Постанова

від 13.09.2022 по справі 910/16676/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2022 р. Справа№ 910/16676/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 13.09.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 (повний текст рішення складено та підписано 15.02.2022)

у справі №910/16676/21 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ»

про стягнення 4 388 678,86 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» про стягнення 3500977,00 грн - простроченої заборгованості за поставлений товар, 237416,22 грн - пені, 196659,92 грн - 3 % річних, 453625,72 грн - інфляційних втрат (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 закрито провадження у справі №910/16676/21 в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 200 000,00 грн.

В іншій частині позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» основний борг у сумі 3 300 977,00 грн, пеню у сумі 234 467,49 грн, 3% річних у сумі 194 835,28 грн, інфляційні втрати у сумі 451 444,93 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 65 725,87 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

У клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» про розстрочення виконання рішення - відмовлено.

Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3300977,00 грн основного боргу, пені у сумі 234467,49 грн, 3% річних у сумі 194835,28 грн, інфляційних втрат у сумі 451444,93 грн, здійснивши при цьому перерахунок заявлених сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Також судом закрито провадження у справі №910/16676/21 в частині позовних вимог про стягнення 200000,00 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після звернення позивача з відповідним позовом до суду відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у сумі 200000,00 грн згідно із платіжним дорученням № 145 від 02.02.2022.

Крім того, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних з підстав недоведеності відповідачем наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Разом з тим, судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення з посиланням на те, що останнім не обґрунтовано в чому полягає виключність обставин, якими відповідач обґрунтовує свою вимогу щодо розстрочення виконання рішення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» 17.02.2022 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/16676/21 та розстрочити виконання рішення суду строком на три місяці рівними частинами з виплатою кожної частини боргу до 30 числа кожного з трьох місяців.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з відмовою суду у розстроченні виконання рішення суду. Зокрема, скаржник наполягає, що розстрочення виконання рішення суду на 3 місяці відповідатиме принципам справедливості та розумності, посилаючись на погіршення економічної ситуації боржника.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/16676/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16676/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/16676/21.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18 04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні, зокрема до 21 листопада 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

04.05.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/16676/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/16676/21, розгляд апеляційної скарги у справі №910/16676/21 призначено на 21.07.2022.

21.07.2022 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи №910/16676/21 на 13.09.2022.

19.08.2022 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зокрема, позивач зазначає, що наведені відповідачем доводи та припущення без надання доказів наявності виняткових обставин не є достатніми та необхідними для розстрочки виконання рішення суду та не доводять неможливість виконання рішення суду в даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та призначено справу №910/16676/21 до розгляду в режимі відеоконференції на 13.09.2022.

12.09.2022 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 13.09.2022 з`явився (в режимі відеоконференції) представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегія суддів зазначає наступне.

В обгрунтування поданого клопотання про відкладення розгляду справи представник відповідача посилається на те, що в даний час він хворіє, а 13.09.2022 перебуватиме на стаціонарному лікуванні, тому не може бути присутнім в судовому засіданні 13.09.2022, а для оформлення нового представника відповідача часу недостатньо.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Частиною 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

У поданому клопотанні представник відповідача посилається на те, що він хворіє та повідомляє, що для оформлення нового представника відповідача часу недостатньо.

Суд звертає увагу, що у випадку неможливості направити до суду свого представника, позивач міг здійснити самопредставництво в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Разом з тим, відповідач висловив свою позицію щодо спору шляхом подання апеляційної скарги, а подане представником клопотання про відкладення не містить обґрунтування обов`язковості участі представника у судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів з метою забезпечення принципу розумності строків розгляду спору, відхиляє клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, а з урахуванням обставин справи та наявних в ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, тому суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

В судовому засіданні 13.09.2022 представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 14.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕЛІЗ" (постачальник, позивач) укладений договір поставки №14/05-1 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупцю товар - какао порошок, в певній кількості, відповідної якості і за ціною вказаною в специфікації, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі (п.1.2. договору).

