Постанова

від 26.10.2022 по справі 711/5340/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Черкаси

Справа № 711/5340/21Провадження № 22-ц/821/1260/22категорія: 311000000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретарів: Винник І. М., Ярошенка Б. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне підприємство «Алекс і В»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, - Управління держпраці у Черкаській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Приватного підприємства «Алекс і В» на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Алекс і В» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління держпраці у Черкаській області, у складі головуючої судді Демчика Р. В.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01.07.2018 він займав посаду електрика на ПП «Алекс і В», а 31.08.2020 був звільнений без розрахунку та наказу.

Зазначає, що 31.08.2020 директор ПП «Алекс і В» ОСОБА_2 повідомив його в усній формі про його наступне звільнення. З наказом про звільнення з посади він не був ознайомлений, трудової книжки на руки та розрахунку не отримав.

Письмово, належним чином звертався до відповідача щодо повернення трудової книжки та розрахунку, але всі його спроби вирішити питання не дали результату. Директор підприємства або не відповідав на телефонні дзвінки або пропонував приїхати, коли його не має.

Вказує, що він звернувся до управління Держпаці в Черкаській області, яке проводить перевірку вказаних порушень з боку відповідача.

Під час його знаходження у трудових відносинах із відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 40373 грн.

Також відповідачем при звільненні не було здійснено повного розрахунку із позивачем, тому вважає, що відповідач зобов`язаний також виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно звіту пенсійного фонду його середньомісячна заробітна плата за два календарних місяці склала 5100 грн.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 40373 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по час винесення судового рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ПП «Алекс і В» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 40373 грн, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2020 року по 01 грудня 2021 року в сумі 78390,10 грн з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом.

Стягнуто з ПП «Алекс і В» на користь держави 908 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач в порушення ст. 116 КЗпП не здійснив виплати належної позивачу заробітної плати в день його звільнення у зв`язку з чим до теперішнього часу має заборгованість перед позивачем в розмірі 40373 грн, яка підлягає стягненню.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, враховуючи період з 1 січня 2020 року по 31 липня 2020 року позивачем було фактично відпрацьовано 145 робочих днів (з урахуванням 5 денного робочого тижня), отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 249,65 грн.

Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за весь час затримки з виплати заробітної плати, а саме станом на 01.12.2021 (день ухвалення рішення суду), суд виходив з того, що з 01.08.2020 по 01.12.2020 кількість робочих днів складає 314, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки з виплати заробітної плати в сумі 78390,10 грн (314 - робочі дні х 249,65 грн - середньоденний заробіток).

Суд також зазначив, що саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 липня 2022 року в задоволенні заяви ПП «Алекс і В» про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі, поданій 19 серпня 2022 року, ПП «Алекс і В», вважаючи рішення суду першої інстанції передчасним, помилковим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції, що позивачу не виплачена заробітна плата за період з 01.01.2020 по 31.08.2020 суперечить фактичним обставинам справи.

Зазначає, що у день звільнення, 31.07.2020, позивач був відсутнім на роботі, у цей день йому був відправлений лист із пропозицією з`явитися до відповідача для отримання трудової книжки та наказу про звільнення, однак вказаний лист позивач проігнорував.

Таким чином, доводи позивача про те, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем у серпні 2020 року спростовуються наведеними доказами.

Вказує, що відповідачем свої зобов`язання перед позивачем виконало в повному обсязі, що підтверджується відомостями на виплату готівки за січень-серпень 2020 року із підписами позивача про одержання коштів та актом управління Держпраці у Черкаській області від 05.10.2021 № ЧК 542/1507/АВ, який ніким і нічим не оскаржений і є чинним.

Враховуючи, що заробітна плата позивачу була виплачена у повному обсязі, то вимога про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, як похідна від вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, також не підлягає до задоволення.

Крім того, суд першої інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки заробітної плати, не врахував пропорційність такої компенсації до розміру заборгованості по заробітній платі та не розглянув питання зменшення суми відшкодування визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

31 серпня 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив суд призначити по справі судову почеркознавчу експертизу на предмет встановлення автентичності підписів позивача у відомостях про виплату готівки за: січень 2020 року № ВЗП-000001; січень 2020 року № ВЗП-000002; лютий 2020 року № АЛ-000003; березень 2020 року № АЛ -000006; квітень 2020 року № АЛ-000008; травень 2020 року №АЛ-000010; червень 2020 року № АЛ-000012; липень 2020 року № АЛ-000014; серпень 2020 року № АЛ-000015.

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року без змін.

Зазначає, що підписи у відомостях про виплату готівки вчинені не ним, а іншою особою. Вважає, що вказані документи відповідач створив виключно у зв`язку із проведенням перевірки Управлінням Держпраці у Черкаській області та з метою уникнення відповідальності за порушення трудового законодавства.

Акт Управління Держпраці у Черкаській області від 05.10.2021 № ЧК542/1507/АВ не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не може бути оскарженим до суду.

Вказує, що відповідач не провів з ним розрахунок при звільненні, а тому наявні підстави для задоволення позову. Крім того, відсутні підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював з 01.07.2018 ПП «Алекс і В».

Згідно наказу про звільнення № АЛ/К-00031 від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 припинив трудовий договір (контракт) за згодою сторін (а.с. 199).

25.08.2021 ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду в якому просить стягнути невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку (а.с. 1).

При цьому позивач наголошував, що не був ознайомлений із наказом про звільнення, йому не була видана трудова книжка та не нараховано, не виплачено заробітної плати при звільненні в порядку визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

Встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Згідно з вимогами ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У ст. 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в ч. 1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма ст. 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника та не проведення виплат у день звільнення. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення, з дня видачі трудової книжки або з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення, не проведення належних виплат визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення, день видачі трудової книжки або день одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19.

Спростовуючи вимоги позивача, ПП «Алекс і В» надав суду копії наступних документів: наказ про звільнення ОСОБА_1 № АЛ/К-00031 від 31 липня 2020 року; лист, адресований позивачу, від 31.07.2020 № 34 про необхідність з`явитись для отримання трудової книжки; відомості про отримання заробітної плати та Акт Управління Держпраці у Черкаській області від 05.10.2021 № ЧК542/1507/АВ.

Дослідивши надані документи, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 , станом на час звернення в суд з позовом, з наказом про звільнення не ознайомлений, а даних про отримання трудової книжки та повідомлення позивача про належні йому при звільненні виплати матеріали справи теж не містять, при цьому, надаючи лист адресований позивачу, від 31.07.2020 № 34 про необхідність з`явитись для отримання трудової книжки, відповідачем не надано доказів його направлення чи вручення (касових чеків про надіслання поштового відправлення, повідомлення про вручення поштового відправлення, які підтверджували б надіслання роботодавцем на ім`я позивача рекомендованих листів, зокрема і з наказом про звільнення та повідомлення про належні виплати при звільненні).

Отже, відсутні підстави вважати, що відповідач повідомив ОСОБА_1 , у визначеному законом порядку про звільнення, необхідність отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні, тобто строк на звернення до суду позивачем не пропущений.

Щодо наявності заборгованості по заробітній платі, то апеляційний суд дійшов наступних висновків.

При дослідженні питання щодо виплати заробітної плати, апеляційний суд враховує, що в ПП «Алекс і В» розрахунок по заробітній платі здійснювався виключно шляхом готівкового розрахунку, про що зазначалось у відомостях по заробітній платі та підтверджувалось підписами працівників.

В підтвердження виплати ОСОБА_3 заробітної плати ПП «Алекс і В» було додано до заяви про перегляд заочного рішення копії відомостей про отримання заробітної плати - готівки за січень 2020 року № ВЗП-000001, січень 2020 року № ВЗП-000002, лютий 2020 року № АЛ-000003, березень 2020 року № АЛ -000006, квітень 2020 року № АЛ-000008, травень 2020 року №АЛ-000010, червень 2020 року № АЛ-000012, липень 2020 року № АЛ-000014, серпень 2020 року № АЛ-000015.

Разом з тим, вказані докази було надано з порушенням ч. 5 ст. 95 ЦПК України, ПП «Алекс і В» подав письмові докази в копіях, які засвідчені підписом директора, зазначено «копія вірна, 20.06.2022», проте не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

У відповідності до ч. 6 ст. 95 ЦПК України суд, за наявності заперечення ОСОБА_3 щодо допустимості поданих письмових доказів та клопотання про їх витребування, зобов`язав ПП «Алекс і В» надати суду для огляду оригінали вищезазначених відомостей про отримання заробітної плати.

Проте, 18 жовтня 2022 року від ПП «Алекс і В» надійшов лист, де зазначено, що оригінали відомостей на виплату готівки працівникам за січень-серпень 2020 року на Підприємстві відсутні, а тому не можуть бути надані на вимогу суду. При цьому, відповідач не зазначив, а в судовому засіданні не зміг пояснити у зв`язку з чим відсутні вказані відомості.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не приймає вказані докази, як такі, що подані з порушенням порядку визначеним процесуальним законом.

Крім того, факт сплати податків і зборів із заробітної плати, яка повинна була нараховуватись ОСОБА_3 , не є підтвердженням факту фактичної її виплати позивачу.

На ряду з цим, Акт Управління Держпраці у Черкаській області від 05.10.2021 № ЧК542/1507/АВ, де зазначено про відсутність виявлених порушень, суд оцінює в сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Варто також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, а тому саме відповідач зобов`язаний доказати факт виплати заробітної плати позивачу.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідач неодноразово як усно, так і письмово зазначав про тривалу відсутність позивача на роботі, відсутність даних про ознайомленням та видачі копії наказу про звільнення, видачі трудової книжки, повідомлення про нараховані суми при звільненні, відсутності доказів направлення листа з вимогою з`явитись на Підприємстві та відсутності доказів фактичного нарахування та видачі заробітної плати, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача 40373 грн заробітної плати за період з 1 січня 2020 року по 31 липня 2020 року.

При цьому апеляційний суд зауважує, що апеляційна скарга не містить будь-яких заперечень щодо фактичної суми заробітної плати, яка підлягала сплаті ОСОБА_3 .

Щодо виплати середнього заробітку, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тож чинний закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Водночас у трудових відносинах як роботодавець, так і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті насамперед відповідає стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення зазвичай ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена можливості компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст. ст. 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, потрібно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум повністю чи частково.

Суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Врахувавши, що кількість робочих днів за період з 31 липня 2020 року (день звільнення) до 01 грудня 2021 року (день ухвалення судового рішення) становить 314 днів, а середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 5100 грн (середньоденна заробітна плата складає 249,65 грн), суд першої інстанції зробив висновок, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 78390 грн.

Апеляційний суд враховує доводи скаржника про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає їх обґрунтованими, адже, враховуючи, що позивач не звертався із вимогою про виплату заробітної плати протягом тривалого часу, звернувшись 27.07.2021 до управління Держпраці в Черкаській області та 25.08.2021 безпосередньо до суду, вважає за можливе застосувати принцип співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки її розмір 78390 грн істотно перевищує середньомісячну заробітну плату позивача (під час перебування у трудових відносинах з відповідачем) та є значно більшим від розміру своєчасно невиплаченої відповідачем заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні із 78390,10 грн до 5000 грн.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного рішення в частині стягнення із ПП «Алекс і В» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по час винесення судового рішення з 78390 грн до 5000 грн, а в іншій частині залишити оскаржуване рішення без змін.

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційний суд зауважує, що при зверненні в суд ОСОБА_3 ставив дві вимоги, а саме стягнення заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та не сплачував судовий збір при зверненні в суд.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, а тому за дану вимогу необхідно сплачувати судовий збір.

На ряду з цим відповідач, подаючи апеляційну скаргу, оскаржував рішення суду першої інстанції в повному обсязі, проте сплатив як за 1 вимогу, а саме 1362 грн.

Виходячи із положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що позов задоволено частково, а позивача звільнено від сплати лише однієї позовної вимоги, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення із ОСОБА_3 на користь держави 850,07 грн судового збору в суді першої інстанції (не сплаченого при подачі позову за вимогу про стягнення середнього заробітку), а на користь «Алекс і В» 1275,10 грн судового збору в суді апеляційної інстанції за вимогу про стягнення середнього заробітку (всього 2125,17 грн).

Крім того, із ПП «Алекс і В» необхідно стягнути на користь держави 2414,83 грн судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій (за подачу позову 908 грн та апеляції 1362 грн в частині стягнення заробітної плати та 57,93 грн за подачу позову та 86,9 грн за апеляцію в частині середнього заробітку).

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Алекс і В» - задовольнити частково.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року змінити в частині стягнення із Приватного підприємства «Алекс і В» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по час винесення судового рішення зменшивши його розмір з 78390 грн до 5000 грн.

В іншій частині заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 850,07 грн судового збору в суді першої інстанції та на користь Приватного підприємства «Алекс і В» 1275,10 грн судового збору в суді апеляційної інстанції (всього 2125,17 грн в частині стягнення середнього заробітку).

Стягнути ізПриватного підприємства«Алекс іВ» накористь держави2414,83грн судовогозбору в суді першої та апеляційної інстанцій (за подачу позову 908 грн та апеляції 1362 грн в частині стягнення заробітної плати та 57,93 грн за подачу позову та 86,9 грн за апеляцію в частині середнього заробітку).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2022 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко