Постанова

від 01.11.2022 по справі 620/4055/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/4055/22 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фермерського господарство «Пчела В» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- стягнути з селянського фермерського господарства «Пчела В» в дохід Державного бюджету України 33 583, 34 грн. адміністративно-господарських санкцій та 860, 02 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ФГ «Пчела В» є юридичною особою зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис. Згідно вимог чинного законодавства України несе обов`язок по обов`язковому працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

ФГ «Пчела В» подано до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики від 27.08.2020 № 591.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа (а.с. 6).

Позивачем застосовано до відповідача штрафну (фінансову) санкцію та пеню, за невиконання нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Оскільки добровільно вказані в позовній заяві кошти відповідач не сплатив, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач здійснив всі передбачені законодавством та залежні від нього заходи щодо створення робочих місць та для працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві і не може нести відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем протягом звітного 2021 року не виконано норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим до нього позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню, які позивач просить стягнути у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 статті 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого статтею 19 Закону, становила 1 особу.

Колегією суддів враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Стаття 18 Закону № 875-XII не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону № 875-XII чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16 та від 13.06.2018 у справі № 819/639/17.

При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є звіт форми № 3-ПН.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16.

За змістом частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 № 5067-VІ «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

У свою чергу, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.

Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем подавалася до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні на вакантне робоче місце «механік» осіб з інвалідністю, що підтверджується копією вказаної звітності, наявної в матеріалах справи.

Оголошення про наявність для осіб з інвалідністю вакантного робочого місця за посадою «механік» було дано ФГ «Пчела В» і в засобах масової інформації, а саме газеті «Життя Семенівщини» (від 23.12.2021 № 51 (10921)) (а.с. 33-34).

Отже, працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць.

Відповідач створив робоче місце для осіб з інвалідністю та інформував державну службу зайнятості про наявність вільної вакансії.

Періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач створив робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував позивача про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансії до центру зайнятості.

Натомість, жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови відповідача у працевлаштуванні на вакантну посаду осіб з інвалідністю.

Згідно з положеннями частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Колегія суддів наголошує, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися їх пошуком для працевлаштування.

Таким чином, враховуючи, що підприємство вживало всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 (справа №К/9901/49/17).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідачем виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості. При цьому, працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, водночас позивачем не надано доказів того, що товариство не створило робоче місце для вказаних осіб, відмовляло їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати необхідний норматив, отже причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 (справа №820/2124/16), від 28.02.2018 (справа №807/612/16), від 26.06.2018 (справа №806/1368/17), від 11.09.2018 (справа №812/1127/18), від 19.12.2018 (справа №812/1140/18), від 31.01.2019 (справа №820/2267/17), від 28.05.2019 (справа №807/554/17), від 23.07.2019 (справа №820/2204/16), від 31.07.2019 (справа №812/1164/18) та від 29.04.2020 (справа №360/1833/19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.07.2022 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Мельничук В.П.