Рішення

від 03.10.2022 по справі 758/9168/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9168/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2022 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді- Якимець О. І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

представника позивача - ОСОБА_7

представника відповідача-2 ТОВ «Альтаір ТУР ВІП» - Стельниковича С.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «ЕКСКЛЮЗИВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір ТУР ВІП» про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить: стягнути солідарно з відповідачів борг, з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, а всього у розмірі 927129,54 грн; стягнути моральну шкоду у сумі 50000,00 грн.; вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 14 січня 2020 року між позивачем та відповідачем-2 від імені якого діяв відповідач-1 укладеного договір на туристичне обслуговування. При укладені договору шляхом передоплати сплачено повну вартість туристичних послуг у розмірі 29630,00 євро. Термін надання туристичних послуг з 11 червня 2020 року по 01 липня 2020 року, однак такі у вказаний строк не були надані з незалежних від позивача причин. У відповідності до договору у разі анулювання подорожі з вини турагента туристу повертається повна вартість сплачених послуг. У зв`язку із тим, що зобов`язання із сторони відповідачів не виконанні належним чином та у разі прострочення грошового зобов`язання у відповідності до ст. 625 ЦК України також необхідно солідарно стягнути з відповідачів індекс інфляції та три проценти річних від простроченої суми. Разом із тим, через не отримання туристичних послуг та не повернення грошових коштів, які були сплачені, ігнорування із сторони відповідачів звернень позивача, останній отримав моральну шкоду, яку оцінив у розмірі 50000,00 грн. У зв`язку із наведеним, просить позов задовольнити. У відповідності до ст. 141 ЦПК України просить вирішити питання судових витрат.

Відповідачем-2 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що відповідно до договору про надання комплексу туристичних послуг від 14 січня 2020 року турист зобов`язаний здійснити оплату туристичних послуг. У разі несплати чи неповної оплати у строк, турагент має право відмовити туристу в наданні послуг та останнім має відшкодувати турагенту фактично понесені витрати по бронюванню і оформлення туру. Вартість туру повинна була надійти на розрахунковий рахунок туроператора. Позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували оплату туристичних послуг у розмірі 29630,00 євро. Щодо укладення договору від 14 січня 2020 року відмічає невступне. У січні 2020 року до відповідача-2 звернулась ОСОБА_2 , яка також займається наданням туристичних послуг та продажом авіаквитків, з метою попереднього бронювання сімейного відпочинку у липні 2020 року сім`ї з п`яти осіб та відправити таких осіб на відпочинок через відповідача-2. Останній погодився на таке та надав п. ОСОБА_3 проекти оспорюваного договору у двох примірниках із підписом керівника та печаткою агентства. Номер такого договору, назва туру, вартість, персональні дані туристів та їх підписів - все це було покладено на п. ОСОБА_3. З січня 2020 року по березень 2021 року агентом відповідача-2 були спроби забронювати готель для відпочинку сім`ї позивача, однак від останнього постійно надходили пропозиції про відтермінування туру. У березні 2021 року відбулась зустріч між позивачем та керівником відповідача-2 при якій було з`ясовано, що договір від 14 січня 2020 року містить ознаки фактичного підроблення, адже підпис позивача на ньому був відсутній, а від його імені підписаний невстановленою особою, вписано вартість послуги не працівником відповідача-2. На підставі такого договору позивач вимагав від відповідача-2 повернути грошові кошти, які агентство не отримувало. Наводить дані про те, що у договірних відносинах із позивачем агентство не перебувало, жодних туристичних послуг не надавалось, фінансові розрахунки не проводились. У зв`язку із ненаведеним, просить у позові відмовити.

12 липня 2021 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині, зокрема щодо сплати судового збору за подання позову до суду.

28 липня 2021 року ухвалою судді повернуто заяву позивача про забезпечення позову. 30 листопада 2021 року постановою Київського апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

05 серпня 2021 року ухвалою суді позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку із невиконанням вимог ухвали суду від 12.07.2021. Постановою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2021 ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

25 січня 2022 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

08 липня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю та просить такий задовольнити з підстав викладених у ньому.

У судовому засіданні представник відповідача-2 заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві на позов.

У судове засідання представник відповідач-1 не з`явився, хоча повідомлялись про дату, час та місце цього засідання, про причини неявки не повідомили, відповідач-1 не подав відзив на позовну заяву, а відтак, враховуючи думку присутність учасників справи, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності осіб, до не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

Суд установив, 14 січня 2020 року укладено договір на туристичне обслуговування № 1106/2 між АЛЬТАИР ТУР ВИП (турагент) в особі ОСОБА_4 що діє на підставі статуту, який діє від імені та за дорученням ТОВ «Туристична компанія «ЕКСКЛЮЗІВ» (туроператор), з одного боку та ОСОБА_1 (турист), з другого боку (далі - договір, правочин). Предмет договору - турагент зобов`язується відповідно до замовлення туриста, й особам, що слідують із ним, забезпечити надання комплексу туристичних послуг (туристичний продукт) туристу, а турист зобов`язується на умовах даного договору прийняти та оплатити їх. Туристична послуга здійснюється у складі п`яти осіб. Термін подорожі - з 11 червня 2020 року по 01 липня 2020 року (п. п. 1.1., 2.1, 2.3 договору).

У зв`язку із неналежним виконання турагентом та туроператором взятих на себе зобов`язань за договором, позивач (турист) звернувся до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення сплачених коштів за неотриманий туристичний продукт.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про туризм» та умовами договору від 14 січня 2020 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм» (далі - Закон) за договором на туристичне обслуговування (надання туристичних послуг) одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно і з ч. 13 ст. 20 Закону права й обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Відповідно до ст. 19-1 Закону будь-яка яка інформація, надана туроператором (турагентом), повинна містити достовірні відомості про умови договору на туристичне обслуговування.

Туроператор (турагент) зобов`язаний додержуватися умов надання комплексу туристичних послуг, про які був поінформований споживач до укладення договору на туристичне обслуговування, крім випадків, коли про зміну таких умов повідомлено споживача до укладення договору або якщо зміни внесено на підставі угоди, укладеної між сторонами договору.

Відповідно до ст. 24 Закону передбачено обов`язок суб`єктів туристичної діяльності надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов`язки та правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передбачену цим Законом.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про туризм» за порушення умов договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.

Відповідно до ст. 32 Закону за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові №6-42цс13 від 03.07.2013 року, відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків.

Суд установив, згідно з п. 3.1 договору загальна вартість туристичних послуг, замовлених туристом становить двадцять дев`ять тисяч шістсот тридцять Євро. Сума вписана у договорі власноручно прописом буквами та цифрами.

У випадку несплати або неповної оплати туристом вартості туристичних послуг у строки, передбачені п. 3.1 договору, турагент має право відмовити туристу в наданні туристичних послуг, при цьому турист відшкодовує турагенту фактично понесені витрати по бронюванню і оформленню туру (п. 2.3 договору).

Відповідно до п. 5.2.1 договору турист зобов`язаний оплатити вартість туристичного продукту протягом строк оплати за тур днів (годин) з моменту підписання даного договору.

Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 78 цього Кодексу суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач наводить доводи про те, що вартість туристичних послуг ним оплачено у день укладення договору, а саме 14 січня 2020 року.

Факт оплати вартості туристичних послуг підтверджує показаннями свідка ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні 29 вересня 2022 року надала суду показання про те, що примірники договору про надання туристичного продукту від 14 січня 2020 року з печаткою туроператора та підписом уповноваженої особи від турагена ОСОБА_4 особисто привезла додому позивача. Грошові кошти були отримані свідком особисто та в подальшому передані ОСОБА_5 у той самий день. Надалі, ОСОБА_5 повідомила, що відповідні кошти перераховані на депозит у зв`язку із карантинними заходами. Цими коштами турист міг користуватися для оформлення туристичної послуги з необхідність доплати, а також мав право дзеркально перенести туристичну поїздку на наступний рік.

Показання свідка ОСОБА_3 щодо факту оплати туристичних послуг суд не бере до уваги та оцінює критично, адже такі обставини справи повинні бути підтверджені певними засобами доказування (платіжними документи - платіжні доручення, квитанції, квитанцією до прибуткового камсового ордеру; актом прийому-передачі грошових коштів тощо) та не можуть бути підтвердженні іншими засобами доказування (показаннями свідка). Разом із тим, суд не встановив будь-яких договірних відносин (доручення) між ОСОБА_3 та туроператром в особі турагента ОСОБА_4 щодо отримання коштів від позивача, як туриста з подальшим внесенням таких від імені та за рахунок туриста грошових коштів, як вартість туристичних послуг.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальність «АЛЬТАІР ТУР ВІП» від 12 липня 2022 року № 1, згідно з статуту підприємства останнє не має РРО і платіжного терміналу, а тому оплати від клієнтів покупців приймає у безготівковій формі згідно з договорів або виставлених рахунків за відповідними реквізитами.

Аналізуючи положення договору на туристичне обслуговування від 14 січня 2020 року щодо питання проведення розрахунків за надані послуги, суд не встановив погодження між сторонами будь-яких умов щодо прийняття оплати туристичних послуг у безготівковій формі згідно з договору.

Натомість договір містить умови щодо загальної вартості туристичних послуг та строку внесення такої оплати (п.п. 3.1, 5.2.1 договору). Будь-яких зауважень, претензій, із сторони туриста щодо відсутності умов про порядок сплати коштів у договорі від 14 січня 2020 року та внесення відповідних змін, позивачем не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відтак суд прийшов до переконання про те, що сторонами договору погоджено усі умови договору.

Отже, оплата вартості туристичних послуг мала відбутися за виставленими рахунками із відповідними реквізитами.

За період з січня 2020 року по 02 липня 2021 року (день звернення до суду із позовом) відсутні дані про внесення ОСОБА_1 грошових коштів на розрахункові рахунки ТОВ «АЛЬТАІР ТУР ВІП», які відкриті у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ». Дані обставини підтверджено довідками від 12 липня 2020 року №2 та №3, а також заключними виписками банківських установ по банківських рахунках товариства з яких суд не встановив жодних оплат за послуги зі сторони позивача.

Відтак, аналізуючи подані сторонами докази щодо встановлення факту оплати туристичних послуг, суд прийшов до переконання про те, що позивачем не подано суду жодних доказів, які б підтверджували оплату вартості туристичних послуг у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України.

Щодо доводів позивача про те, що туристичний тур у термін з 11 червня 2020 року по 01 липня 2020 року не відбувся, а відтак наявні підстави для повернення сплачених коштів, суд відмічає наступне.

Суд установив, що ОСОБА_1 звернувся із вимогою про повернення грошових коштів до відповідача-1, що підтверджено відомостями з електронної пошти від 17 березня 2021 року, що містять у матеріалах справи.

За невиконання або неналежне виконання умов даного договору, винна сторона сплачує іншій стороні завдані цим, документально підтверджені збитки (п. 6.8 договору).

У випадку анулювання подорожі з вини турагента туристу повертається повна вартість сплачених останнім послуг протягом 14 днів (п. 6.9 договору).

Кожна із сторін договору може вимагати розірвання договору або внесення змін та доповнень до нього в зв`язку із істотними змінами, з яких вони виходили при укладенні договору. Побажання туриста щодо зміни умов туру, або про відмову від туру приймаються до розгляду у письмовій формі ( п. 10.1 договору).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що дійсно турпродукт не був наданий позивачу у встановлені строки, передбачені договором, оскільки дана обставина не заперечується сторонами, однак суд не встановив, що таке сталось з вини відповідачів, адже відсутні дані про те, що позивач звертався із заявами про заміну туру на альтернативний варіант та про повернення сплачених коштів звернувся до відповідача-1 лише у березні 2021 року; із вимогою про розірвання договору до відповідачів не звертався та дане питання не було предметом судового розгляду.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідачів на його користь завдані збитки у відповідності до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, у позовній заяві позивачем не зазначено, які саме збитки були заподіяні останній діями відповідачів.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. Такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Аналізуючи положення вищевказаних норм, суд прийшов до переконання про те, що до стягнення підлягають збитки, однак грошові кошти, які за твердженнями позивача були сплачені на виконання договору та така обставина не було встановлена судом, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України, а тому вимога про стягнення коштів з відповідача на підставі ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не є обґрунтованою.

Щодо застосування положень ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, суд відмічає наступне.

Згідно до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань, що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відтак, суд прийшов до переконання про те, що оскільки не встановлено факт сплати грошових коштів за туристичний продукт, а відтак не прострочено виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовна вимога про стягнення грошових коштів, як вартості туристичного продукту із застосування положень ст. 625 ЦК України необхідно відмовити за недоведеністю.

Щодо доказів, які подані позивачем, а саме роздруківки, яка містить зміст повідомлень, надісланих між відповідачами та ОСОБА_3 , та якими позивач обґрунтовує не надання туристичних послуг позивачі та повернення грошових коштів за ненадані послуги, використовуючи e-mail (електронну пошту), суд відмічає наступне.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 червня 2019 року (справа № 904/2882/18), від 24 вересня 2019 року (справа № 922/1151/18), від 28 грудня 2019 року (справа № 922/788/19), від 16 березня 2020 року (справа № 910/1162/19), від 19 січня 2022 року (справа № 202/2965/21).

При наданні до суду в якості електронних доказів роздруківок з e-mail позивач не звернув увагу на зазначені вимоги закону, а відтак у відповідності до ст. ст. 77, 78 ЦПК України є неналежним та недопустимим електронним доказом, а тому не беруться судом до уваги.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд відмічає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 27 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що оскільки у діях відповідачів не встановлено вини щодо ненадання туристичних послуг у встановленому порядку та строки, передбачених договором, а відтак відсутні підстави для стягнення моральної шкоди у відповідності до ст. ст. 23, 27 ЦПК України.

Суд не приймає до уваги подані позивачем докази, а саме: договір на туристичне обслуговування від 06 лютого 2019 року № 8950 та копію протоколу допиту свідка у межах кримінального провадження № 1202110070001446, адже вони не стосуються предмету доказування.

Доводи відповідача, які викладені у відзиві на позов, а саме наявність фактичної підробки договору від 14 січня 2020 року, намагання позивача протиправно заволодіти грошовими коштами відповідача-2, суд не приймає до уваги, адже такі не підтверджено жодними доказами у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України та не мають доказового значення у цій справі, адже не стосуються предмету доказування.

Будь-які інші фактичні дані, які б мали значення для правильного вирішення справи суд не встановив.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивача при поданні позову до суду звільнено від сплати судового збору у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, судовий збір необхідно компенсувати за рахунок держави.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 03 жовтня 2022 року у відповідності до п. 8 ст. 141 ЦПК України зробив заяву про подання протягом процесуального строку доказів понесення судових витрат відповідчем-2 на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 139, 141, 259, 265, 273, 354, пунктом 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «ЕКСКЛЮЗИВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір ТУР ВІП» про захист прав споживачів - відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «ЕКСКЛЮЗИВ» (місцезнаходження - місто Київ, вул. Дегтярна, буд. № 7, корп. 1-А, приміщення №39, код ЄДРПОУ 39670982);

відповідач-2 Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаір ТУР ВІП» (місцезнаходження - Київська область, місто Обухів, вул. Київська, буд. № 113-А, код ЄДРПОУ 42759819).

Повне судове рішення складено 13 жовтня 2022 року.

Суддя О. І. Якимець