрат за ремонт 1/2 вартості квартири АДРЕСА_1 ; 1 611 грн. 18 коп. за сплату 1/2 вартості комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 ; 2 451 грн. 62 коп. по сплаті судового збору за подання позовної заяви; 3 250 грн. 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу.

26.12.2018 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.12.2018 у справі відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. В ухвалі відповідачу було визначено строк на подання відзиву.

26.04.2019 відповідачем було подано відзив на позовну заяву в якому остання проти позовних вимог заперечувала.

В обґрунтування своїх заперечень вказує, що вона перебувала з позивачем в зареєстрованому шлюбі з 30 квітня 1997 року та рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано.

Вказує, що після розірвання шлюбу позивач та відповідач спілкувалися виключно з питань їх спільних дітей та розподілу спільного майна, яке було набуто в зареєстрованому шлюбі, але неодноразові спроби вирішити це питання мирним та цивілізованим шляхом до результату не принесли.

Зазначає, що заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року її заяву про поділ майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , як спільного майна подружжя було задоволено, визнано за нею Ѕ частину майнових прав.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва 17 червня 2014 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ відповідачу 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Стверджує, що представником позивача надана до суду копія рішення Солом`янського суду від 13.12.2013 року, де вказано, що рішення набрало законної сили 29.01.2014 року.

В перегляді заочного рішення позивачу також було відмовлено, а тому права відповідача, як власниці Ѕ частини квартири, були відновлені після розлучення з позивачем ОСОБА_1 саме в Солом`янському районному суді м. Києва рішенням від 13.12.2013, а не 17.06.2014, як вказує представник позивача, оскільки Апеляційним судом м. Києва та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду кримінальних та цивільних справ рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вказує, що 27 березня 2015 року Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 відповідач зареєструвала на своє ім`я.

Зазначає, що в серпні 2014 року в Солом`янському РУ ГУ МВС України було відкрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стосовно спроби позбавлення відповідача майна, а саме: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Стверджує, що в позовній заяві по розподілу майнових прав від 08.08.2013 та запереченнях на апеляційну скаргу відповідача по справі від 10.06.2014 остання посилалася, що в спірній квартирі позивач разом із відповідачем здійснили коштовний ремонт, який був повністю закінчений влітку 2012 року.

Посилається, що всі ремонтні роботи та обладнання квартири побутовою технікою були закінчені ще в період, коли сторони перебували в шлюбі та виконані за спільні сімейні кошти. Ніякої згоди на проведення ремонтних робіт після розлучення позивачу відповідач не надавала, оскільки в цьому не було жодної потреби. Квартира здавалась позивачем в оренду з осені 2012 року в повній комплектації, як вказано на скріншотах з мережі Інтернет.

Вказує, що всі акти так званих «виконаних робіт» по «покращенню квартири» є не чим іншим, як спроба безпідставного стягнення із відповідача коштів та актами помсти за те, що відповідач намагається відстоювати свої та інтереси своїх дітей в судах. Акти виконаних ремонтних робіт та розписки під ними про отримання коштів від ОСОБА_1 не відповідають чинному цивільному законодавству України, а тому не можуть бути взяті судом як доказ про передачу коштів оскільки суперечать ст. Цивільного кодексу та являються неналежними доказами в суді в розумінні вимог ст. 95 ЦПК України.

Крім того, вимоги позивача стосовно відшкодування ремонту суперечать фактичним обставинам справи.

Зазначає, що у позивача були відсутні кошти для проведення даних ремонтних робіт в 2013-2015 роках, оскільки позивач навіть не виконував аліментні зобов`язання по утриманню дітей, які є невиконаними до даного часу.

Вказує, що наразі в провадженні Солом`янського районного суду перебуває ще одна цивільна справа №760/16079/17(суддя Коробенко С.В.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з вимогою про усунення перешкод в користуванні власністю (саме цією квартирою), вселення та стягнення суми за здачу квартири в оренду без її відома та дозволу.

Посилається, що після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач втратила можливість користуватися вищевказаною квартирою. Ключі від спірної квартири в неї позивач відібрав, не зважаючи на її право користуватися своєю власністю на власний розсуд.

Стверджує, що вона неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з вимогою надати їй ключі від спірної квартири та не перешкоджати їй здійснювати своє право щодо свого майна, але останній постійно ухиляється від виконання даних вимог. На підставі цього у відповідача виникли підозри про те, що відповідач використовує квартиру в своїх корисних цілях без її згоди.

Зазначає, що 22 серпня 2014 року вона прийшла до спірної квартири, але двері відчинила незнайома їй жінка та повідомила, що вона винаймає цю квартиру у ОСОБА_1 відповідно до договору оренди квартири АДРЕСА_3 від 24 квітня 2014 року та внесла попередню оплату в розмірі 34 200 грн., а тому за таких обставин недоречним з боку відповідача погоджуватися на проведення якихось надуманих ремонтних робіт позивачем, оскільки відповідач нічого не знає про них і на сьогоднішній день не маю змоги користуватись своїм майном.

