Рішення

від 02.11.2022 по справі 904/1853/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2022м. ДніпроСправа № 904/1853/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторма 2", м. Дніпро

до Товариство з обмеженою відповідальністю "І-ПАК", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за поставлений товар у загальному розмірі 415 534,22 грн.

ПРОЦЕДУРА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вторма 2" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" заборгованість за поставлений товар у загальному розмірі 415 534,22 грн., з яких: основний борг у розмірі 305 474,00 грн, 3% річних у розмірі 24 354,23 грн, інфляційні втрати у розмірі 85 705,99 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

09.08.2022 від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" надійшов до суду відзив на позовну заяву.

05.09.2022 від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма 2" надійшли до суду:

- клопотання про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін;

- відповідь на відзив на позовну заяву.

Розглянувши заяву про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, суд не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Враховуючи наявність спору між сторонами в даному випадку, розгляд даної справи в порядку наказного провадження є неможливим.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму.

Відповідно до п. 2 ч. 5 зазначеної статті, малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (ч.4 ст. 250 ГПК України).

Під час відкриття провадження у справі № 904/1853/22, враховуючи розмір заявлених позовних вимог, характер та обсяг доказів у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідно до ч.4 ст. 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Враховуючи те, що ця справа є малозначною та позивачем не надано суду належних доказів в обґрунтування своїх тверджень щодо необхідності переходу від порядку спрощеного розгляду справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, тому суд не вбачає підстав для його задоволення та переходу розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Справа, згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розглядалася протягом розумного строку, у зв`язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 05.04.2018 № 2396-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами (надалі Закон № 2396-VIII).

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст. 26 Закону № 2396-VIII).

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем укладеного усного договору поставки товару щодо повної та своєчасної оплати за поставлені відходи плівки високого тиску першого сорту та поліетилену міксовапого.

Позиція відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що Позивач підтверджує, що Договір поставки, який було укладено в усній формі, являвся безстроковим, тобто не мав визначених сторонами строків оплати, посилаючись на ч.2 ст. 530 ЦК України вказує, що строк для погашення зобов`язання в ТОВ І-ПАК, в межах Договору поставки начеб то виник 26 жовтня 2019 року, в зв`язку з направленням на адресу Відповідача 18 жовтня 2019 року відповідної вимоги, яка начеб то була отримана ТОВ І-ПАК 19 жовтня 2019 року.

На підтвердження обґрунтувань, щодо направлення вимоги в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України від 18 жовтня 2019 року в якості додатку до позовної заяви позивачем надано копію Вимогу про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305 474,00 грн., яка датована 25.09.2019.

Відповідач зазначив, що вказана Вимоги про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305 474,00 грн., яка датована 25.09.2019 на його адресу ніколи не надходила та обґрунтування Позивача з приводу направлення 18 жовтня 2019 року Вимоги про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305 474,00 грн., яка датована 25.09.2019 та начебто отримана Відповідачем 19.10.2019 не підкріплені жодним доказом.

До матеріалів справи Позивачем не залучено жодного документу, який би взагалі вказував на факт відправки чи вручення Вимоги про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305 474,00 грн., яка датована 25.09.2019, Відповідачу. Подібні відмітки відсутні також на тексту наведеного документу.

Позивачем, в частині доведеності факту направлення 18.10.2019 року на адресу Відповідача Вимоги про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305474,00 грн., яка датована 25.09.2019 року, допущено порушення положень ст. 74 ГПК України, жодних доказів взагалі не надано.

Незважаючи на повну відсутність доказів, щодо направлення та вручення Відповідачу Вимоги про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305 474,00 грн. яка датована 25.09.2019, Позивачем в тексті позовної заяви визначено моментом прострочення зобов`язання 26 жовтня 2019, що фактично являється вигаданим фактом, за відсутності відповідних доказів, окремо Позивач зазначає, що 27 липня 2021 року на адресу Відповідача направив повторну Вимогу про погашення заборгованості за поставлений товар у сумі 305 474,00 грн, яка датована 27.07.2021 та на підтвердження факту направлення вимоги Позивачем надано копію фіскального чеку про направлення через ПАТ Укрпошта рекомендованого листа з ідентифікатором доступу для відстеження руху листа № 4905505969062 (а/с 36).

На підтвердження факту отримання ТОВ І-ПАК Позивач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Ф 119, згідно якого зазначено про вручення 13.08.2021 ТОВ "І-ПАК листа з ідентифікатором доступу для відстеження руху листа №4905505969062.

Відповідач зазначає, що підпис особи на копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Ф 119, не належить жодному співробітнику чи уповноваженій особі ТОВ І-ПАК та вказана вимога, яка датована 27.07.2021, на адресу ТОВ І-ПАК не надходила та не являються належними, в розмінні ст. 76 ГПК України, доказом.

Єдиним належним доказом в даному випадку, за умови направлення вимоги через ПАТ Укрпошта, на переконання Відповідача, являється направлення цінного листа з описом вкладення який відображає зміст вкладення до вказаного листа та відповідно дає можливість ідентифікувати наявний в ньому документ.

Таким чином Відповідач вважає, що обґрунтування Позивача про факт прострочення зобов`язання за договором поставки, в наслідок начеб то не реагування на дві направлені вимоги е порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України являються безпідставними.

Щодо взаємовідносин між ТОВ ВТОРМА 2 та ТОВ "І-ПАК", які виникли в межах укладеного Договору поставки в спрощений спосіб в період з 14 листопада 2017 року та тривали до 25 грудня 2017 року, відповідачем не заперечуєтеся, доказом чого є підписані видаткові накладні, що містить найменування товару, його ціну, реквізити позивача (оферта), а також підпис і печатку відповідача про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що була визначені позивачем у видатковій накладній (акцепт), однак зазначив, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України та враховуючи дати підписання видаткових накладних, остання з яких складена 25.12.2017, фактично сплинув строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а Позивач зокрема реалізував своє право на звернення до суду лише через 4 (чотири) роки 2 (сім) місяців та 14 днів з моменту виникнення у відповідача зобов`язання по оплаті товару.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Вторма 2 (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю І-ПАК (надалі - Відповідач) було укладено договір поставки товару у спрощений спосіб.

Протягом листопада - грудня 2017 року ТОВ ВТОРМА 2 здійснило поставку товару (відходів плівки високого тиску першого сорту та поліетилену (міксованого) на користь ТОВ І-ПАК на загальну суму 412 234,34 гри., а саме:

За видатковою накладною № 306 від 14 листопада 2017 року, яка була підписана з боку ТОВ ВТОРМА 2 та ТОВ І-ІІАК, було поставлено 2,24 т відходів плівки високого тиску першого сорту на загальну суму 35 840,00 грн. (рахунок № 598 від 14 листопада 2017 року).

Факт отримання ТОВ І-ПАК вказаного товару також підтверджується товарно-транспортною накладною № Р306 від 14 листопада 2017 року.

За видатковою накладною № 313 від 14 листопада 2017 року, яка була підписана з боку ТОВ ВТОРМА 2 та ТОВ І-ПАК, було поставлено 17 т відходів плівки високого тиску першого сорту на загальну суму 272 000,00 грн. (рахунок № 619 від 12 листопада 2017 року).

Факт отримання ТОВ І-ПАК вказаного товару також підтверджується товарно-транспортними накладними №№РЗ 13, РЗ 13-І, Р313-2, РЗ13-3, РЗ13-4, РЗ13-5 від 14 листопада 2017 року, а також довіреністю на отримання вказаного товару № 1211-01 від 12 листопада 2017 року;

За видатковою накладною № 315 від 01 грудня 2017 року, яка була підписана з боку ТОВ ВТОРМА 2 та ТОВ І-ПАК, було поставлено 0,945 т відходів плівки високого тиску першого сорту та 0,32 т поліетилену (міксованого) на загальну суму 18 960,00 грн. (рахунок № 626 від 01 грудня 2017 року).

Факт отримання ТОВ І-ПАК вказаного товару також підтверджується товарно-транспортною накладною № Р315 від 01 грудня 2017 року.

За видатковою накладною № 323 від 25 грудня 2017 року, яка була підписана з боку ТОВ ВТОРМА 2 та ТОВ І-ПАК, було поставлено 7,1195 т поліетилену (міксованого) па загальну суму 85 434,00 грн.

Факт отримання ТОВ І-ПАК вказаного товару також підтверджується товарно-транспортними накладними № Р323, № Р323-1 від 25 грудня 2017 року.

Однак розрахунок ТОВ І-ПАК на користь ТОВ ВТОРМА 2 здійснило лише частково, а саме:

- 20.10.2017 р. сплачено суму у розмірі 50 340,00 грн;

- 13.11.2017 р. сплачено суму у розмірі 18 891,50 грн;

- 29.11.2017 р. сплачено суму у розмірі 15 000,00 грн;

- 29.11.2017 р. сплачено суму у розмірі 21 760,00 грн;

- 12.12.2017 р. сплачено суму у розмірі 30 000,00 грн;

- 13.12.2017 р. сплачено суму у розмірі 5 000,00 грн;

- 22.12.2017 р. сплачено суму у розмірі 35 000,00 грн.

Таким чином загальна сума непогашених зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю І-ПАК перед ТОВ ВТОРМА 2 становить: 412 234,34 грн - 175 991,50 грн = 305 474,00 грн.

Першу вимогу ТОВ ВТОРМА 2 направило на адресу ТОВ І-ПАК 18 жовтня 2019 року. Вимога була отримана 19 жовтня 2019 року та було зобов`язано останнього погасити заборгованість до 26 жовтня 2019 року.

Однак жодних грошових коштів боржником Позивачу перераховано не було.

Повторна вимога була направлена 27 липня 2021 року, отримана 13 серпня 2021 року, але вона також не була задоволена, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст. 509 ЦК України (надалі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно з ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частини 1 статті 639 ЦК України).

Відповідно до норм статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відтак, між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, щодо договору поставки товару законом не встановлено обов`язкової вимоги укладення його у письмовій формі.

Відповідно до ст.ст. 663, 664 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними, а також довіреністю на отримання товару.

Таким чином, позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання щодо поставки товару.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем, як покупцем не виконано обов`язок щодо повної оплати за поставлений товар у розмірі 305 474,00 грн, у зв`язку з чим у позивача, як продавця (постачальника), виникло право вимагати оплату за поставлений товар.

Відповідач щодо укладеного Договору поставки в спрощений спосіб та поставленого товару не заперечує, доказом чого є підписані видаткові накладні, що містить найменування товару, його ціну, реквізити позивача (оферта), а також підпис і печатку відповідача про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що була визначені позивачем у видатковій накладній (акцепт), однак зазначив, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

За таких обставин, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості належно обґрунтованими та такими, що доведені матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги порушення відповідачем умов договору поставки товару у спрощений спосіб, а саме частині своєчасної та у повному обсязі оплати вартості товару, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання свого зобов`язання за вказаним договором щодо оплати вартості товару в сумі 305 474,00 грн, а отже позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач зазначив, що строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України та враховуючи дати підписання видаткових накладних, остання з яких складена 25.12.2017, фактично сплинув строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а Позивач зокрема реалізував своє право на звернення до суду лише через 4 (чотири) роки 2 (сім) місяців та 14 днів з моменту виникнення у відповідача зобов`язання по оплаті товару та просить застосувати позовну давність .

Щодо позовної давності.

Положеннями ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України).

Разом з тим суд звертає увагу, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими протягом 2020, 2021 та 2022 років, дія карантину продовжувалась на всій території України та діє до цього часу. Розпорядженням КМУ «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» від 23.03.2020 №338-р зі змінами від 19.08.2022 №928, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31 грудня2022 року.

Як встановлено судом, позивач просить суд стягнути заборгованість за поставлений товар протягом листопада - грудня 2017 року (дати підписання видаткових накладних - остання з яких 25.12.2017) на підставі договору поставки у спрощений спосіб, а з цим позовом Позивач звернувся до суду 08.07.2022 під час дії карантину. Тобто строк позовної давності на час звернення позивача до суду не сплив.

Отже, вимоги про стягнення 305 474,00 грн заборгованості за поставлений товар заявлені Позивачем у межах позовної давності.

За таких обставин суд вказує, що строк позовної давності в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжується на строк дії карантину, у зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску Позивачем строку позовної давності.

Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч.2 ст.218 ГК України).

Згідно із ст.617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Доказів наявності обставин зазначених у ст.617 Цивільного кодексу України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано, і такі підстави судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку неналежним виконанням Відповідачем грошового зобов`язання, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 24 354,23 грн за період з 26.10.2019 по 22.06.2022 та 85 705,99 грн втрат від інфляції за період з 26.10.2019 по 22.06.2022.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процентів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних витрат, суд встановив, що заявлені до стягнення суми вказаних нарахувань є вірними та підлягають задоволенню.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

За встановлених обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

За правилами статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, за рахунок відповідача позивачу має бути відшкодовано судовий збір у сумі 6 233,01 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 191, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "І-ПАК" (49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 12; код ЄДРПОУ 39436403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма 2" (49101, м. Дніпро, вул. Миколи Руденка, буд. 53; код ЄДРПОУ 38361285) основний борг у розмірі 305 474,00 грн, 3% річних у розмірі 24 354,23 грн, інфляційні втрати у розмірі 85 705,99 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 6 233,01 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 02.11.2022.

Суддя В.Г. Бєлік