Рішення

від 26.10.2022 по справі 910/2752/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2022Справа № 910/2752/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )

до 1) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 ) та

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-Б, код ЄДРПОУ 35650831)

про витребування частки у статутному капіталі,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Соколов А.О .

Від відповідачів: не з`явилися

Вільний слухач: ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" від 05.11.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" та витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" у розмірі 100 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2022 постановлено звернутися до до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 (паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_3 , виданий 03.03.1998, видавник: Київський РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму) за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016, зобов`язано Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (паспорт громадянина України, серія та номер НОМЕР_3 , виданий 03.03.1998, видавник: Київський РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму).

04.05.2022 через відділ діловодства суду засобами поштового зв`язку від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надійшла інформація на запит суду стосовно зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2 , зокрема, повідомлено, що громадянин ОСОБА_2 значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 .

Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.05.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

24.05.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.07.2022.

06.07.2022 на електронну адресу суду позивачем подано клопотання про закриття підготовчого провадження без участі представника позивача.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 06.07.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 підготовче засідання відкладено на 10.08.2022.

У засіданні суду 10.08.2022 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою з`ясування інформації щодо того, чи був експерт Герасименко О.В. , яким складено висновок № 78/21 від 28.12.2021 попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Суд на місці ухвалив відхилити дане клопотання, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 10.08.2022 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідачі участь своїх представників у засідання суду 10.08.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 відкладено судове засідання на 28.09.2022.

16.09.2022 через відділ діловодства суду позивачем подані письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 відкладено судове засідання на 10.10.2022.

11.10.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.

Судове засідання 10.10.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у відпустці та задля збереження життя і здоров`я учасників судового процесу та працівників апарату суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 судове засідання призначено на 26.10.2022.

14.10.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.

Представник позивача у судовому засіданні 26.10.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

У судовому засіданні 26.10.2022 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали про закриття провадження у справі № 910/2752/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" від 05.11.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" № 4 від 05.11.2015.

26.10.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.11.2015 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", згідно з п. 1.1. якого продавець передає (продає) у власність покупцю, а покупець приймає (купує) частку, що становить 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", що складає 55000,00 грн.

До матеріалів справи також долучено рішення загальних зборів ТОВ "Сопрано-Нова", оформлене протоколом № 4 від 05.11.2015.

Як вбачається з протоколу № 4 від 05.11.2015 прийнято рішення надати дозвіл ОСОБА_1 відступити та передати частку у розмірі 100% статного капіталу Товариства, що становить 55000,00 грн., шляхом відчуження своєї частки в статутному капіталі на користь ОСОБА_2 . Виведено ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства внаслідок відступлення та передачі своєї частки у розмірі 100% статутного капіталу Товариства на користь ОСОБА_2 . У зв`язку із відчуженням ОСОБА_1 , згідно договору купівлі-продажу, належної йому частки на користь ОСОБА_2 , включено до складу учасників Товариства ОСОБА_2 та затверджено новий склад учасників та розмір їх часток ( ОСОБА_2 - 55000,00 грн. (100% статутного капіталу Товариства)). Вирішено звільнити з посади директора Товариства ОСОБА_1 за власним бажанням, згідно поданої заяви з 05.11.2015 року. Призначено на посаду директора Товариства ОСОБА_2 з 06.11.2015 року. Вирішено внести зміни до статуту Товариства шляхом викладення його у новій редакції, внести зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (проведення реєстрації змін доручити директору Товариства з правом передоручення іншим особам).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.11.2021 учасником Товариства, що володіє 100% статутного капіталу Товариства є фізична особа, громадянин України ОСОБА_2 , розмір внеску 55000,00 грн.

Зміна складу засновників відбулась в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.11.2015, про що внесено відповідний запис № 10701050018053602.

До матеріалів справи позивачем додано висновок експерта №78/21 від 28.12.2021.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що він договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Сопрано-Нова» від 05.11.2015 та протокол №4 загальних зборів товариства не підписував, участі в загальних зборах не приймав, а також позивачеві взагалі не було відомо про такі загальні збори. Також позивач у позовній заяві зазначає, що грошові кошти за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Сопрано-Нова» від 05.11.2015 позивач не отримував.

У зв`язку з вищезазначеними обставинами позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" від 05.11.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", оформлене протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" та витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" у розмірі 100 відсотків статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова".

Враховуючи, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2022 провадження у справі № 910/2752/22 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" від 05.11.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", оформленого протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" № 4 від 05.11.2015, закрито, суд розглядає позовні вимоги позивача в частині витребування у ОСОБА_2 частки у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Сопрано-Нова».

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина 3 статті 167 Господарського кодексу України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом, 05.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" (місце укладення - місто Київ), згідно з п. 1.1. якого продавець передає (продає) у власність покупцю, а покупець приймає (купує) частку, що становить 100% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", що складає 55000,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів: д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві.

Згідно п. 8 ч.1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" заявником, який може звертатись за вчиненням реєстраційної діє є позивач або уповноважена ним особа - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Отже, у частині 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній з 17.06.2018) міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Тобто, у зазначеній нормі міститься вичерпний перелік способів захисту порушених прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, норми якого, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, є спеціальними для зазначених товариств.

Вищезазначена позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 03.12.2020 № 2017/1221/2012.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 № 923/876/16 вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суди мали врахувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мали врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Разом з тим судом встановлено, що всі зазначені вище обставини, які стосуються визнання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі недійсним, визнання недійсним рішення загальних зборів та визнання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", були предметом дослідження у справі №910/8311/21, яка розглядалась Господарським судом міста Києва (суддя І.В. Усатенко) за позовом ОСОБА_6 з вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/8311/21 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" від 05.11.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнано недійсним рішення загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", оформлене протоколом загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" № 4 від 05.11.2015; визначено, що розмір частки ОСОБА_6 у статутному капіталі Товариства з обмежено відповідальністю "Сопрано-Нова" (код ЄДРПОУ 35650831) у сумі 55000 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн 00 коп, становить 100%.

Зокрема, в рішенні Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 судом встановлено, що 04.11.2015 між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарований) було укладено договір дарування частки у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова". Предметом договору (дарунком) є передача частки у розмірі 100% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова" (код ЄДРПОУ 35650831). Дарунок становить 100% корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова", є повністю сплаченим дарувальником товариству і дорівнює 55000,00 грн (п. 2.1, 2.2 договору).З умов укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договору дарування від 04.11.2015 вбачається, що право власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова" виникло у ОСОБА_6 з дати підписання договору. Отже, станом на 05.11.2015 ОСОБА_1 не був власником частки у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова", а отже не мав необхідного обсягу повноважень на укладення одговору купівлі-продажу від 05.11.2015 з ОСОБА_2 .

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/8311/21 встановлено, що ОСОБА_6 , як обдарований, за договором від 04.11.2015 набув у власність 100% частки у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова" вартістю 55000,00 грн.

Також, як встановлено Київським апеляційним господарським судом у постанові від 06.03.2017 у справі № 910/33102/15 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова", ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації змін засновник, яка набрала законної сили, судова колегія прийшла до висновку, що заявивши про свій вихід із товариства і безоплатно передавши частку у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства третій особі ( ОСОБА_6 ), позивач на момент вчинення спірного правочину і на момент прийняття вищим органом господарського товариства рішень, не володів корпоративними правами відносно господарського товариства ТОВ "Сопрано-Нова", які припинилися позивачем у добровільному порядку і за його ініціативою з 05.11.2015, а тому позивач не міг ані розпорядитися часткою, ані брати участь в управлінні вказаним господарським товариством.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто, поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).

Таким чином, обставини, встановлені у справі №910/8311/21, обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У пункті 73 постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 зазначено, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (п.74 постанови ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Оскільки, як встановлено вище судом, станом на 05.11.2015, дату вчинення договору спірного купівлі-продажу, ОСОБА_1 не був власником частки у статутному капіталі ТОВ "Сопрано-Нова", то відповідно він не може бути належним власником 100% статутного капіталу ТОВ "Сопрано-Нова".

Таким чином, оцінивши надані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про витребування у ОСОБА_2 частки у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова"

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині вимог про витребування у ОСОБА_2 частки у розмірі 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" - відмовити повністю.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 )

Відповідачі - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сопрано-Нова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-Б, код ЄДРПОУ 35650831)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.11.2022

Суддя І.О. Андреїшина