Також відповідач заперечує проти сплати позивачем комунальних послуг за неї, їй про це також нічого не відомо та вона ніколи не просила позивача про оплату її частини комунальних послуг.

Відповідач також стверджує, що зовсім незрозуміло на яких правових підставах позивач хоче відшкодувати заявлені витрати, адже він не має права власності на Ѕ частину квартири, а тому він не є власником або співвласником квартири, не надав жодного належного доказу для обґрунтування та підтвердження заявленого позову, а тому вважає, що у даному випадку відсутні будь-які підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того зазначає, що позивачем пропущено строк на звернення із даним позовом до суду, а тому просить суд відмовити у його задоволенні також із підстав пропуску строку позовної давності.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 02.05.2019 розгляд справи було призначено у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

У судових засіданнях позивач позов підтримав та просив суд його задовольнити із підстав зазначених у позові.

Відповідач у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила суд відмовити у його задоволенні із підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 30.04.1997 Авдіївським міським відділом реєстрації актів громадського стану Донецької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 12).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2012 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Дане рішення набрало законної сили 18.01.2013 (а.с. 59).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.12.2013, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.06.2014 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15.10.2014, було визнано за ОСОБА_2 майнові права на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 (а.с. 14, 67).

Даним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13.12.2013 було встановлено, що під час перебування в шлюбі, ОСОБА_1 було укладено з ТОВ «Трієст» Договір № ОАК-128-2-266 від 12.10.2006 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . Актом від 08.12.2010 року квартиру було передано ОСОБА_1 .

Частинами 4-5 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по Ѕ частині кожному.

Позивач у позовній заяві вказує, що після розірвання шлюбу ним у даній квартирі було здійснено коштовний ремонт, оскільки останній вважав квартиру всю квартиру своєю власністю.

На підтвердження факту здійснення у спірній квартирі ремонтних робіт позивачем надано до суду копію договору на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт № КЧ57/07 від 19.07.2013 укладеного між ТОВ «Спеціалізоване товариство «Альтитуда» та ОСОБА_1 (а.с. 21-22).

Згідно п. 1.1. вищезазначеного договору підрядник зобов`язується на виконання робіт, вказаних в додатках № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною, в встановлених договором строк на об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 6.1.1 Змовник ОСОБА_1 вніс передоплату на будівельні матеріали в сумі - 55 000 грн. 00 коп.

Згідно із п. 8.1. строк договору про виконання ремонтно-оздоблювальні роботи становлять 60 місяців - 5 років та розпочинаються 01.08.2013.

Відповідно до додатку № 1 орієнтовний кошторис до договору виконання ремонтно-оздоблених робіт № КЧ 57/07 від 19.07.2013 року, квартири АДРЕСА_1 становить: 598 218 грн. 42 коп. (23-25).

При цьому, відповідно до акту виконаних робіт № 1 від 12.11.2013 року перша частина ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_1 склала 157 829,73 грн., яка включала в себе 55 000,00 грн. передплати, та 14.11.2013 позивачем було сплачено на користь ТОВ «Спеціалізоване товариство «Альтитуда» вартість ремонтних робіт у розмірі 102 829,73 грн. (а.с. 26-27).

Згідно із актом виконаних робіт № 2 від 16.03.2014 позивачем було сплачено на користь ТОВ «Спеціалізоване товариство «Альтитуда» вартість ремонтних робіт у розмірі 259 874,70 грн. (а.с. 28-29).

При цьому, згідно із актом виконаних робіт (закінчення всіх видів робіт) № 3 від 25.12.2015 було завершено ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_1 та позивачем було сплачено на користь ТОВ «Спеціалізоване товариство «Альтитуда» вартість ремонтних робіт у розмірі 72 619,30 грн. (а.с. 30).

Таким чином загальна вартість ремонтних робіт за трьома актами склала 490 323,73 грн. (55 000,00+102 829,73+259 874,70+72 619,30).

Відповідач із даними твердженнями у судовому засіданні не погодилася, стверджувала, що усі ремонтні роботу у квартирі АДРЕСА_1 були виконанні позивачем та відповідачем разом ще під час перебування у шлюбі.

Разом із тим, будь-яких доказів на підтвердження даних обставин відповідачем до суду не надано, додані позивачем до позовної заяви договір на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт № КЧ57/07 від 19.07.2013 та акти виконаних робіт відповідачем жодним чином не спростовано.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначила, що після розірвання шлюбу між нею та позивачем, останній відібрав у неї ключі від квартири не зважаючи на її право користування квартирою, у зв`язку із чим вона у 2017 році звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, вселення та стягнення суми за здачу квартири в оренду.

Таким чином вбачається, що після розірвання шлюбу 04.09.2012 відповідач була позбавлена доступу до квартири АДРЕСА_1 та брати участь у ремонтних роботах не могла.

При цьому згідно із наданими позивачем документами, ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_1 проводилися у період часу із 01.08.2013 по 25.12.2015.

Твердження відповідача про те, що у спірній квартирі було здійснено ремонтні роботи ще до 2012 року та у 2012 році її було здано в оренду, що підтверджується скрін-шотом оголошення про оренду квартири, суд не приймає до уваги, оскільки дане оголошення датоване 13.09.2014, а також не містить посилання на номер квартири, що не дає змогу ідентифікувати квартиру, про яку йде мова.

Будь-яких доказів того, що ремонтні роботи у спірній квартирі були проведенні спільно позивачем та відповідачем, завершенні під час перебування ними у зареєстрованому шлюбі матеріали справи не містять та відповідачем до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Отже, за положеннями ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного вище, суд вважає належними та допустимими доказами надані позивачем договір на виконання ремонтно-оздоблювальних робіт № КЧ57/07 від 19.07.2013 та акти виконаних робіт, а тому приходить до висновку, що із відповідача на користь позивача підлягає стягненню Ѕ частина понесених витрат на здійснення ремонтних робіт відповідності до її частки, що становить 245 161,87 грн. (490 323,73 грн./2).

При цьому позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу про стягнення із відповідача понесених витрат на здійснення ремонтних робіт у розмірі 243 550,69 грн., а тому із врахуванням положень 13 ЦПК України та принципу диспозитивності цивільного судочинства суд приходить до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 243 550,69 грн. понесених витрат на здійснення ремонтних робіт.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення із відповідача Ѕ вартості комунальних послуг за квартиру, то суд не знаходить підстав для її задоволення, оскільки заборгованість станом на 01.10.2015 у розмірі 3 808,98 грн. складається із заборгованості за фактично понесенні житлово-комунальні послуги та використану електричну енергію, без визначення розміру заборгованості за кожну житлово-комунальну послугу, а відповідач, як було встановлено судом вище, не користувалася квартирою та не була споживачем послуги, зокрема, із постачання електроенергії, а тому дана вимога не підлягає задоволенню як необґрунтована.

У відзиві на позовну заяву відповідачем було зроблено заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

За змістом ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом вище, ремонтні роботи у квартирі були завершені 25.12.2015, а позовну заяву позивач здав до відділення поштового зв`язку для надсилання до суду 21.12.2018, тобто без пропуску трирічного строку позовної давності.

При цьому суд також звертає увагу на ту обставину, що ремонтні роботи є триваючими роботами, а тому у позивача існує право на відшкодування усіх витрат на ремонтні роботи після завершення усіх робіт за договором, а не по кожному акту виконаних робіт окремо.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк на звернення із даним позовом до суду, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору 2 435,50 грн.

Окрім цього, позивач просить суд також стягнути із відповідача на свою користь витрати на правову допомогу у розмірі 3 250,00 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, що 11.10.2018 між адвокатом Семошком Д.М. та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правої допомоги (а.с. 8).

21.12.2018 позивачем було здійснено оплату на користь адвоката Семашко Д.М. у розмірі 3 250,00 грн., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 201 (а.с. 35).

Згідно із актом виконаних робіт та наданих послуг від 21.12.2018, адвокатом було виконанні наступні роботи: зустріч, вивчення документів з приводу стягнення грошових коштів за ремонт квартири АДРЕСА_1 та стягнення грошових коштів за комунальні послуги тривалістю 2 год. та вартістю 1 000,00 грн.; складання попереднього розрахунку суми судових витрат та акту виконаних робіт тривалістю 30 хв. та вартістю 250 грн.; підготовка, аналіз чинного законодавства, складання позовної заяви про відшкодування вартості понесених витрат за ремонт (поліпшення) квартири та стягнення грошових коштів за комунальні послуги, формування додатків до неї до Солом`янського районного суду м. Києва тривалістю 4 год. та вартістю 2 000,00 грн. (а.с. 34).

Разом з цим, суд вважає, що послуги, а саме: зустріч, вивчення документів з приводу стягнення грошових коштів за ремонт квартири АДРЕСА_1 та стягнення грошових коштів за комунальні послуги, складання попереднього розрахунку суми судових витрат та акту виконаних робіт тривалістю є суміжною послугою із підготовка, аналіз чинного законодавства, складання позовної заяви про відшкодування вартості понесених витрат за ремонт (поліпшення) квартири та стягнення грошових коштів за комунальні послуги, формування додатків до неї до Солом`янського районного суду м. Києва, а тому приходить до висновку про зменшення розміру втрат на правову допомогу до 2 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 16, 390 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 81, 82, 89, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування витрат та стягнення коштів за оплату комунальних послуг,задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ) понесені витрати на здійснення ремонтних робіт у розмірі 243 550, 69 грн.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн., судовий збір у розмірі 2435, 50 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.М.Букіна