Рішення

від 28.10.2022 по справі 531/1842/21

КАРЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28.10.2022

єдиний унікальний номер справи 531/1842/21

номер провадження 2/531/28/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2022 року м. Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого -судді Черняєвої Т.М.,

за участі секретаря Сімоненко Я.С.,

представника позивача адвоката Левошко Л.С.,

представника відповідача адвоката Позняка С.М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування власністю та вселення до житлового приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування власністю та вселення до житлового приміщення.

Позовні вимоги обгрунтував тим, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Вказане житло успадкував після смерті матері ОСОБА_3 та отримав 25.06.2020 року свідоцтво про право на спадщину за законом, посвідчене приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області Єременко Н.О. та зареєстроване за №495. Право власності на 1/8 частку житла зареєстроване 25.06.2020 року у Реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Іншим співвласником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , якому належить 3/8 частки вказаної квартири.

Відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні спільним майном: змінив замки на вхідних дверях, на телефонні дзвінки не відповідає. 02.07.2021 року позивач написав відповідачу листа про бажання вселитися у житло та просив надати доступ до квартири 09.07.2021 року о 13:00 год. Вказаного листа відповідач отримав 06.07.2021 року, але квартиру не відкрив, доступу до житла не надав, про що були повідомлені правоохоронні органи.

У зв`язку з тим, що позивач протиправно позбавлений можливості користуватися належною йому власністю, змушений був звернутися до суду та просив вселити його та його дружину ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 та стягнути із відповідача на його користь судові витрати.

Ухвалою від 13.09.2021 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суді від 22.12.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Левошко Л.С. позовні вимоги підтримали та надали пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.

Представник позивача додатково пояснила, що спроби добровільного вругулювання спору розпочалися ще з 2020 року, але не були успішними через небажання відповідача укласти угоду щодо придбання частки позивача у спільній власності. Щодо стягнення витрат за надання правової допомоги, просила суд не брати цих вимог до уваги, оскільки нею надано правничу допомогу позивачу на безоплатній основі. Вважає, що суд повинен критично віднестися до тверджень представника відповідача про проживання у спірній квартирі трьох дітей відповідача, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, так само як і не надано інших доказів, які перешкоджають вселенню відповідача до квартири АДРЕСА_1 . Наголосила на тому, що позивач має право мати кілька місць проживання і твердження представника відповідача про те, що позивачу є де жити, не заслуговує на увагу.

Представник позивача наголосила на аналогічних позиціях ВС у постанові від 07.09.2020 року у справі №758/15206/16-ц (провадження №61-12194св19) та у постанові від 26.03.2020 року у справі №641/7213/18 (провадження№61-22188св19).

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у повному обсязі. Підтвердив, що відповідач є власником 7/8 часток квартири АДРЕСА_1 (відомості щодо права власності на 3/8 частки внесені до Реєстру речових прав на нерухоме майно, а право власності на 4/8 частки зареєстровано ПП «ПБТІ «Інвентаризатор»). Пояснив, що спірна квартира має житлову площу 47 кв.м і у ній проживає відповідач ОСОБА_2 із дружиною та трьома різнополими неповнолітніми дітьми, тому за нормами, визначеними Житловим кодексом України, вказане житло не може розмістити ще і родину позивача ОСОБА_1 (його та його дружину). Вважає, що позивачем повинно було бути залучено до участі у справі службу у справах дітей, оскільки задоволення позову потягне за собою порушення прав дітей відповідача. До того ж, частка позивача становить лише 1/8. Позивач не надав до суду будь-яких доказів того, що вказана квартира може бути поділена. Позивач не бере участі в утриманні квартири, не сплачує комунальні послуги.

Також, представник відповідача зауважив, що дружина позивача ОСОБА_4 не залучена до участі у справі у якості позивача чи третьої особи, тому суд не може вирішувати питання щодо вселенні її до спірної квартири. Вважає, що підстави для вселення позивачем створені штучно з метою спонукання відповідача до укладення угоди щодо купівлі частки позивача у спірному майні.

Позивач має інше житло де він проживає, тобто він забезпечений житловою площею.

Вважає, що не може бути аналогії із правовими позиціями, запропонованими для врахування судом при постановленні рішення, представником позивача, оскільки у них мова йде про квартири, а у даному випадку спірним є частина житлового будинку колгоспного типу із надвірними спорудами.

Відповідно до ст.47 ЖК України, норма житлової площі на одну особу становить близько 13 кв.м, згідно ст.50 ЖК України, не допускається заселення у квартиру, яка збудована для однієї сім`ї, двох і більше сімей. Тому, зважаючи на ці норми, вважає, що позов не може бути задоволений.

Суд, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За змістом вказаної норми матеріального права кожен із співвласників має таке суб`єктивне право, яке пов`язане зі спільним майном: право користування частиною спільного майна або право на одержання матеріальної (майнової) компенсації.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/8 частки квартири АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області Єременко Н.О., зареєстрованого в реєстрі №495 (а.с.5). Вказана інформація про реєстрацію права власності внесена до Державного реєстру прав на нерухоме майно , що підтверджено витягом №213926146 від 25.06.2020 року (а.с.6).

Також ОСОБА_1 належить ј частка земельної ділянки з кадастровим №5321610100:50:002:1180 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області Єременко Н.О., зареєстрованого в реєстрі №496 (а.с.7). Вказана інформація про реєстрацію права власності внесена до Державного реєстру прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом №213938795 від 25.06.2020 року (а.с.8).

Власником іншої частини квартири АДРЕСА_1 , а саме 7/8 частки, є ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №269931016 від 11.08.2021 року (3/8 частки) (а.с.9) та підтверджено у судовому засіданні представником відповідача.

Відповідно до заяви від 02.07.2021 року, ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про намір вселитися у своє житло разом із членами своєї родини та запропоновано 09.07.2021 року о 13:00 год. відкрити квартиру АДРЕСА_1 та надати доступ до житла (а.с.12). Заява направлена поштою з описом документів до заяви та отримана ОСОБА_2 особисто 06.07.2021 року (а.с.13-16).

Свій склад сім`ї позивачем підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.10) та копією паспорта серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.17-20).

Згідно талону-повідомлення єдиного обліку №2487 від 09.07.2021 року, Відділом поліції №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області зареєстровано заяву про вчинення кримінального правопорушення, а саме про те, що: 09.07.2021 року о 12:38 год. за адресою: АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_2 , 1982 року народження, не пускає до квартири гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та змінив замки без відома іншого власника квартири (а.с.11). Цим підтверджено наявність перешкод у користування спільною власністю. Факт відсутності доступу у позивача до спірного житла не спростовано представником відповідача.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника, у тому числі квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 26.03.2020 року у справі №641/7213/18 (провадження №61-22188св19).

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що в судовому засіданні достовірно встановлений факт, що відповідач створює перешкоди позивачеві, який є співвласником квартири, у користуванні вищевказаною квартирою. А відтак право позивача, як власника 1/8 частини спірної квартири, на користування своєю власністю підлягає судовому захисту шляхом усунення перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення до вказаної квартири.

Отже, вселення позивача у квартиру АДРЕСА_1 , у якій він є співвласником, є засобом захисту його прав, свобод та інтересів, лише наявність того факту, що позивачу належить менший розмір частки у квартирі, у порівнянні з часткою відповідача, не свідчить про порушення прав інших співвласників. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2020 року у справі №758/152/16-ц (провадження №61-12194св19), постано

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про фактичне проживання у спірній квартирі, окрім відповідача, ще і членів його сім`ї, оскільки вказане не підтверджено жодними доказами. Також суд критично ставиться до тверджень представника відповідача щодо наявності у позивача іншого житла, оскільки у відповідності до ст.29 ЦК України, особа може мати кілька місць проживання. У зв`язку з чим, відсутні будь-які перешкоди для вселення до спірного житла позивача.

Так як позивачем, при подачі позовної заяви та до закриття підготовчого провадження, жодних клопотань про залучення до участі у справі дружини позивача, стосовно якої він просить прийняти рішення про вселення до спірної квартири, не заявлено, а цивільний процесуальний закон, як і вимоги статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду, забороняють ухвалювати рішення щодо цивільних прав та обов`язків особи, яка має цивільну процесуальну правосуб`єктність, не залученої до участі у справі, тому позовні вимоги у цій частині не підлягають до задоволення.

Розподіл судових витрат між сторонами вирішити за правиламист. 141 ЦПК України, стягнувши суму судового збору у розмірі 908,00 гривень з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування власністю та вселення до житлового приміщення задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати щодо сплати судового збору у сумі 908,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимоги відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 02.11.2022 року.

Суддя Т.М.Черняєва