Рішення

від 01.11.2022 по справі 640/2428/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2022 року м. Київ № 640/2428/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вєкуа Н.Г. розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України, в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Любові Володимирівни, з третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Пенсійним фондом України, про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - Позивач) з позовом до Вищого господарського суду України в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Любові Володимирівни (надалі - Відповідач) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Пенсійним фондом України (надалі - Третя особа), у якому, зокрема, просить суд:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України, який відмовив ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: грудень 2018 - лютий 2020 та з лютого 2020 по грудень 2021, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 по лютий 2020 (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат) та за період з лютого 2020 по грудень 2021 (виходячи з розміру базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб);

- зобов`язати Пенсійний фонд України (адреса: 01014, м. Київ, вул.. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323) автоматично здійснювати перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді.

На обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначив, що відмова Відповідача у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку пенсії щомісячного довічного грошового утримання суперечить нормам чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 лютого 2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що Вищий господарський суд України, починаючи з 15.12.2017 перебуває в стадії припинення; права, обов`язки, гарантії суддів цього суду визначаються Законом № 2453-VI. Нарахування та виплата суддівської винагороди суддям Вищого господарського суду України здійснюється відповідно до положень Закону № 2453-VI, а саме статті 133 цього Закону. Вищий господарський суд не входить до системи судоустрою, відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а тому він позбавлений можливості застосувати норми Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII, яким визначається посадовий оклад судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення суддівської винагороди. Крім того, згідно з позицією Відповідача, правовий статус суддів Вищого господарського суду України, які на даний момент працюють на посадах у ньому, відповідно до пункту 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII, регулюється саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, положеннями якого і керувався Вищий господарський суд України у взаємозв`язку з положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

З урахуванням викладеного та враховуючи судову практику Верховного Суду. наголошує Відповідач, нарахування та виплата суддівської винагороди діючим суддям Вищого господарського суду України у період: грудень 2018 - грудень 2021 (період про який зазначає Позивач) і по теперішній час здійснюється відповідно до положень Закону № 2453-VI, а саме статті 133 цього Закону, з урахуванням положень Закону № 1774-VIII, тобто виходячи з розрахункової величини - відповідного розміру прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017.

Пенсійний фонд України, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору просить суд врахувати його письмові пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 , що долучені до матеріалів справи. В них Третя особа наголошує на тому, що вона не є стороною у адміністративному процесі, а будь-яких аргументів щодо порушення нею прав, інтересів Позивача останній у своєму позові не наводить. Окрім цього, ПФУ посилається на законодавство, яким він керується у своїй діяльності та заперечує щодо видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою з урахуванням розрахункової величини - мінімальної заробітної плати.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались, а тому суд має право розглянути дану справу на підставі вказаної процесуальної норми.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:

ОСОБА_1 , відповідно до постанови Верховної Ради України від 10 квітня 2008 № 260-VI та наказу Вищого господарського суду України від 24 квітня 2008 № 273-к, була зарахована на посаду судді Вищого господарського суду України з посадовим окладом, передбаченим штатним розписом.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 серпня 2018 № 2690/0/15-18 ОСОБА_1 була звільнено з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2018 № 268-к, в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Л.В. , ОСОБА_1 була відрахована зі штату суду у зв`язку з звільненням у відставку.

З жовтня 2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ за місцем проживання (Голосіївський район м. Києва) та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

07 грудня 2021 ОСОБА_1 звернулася до голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Л.В. з заявою про видачу довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: грудень 2018 - лютий 2020 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат та за період: лютий 2020 - грудень 2021, виходячи з базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Вказану довідку Позивач просив надати йому з урахуванням положень статті 130 Конституції України, які є нормами прямої дії, Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 (далі-Рішення № 11-р/2018), яким з 01.01.2015 посадовий оклад судді підтверджений у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 (далі-Рішення № 4-рп/2016) стосовно щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020 (далі-Рішення № 2-р/2020), яким визнано неконституційним пункт 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, Постанови правління ПФУ «Про затвердження змін до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами ПФУ» № 6-1 в редакції від 07.06.2019 (далі-Порядок № 6-1).

22 грудня 2021 Позивач отримав лист № 01-13/153/161/2021 Вищого господарського суду України про відмову у видачі довідки, з посиланням, зокрема, на зразкову справу № 200/9195/19-а, розглядаючи яку Верховний Суд зазначив про необхідність застосування як розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з рахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні 4 грудня 2018 № 11-р/2018, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року.

Поряд з викладеним, Відповідач у своєму листі вказує: Згідно з приписами пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Вищий господарський суд України припиняє свою діяльність та ліквідується у встановленому законом порядку; до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цього суду визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Вищого господарського суду України, який не надав про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: грудень 2018 - лютий 2020 та за період: лютий 2020 - грудень 2021 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, Позивач вважає протиправними.

Не погоджуючись з діями Відповідача про відмову у видачі довідки про суддівську винагороду для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, Позивач звернулась з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Надаючи правову оцінку обставинам, що встановлені судом, та змісту спірних правовідносин, суд виходить з наступного:

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

За приписами норми статті 130 Конституції України: держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно ж з частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402 (надалі - Закон № 1402-VIІІ), який набув чинності 30.09.2016, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За положеннями частини 4 статті 142 Закону № 1402-VIІІ та частини 3 статті 141 Закону № 2453-VI (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» в редакції від 12.02.2015 № 192-VIІІ) (надалі - Закон № 2453-VI, яка підлягає застосуванню згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016): у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Згідно з пунктом 25 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року №№ 41-45, ст.529; 2015р., №№ 18-20, ст.132 із наступними змінами). За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2% грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90% суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Отже, норми частини 4 статті 142, пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIІІ безпосередньо пов`язують розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з розміром суддівської винагороди, яку отримує суддя, що працює на відповідній посаді.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, виключено пункти 22, 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами). Зокрема, судді вищого спеціалізованого суду отримують суддівську винагороду, виходячи з базового посадового окладу, що складається з 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (статті 135 Закону №1402-VIІІ).

Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості.

Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції щодо гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх Рішеннях, зокрема: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22.05.2008 № 10-рп/2008, а також у Рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020.

При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), вищезгадані положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами.

У вказаному Рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.12.2020 у справі № 200/3958/19-а зробив правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Водночас, набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин, до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним.

Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня; відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством, застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Таким чином, саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у Позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм права сформовано у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 червня 2020 у зразковій справі № 620/1116/20, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Позивач має право на отримання нової довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позиція Позивача стосовно видачі йому довідки для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат за період 19 лютого 2020 - грудень 2021 та позиція Відповідача, яка полягає в тому, що саме судді Вищого господарського суду України, які вийшли у відставку, мають отримувати довічне грошове утримання, виходячи з посадового окладу в розмірі прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки такі посадові оклади застосовуються до суддів, які продовжують перебувати у штаті цього суду, прямо суперечать Рішенню Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, в якому чітко вказано на недопустимість запровадження різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку.

Суд також звертає увагу, що відповідно до статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Суд, поряд з цим, вважає безпідставними посилання Відповідача на те, що оскільки Вищий господарський суд України перебуває в стадії припинення то права, обов`язки, гарантії суддів цього суду визначаються Законом № 2453-VI, а суддя у відставці Вищого господарського суду України повинен отримувати довічне грошове утримання виходячи із розміру посадових окладів цих суддів, з огляду на таке:

Відповідно до пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, припинення діяльності Вищого господарського суду України та розповсюдження на суддів, які перебувають у штаті цього суду, гарантій, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 у часі безпосередньо пов`язані з днем початку роботи Верховного Суду.

Отже, вищевказані вищі спеціалізовані суди припинили свою діяльність як судові органи з дня початку роботи Верховного Суду - 15.12.2017, їх виключено з системи судоустрою України та позбавлено можливості здійснювати правосуддя.

Починаючи з 15.12.2017 та до часу розгляду даної справи в суді, в штаті Вищого господарського суду України, який припинив свою діяльність і перебуває у стадії ліквідації, продовжують перебувати судді, які не виконують та не можуть виконувати жодних функцій у сфері правосуддя, оскільки можливість здійснення правосуддя Вищим господарським судом України законом не передбачена.

Згідно до статей 5, 52 Закону № 1402, суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.

Відтак, Окружний адміністративний суд вважає, що судді, які продовжують перебувати у трудових відносинах із Вищим господарським судом України, не є в розумінні Закону № 1402 суддями, які працюють на відповідній посаді в одному з судів України. Вказані особи не здійснюють правосуддя на професійній основі, а тому розмір їх грошового утримання не може впливати на визначення розміру довічного грошового утримання судді Вищого господарського суду України у відставці.

Не завершення протягом тривалого часу (майже п`яти років) процесу припинення ліквідації юридичної особи - Вищого господарського суду України не надає їй функцій носія судової влади та не включає її до системи судоустрою України, встановлені приписами статті 17 Закону № 1402. Отже, посади суддів, які перебувають у штаті цього суду, не можна вважати посадами, відповідними посаді, з якої Позивач пішов у відставку, оскільки Позивач на цій посаді здійснював правосуддя як суддя суду касаційної інстанції, а судді, які перебувають у штаті Вищого господарського суду України, вже майже п`ять років взагалі не здійснюють правосуддя.

Поряд з викладеним, суд також вважає безпідставними посилання Відповідача, стосовно правових висновків щодо застосування положень статті 133 Закону № 2453 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 № 11-р/2018 у взаємодії з приписами Закону України від 06 грудня 2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон 1774), на зразкову справу № 200/9195/19-а, справи № 826/9404/17, № 820/1853/17, № 804/3789/17, № 808/2232/17, № 819/972/17 у яких Верховним судом відмовлено у задоволенні позовів суддів вищих спеціалізованих судів про встановлення їм судової винагороди у відповідності до приписів Закону № 1402, оскільки з тексту цих судових рішень вбачається, що їх було прийнято у межах правового поля, що існувало до прийняття рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 та відповідних змін до чинного законодавства - це по - перше.

По - друге, пункт 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 - ХІІІ, на що обґрунтовано наголошує Позивач у своєму позові, у даному випадку не підлягає застосуванню судом, в порядку пунктів 3,4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки цей правовий акт прямо суперечить пункту 1 статті 133 Закону № 1402 та статті 130 Конституції України - розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Таким чином, застосуванню підлягає Конституція України, як норма прямої дії.

Окрім цього, суд наголошує, що відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується верховенством права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

По - третє, положенням пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774, установлено, що «мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат….». На думку суду, таке не чітке визначення обмежує дію цього акту за колом осіб і стосується тільки «працівників», а тому не може поширюватися на суддів, які є посадовими особами та здійснюють правосуддя на професійній основі. Єдиного ж визначення дефініції «працівник» законодавство України не має, як не дає таке визначення і згаданий Закон № 1774. Вказаний висновок суд робить з врахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, у справі «Новік проти України» (заява № 48068, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля. Саме цьому принципу Закон № 1774, у згаданій частині

Окружний адміністративний суд звертає увагу також на те, що для правильного розгляду заявленого Позивачем позову визначальним є вирішення питання про те, який суд з передбачених статтею 17 Закону № 1402 судів України є відповідним Вищому господарському суду України у період його діяльності до припинення цієї діяльності з 15.12.2017, та суддівська винагорода якого повноважного судді має бути співмірною із розміром довічного грошового утримання судді Вищого господарського суду України, який вийшов у відставку, тобто яка посада судді є посадою, відповідною посаді судді Вищого господарського суду України до того часу, як він припинив свою діяльність (15.12.2017).

Другим визначальним питанням, що потребує вирішення для правильного розгляду заявленого Позивачем позову є те, яке законодавство України слід застосовувати для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у період жовтень 2018 (звільнення Позивача у відставку) - 18 лютого 2020 (дата ухвалення Рішення № 2-р/2020).

Вирішуючи ці питання, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010, Вищий господарський суд України діяв в системі судоустрою України як суд касаційної інстанції, а у випадках, передбачених законом, - як суд першої та апеляційної інстанції.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 встановлено, що вищі спеціалізовані суди (і, відповідно, Вищий господарський суд України) здійснювали повноваження судів касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів, тобто були судами касаційної інстанції.

Згідно з цим же Рішенням Конституційного Суду України, конституційний статус Верховного Суду України не передбачав наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізували повноваження касаційної інстанції.

Також, Конституційний Суд України зазначив, що визначення у положенні пункту 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України , як однієї з основних засад судочинства "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" у системному зв`язку з положеннями ч. 1 ст. 8 статті 125 Основного Закону України означало лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду.

І таке касаційне оскарження мали розглядати саме вищі спеціалізовані суди, в тому числі і Вищий господарський суд України, які й були судами касаційної інстанції.

Таким чином, відповідно до рішення Конституційного Суду України, до початку судової реформи, запровадженої Законом № 1402, в судовій системі України існував лише один рівень касаційних судів - вищі спеціалізовані суди, в тому числі, Вищий господарський суд України, в той час як відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 р. № 17-рп/2011, Верховний Суд України у сфері правосуддя не був судом касаційної інстанції, оскільки переглядав справи лише з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом, а також у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Отже, системний аналіз законодавства, який регламентував діяльність Вищого господарського суду України, зокрема: Конституція України (у відповідній редакції), глава 4 Закону 2453, відповідні норми Господарського процесуального Кодексу України (у відповідній редакції) свідчить про те, що судом касаційної інстанції в господарських справах до початку діяльності Верховного Суду був саме Вищий господарський суд України, який у певних випадках виконував також функції суду першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, статей 26, 286 Господарського процесуального кодексу України та Глави 5 Закону № 1402, до виключної компетенції Верховного Суду, як найвищого суду у системі судоустрою України, перейшли функції судів касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - функції суду першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Згідно до статті 37 Закону № 1402 у складі Верховного Суду діють Касаційний адміністративний суд; Касаційний господарський суд; Касаційний кримінальний суд; Касаційний цивільний суд, які за своїми функціями є судами касаційної інстанції відповідної спеціалізації.

Отже, фактично Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виконує ті ж функції суду касаційної інстанції, які виконував Вищий господарський суд України до припинення його діяльності і у якому, до виходу у відставку, працював Позивач.

Відтак, Окружний адміністративний суд міста Києва, під час розгляду даної справи, приходить до висновку, що відповідним судом, до якого передано всі без виключення функції Вищого господарського суду України, як суду касаційної інстанції, є Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

Таким чином, розмір довічного грошового утримання судді у відставці Вищого господарського суду України має бути співмірним із суддівською винагородою судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду саме з 19 лютого 2020, оскільки Конституційний Суд України своїм Рішенням від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення « Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 № 1402-VIII зі змінами: пункту 25 (зокрема), вказавши на те що, встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Системний аналіз законодавства, яке було чинним у період виходу Позивача у відставку (грудень 2018) та правові висновки Конституційного Суду України, зроблені у Рішенні від 04 грудня 2018 у справі № 11-р/2018, дозволяють суду дійти до наступних висновків:

1.Відповідно до положень пункту 7 розділу XII Закону №1402 - до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів (у тому числі Вищого господарського суду України) визначаються законом України «Про судоустрій і статус суддів». При цьому, згідно пункту 2 цього Розділу Закон № 2453 втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом № 1402, крім положень, зазначених у пунктах 7,23,25,36 цього розділу. Однак, у подальшому пункт 23 розділу XII був виключений на підставі Закону України № 193-ІХ від 16.10.2019, а пункт 25 - визнано неконституційним відповідно до Рішення № 2-Р/2020.

2. Вказаним пунктом 7 розділу XII Закону законодавець встановив критерій дії Закону № 2453 в часі - до припинення діяльності, зокрема, Вищого господарського суду України, стосовно статусу, структури, повноважень, порядку роботи, прав, обов`язків та гарантій цього суду. На дату ухвалення рішення у цій справі Вищий господарський суд України знаходиться в стадії припинення, а тому суд визнає обґрунтованою позицію Позивача, що його право на отримання довідки було порушено саме суб`єктом владних повноважень - Вищим господарським судом України, який керувався при виплаті суддівської винагороди діючим суддям нормами, що були визнані неконституційними.

3. Визнаючи таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 № 2453, Конституційний Суд у Рішенні від 04 грудня 2018 № 11-р/2018 зазначив, що на сьогодні, тобто на дату ухвалення Рішення, питання розміру суддівської винагороди регулюється двома законами: Законом № 2453 в редакції Закону № 192 для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та Законом № 1402 для суддів, які пройшли таке оцінювання.

4. Нарахування та виплата суддівської винагороди суддям, що перебувають у штаті Вищого господарського суду України з порушенням чинного законодавства, Закону № 2453 та Рішення від 04 грудня 2018 у справі № 11-р/2018, яким зафіксовано, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом (для вищих спеціалізованих судів з визначеним коефіцієнтом), порушує тим самим права Позивача на отримання ним належного щомісячного довічного грошового утримання.

5. Посадовий оклад судді Вищого господарського суду України, а відповідно і довідка, яка повинна бути видана Позивачеві Відповідачем повинні враховувати Рішення № 11-р/2018, виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду в 15 мінімальних заробітних плат, оскільки звільнення Позивача у відставку відбувалося саме на підставі норм Закону № 2453 від 07.07.2010. Ця довідка повинна бути видана Позивачеві за період з 05 грудня 2018 по 18 лютого 2020, тобто до дати прийняття Рішення Конституційним Судом України у справі № 2-Р/2020, яким, як зазначено вище, Конституційний Суд України врегулював питання щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, зазначивши, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

При цьому, пункт 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774, як вже було зазначено в цьому рішенні, судом не застосовується, оскільки ці норми прямо суперечать статті 130 Конституції України та Закону № 1402 (частина 5 статті 48).

У контексті викладеного, суд ухвалюючи рішення у цій справі, також враховує інші правові позиції, викладені Верховним судом та Конституційним Судом України.

