Постанова

від 02.11.2022 по справі 460/3692/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 460/3692/20

адміністративне провадження № К/9901/23493/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року (головуючий суддя: Боймиструк М.С.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року (колегія суддів: Заверуха О.Б., Затолочний В.С., Качмар В.Я.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Дубровицькому районі Рівненської області про стягнення коштів,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

22 травня 2020 року Головне управління ДПС у Рівненській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство», в якому просило стягнути кошти за простроченою заборгованістю за фінансовою допомогою основний борг в сумі 755 897,00 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог Головного управління ДПС у Рівненській області відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що будь-яких первинних та банківських документів на підтвердження перерахування відповідачу і отримання ним доказів, що підтверджують спірну суму заборгованості, яку позивач просить стягнути, контролюючим органом не надано. Суд визнав, що за відсутності первинних документів, прострочена заборгованість за бюджетною позикою на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом 1997 року на суму 755897,00 грн в поданні № 4 від 29 січня 2020 року нарахована відповідачу безпідставно та необґрунтовано. Суди зауважили, що довідка про надання і повернення бюджетної позички за державним замовленням 1997 року по Дубровицькому району станом на 01 січня 2012 року не є первинним документом в розумінні законодавства України, який підтверджує наявність заборгованості та факт отримання відповідачем бюджетної позики. Вказана довідка не містить у собі відомостей про те що отримувачем бюджетної позички за державним замовленням 1997 року є ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство». У довідці відсутня інформація про назву підприємства, установи чи організації, від імені якої вона була складена, також відсутня посада та прізвище, ініціали особи яка її підписала, відповідна печатка. Також суди вказали, що передумовою для стягнення простроченої заборгованості є надсилання платнику податків податкової вимоги, у зв`язку з чим визнали адміністративний позов передчасним.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що Управлінням Державної казначейської служби України у Дубровицькому районі Рівненської області на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №174 "Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості" скеровано на адресу Головного управління ДФС у Рівненській області подання №4 від 29.01.2020 для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості з Приватного акціонерного товариства "Дубровицьке хлібоприймальне підприємство" (за бюджетною позичкою, наданою на закупівлю продовольчого зерна і сортового насіння за держзамовленням 1997 року) станом на 01 січня 2020 року в сумі 755 897,00 грн.

Згідно з копією листа Міністерства фінансів України №10030-21-10/26960 від 03 вересня 2020 року «Щодо заборгованості перед державним бюджетом» встановлено, що станом на 02 вересня 2020 року Кабінетом Міністрів України не приймались рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство».

Листом № 44 від 25 червня 2010 року ВАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» повідомило управління державного казначейства в Дубровицькому районі, що форми звітності № 11, 13, 16 за період з липня 2002 року по червень 2010 року подані у відділ державного казначейства без змін та уточнень.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що наявні підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №820/8966/14, від 30.07.2020 у справі №824/133/19-а. Указує, що судом апеляційної інстанції безпідставно не ураховано новішу практику Верховного Суду в контексті вирішення спірних правовідносин, як то висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №815/6300/13-а.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність заявлених в ній вимог. Відповідач зауважує, що позивачем протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій не було надано жодних первинних документів в підтвердження наявності заборгованості, що свідчить про відсутність таких документів. Уважає, що контролюючий орган не обґрунтував необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Верховний Суд ухвалою від 16.08.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України -якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174 (далі Порядок №174) та регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички/фінансову допомогу у 1993-1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою.

Бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги. Прострочена заборгованість за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою, це заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками тощо), не погашена у строк, визначений угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги (пп. 4, 9 п. 2 Порядку №174).

Відповідно до п. 6 Порядку №174, облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані.

Прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою (п. 15 Порядку №174).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

У частині першій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 3 частини 2 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами залученими державою або під державні гарантії, визначено значення терміну боржник, зокрема це суб`єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов`язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов`язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Згідно з ч.9 ст.17 Бюджетного кодексу України, прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою не поширюється.

Згідно з пп.19-1.1.38 п.19-1 ст.19-1 ПК України контролюючі органи забезпечують стягнення сум простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до пп. 20.1.19 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України в установленому законодавством порядку за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №820/8966/14, від 30.07.2020 у справі №824/133/19-а.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 по справі №824/133/19-а зазначено, що відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні. Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Вказаний висновок стосується загального питання застосування норм процесуального права при вирішенні адміністративних спорів. При цьому скаржник в поданій касаційній скарзі жодним чином не обґрунтував необхідності відступлення від вказаної позиції Суду.

У постанові від 22.10.2019 у справі №826/8966/14 Верховний Суд підкреслив, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Беручи до уваги вказану правову позицію Суду, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору вказали, що листом ВАТ «Дубровицьке ХПП» від 14.05.2010, копію якого надано до матеріалів справи позивачем, виключно інформується Управління Державного казначейства в Рівненській області про те, що підприємством проведено звірку заборгованості за бюджетними позичками, наданими на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994-1999 років по Дубровицькому районі в розрізі господарств станом на 01.01.2009. У вказаному листі відсутня інформація про отримання позички безпосередньо відповідачем. Також, листом №44 від 25.06.2010 ВАТ «Дубровицьке ХПП» повідомило управління державного казначейства в Дубровицькому районі, що форми звітності №11,13, 16 за період з липня 2002 року по червень 2010 року подані у відділ державного казначейства без змін та уточнень. Лист №44 від 25.06.2010 також не свідчить про наявність у відповідача заборгованості перед державним бюджетом.

Суди не взяли до уваги надану копію акту перевірки наявності зерна в державних ресурсах та заборгованості за бюджетними позичками, наданим на закупівлю зерна за державним замовленням (контрактом) 1994-1997 років, проведеної в листопаді 1998 року, оскільки викликає сумнів причетність даного акту до ПРАТ «Дубровицьке ХПП», яке має код ЄДРПОУ 00955816, однак в Акті перевірки наявності зерна від 1998 йдеться про Дубровицьке хлібоприймальне підприємство з ідентифікаційним кодом 00955818.

Суди також критично оцінили надану позивачем довідку про надання і повернення бюджетної позички за державним замовленням 1997 року по Дубровицькому району станом на 01 січня 2012 року, оскільки така не є первинним документом в розумінні законодавства України, який підтверджує наявність заборгованості та факт отримання відповідачем бюджетної позики. Вказана довідка не містить у собі відомостей про те що отримувачем бюджетної позички за державним замовленням 1997 року є ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство». У довідці відсутня інформація про назву підприємства, установи чи організації, від імені якої вона була складена, також відсутня посада та прізвище, ініціали особи яка її підписала, відповідна печатка.

Згідно з копією листа Міністерства фінансів України №10030-21-10/26960 від 03 вересня 2020 року «Щодо заборгованості перед державним бюджетом» та встановлено, що станом на 02 вересня 2020 року Кабінетом Міністрів України не приймались рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство».

Також, листом № 44 від 25 червня 2010 року ВАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» повідомило управління державного казначейства в Дубровицькому районі, що форми звітності № 11, 13, 16 за період з липня 2002 року по червень 2010 року подані у відділ державного казначейства без змін та уточнень. Лист № 44 від 25 червня 2010 року також не свідчить про наявність у відповідача заборгованості перед державним бюджетом.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем та третьою особою не надано копій контрактів, договорів, платіжних чи інших документів, будь-яких бухгалтерських та/або банківських документів, передбачених законодавством, які б підтвердили надання відповідачу упродовж 1997 року позичок на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету та їх неповернення у визначений строк, що виключає можливість визначення ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» боржником в розумінні п. 3 ч. 2 Порядку № 174, оскільки не встановлено, що відповідач отримував кошти.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що за відсутності первинних документів, прострочена заборгованість за бюджетною позикою на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом 1997 року на суму 755897,00 грн в поданні № 4 від 29 січня 2020 року нарахована відповідачу безпідставно та необґрунтовано.

Крім того, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що передумовою для стягнення простроченої заборгованості є надсилання платнику податків податкової вимоги, у зв`язку з чим вказаний адміністративний позов є передчасним через те, що контролюючим органом недотримано алгоритм дій, передбачених ст. 95 ПК України, що передують зверненню до суду із даним позовом.

До того є Суд звертає увагу на те, що висновки, викладені у постанові від 10.04.2020 у справі №815/6300/13-а, жодним чином не суперечать висновкам, викладеним у постанові Суду від 22.10.2019 у справі №826/8966/14, обґрунтовано врахованими судом апеляційної інстанції. У справі №815/6300/13-а Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, вказав, що для правильного вирішення справи судам необхідно перевірити доводи відповідача та з`ясувати хто є відповідальним за повернення бюджетних позичок відповідно до вказаних порядків та наявних в матеріалах справи доказів, на які посилається відповідач, а також перевірити чи є саме по собі подання органів казначейства належним підтвердженням розміру заборгованості за позичкою, та в залежності від встановлених обставин прийняти обґрунтоване рішення.

Верховний Суд звертає увагу на те, що причинами для відступу від певної правової позиції можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

За таких підстав, Суд дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а відтак, Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо наявності підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послались суди першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на переоцінці обставин справи, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Також колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження, посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як то недослідження доказів. Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили зібрані у справі докази в контексті спірних правовідносин та надали їм належну правову оцінку.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС в Рівненській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко