Постанова

від 19.10.2022 по справі 638/4433/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/4433/20 Номер провадження 22-ц/814/1784/22Головуючий у 1-й інстанції Семіряд І.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2022 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.,

суддів: Бутенко С.Б., Прядкіної О. В.,

при секретарі: Владімірові Р.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в порядку спрощеного провадження, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Калитки Сергія Олександровича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року, в складі судді Семіряд І.В., датавиготовлення повного тексту рішення 09 квітня 2021 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ковчег" про визнання договорів купівлі-продажу недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березі 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 19.12.2007, а саме - підвалу №9-11, 14-16,24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., розташованих за адресою АДРЕСА_1 , який укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за №839 та засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С.В., з скасуванням його державної реєстрації.

Позов обґрунтований тим, що будинок за вказаною адресою, в якому вона є власником квартири, побудований за кошти співвласників та не є об`єктом комунальної власності, а отже їй та іншим співвласникам будинку належить право на спільне сумісне майно багатоквартирного будинку, разом з допоміжними приміщеннями.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.07.2007 позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності були задоволені та визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення №1-№29) загальною площею 814,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

Зобов`язано КП «ХМ БТІ» здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення.

Визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10», загальною площею 265,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 та зобов`язано КП «ХМ БТІ» здійснити реєстрацію права власності на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10», загальною площею 265,8 кв.м. Після задоволення позовних вимог та вступу рішення в законну силу, 19.12.2007 р. власник ФОП ОСОБА_3 продала вищевказані нежитлові приміщення.

У зв`язку з подачею апеляційної скарги уповноваженими мешканцями будинку, 05.12.2017 Харківським апеляційним господарським судом вищевказане рішення Господарського суду Харківської області скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ФОП ОСОБА_3 відмовлено.

Зважаючи, що спірні приміщення підвалу як складові частини житлового будинку, які є його невід`ємними допоміжними приміщеннями, протиправно перебувають у власності ОСОБА_2 , що створює перешкоди співвласникам будинку належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, власник квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмова суду вмотивована невірно обраним позивачем способом захисту, оскільки позивач як власник може витребувати належне йому майно з дотриманням положень ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Одночасно, суд взяв до уваги як преюдиційно встановлений судовим рішенням Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 факт, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку, які належать на праві власності усім співвласникам житлових та не житлових приміщень цього будинку.

Не погодившисьз рішеннямсуду,позивач ОСОБА_1 подала апеляційнускаргу,в якій,посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити.

Вважає, що суд дійшов помилкового висновку стосовно невірно обраного нею способу захисту своїх цивільних прав, не визначився з предметом спору, безпідставно не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.12.2020 (справа №521/6366/14-ц ) та від 16.12.2020( справа №914/554/19) щодо особливості правового статусу допоміжних приміщень, які є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку і це виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, які не можуть розглядатись як окремі об`єкти цивільних прав.

З огляду, що вона є співвласником разом з іншими власниками, допоміжних приміщень, вважає, що має право на захист своїх порушених прав у визначений нею спосіб, а саме шляхом визнання договору купівлі-продажу вищевказаних нежитлових приміщень недійсним, що узгоджується з вимогами ст. 16 ЦК України і сприятиме відновленню її прав та інтересів.

Одночасно, апеляційну скаргу в інтересах відповідача ОСОБА_2 подав адвокат Калитка С.О., який просить скасувати рішення суду в частині застосування як преюдиційної постанови Харківського апеляційного господарського суду по справі №40/356-07 від 05 грудня 2017 року щодо визнання встановленими обставинами належність приміщення №9-11,14-16,24 літ. «А-9-10, загальною площею 137,6 кв., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , до допоміжних в багатоквартирну будинку.

Вказує, що при розгляді справи суд не належно та не повно встановив фактичні обставини , що мають значення для розгляду справи, зокрема не дав оцінки тому, що на час звернення з вказаним позовом позивачем було пропущено строки позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У зв`язку з чим прохає ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та вказати на недоведеність нею факту віднесення спірних нежитлових приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку та не вважати преюдиційним фактом їх правовий статус згідно до висновків, викладених в постанові Харківського апеляційного господарського суду по справі №40/356-07 від 05 грудня 2017 року.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та відмову в задоволенні апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Калитки С.О. з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п. 3. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи тавірно встановленосудом,позивач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видано головою районного ради, на підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної у м. Харкові ради V скликання.

Будинок за вказаною адресою не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова та на баланс КП «Жилкомсервіс» не обліковується, що вбачається з відповіді заступника директора Департаменту житлового господарства №7240/0/90-17 від 23.11.2017.

