Рішення

від 31.10.2022 по справі 910/20703/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2022Справа № 910/20703/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА" (04112, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 48; ідентифікаційний код 31577292)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВЄКОМ" (04112, місто Київ, вул.Дегтярівська, будинок 48, офіс 707; ідентифікаційний код 43614735)

про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 84 096,97 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВЄКОМ" про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 84 096,97 грн за період з лютого 2021 року по жовтень 2021 року включно, а також 12 500,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди № Д01/11-20ЮВК від 02.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20703/21 для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначені строки для вчинення процесуальних дій.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 21.12.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 21.12.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.11.2020 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕРА" в якості орендаря та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮВЄКОМ" в якості суборендаря було укладено Договір суборенди № Д01/11-20ЮВК (далі - Договір), за яким Орендар передав, а суборендар прийняв на строк до 31.10.2021, у тимчасове платне користування нежитлове приміщення (далі - об`єкт суборенди) загальною площею 47,7 кв.м., вартістю з врахуванням її індексації на дату укладення договору складає 312 860,96 грн, що знаходяться на 7 поверсі будівлі (літ.«А»), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, буд.48, який позначений на поверховому плані БТІ під номерами 18, 19, 21.

Передача приміщення підтверджена Актом приймання-передачі від 02.11.2020

Порядок нарахування та сплати суборендної плати визначено сторонами у розділі 5 Договору, зокрема: суборендна плата нараховується та сплачується за кожен місяць суборенди у строки, передбачені пунктами 5.3, 5.4 Договору та починає нараховуватися з моменту підписання Акту приймання-передачі.

Згідно пункту 5.3 Договору суборендна плата за перший та останній місяці оренди розраховується за наведеною у пункті 5.2 Договору формулою та здійснюється шляхом 100% попередньої оплати на поточний рахунок Орендаря протягом 15 календарних днів з дати підписання Договору.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що плата за наступні місяці суборенди розраховується 5.2 Договору формулою та здійснюється шляхом 100% попередньої оплати на поточний рахунок Орендаря до 10 числа поточного місяця суборенди на підставі виставленого Орендарем, за 5 банківських днів до дати оплати, рахунку.

Крім суборендної плати суборендар відшкодовує орендарю витрати на вартість електроенергії, на підставі рахунків, виставлених орендарем, протягом 5 календарних днів після одержання рахунку. Також суборендар відшкодовує орендарю експлуатаційні платежі, водопостачання та водовідведення, опалення на підставі рахунків, виставлених орендарем, протягом 5 календарних днів після одержання рахунку. Зазначені рахунки надаються суборендарю орендарем до 10 числа місяця наступного за оплачуваним (пункт 5.5. Договору).

Відповідно до приписів пункту 9.6 Договору у разі прострочення суборендарем сплати платежів за Договором на 10 календарних днів, орендар має право обмежити суборендарю доступ до об`єкта суборенди. У цьому випадку комісією, призначеною орендарем, складається акт, в якому вказується перелік майна суборендаря, яке знаходилось на об`єкті суборенди, та його кількість. При цьому орендар не несе ризику випадкового знищення або пошкодження майна суборендаря і не відшкодовує всі збитки, заподіяні майну такими діями.

На виконанням умов Договору позивач виставляв відповідачу рахунки:

- щодо суборендної плати:

- № 2802-15 від 01.02.2021 на суму 9 625,86 грн

- № 3103-15 від 01.03.2021 на суму 9 664,02 грн

- № 3004-15 від 01.04.2021 на суму 9 635,40 грн

- № 3006-13 від 01.05.2021 на суму 9 606,78 грн

- № 3107-12 від 01.07.2021 на суму 9 664,02 грн

- № 3108-13 від 01.08.2021 на суму 9 559,08 грн

- № 3009-13 від 01.09.2021 на суму 9 549,54 грн

- № 3110-13 від 01.10.2021 на суму 9 540,00 грн

- на відшкодування витрат згідно пункту 5.5 Договору

- № 3006-23 від 30.06.2021 на суму 1 264,11 грн

- № 3107-17 від 31.07.2021 на суму 1 190,19 грн

- № 3108-17 від 31.08.2021 на суму 1 301,14 грн

- № 3009-17 від 30.09.2021 на суму 1 617,57 грн

- № 3110-17 від 13.10.2021 на суму 1 879,26 грн

За твердженням позивача, відповідач здійснював оплату за Договором не своєчасно, а з лютого 2021 року припинив здійснення суборендної плати та витрат на комунальні платежі.

З метою досудового врегулювання спору 11.06.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою оплати заборгованості за Договором, в якій також повідомив відповідачу про наявність у орендаря права на обмеження суборендатору доступу до об`єкта суборенди з 16.06.2021 до моменту повної оплати заборгованості.

16.06.2021 відповідач видав гарантійний лист № 01 з повідомленням про гарантування оплати заборгованості протягом 2-3 місяців.

21.09.2021 позивач звернувся з повторною вимогою про оплату заборгованості до відповідача, до якої долучив акт звірки розрахунків, акти виконаних робіт та повторно направив всі рахунки. Зазначена вимога була залишена без відповіді, заборгованість не сплачено.

З огляду на зазначене вище, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача 84 096,97 грн заборгованості за Договором, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн та 12 500,00 грн витрат за надання правничої (правової) допомоги.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір суборенди № Д01/11-20ЮВК від 02.11.2020 за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Беручи до уваги положення укладеного між сторонами договору, оскільки послуги оренди приміщення за договором вважаються надані належним чином, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати орендних платежів, а також платежів з відшкодування витрат згідно пункту 5.5 спірного договору настав.

Таким чином, внаслідок невиконання грошових зобов`язань, за відповідачем обліковується заборгованість спірним договором в сумі 84 096,97 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Враховуючи те, що строк виконання обов`язку зі сплати орендних платежів настав, заявлена сума боргу Товариства, яка складає 84 096,97 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Обґрунтовуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання правової допомоги позивачу підтверджується договором про надання правничої (правової) допомоги № Т-158/05-10-21 від 05.10.2021, укладеним між позивачем та Адвокатським об`єднанням "СОЛ" та Додатковою угодою №1 від 05.10.2021 до нього, платіжним дорученням №783 на суму 12 500,00 грн, Ордером серії АІ № 1180808 від 06.12.2021.

Відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на правову допомогу в розмірі 12 500,00 грн.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на вказане, зважаючи, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо суми витрат позивача на правову допомогу, загальний розмір витрат на правову допомогу за розрахунком суду становить 12 500,00 грн.

Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВЄКОМ" про стягнення заборгованості за договором оренди в розмірі 84 096,97 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮВЄКОМ" (04112, місто Київ, вул.Дегтярівська, будинок 48, офіс 707; ідентифікаційний код 43614735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРА" (04112, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 48; ідентифікаційний код 31577292) 84 096, 97 грн (вісімдесят чотири тисячі дев`яносто шість гривень 97 копійок) основної заборгованості, 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) судового збору та 12 500,00 грн (дванадцять тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 31.10.2022.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