Так, Верховний Суд під час розгляду справи № 580/585/21 (постанова від 27.09.2021) посилається на позицію Верховного Суду, встановлену у постанові від 07 червня 2021 у справі № 420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та Кодексом адміністративного судочинства України (пункт 7 частини другої статті 2).

Конституційний Суд України, у свою чергу, в Рішенні від 12 квітня 2012 № 9-рп/2012 наголошує, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайно виконати рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина…який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що відмова Відповідача у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з встановлено посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат (за період з 05 грудня 2018 по 18 лютого 2020) та виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (за період з 19 лютого 2020 по дату ухвалення цього рішення), суперечить визначеним Конституцією України гарантіям незалежності суддів; прийнята без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; є непропорційною, оскільки не дотримано необхідного балансу між несприятливими наслідками для особи і цілями, на досягнення яких вона спрямована. Крім того, відмова Відповідача грубо порушує принцип рівності осіб перед законом та сприяє дискримінації Позивача порівняно з іншими суддями у відставці.

Розділами ІІ, ІІІ Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 № 3-1 (в редакції від 07.06.2019) визначено, що звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

До заяви про призначення щомісячного довічного утримання додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637; довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) для обчислення щомісячного довічного утримання; розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 4). До заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Приймаючи до уваги, що вся інформація щодо роботи Позивача на посаді судді перебуває у Відповідача, довідку про суддівську винагороду до завершення процедури ліквідації Вищого господарського суду України повинен видавати Відповідач, зазначивши при цьому в цій довідці розмір суддівської винагороди Позивача, яку отримує суддя, який на момент видачі довідки працює на відповідній посаді, тобто розмір суддівської винагороди: судді Вищого господарського суду України, з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 № 11-р/2018 та судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

При цьому, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 № 4-р/2020 були визнані неконституційними положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 № 193, якими було внесено зміни до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402 щодо зменшення базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а отже, було зменшено розмір суддівської винагороди.

Таким чином, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - Позивача у справі - підлягає визначенню, виходячи з базового розміру посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який складає 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а також передбачених статтею 135 Закону № 1402 відповідних доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці за наявності відповідних підстав, а також регіонального коефіцієнту.

Беручи до уваги те, що відмова Відповідача у видачі довідки ґрунтується на неправильному розумінні чинного законодавства, що гарантує автоматичне здійснення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді, та невизнанні Відповідачем права Позивача на перерахунок довічного грошового утримання, суд вважає можливим для ефективного захисту його прав та запобігання можливого повторного звернення до суду, зобов`язати голову ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйову Л.В. видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на: 05.12.2018; 01.01.2019; 19.02.2020; на 01.01.2021 та 01.01.2022 за формою згідно з Додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, відповідно до Закону № 1402-VIII зі змінами, Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат з відповідним коефіцієнтом та Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, з урахуванням розміру базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994, серія A, №303-A, п.29).

Поряд із вказаним, суд враховує, що у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Статтею 19 Конституції України та статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження того, що застосування до Позивача при визначенні розміру його довічного грошового утримання як судді Вищого господарського суду України у відставці, неоднакових, в порівнянні із суддями у відставці інших гілок судової влади, чинників, відповідає вищенаведеним принципам статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Позивача, з врахуванням вищевикладених аргументів, підлягає частковому задоволенню.

Стосовно вимог Позивача про зобов`язання ПФУ автоматично здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді, суд приходить до висновку про передчасність цих вимог. Поряд з цим, позов у цій частині не містить виклад обставин, якими Позивач обґрунтовує вимоги в цій частині.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з даним позовом Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2978 гривні 00 коп., що підтверджується квитанціями № ПН 2967143 від 17.01.2022 та від 31.01.2022.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 19, 21, 22, 41, 125, 126, 130 Конституції України, статтями 5-7, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 160, 242-246, 250, 255, 257-262 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Л.В. щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі її заяви від 07 грудня 2021.

Зобов`язати голову ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйову Л.В. видати ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) довідку про суддівську винагороду, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці станом на: 05.12.2018; 01.01.2019; на 19.02.2020 та 01.01.2021 та 01.01.2022 за формою згідно з Додатком 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, відповідно до Закону № 1402-VIII зі змінами, Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, виходячи з посадового судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат з відповідним коефіцієнтом та Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, з урахуванням розміру базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищого господарського суду України (зареєстроване місцезнаходження: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, ідентифікаційний код 00018738) сплачений судовий збір у розмірі 2978 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім) грн. 00 коп..

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Н.Г. Вєкуа