На данийчас будинокза адресою АДРЕСА_1 ,знаходиться набалансі ОК«ЖБК «Ковчег»про що свідчить реєстраційна справа Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Ковчег».

Протоколом №21/09/17 загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, які мешкають за адресою АДРЕСА_1 надано, зокрема і ОСОБА_1 повноваження представляти інтереси перед фізичними та юридичними особами з питань захисту прав та інтересів, які стосуються власності на допоміжні приміщення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.07.2007 позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності задоволено, визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нежитлові приміщення підвалу в літ. «А-9-10» (нежитлові приміщення №1-№29) загальною площею 814,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано КП «ХМ БТІ» здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення. Визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10», загальною площею 265,8 кв.м., розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано КП «ХМ БТІ» здійснити реєстрацію права власності на нежитлові приміщення технічного поверху в літ. «А-9-10», загальною площею 265,8 кв.м.

В подальшому, на підставі договору купівлі продажу між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 20.12.2007, остання придбала нежитлові приміщення підвалу №9-11,14-16, 24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., які заходяться за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №839.

Реєстрація права власності придбаного нерухомого майно була здійснена за покупцем ОСОБА_2 КП «Харківське МБТІ» 16.01.2008 згідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017у справі№ 40/356-07апеляційну скаргуФО ОСОБА_1 ,ФО ОСОБА_4 ,ФО ОСОБА_5 задоволено.Рішення Господарськогосуду Харківськоїобласті від12.07.2017скасовано таухвалено новерішення,яким узадоволені позовуФОП ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності відмовлено.

При цьому Харківським апеляційним господарським судом встановлено, що нежитлові приміщення підвалу №9-11,14-16, 24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., які заходяться за адресою АДРЕСА_1 ., право власності на які було визнано за ФОП ОСОБА_3 є допоміжними приміщеннями житлового будинку та за функціональним призначенням відносяться до приміщень для обслуговування житлового будинку.

Вважаючи, що її права, як і права інших співвласників будинку порушені незаконним відчуженням допоміжних приміщень їх багатоквартирного будинку, володіння якими ОСОБА_2 є незаконним, позивач звернулася до суду з вимогами про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Ухвалюючи рішенняпро відмовув задоволенніпозову,суд дійшоввисновку щодоневірно обраногопозивачем способузахисту своїхправ тазазначив,що позивачмала звертатисядо судуз позовомпро витребуваннямайна.При цьому суд посилався на положення статей 387 і 388 ЦК України, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини.

При цьому, судом взято до уваги висновки Харківського апеляційного господарського суду при розгляді вищевказаної справи, згідно до яких спірні приміщення технічного поверху та приміщення підвалу мають статус допоміжних приміщень житлового будинку та належать на праві власності всім співвласникам будинку.

Колегія суддів не може погодитись з правовими підставами відмови в задоволенні позовних вимог внаслідок невірно обраного позивачем способу захисту, якого суд дійшов з порушенням норм матеріального права та відповідно ухвалив помилкове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

В своїйусталеній судові практиціВерховний Суднеодноразово зазначав, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 вказано, що «допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. У даній справі при визначенні статусу спірних приміщень суди попередніх інстанцій керувалися преюдиційними обставинами, встановленими судовим рішенням у справі №461/4181/18, у якій брали участь Львівська міська рада, ОК "Площа Ринок, 43" та ОСББ "Площа Ринок, 43". Так, рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02.04.2019 у справі №461/4181/18, яке залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, було встановлено, що спірні приміщення є саме допоміжними та належать та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир у багатоквартирному будинку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 521/6366/14-ц (провадження № 61-7607св20) зазначено, що «власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

При вирішенні даного спору, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 обставини, які мають преюдиційне значення при розгляді даної справи проте, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку, які належать на праві власності усім співвласникам житлових та не житлових приміщень цього будинку, а відтак не відносяться до нежилих приміщень, які призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і не можуть розглядатись як самостійні об`єкти цивільно-правових відносин.

В даному випадку, обираючи спосіб захисту свого цивільного права у вигляді визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, позивач вказувала на те, що як власник квартири в багатоквартирному будинку не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою відповідачем по справі ОСОБА_2 , яка набула таке право на підставі оспорюваного правочину, у зв`язку з чим її права та інтереси підлягають захисту саме в такий спосіб.

Так, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту згідно до статті 16 ЦК України, за частиною третьою якої суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зважаючи, що технічний поверх та приміщення підвалу, в якому на праві власності ОСОБА_2 належить частина приміщень, є допоміжними приміщеннями житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , а позивач ОСОБА_1 , як і інші власники квартир в цьому будинку мають право на спільне сумісне майно багатоквартирного будинку, висновки суду першої інстанції щодо невірно обраного позивачем способу захисту своїх прав, шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним є помилковими.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним ефективним, оскільки сприяє відновленню прав та інтересів позивача як власника квартири в багатоквартирному будинку володіти та користуватись його допоміжними приміщеннями, а тому висновок суду першої інстанції щодо необхідності звернення позивача до суду з вимогами в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України не ґрунтується на законі.

Саме до таких висновків прийшов Верховний Суд в своїй постанові від 15.06.2022 р. у справі №638/3867/18, які згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягають до застосування як у справі з подібними правовідносинами.

За вказаних обставин рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення заявлених вимог, а саме в частині визнання договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним.

В частині скасування його державної реєстрації колегія суддів не вбачає достатніх правових підстав для задоволення цих вимог, оскільки вони не конкретизовані, не визначено позивачем що саме підлягає скасуванню - державна реєстрація, чи рішення реєстратора про державну реєстрацію. При цьому, сам державний реєстратор до участі в розгляді справи не залучений.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі представника відповідача на скасування рішення суду в частині застосування преюдиційного характеру постанови Харківського апеляційного господарського суду по справі №40/356-07 від 05 грудня 2017 року та визнання такими, що є встановленими обставини того, що «приміщення №9-11,14-16,24 літ. «А-9-10» загальною площею 137,6 кв., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжними», з посиланням, що для преюдиційного характеру рішення обов`язковою умовою є ідентичний склад учасників справи, колегія суддів відхиляє вказаний довід апеляційної скарги як помилковий.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті саме особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду обставини стосовно того, що в житловому будинку по АДРЕСА_1 технічний поверх та приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями житлового будинку, які належать на праві власності усім співвласникам житлових та не житлових приміщень цього будинку, є преюдиційними та стосуються осіб, які приймали участь в її розгляді - позивача ОСОБА_3 як сторони правочину, дійсність якого оспорюється в даній справі та ОСОБА_1 , яка є позивачем по даній справі.

Будь-яких інших доказів, які б спростували вказаний статус нежитлових приміщень та свідчили, що останні є самостійними об`єктами цивільних прав, а відтак не відносяться до допоміжних приміщень житлового багатоквартирного буднику відповідачі в ході розгляду справи суду не надали.

Крім того, не заслуговує на увагу твердження представника відповідача апелянта адвоката Калитки С.О. про наявність підстав для відмови в задоволенні позову внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, позивач по справі стороною оспорюваного правочину не була, про його укладання не знала і не могла знати.

Матеріали справи не місять фактичних даних про те, коли саме позивач дізналась про порушення її прав як власника квартири багатоквартирного житлового будинку внаслідок укладення оспорюваного нею правочину. При цьому, з тексту постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 р. вбачається, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та інших мешканців будинку була подана у вересні 2017 року, а з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач звернулась в березні 2020 року.

Не заслуговує на увагу твердження апелянта про те, що позивач дізналась чи могла достовірно дізнатись про своє порушене право в 2016 р., як про це відображено в протоколі загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку від 21.09.2017 р.

Оцінюючи зміст вказано протоколу, який приєднаний до справи можна дійти висновку, що предметом обговорення учасників загальних зборів було надання власнику квартири ОСОБА_1 повноважень представляти інтереси інших власників в установах та інших організаціях.

При цьому, із виступу власника квартири ОСОБА_6 не вбачається обставин, які можна розцінити як такі, коли позивач дізналась про існування укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Крім того, згідно до п. 12 Прикінцевих Положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В даному випадку, на території України зазначений карантин був введений з березня 2020 р. і продовжує діяти до даного часу.

За вказаних обставин, апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Калитки С.О. підлягає відхиленню, а судове рішення в частині доводів вказаної апеляційної скарги скасуванню чи зміні - не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 -адвоката КалиткиСергія Олександровича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2021 року скасувати, ухваливши нове.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Ковчег" про визнання договорів купівлі-продажу недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу від 19.12.2007 нежитлових приміщень підвалу №9-11, 14-16,24 літ. «А-9-10», загальною площею 137,6 кв.м., розташованих за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі за №839, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною С.В.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2022 року.

Судді : О.І. Обідіна С. Б. Бутенко О.В. Прядкіна