Кількість і асортимент товару, що поставляється вказуються в специфікації та в накладній, складеній на підставі замовлення покупця, яка є невід`ємною частиною цього договору. Накладні оформляються на кожну партію товару (п.1.2. договору).

Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках, здійснених згідно оформленим накладними (п.1.3. договору).

У пункті 3.1. договору постачання кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальнику за допомогою факсимільного зв`язку або іншим способом, прийнятним для Сторін. Замовлення вважається прийнятим постачальником від покупця в разі, якщо протягом 1 (одного) робочого дня після його одержання постачальник не надасть покупцеві мотивовану відмову.

Право власності, ризик випадкової загибелі та/або, пошкодження, знищення товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі Товару останньому і засвідчується накладною (товарно-транспортною накладною), підписаною уповноваженими представниками сторін (п.4.3. договору).

Згідно з п.2.1. договору, покупець оплачує товар поставлений постачальником за ціною вказаною в специфікації, та/або видаткових накладних, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.2. договору ціни на товар, що поставляється за цим договором, можуть бути змінені за згодою сторін шляхом підписання сторонами нової Специфікації. Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума за всіма поставками, які здійснювались протягом всього терміну дії цього договору.

За змістом пункту 2.3. договору покупець здійснює оплату на умовах відстрочки платежу до 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки товару, але не пізніше наступної поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що зазначені в розділі "Реквізити Постачальника" цього договору. Порядок та умови оплати товару покупцем може бути змінено за взаємною домовленістю сторін.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року. У випадку, якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору письмово не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, то цей договір вважається пролонгованим на той строк і на тих же умовах (п.7.1., 7.5. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з 16.05.2019 по 12.07.2021 поставив відповідачу товар згідно із видатковими накладними №17 від 16.05.2019 на суму 200000,00 грн, №21 від 06.06.2019 на суму 550000,00 грн, №25 від 24.07.2019 на суму 500000,00 грн, №27 від 12.08.2019 на суму 550000,00 грн, №28 від 14.08.2019 на суму 16800,00 грн, №30 від 07.10.2019 на суму 550000,00 грн, №32 від 06.11.2019 на суму 528000,00 грн, №35 від 09.12.2019 на суму 528000,00 грн, №2 від 10.02.2020 на суму 230000,00 грн, №4 від 02.03.2020 на суму 506000,00 грн, №5 від 17.04.2020 на суму 506000,00 грн, №6 від 09.06.2020 на суму 117500,00 грн, №7 від 15.06.2020 на суму 305500,00 грн, №8 від 02.07.2020 на суму 517000,00 грн, №9 від 21.08.2020 на суму 484000,00 грн, №11 від 01.10.2020 на суму 500625,00 грн, №12 від 30.10.2020 на суму 225000,00 грн, №13 від 12.11.2020 на суму 225000,00 грн, №14 від 09.12.2020 на суму на суму 495000,00 грн, №2 від 04.02.2021 на суму 79200,00 грн, №3 від 23.02.2021 на суму 160800,00 грн, №4 від 01.04.2021 на суму на 318552,00 грн, №5 від 19.05.2021 на суму на 130000,00 грн, №6 від 01.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №7 від 14.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №8 від 12.07.2021 суму на 130000,00 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у сумі 3500977,00 грн (у редакції заяви про збільшення позовних вимог), а також у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання, позивач на підставі ст.625 ЦК України (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 196659,92 грн та інфляційні втрати у сумі 453625,72 грн, а також на підставі п.5.2. договору пеню у сумі 237416,22 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору поставки №14/05-1 від 14.05.2019.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №17 від 16.05.2019 на суму 200000,00 грн, №21 від 06.06.2019 на суму 550000,00 грн, №25 від 24.07.2019 на суму 500000,00 грн, №27 від 12.08.2019 на суму 550000,00 грн, №28 від 14.08.2019 на суму 16800,00 грн, №30 від 07.10.2019 на суму 550000,00 грн, №32 від 06.11.2019 на суму 528000,00 грн, №35 від 09.12.2019 на суму 528000,00 грн, №2 від 10.02.2020 на суму 230000,00 грн, №4 від 02.03.2020 на суму 506000,00 грн, №5 від 17.04.2020 на суму 506000,00 грн, №6 від 09.06.2020 на суму 117500,00 грн, №7 від 15.06.2020 на суму 305500,00 грн, №8 від 02.07.2020 на суму 517000,00 грн, №9 від 21.08.2020 на суму 484000,00 грн, №11 від 01.10.2020 на суму 500625,00 грн, №12 від 30.10.2020 на суму 225000,00 грн, №13 від 12.11.2020 на суму 225000,00 грн, №14 від 09.12.2020 на суму на суму 495000,00 грн, №2 від 04.02.2021 на суму 79200,00 грн, №3 від 23.02.2021 на суму 160800,00 грн, №4 від 01.04.2021 на суму на 318552,00 грн, №5 від 19.05.2021 на суму на 130000,00 грн, №6 від 01.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №7 від 14.06.2021 суму на суму на 130000,00 грн, №8 від 12.07.2021 суму на 130000,00 грн - позивач на виконання умов договору №14/05-1 від 14.05.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 8612977,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.

За змістом ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п.2.3. договору відповідач здійснює оплату на умовах відстрочки платежу до 30 (тридцяти) календарних днів з дня поставки товару, але не пізніше наступної поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Отже, з огляду на погоджений сторонами порядок оплати, строк оплати за поставлений товар є таким, що настав.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Я вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару, у зв`язку із чим заборгованість відповідача за договором поставки №14/05-1 від 14.05.2019 станом на час звернення до суду становить 3500977,00 грн.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, невиконане відповідачем зобов`язання за договором у сумі 3500977,00 грн підтверджується матеріалами справи, у той час як відповідачем факт наявності заборгованості у сумі 3500977,00 грн станом на час звернення до суду не заперечується.

Крім того, після звернення позивача з відповідним позовом до суду відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у сумі 200000,00 грн згідно із платіжним дорученням № 145 від 02.02.2022.

Суд першої інстанції зауважив, що в призначенні платежу платіжного доручення №145 від 02.02.2022 вказано інший договір, ніж за яким заявлено позовні вимоги у цій справі, однак представником позивача підтверджено часткову оплату відповідачем заборгованості на суму 200000,00 грн саме за договором №14/05-1 від 14.05.2019.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 200000,00 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

За вказаних обставин, заборгованість відповідача перед позивачем становить 3300977,00 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане відповідачем зобов`язання за договором перед позивачем у сумі 3300977,00 грн та матеріали справи не містять доказів оплати заборгованості, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 3300977,00 грн.

Крім того, як було зазначено вище, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 237416,22 грн, 3 % річних у сумі 196659,92 грн та інфляційні втрати у сумі 453625,72 грн (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.5.2 договору за несвоєчасну оплату товару, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми за кожен день прострочення.

Судом першої інстанції з урахуванням строків, встановлених сторонами у договорі та приписів ч.5 ст.254 ЦК України, встановлено, що позивачем допущені помилки при нарахуванні пені, а за перерахунком суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 234467,49 грн, тому позовні вимоги у цій правомірно задоволені судом частково.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме - 3% річних у розмірі 194835,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 451444,93 грн. Здійснивши перевірку розрахунку вказаних сум, судова колегія погоджується з розрахунком суду першої інстанції.

Водночас, колегія суддів наголошує, що викладені обставини та висновки суду першої інстанції сторонами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не оспорюються.

Також відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

На відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

Судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних з огляду на те, що відповідачем не надано суду жодних належних доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що позовні вимоги є частково обґрунтованими в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3300977,00 грн основного боргу, пені у сумі 234467,49 грн, 3% річних у сумі 194835,28 грн, інфляційних втрат у сумі 451444,93 грн, а також щодо закриття провадження у справі №910/16676/21 в частині позовних вимог про стягнення 200000,00 грн.

Водночас, такі висновки сторонами не оскаржуються у суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до того, що судом першої інстанції на думку скаржника необґрунтовано було відмовлено у задоволенні заяви про розстрочку виконання судового рішення.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення суду на три місяці рівними частинами з виплатою кожної частини боргу до 30 числа кожного з трьох місяців, у задоволенні якого судом було відмовлено.

Так, в обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду відповідач посилався зокрема на те, що прострочення виконання зобов`язання за договором зумовлене сезонним характером господарської діяльності, складними економічними умовами господарської діяльності, що пов`язані із впровадженням в країні епідеміологічних заходів та запровадженням карантину на території України.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з відмовою суду у розстроченні виконання рішення суду. Зокрема, скаржник наполягає, що розстрочення виконання рішення суду на 3 місяці відповідатиме принципам справедливості та розумності, посилаючись на погіршення економічної ситуації боржника.

Щодо доводів апелянта про розстрочення виконання рішення суду судова колегія зазначає наступне.

За змістом ч.3 ст.331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №908/1884/19.

Оцінивши обґрунтування апелянта щодо розстрочення виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що наведені відповідачем доводи не підтверджують наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні частини 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, про що також обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Водночас, суд звертає увагу, що недостатність чи відсутність коштів у відповідача, не можна визнати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких виконання судового рішення можна розстрочити.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Отже, посилання відповідача на складні економічні умови господарської діяльності не можуть бути достатньою підставою для звільнення від виконання господарського зобов`язання та розстрочення виконання рішення суду.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що заявником у розумінні наведених вище приписів законодавства не обґрунтовано, у чому полягає виключність обставин, якими він обґрунтовує свою вимогу щодо розстрочення виконання рішення.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Суд враховує, що розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Hornsby v. Greece" (заява N 18357/91, пункт 40), "Деркач та Палек проти України" (заяви N 34297/02 та N 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява N 22774/93, пункт 74).

Таким чином, з огляду на принципи розумності та справедливості, а також враховуючи, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, судова колегія не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/16676/21.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржником не надано жодних доказів оплати суми заборгованості відповідно до оскаржуваного судового рішення, виконання якого відповідач просив розстрочити на три місяці з виплатою кожної частини боргу до 30 числа кожного з трьох місяців.

Апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення на підставі належних та допустимих доказів, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Отже, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/16676/21.

Щодо судових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Судом враховано, що у прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу позивач просить покласти судові витрати на відповідача. При цьому, позивачем до відзиву на апеляційну скаргу додано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 150,00 грн, а саме:

- договір №09/08/2022-01 про надання правничої допомоги від 09.08.2022;

- додаток №1 до Договору №09/08/2022-01 про надання правничої допомоги від 09.08.2022;

- ордер на надання правничої допомоги АЕ №1147450 від 11.08.2022;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Гринь Ірини Володимирівни;

- додаток №2 до Договору №09/08/2022-01 про надання правничої допомоги від 09.08.2022 - Акт наданих послуг від 11.08.2022.

За приписами ст. 16 ГПК учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Апеляційним судом встановлено, що 09.08.2022 між ТОВ «ГЕЛІЗ» (далі іменується - Клієнт) та адвокатом Гринь Іриною Володимирівною (далі іменується - Адвокат) укладено договір №09/08/2022-01 про надання правничої допомоги (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу щодо:

1.1.1. Надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань.

1.1.2. Складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру.

1.1.3. Складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, відзивів, відповідей на відзиви, заперечень, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та/або доказів та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).

1.1.4. Представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Згідно з п.п. 3.1.,3.2. договору юридичну допомогу, що надається Адвокатом, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом щомісячного переказу суми, що дорівнює розміру наданих послуг, зазначених в Додатку у №1 до цього договору.

