Постанова

від 19.10.2022 по справі 202/6230/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 202/6230/20

провадження №61-18924св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Дельта Банк», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс», ОСОБА_2 ,

треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Дніпросіті», про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Дельта Банк», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - АТ «Дельта Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт плюс»), ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. (далі - приватний нотаріус Шевченко І. Л.), Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство «Дніпросіті» (далі - ТОВ «Дніпросіті»), про визнання частково недійсним договору про відступлення прав вимоги.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 07 червня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 1116598000, за умовами якого ОСОБА_2 надано кредит в розмірі 140 000,00 дол. США на строк до 06 червня 2014 року, зі сплатою

12,8 процентів річних за весь час фактичного користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 червня 2007 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір іпотеки № 11165980000/11166142001/3, відповідно до умов якого він передав в іпотеку об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 6881757, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , опис об`єкта - А-2, А1-2 - адміністративна будівля, загальною площею 860,7 кв. м , а,а' - ганки, а'' - сходи, К-2, К1-1 - виробнича будівля, загальною площею 529,8 кв. м, к'', к''' - ганки, Л.М.Н. - навіси, 1-7, І - огорожі, П - павільйон (тимчасовий), О - склад (тимчасовий).

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2011 року у справі № 0417/2-1299/20110, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2012 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступник АКІБ «УкрСиббанк») задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Дніпросіті» на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1 042 328,28 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 884 008,97 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 130 754,41 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 14 244,79 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 13 320,11 грн, судовий збір - 1 700,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120,20 грн.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Шевченко І. Л., реєстровий № 1441, згідно з яким права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року №1116598000 та договором іпотеки від 07 червня 2007 року № 11165980000/11166142001/3 перейшло до ПАТ «Дельта Банк».

У серпні 2020 року ТОВ «Укрдебт плюс» у телефонному режимі повідомило його про укладення з ПАТ «Дельта Банк» договору про відступлення права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року №1116598000 та договором іпотеки від 07 червня 2007 року

№ 11165980000/11166142001/3, надіслало йому на мобільний телефон фотокопії вказаних договорів та повідомило, що сума переданого АТ «Дельта Банк» права вимоги складає більше 8 000 000,00 грн, та що ТОВ «Укрдебт плюс» має намір в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

Надалі, ТОВ «Укрдебт плюс» надало йому виписку з додатку № 2 до договору про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року № 2245/К, згідно з якою загальна сума заборгованості за договором кредиту становить

11 207 204,28 грн, з яких сума заборгованості за тілом кредиту -

2 991 923,00 грн, заборгованість зі сплати процентів - 8 215 281, 28 грн.

Посилаючись на те, що після ухвалення Індустріальним районним судом

м. Дніпропетровська рішення від 06 жовтня 2011 року про дострокове стягнення заборгованості за договором кредиту, нарахування процентів за користування кредитом є неправомірним, а тому укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» договір № 2245 про відступлення права вимоги в частині передачі права вимоги за договором споживчого кредиту від 07 червня

2007 року, договором іпотеки від 07 червня 2007 року та договором поруки від 07 червня 2007 року на суму 11 207 204,28 грн не відповідає вимогам закону та порушує його права як іпотекодавця/поручителя, ОСОБА_1 просив: визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги від 13 березня

2020 року № 2245/К укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» в частині переданого права вимоги за договором споживчого кредиту

від 07 червня 2007 року № 1116598000, договору іпотеки від 07 червня

2007 року № 11165980000/11166142001/3 та договору поруки від 07 червня 2007 року № 11165980000/П/1 на суму 11 207 204,28 грн; встановити, що за договором про відступлення права вимоги від 13 березня 2020 року № 2245/К, ПАТ «Дельта Банк» відступило право вимоги ТОВ «Укрдебт плюс» за вказаними договорами на суму 1 042 328,28 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська

від 23 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відступлення права вимоги не змінює суті зобов`язання боржника за кредитним договором, а також обсягу його прав і обов`язків, то воно не потребує отримання згоди боржника на відступлення права вимоги за кредитним договором. Оспорюваний договір про відступлення права вимоги від 13 травня 2020 року укладений з дотриманням вимог закону, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним. Позивач не заперечує наявність заборгованості, а лише заперечує її розмір, встановлений у оспорюваному договорі, а тому відсутні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 березня

2020 року № 2245/К, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс», посвідчений 13 травня 2020 року приватним нотаріусом Шевченко І. Л., зареєстрований у реєстрі за № 682, додаток 1 до договору № 2245/к «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами», додаток № 2 до договору № 2245/K «Розмір прав вимоги, що переходять до нового кредитора», в частині розміру переданого права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року

№ 1116598000, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , договору іпотеки від 07 червня 2007 року № 11165980000/11166142001/3, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , договору поруки від 07 червня 2007 року № 11165980000/П/1, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , договору поруки від 07 червня 2007 року

№ 11165980000/П/2, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Дніпросіті»

від 07 червня 2007 року на суму 11 207 204,28 грн.

Встановлено, що за договором про відступлення прав вимоги від 13 березня 2020 року № 2245/К, укладеним між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс», посвідченого 13 травня 2020 року приватним нотаріусом Шевченко І. Л., зареєстрованим у реєстрі за № 682, додаток № 1 до договору № 2245/К «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами», додаток № 2 до договору № 2245/K «Розмір прав вимоги, що переходять до нового кредитора», передано права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року № 1116598000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , договору іпотеки

від 07 червня 2007 року № 11165980000/11166142001/3, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , договору поруки від 07 червня 2007 року № 11165980000/П/1, укладеного між АКІБ «УкрСибБанк» та ОСОБА_1 , договору поруки від 07 червня 2007 року № 111659800001/П/2, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Дніпросіті» від 07 червня 2007 року на суму

1 042 328,28 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що з набранням законної сили заочним рішенням Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2011 року у цивільній справі

№ 0417/2-1299/2011 про задоволення вимог кредитора - ПАТ «УкрСибБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Дніпросіті» про стягнення достроково заборгованості за кредитним договором, а тому у зв`язку зі зміною строку кредитування припинилася сплата чергових платежів та нарахування банком процентів. Проте, ПАТ «Дельта Банк» продовжувало з 08 грудня 2011 року і до 13 травня 2020 року нараховувати проценти за користування кредитом, що призвело до неправомірного збільшення заборгованості з 1 042 328,28 грн до 11 207 204,28 грн.

Суд зазначив, що права, які передаються за договором про відступлення права вимоги повинні бути дійсними та безспірними, а тому у випадку відсутності у первісного кредитора права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, він не може передати новому кредиторові/іпотекодержателю такі права. Оскільки ПАТ «Дельта Банк» за договором купівлі-продажу прав вимоги, укладеним 08 грудня 2011 року з ПАТ «УкрСиббанк», набув права нового кредитора за договором споживчого кредиту, договору іпотеки та договорами поруки від 07 червня 2007 року на суму 1 042 328,28 грн, а тому подальша передача ПАТ «Дельта Банк» права вимоги на користь ТОВ «Укрдебт плюс» на суму 11 207 204,28 грн. є неправомірною.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Укрдебт плюс» на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 03 листопада 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

№ 444/9519/12, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі

№ 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження Верховний Суд визнав необґрунтованими посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку, Верховного Суду України викладеного у постанові

від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, оскільки зазначені постанови ухвалені у справах, з іншим, відмінним від справи, що переглядається предметом спору (стягнення заборгованості за кредитним договором), а також посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі 913/11/18 відповідно до якого у разі встановлення у кредитному договорі іншої домовленості сторін, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості, наявність не виконаного боржником судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов`язальних правовідносин за цим договором та не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначених висновків у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/11/2016.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підставі для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з підстав неврахування апеляційним судом висновків викладених у постанові Верховного Суду України

від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі

№ 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі №639/4836/17. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Касаційна скарга, в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована тим, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору про відступлення права вимоги у разі передачі права вимоги за зобов`язанням, з розміром якого не погоджується боржник, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність чи дійсність договору про відступлення права вимоги.Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме в такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач має право заперечувати проти такої вимоги з наданням відповідних доказів на підтвердження своїх аргументів.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 жовтня

2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі

№ 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17.

