Постанова

від 25.10.2022 по справі 761/11740/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/11740/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9951/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря судового засідання Хоменко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року про відмову у відкритті провадження у складі судді Фролової І.В.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД К ІНТЕРКОНСАЛТ ЕНД ТРЕЙДІНГ», треті особи: ОСОБА_2 , Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація про припинення трудових відносин, -

У С Т А Н О В И В :

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ТОВ «К ЕНД К ІНТЕРКОНСАЛТ ЕНД ТРЕЙДІНГ», треті особи: ОСОБА_2 , Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація про припинення трудових відносин.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року відмовлено у відкритті провадження з підстав того, що даний спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи справи, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, вказано, судом першої інстанції не було прийнято до уваги правову природу спірних взаємовідносин між сторонами та наявну судову практику з розгляду аналогічних спорів.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі посилається на правові позиції Великої Палати Верховного суду, які викладені в постанові від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, та постанові від 10.04.2019 у справі № 510/456/17, однак дані справи мають відмінний від цієї справи суб`єктний склад учасників відносин об`єкт та предмет правового регулювання і які були помилково застосовані до спірних правовідносин.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було позбавлено у доступі до судового розгляду порушених трудових прав позивача.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази (а.с. 46-48), від представника Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 49).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення ст. 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Районний суд, закриваючи провадження у справі, вказав на те, що спір у справі має ознаки корпоративного спору, оскільки можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу регулюється не положеннями трудового законодавства, а ст. 99 ЦК України, у зв`язку з чим цей спір і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

За змістом ч. 4 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

Згідно з ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Правила п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 99 ЦК України.

Отже, здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до ст. 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачено статутом, і як підстава такого звільнення може бути зазначено посилання на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

При розгляді спору щодо розірвання трудового договору за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення, що підтверджує висновок про належний розгляд справи в порядку господарського судочинства.

Таким чином за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, де позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, законність розірвання за яким вирішується за правилами господарського судочинства.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).

Аналогічні висновки викладено і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019року у справі №145/1885/19 та у справі № 510/456/17 на які послався районний суд в оскаржуваній ухвалі.

Отже правовідносини у вказаних справах, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, та у цій справі не є подібними.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що вирішення заявленого по справі спору не ґрунтується на положеннях п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, якими врегульовано розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Відповідно до справи, ОСОБА_1 не є учасником ТОВ «К ЕНД К ІНТЕРКОНСАЛТ ЕНД ТРЕЙДІНГ» й як його директор, подав заяву про припинення з ним трудових відносин у відповідності до вимог ч.1 ст.38 КЗпП України.

У ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Підставою позову у даній справі є захист трудових прав позивача шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Передбачений ч.1 ст.38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений ним орган за два тижні.

Позовна заява не обґрунтована обставинами з посиланням на незаконність прийняття компетентним органом товариства рішень про звільнення членів виконавчого органу або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Трудовим законодавством України для керівника товариства (директора) як і для будь-якого іншого працівника передбачено право звільнитися за власним бажанням у передбачений законом спосіб, тобто шляхом дотримання необхідних етапів визначеної законом процедури , а саме шляхом попередження власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими у порядку цивільного судочинства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.02.2021 у справі № 390/1449/19.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що спір у даній справі не є корпоративним, позивач не є учасником товариства та звернувся до суду з метою захисту трудових прав шляхом розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а тому подана позовна заява має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Вищенаведених вимог законодавства та обставин справи суд першої інстанції належним чином не врахував й дійшов помилкового висновку про підсудність справи суду господарської юрисдикції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 рокупостановлена з порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року скасувати, а справу направити на продовження розгляду до того ж суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 02 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач:

Судді: