Постанова

від 25.10.2022 по справі 380/15678/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/15678/21 пров. № А/857/10673/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Запотічного І.І., Кузьмича С.М.,

при секретарі судового засідання: Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2022 року у справі №380/15678/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (головуючий суддя першої інстанції Мричко Н.І., час ухвалення 12.36 год., місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 21.06.2022),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі відповідач; ГУ ДПС у Львівській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 № Ф- 2457-52.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період, за який нараховано спірну суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримувала, а натомість працювала найманим працівником та отримувала заробітну плату, з якої роботодавець сплачував відповідні внески. Відтак прийнята відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області від 22.02.2021 № Ф-2457-52 в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску за період з жовтня 2019 року по грудень 2020 року у розмірі 11249 грн 48 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 285грн 11 коп.

Відповідачем, ГУ ДПС у Львівській області, подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що не погоджується з доводами, викладеними у рішенні суду в частині задоволення позовних вимог, та вважає його таким, що не враховує всіх обставин справи та не базуються на нормах чинного законодавства, прийняте з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Зокрема суть доводів апелянта зводиться до того, що згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску становить 35929, 56 грн.

ГУ ДПС в Львівській області вважає, що оскільки у позивача наявна заборгованість по єдиному внеску, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 №Ф-2457-52 сформована відповідно до вимог Закону № 2464-VI.

З урахуванням наведеного вище, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату судового засідання на офіційну електронну адресу.

Частинами другою та третьою статті 129 КАС України визначено, що учасник судового процесу повинен за допомогою електронної пошти (факсу, телефону) негайно підтвердити суду про отримання тексту повістки. Текст такого підтвердження роздруковується, а телефонне підтвердження записується відповідним працівником апарату суду, приєднується секретарем судового засідання до справи і вважається належним повідомленням учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою учаснику судового процесу з моменту надходження до суду підтвердження про отримання тексту повістки.

Якщо протягом дня, наступного за днем надсилання тексту повістки, підтвердження від учасника судового процесу не надійшло, секретар судового засідання складає про це довідку, що приєднується до справи і підтверджує належне повідомлення учасника судового процесу про дату, час і місце судового розгляду. В такому випадку повістка вважається врученою з моменту складання секретарем судового засідання відповідної довідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивач з 17.06.2010 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

22.02.2021 ГУ ДПС у Львівській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2457-52 на суму 35829,56 грн. Така заборгованість позивача виникла за період 2017-2020 років.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що позивач у період з жовтня 2019 року по грудень 2020 року була учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон України № 2464-VI).

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно вказаним Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У пункті 3 частини першої статті 7 Закону України №2464 у редакції станом на 2013 рік зазначалось, що Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої таким Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу;

Відповідно до абзацу першого пункту 1, пункту 2 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 вказаного Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої таким Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 вказаного Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої вказаним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Тобто з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці повинні сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 02.05.2022 №1300-5604-8/34970 в реєстрі застрахованих осіб наявна інформація на позивача щодо суми заробітку для нарахування пенсії та позначки про сплату страхових внесків по ТзОВ «Сігмар Аутсорсинг» (код ЄДРПОУ 41483295) за жовтень-грудень 2019 та по ПП «Мережа-сервіс Львів» (код ЄДРПОУ 33617918) за період з січня 2020 року по грудень 2020 року (арк. справи 83).

Тобто, за період з жовтня 2019 року по грудень 2020 року, за який відповідач нарахував позивачу суму недоїмки, позивач вважалася застрахованою особою у розумінні Закону України № 2464-VI, оскільки була працівником ТзОВ «Сігмар Аутсорсинг» та ПП «Мережа-сервіс Львів», які, як страхувальники, сплачували за неї страхові внески згідно з вимогами Закону України №2464-VI.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскаржена вимога фактично спричиняє подвійну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з жовтня 2019 року по грудень 2020 року, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як слідує з розрахунку заборгованості, нарахована відповідачем сума недоїмки за період з жовтня 2019 року по грудень 2020 року становить 11249,48 грн, а за період з 2017 року по вересень 2019 року 24580,08 грн.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ГУ ДПС у Львівській області не доведено наявність у позивача обов`язку щодо сплати єдиного внеску за період з жовтня 2019 року по грудень 2020 року у розмірі 11249,48 грн, тому відповідно вимога від 22.02.2021 № Ф- 2457-52 про сплату боргу (недоїмки) на суму 11249,48 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2022 року у справі №380/15678/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді І. І. Запотічний С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 02.11.2022