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту підписання сторонами Акту наданих послуг, що є Додатком №2 до цього Договору або отримання Клієнтом рахунку.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається Клієнту Адвокатом на електронну адресу, факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу Клієнта, Адвокат може надавати Акти наданих послуг, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.5. договору Акт наданих послуг вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Клієнтом, останній не надав Адвокату письмові аргументовані заперечення на акт.

Згідно з додатком №1 до договору Клієнт та адвокат погодили вартість послуг:

1. Розрахунок вартості однієї години надання послуг - 20% від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-передачі наданих послуг: зустріч та усна консультація Клієнта; ознайомлення з матеріалами справи; відповідь на запит контролюючого органу; складання адвокатського запиту; складання клопотання; прибуття до судового засідання, котре не відбулось по незалежним від Адвоката причинам.

2. Розрахунок вартості однієї години надання послуг - 40 % від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-передачі наданих послуг

- представництво та захист інтересів Клієнта в суді будь-якої інстанції (одна година), але не менше 40% від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на день судового засідання, у разі тривалості судового засідання менше однієї години;

- представництво та захист інтересів Клієнта перед іншими фізичними особами чи юридичними особами (одна година);

- представництво та захист інтересів Клієнта під час проведення допиту чи обшуку (одна година);

- юридичне супроводження угоди (участь Адвоката в переговорах з контрагентом Клієнта, консультації з питань, які виникають під час укладення угоди, юридична експертиза проекту контракту між Клієнтом та його контрагентом) (одна година);

- побачення із Клієнтом в статусі затриманої особи (одна година);

- участь у слідчих/дослідчих діях (одна година);

- складання, скарги, заперечень (один документ);

- юридична експертиза договорів та інших документів (включаючи складання протоколу розбіжностей, додаткової угоди та юридичного висновку);

- досудове врегулювання спорів (складання претензій, відповіді на претензію);

- складання позовної заяви, зустрічної позовної заяви, заперечень на заяви по суті позовних вимог, складання апеляційних та касаційних скарг, відзивів на апеляційні та касаційні скарги, додаткових пояснень по суті окремих питань (один документ).

Сума гонорару подвоюється у разі надання Адвокатом послуг Клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні.

11.08.2022 між Адвокатом та позивачем складено акт надання послуг (додаток №2 до договору), відповідно до якого Адвокат передав, а Клієнт прийняв послуги, а саме:

- ознайомлення з матеріалами справи №910/16676/21, котрі наявні в клієнта, та усна правова консультація щодо способів захисту та можливих результатів розгляду справи (09.08.2022) - 1 год. - 1300,00 грн;

- складання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 по справі №910/16676/21 та направлення стороні й суду (11.08.2022) - 2 год. - 5200,00 грн;

- складання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначеному на 13.09.2022 об 13:40 (11.08.2022) - 0,5 год. - 650,00 грн.

Загальна вартість послуг складає 7150 грн.

Представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» у справі №910/16676/21 здійснювала адвокат Гринь Ірина Володимирівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №5353 від 11.02.2022), яка діяла на підставі ордеру на надання правової допомоги серії АЕ №1147450 від 11.08.2022.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» та у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Колегія суддів вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» доведено належними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції на суму 7150,00 грн.

Отже, з огляду на наявні в матеріалах справи докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про реальність витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а також обґрунтованість та співмірність розміру таких витрат.

Разом з тим, судом враховано, що від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» заперечень щодо стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу не надходило.

За таких обставин, за висновком суду апеляційної інстанції, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7150,00 грн підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

Згідно частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 прийняте за повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 - залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/16676/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 у справі №910/16676/21 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги (судовий збір) покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЖИТОМИРСЬКІ ЛАСОЩІ» (01033, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЖИЛЯНСЬКА, будинок 9-11; ідентифікаційний код 38092323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕЛІЗ» (49025, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ЛОЗОВА, будинок 13; ідентифікаційний код 40385766) 7 150 (сім тисяч сто п`ятдесят) грн витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу по справі №910/16676/21 доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/16676/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України

Повний текст постанови складено 25.10.2022 після виходу судді з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала