Рішення

від 17.08.2022 по справі 758/14856/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/14856/20

Категорія 79

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

17 серпня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Макарчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, зазначивши, що з 02.02.2009 по 25.11.2015 вона працювала на посаді заступника головного бухгалтера в ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» та була звільнена із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

За період з 01.09.2015 до дати звільнення 25.11.2015 заробітна плата їй не виплачувалася. При цьому за вказаний період їй було нараховано: заробітну плату: за вересень - у розмірі 5120,00 грн.; за жовтень - у розмірі 5120,00 грн.; за листопад - у розмірі 4388,57 грн.; компенсацію за невикористані 62 дні відпустки у розмірі 8811,44 грн.; компенсацію втрати частини доходів за затримку виплати заробітної плати з липня 2012 року по 2015 рік у розмірі 71761,09 грн.; всього нараховано 95201,10 грн. З цієї суми були утримані ЄСВ у розмірі 1211,98 грн., ПДВ у розмірі 15505,12 грн., військовий збір у розмірі 1428,00 грн., а всього 18145,12 грн. Отже, до виплати позивачу належало 77055,98 грн.

Таким чином, оскільки станом на дату її звільнення заборгованість по заробітній платі їй виплачена не була, позивач вказує на порушення відповідачем вимог Закону України «Про оплату праці» та ст. 116 КЗпП України.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку.

Згідно з розрахунком позивача, проведеного нею у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, розмір належного їй до сплати вказаного середнього заробітку склав 292076,15 грн., у тому числі: за період з 26.11.2015 по 31.1.0.2016 - 54226,09 грн.; за період з 01.11.2016 по 31.07.2019 - 159652,78 грн.; за період з 01.08.2019 по 31.07.2020 - 78197,28 грн.

При цьому позивач зазначила, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 було порушено провадження у справі №910/10542/16 про банкрутство ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні».

В ході розгляду вказаної справи, ухвалою суду від 23.04.2018, яку було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 05.07.2018, задоволено заяву позивача про стягнення з ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку, присуджено до стягнення з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із затримкою виплати заробітної плати у розмірі 77055,98 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період розрахунку з 26.11.2015 по 31.10.2016 у розмірі 54226,09 грн., а всього 131282,07 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 провадження у справі №910/10542/16 про банкрутство ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» закрито.

25.07.2019 позивач повторно подала заяву про визнання кредиторських вимог на загальну суму 131282,07 грн. та ухвалою господарського суду від 26.07.2019 її було призначено до розгляду.

Крім того, ухвалою суду від 21.08.2019 призначено до розгляду заяву позивача із уточненням сум середнього заробітку додатково на 159652,78 грн. за період з 01.11.2016 по 31.07.2019.

Ухвалою суду від 25.02.2019 у справі №910/10542/16 продовжено процедуру розпорядження майном боржника (відповідача) до 170 календарних днів.

Ухвалою суду від 27.05.2020 провадження у справі №910/10542/16 закрито у зв`язку з тим, що до боржника не застосовується судова процедура санації та ліквідації і строк розпорядження майном закінчився.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 29.09.2020 було відкрите виконавче провадження №63062008 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 20.07.2018 по справі №910/10542/16 про стягнення з ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» загальної заборгованості в розмірі 131282,07 грн.

Водночас, позивач стверджує, що до стягнення із відповідача також підлягає середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 01.11.2016 по 30.11.2020 (1022 робочих дні) у розмірі 237850,06 грн. (292076,15 - 54226,09).

На момент звернення до суду заборгованість по заробітній платі не виплачена.

Із урахуванням наведеного, позивач просила стягнути з відповідача на підставі ст. 117 КЗпП України на її користь 237850,00 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку за період з 01.11.2016 по 30.11.2020 та за період по день ухвалення судового рішення із розрахунку розміру середньоденної заробітної плати 232,73 грн.

Ухвалою судді від 04.01.2021 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 25.01.2021 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

11.08.2021 позивач подала до суду заяву, в якій уточнила позовні вимоги та надала розрахунок суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.12.2020 по 31.07.2021, відповідно до якого такий заробіток за вказаний період становить 38400,45 грн., а тому, із урахуванням первісних позовних вимог, вона просить стягнути з відповідача загальну суму 276250,00 грн., за 1187 робочих днів.

У судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Водночас, суд враховує, що в матеріалах справи наявна заява позивача про розгляд справи за її відсутності, в якій вона не заперечила щодо ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов чи будь-які інші заяви та клопотання від відповідача до суду не надходили.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача суд, на підставі ч. 1 ст. 280 та ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як встановлено судом із наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працювала в ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні», зокрема, з 02.09.2009 - на посаді заступника головного бухгалтера, що підтверджується наказом №08 від 30.01.2009.

На підставі наказу №10 від 25.11.2015 «Про припинення трудового договору» позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до довідки, виданої ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» 04.02.2016 за №145, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за період з 01.09.2015 по 25.11.2015, за вирахуванням всіх податків і зборів, склала 77055,98 грн.

Згідно з наказом Господарського суду міста Києва від 20.07.2018, виданим у справі №910/10542/16, з ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» стягнуто на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із затримкою виплати заробітної плати у розмірі 77055,98 грн. та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку у розмірі 54226,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача на її користь на підставі ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку за період з 01.11.2016 по 31.07.2021 у загальному розмірі 276250,00 грн., у тому числі: за період з 01.11.2016 по 30.11.2020 - 237850,00 грн.; за період з 01.12.2020 по 31.07.2021 - 38400,45 грн.

Вирішуючи обґрунтованість таких доводів позивача, судом враховується наступне.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Ураховуючи зазначене, непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-76цс14 суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є обставини невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до пунктів 2, 4 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Як встановлено судом, позивача було звільнено із займаної посади 25.11.2015 та у день звільнення виплату всіх належних їй до виплати сум відповідачем проведено не було.

Станом на дату звільнення позивача розмір заборгованості по її заробітній платі за період з 01.09.2015 по 25.11.2015 становив 77055,98 грн.

В подальшому вказана сума заборгованості була включена до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ДП «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» та стягнута на користь позивача на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 20.07.2018, виданого у справі №910/10542/16.

При цьому зі змісту вказаного судового наказу вбачається, що на користь позивача було стягнуто з відповідача не лише нараховану, але не виплачену заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку та компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із затримкою виплати заробітної плати у розмірі 77055,98 грн., а й середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку у розмірі 54226,09 грн.

Зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі №910/10542/16, на виконання якої було видано вказаний судовий наказ, судом встановлено, що вказаний розмір середнього заробітку (54226,09 грн.) був стягнутий судом за період з 25.11.2015 по 01.11.2016.

При цьому судом враховується, що постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 05.07.2018 вказану ухвалу суду залишено без змін.

Крім того, при розгляді справи суд враховує, що жодних доказів, які б вказували на те, що вказане судове рішення виконане відповідачем та стягнута судом на користь позивача сума заборгованості по заробітній платі у розмірі 77055,98 грн. була виплачена позивачу відповідачем, останнім до суду не надано.

З огляду на наведене, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що заборгованість по заробітній платі їй відповідачем не виплачена.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Із урахуванням наведеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи відомостей щодо сплати відповідачем на користь позивача після видачі вказаного судового наказу буд-яких сум, у тому числі й суми заборгованості по заробітній платі у розмірі 77055,98 грн., суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України є обґрунтованими.

Разом із цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає, що при обрахунку суми середнього заробітку нею допущено помилку в частині визначення розрахункового періоду.

Так, враховуючи що попередній період, за який було стягнуто вказану суму середнього заробітку, був визначений судом по 01.11.2016, наявні підстави для подальшого його стягнення, починаючи з 02.11.2016.

З огляду на наведене, із урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку за період з 02.11.2016 по 31.07.2021 у загальному розмірі 276017,78 грн., а саме:

- за період з 02.11.2016 по 30.11.2020 - у розмірі 237617,33 грн. (1021 х 232,73 = 237617,33, де - 1021- кількість робочих днів за вказаний період, 323,73 - середньоденна заробітна плата);

- за період з 01.12.2020 по 31.07.2021 - 38400,45 грн. (165 х 232,73 = 38400,45, де - 165- кількість робочих днів за вказаний період, 323,73 - середньоденна заробітна плата).

При цьому, судом враховується, що середньоденний заробіток позивачем був обрахований правильно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, а також був перевірений Господарським судом міста Києва у справі №910/10542/16.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом також приймається до уваги позиція Європейського суду з прав людини, який вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалась позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. відповідно до квитанції №0.0.1976447076.1 від 15.01.2021.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог на 99,9%, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір 839,95 грн. (840,80 х 99,9 / 100).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 23, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273, 280-284, 288, 289 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати по день фактичного розрахунку за період з 02.11.2016 по 31.07.2021 у загальному розмірі 276017 (двісті сімдесят шість тисяч сімнадцять) гривень 78 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 839,95 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Державне підприємство «Державний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні», місцезнаходження: 04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 40, код ЄДРПОУ 13685287.

Суддя О. О. Ковбасюк