Постанова

від 01.11.2022 по справі 340/3042/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 340/3042/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року в адміністративній справі №340/3042/22 (головуючий суддя першої інстанції Момонт Г.М.) за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійські лазерні технології» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 27.06.2022 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Олександрійські лазерні технології», в якому просив стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 78057,14 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4246,60 грн..

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю та самостійно не сплачено адміністративно-господарські санкції, у зв`язку з чим, за ним рахується заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 78057,14 грн. та пені в розмірі 4246,60 грн..

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права, оскільки судом не було об`єктивно з`ясовано обставини справи, без повного та всебічного дослідження матеріалів справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення як безпідставну, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач - Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є суб`єктом владних повноважень (код ЄДРПОУ 22217312), який реалізує надані йому Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» повноваження.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олександрійські лазерні технології» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 40603301), перебуває на обліку в Кіровоградському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Товариством 14.06.2021 року подано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідів за 2021 рік за формою №10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 року №591, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році складала 21 особа; з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність склала 0; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», значиться 1 особа (а.с.5).

Позивачем зазначено, що фактично на підприємстві не працювали особи з інвалідністю, а 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік складає 1 робоче місце для осіб з інвалідністю. Фонд оплати праці штатних працівників складає 1639200 грн.. Середньорічна заробітна плата одного штатного працівника складає 78057,14 грн.. Сума адміністративно-господарських санкцій за одну особу складає 78057,14 грн., яку підприємство мало сплатити самостійно, проте вказана заборгованість не сплачена до теперішнього часу (а.с. 4, зворотній бік).

Крім того, через порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем, йому позивачем нарахована пеня відповідно до ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в розмірі 4246,60 грн..

Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подано позов про стягнення з ТОВ «Олександрійські лазерні технології» заборгованості в загальному розмірі 82303,74 грн..

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на підприємства, установи, організації та інших осіб, що використовують найману працю, покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок по їх виявленню і підбору для працевлаштування. Такий обов`язок покладено на державну службу зайнятості. ТОВ «Олександрійські лазерні технології» було вжито всіх заходів по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу. Заявлені позивачем вимоги суд першої інстанції визнав недоведеними.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

З аналізу вказаних норм вбачається, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов`язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог Закону №875 щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач у 2021 році подавав до районного центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за формою №3-ПН про наявність вакантного робочого місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю (а.с.29-30).

Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов`язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості відповідно до нормативу, встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», та належне інформування органів, які реалізують державну політику у сфері зайнятості населення, про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Судом не встановлено випадків відмови з боку відповідача особам з інвалідністю у працевлаштуванні на заявлені вакансії.

Позивачем доказів протилежного судам першої та апеляційної інстанцій не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, за умови виконання підприємством обов`язку щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасного інформування органів, які реалізують державну політику у сфері зайнятості населення, про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про безпідставну відмову особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, не виникає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов`язок зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю виконав.

Господарськими санкціями у розумінні частини першої статті 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За нормами частини третьої статті 18 вказаного Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року по справі №803/534/17.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року в адміністративній справі №340/3042/22 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2022 року в адміністративній справі №340/3042/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Чабаненко

суддяС.Ю. Чумак