Справа надійшла до суду касаційної інстанції у грудні 2021 року.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив залишити касаційну скаргу ТОВ «Укрдебт плюс» без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду

від 03 листопада 2021 року - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 07 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 1116598000, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 140 000,00 дол. США, які він зобов`язувався повернути не пізніше 06 червня 2014 року, зі сплатою 12,8 процентів річних.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, 07 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 11165930000/11166142001/3, предметом якого є нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , договір поруки №11165980000/П/1, а також договір поруки № 11165980000/П/2, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Дніпросіті».

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 06 жовтня 2011 року у справі № 0417/2-1299/20110, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2012 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Дніпросіті» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 1 042 328,28 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 884 008,97 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 130 754,41 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 14 244,79 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом -

13 320,11 грн, судовий збір - 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,20 грн.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідчений приватним нотаріусом Шевченко Д. Г., зареєстрований у реєстрі за № 2449, згідно з яким права вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 07 червня 2007 року № 1116598000 та забезпечувальними договорами перейшло до

ПАТ «Дельта Банк».

13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» укладений договір про відступлення прав вимоги № 2245/К, посвідчений приватним нотаріусом Шевченко І. Л., зареєстрований у реєстрі за № 682, за умовами якого ТОВ «Укрдебт плюс», як новий кредитор, набуло право вимоги до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору.

Згідно з випискою із додатку № 1 до договору про відступлення прав

вимоги від 13 травня 2020 року № 2245/К ПАТ «Дельта Банк» передало

ТОВ «Укрдебт плюс» право вимоги за договором кредиту від 07 червня

2007 року № 11165980000, договором іпотеки від 07 червня 2007 року

№ 11165980000/11166142001/3 та договорами поруки від 07 червня 2007 року № 11165980000/П/1 та № 11165980000/П/2.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «Укрдебт плюс» підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша цієї статті). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста цієї статті).

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов?язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов?язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов?язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;

5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій установлено наявність невиконаного ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, який зазначених обставин не заперечував. Оспорюючи укладений 13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс» договір про відступлення прав вимоги, позивач вважає його недійсним з тих підстав, що попередній кредитор - ПАТ «Дельта Банк» передав новому кредитору - ТОВ «Укрдебт плюс» право недійсної вимоги (неіснуючого боргу), оскільки дійсний обсяг права вимоги первісного кредитора становить 1 042 328,28 грн, тоді як за цим договором до нового кредитора передано право вимоги на суму 11 207 204,28 грн, за рахунок незаконного нарахування процентів за користування кредитом та пені після припинення дії кредитного договору.

Таким чином, позивач фактично оспорює дійсність цієї угоди лише в частині розміру переданої новому кредитору вимоги (розміру заборгованості за кредитним договором). Проте вказані обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 липня

2021 року справа № 761/33403/17.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 Верховний Суд зазначив, що: «законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору».

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду

від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18,

від 10 квітня 2020 року у справі № 346/2447/17, від 07 червня 2021 року у справі № 648/3596/19.

Ураховуючи наведене, обґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах

від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18,

від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2020 року № 2245/К.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня

2021 року.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами розгляду справи в касаційному порядку, касаційна скарга ТОВ «Укрдебт плюс» підлягає задоволенню, з

ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрдебт плюс» підлягають стягненню понесені заявником витрати по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги, в розмірі 3 886,21 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року скасувати, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт плюс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 886,21 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко