Рішення

від 04.11.2022 по справі 910/7751/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2022Справа № 910/7751/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства "БУДІВЕЛЬНИЙ ЗАТИШОК" (48130, Тернопільська обл., Теребовлянський р-н, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 25"А") до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІЛЕНС БУД" (04201, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35) про стягнення 951342,72 грн

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.08.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "БУДІВЕЛЬНИЙ ЗАТИШОК" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІЛЕНС БУД" (далі - відповідач) про стягнення 951342,75 грн та була передана 18.08.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення укладеного з позивачем договору поставки № 4/6 від 22.06.2021 не здійснив повну оплату за поставлений товар у розмірі 791 070,00 грн.

Оскільки відповідачем свій обов`язок не виконано, товар не оплачено, позивачем окрім суми основної заборгованості у розмірі 791 070,00 грн також заявлено 3% річних у розмірі 16970,08 грн. та інфляційні збитки у розмірі 143302,64 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 22.08.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105492686910) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у сервісі моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру Опендатабот.

Однак, конверт з ухвалою суду від 22.08.2022, яка направлялась на адресу відповідача - 04201, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35 була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конвертів з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.08.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також не надано.

02.11.2022 від представника позивача надійшли додаткові пояснення відповідно до яких останній вказав, що до позовної заяви додано видаткові накладні, що складенні за період з 20.10.2021 року по 17.11.2021 року, та по яких наявна заборгованість в сумі 791 070,00 грн. (в тому числі заборгованість по видатковій накладній №1270 від 20.10.2021 року в сумі 32745,00 грн., так як частково борг був погашений), тобто наявна заборгованість по наступних видаткових накладних:

№ 1270 від 20.10.2021 року на суму 32744,50 грн; № 1280 від 21.10.2021 року на суму 64 170,00 грн; №1289 від 22.10.2021 року на суму 38 295,00 грн; №1317 від 26.10.2021 року на суму 93 150,00 грн; №1323 від 27.10.2021 року на суму 15 040,00 грн; №1343 від 29.10.2021 року на суму 40 365,00 грн; № 1371 від 01.11.2021 року на суму 7 875,00грн; №1376 від 02.11.2021 року на суму 19740,00 грн; №1376 від 03.11.2021 року на суму 28 980,00 грн; №1411 від 09.11.2021 року на суму 210 100,00 грн; №1412 від 09.11.2021 року на суму 152 680,00 грн; №1446 від 11.11.2021 року на суму 5 640,00 грн.; №1370 від 15.11.2021 року на суму 36 750,00 грн.; №1459 від 16.11.2021 року на суму 18 630,00 грн.; №1460 від 17.11.2021 року на суму 22 770, 00 грн.; №1462 від 17.11.2021 року на суму 4 140, 00 грн.

Ухвалою суду від 04.11.2022 виправлено описку в ухвалі Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/7751/22 шляхом зазначення належного предмету спору, а саме: «про стягнення 951342,72».

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

22.06.2021 між Приватним підприємством "БУДІВЕЛЬНИЙ ЗАТИШОК" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОВІЛЕНС БУД" (далі - покупець), укладено договір поставки № 4/6 (далі - Договір).

Пунктом 1.1 - 1.2 Договору передбачено, що даний Договір є договором поставки бетону замовленої марки, надалі - "Товар", з доставкою в пункт призначення, обумовлений сторонами.

Продавець зобов`язується передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується прийняти даний Товар та оплатити його вартість у відповідності до умов даного Договору, прийнятих Сторонами, а також змін та додатків до нього.

Кількість та вартість товару визначається згідно замовлення, специфікації, що є додатком до даного договору, видаткових накладних (п. 2.1 Договору).

Пунктом 4.1, 4.2 Договору сторони визначили, що оплата вартості Товару здійснюються на поточний рахунок Продавця згідно виставленого рахунку передоплатою за замовлений товар.

Сторони можуть домовитись про відтермінування поставки чи оплати за взаємною згодою. Така домовленість оформляється додатковою угодою.

Як вказує позивач, свої зобов`язання по договору виконав належним чином, а саме поставив весь замовлений товар, відповідно до наступних видаткових накладних: № 1270 від 20.10.2021 року на суму 71 040,00 грн; № 1280 від 21.10.2021 року на суму 64 170,00 грн; №1289 від 22.10.2021 року на суму 38 295,00 грн; №1317 від 26.10.2021 року на суму 93 150,00 грн; №1323 від 27.10.2021 року на суму 15 040,00 грн; №1343 від 29.10.2021 року на суму 40 365,00 грн; № 1371 від 01.11.2021 року на суму 7 875,00грн; №1376 від 02.11.2021 року на суму 19740,00 грн; №1376 від 03.11.2021 року на суму 28 980,00 грн; №1411 від 09.11.2021 року на суму 210 100,00 грн; №1412 від 09.11.2021 року на суму 152 680,00 грн; №1446 від 11.11.2021 року на суму 5 640,00 грн.; №1370 від 15.11.2021 року на суму 36 750.00 грн.; №1459 від 16.11.2021 року на суму 18 630,00 грн.; №1460 від 17.11.2021 року на суму 22 770, 00 грн.; №1462 від 17.11.2021 року на суму 4 140, 00 грн., відповідач свої зобов`язання за договором виконав не в повному обсязі та з порушенням строків оплати.

В період з 08.10.2021 року по 24.11.2021 року Відповідач частково перерахував за поставлений товар на рахунок Позивача грошові кошти а саме: 08.10.2021 року в сумі 23100,00 грн.; 12.10.2021 року в сумі 143865,00 грн.; 27.10.2021 року в сумі 31050,00 грн.; 24.11.2021 року в сумі 152 695,00 грн., які частково зараховані Позивачем як погашення боргу по поставках, що були здійсненні до 05.10.2021 року в сумі 198015,00 грн. (в акті звірки сума боргу зазначена в графі За даними ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «БУДІВЕЛЬНИЙ ЗАТИШОК» грн./«Сальдо початкове/Дебет»).,

частково зараховані Позивачем як погашення боргу по поставках, що були здійсненні 05.10.2021 року на суму 27945,00 грн. та 06.10.2021 року на суму 86455,00 грн;

частково зараховані Позивачем як часткове погашення боргу по поставці, то була здійсненна 20.10.2021 року в сумі 38295,00 грн. (борг залишився по вказаній поставці в сумі 32745,00 грн.).

01.02.2022 позивач направив відповідачу претензію № 1 про погашення заборгованості у розмірі 791 070,00 грн, однак остання була залишена без відповіді.

04.05.2022 позивач направив відповідачу повторно претензію № 2 про погашення заборгованості у розмірі 791 070,00 грн, в якості доказів направлення останньої долучив копію поштової накладної, фіскальний чек та опис вкладення до цінного листа.

Остання не була отримана відповідачем та повернута відправникові по причині закінчення терміну зберігання про що свідчать долучені позивачем відомості з реєстру поштового відправлення № трекінгу 4810103545699.

Враховуючи, що відповідачем не оплачено в повному обсязі вартість поставленого товару позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 791 070,00 грн, а також заявлено 3% річних у розмірі 16970,08 грн. та інфляційні збитки у розмірі 143302,64 грн.

Відповідачем не надано ніяких доказів, які б спростовували зазначене позивачем.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом з урахуванням письмових пояснень позивача, доставка товару була здійснена на загальну суму 829365,00 грн та з урахуванням часткової оплати за видатковою накладною № 1270 від 20.10.2021 року на суму 71 040,00 грн (оплачено 38 295,00 грн); № 1280 від 21.10.2021 року на суму 64 170,00 грн; №1289 від 22.10.2021 року на суму 38 295,00 грн; №1317 від 26.10.2021 року на суму 93 150,00 грн; №1323 від 27.10.2021 року на суму 15 040,00 грн; №1343 від 29.10.2021 року на суму 40 365,00 грн; № 1371 від 01.11.2021 року на суму 7 875,00грн; №1376 від 02.11.2021 року на суму 19740,00 грн; №1376 від 03.11.2021 року на суму 28 980,00 грн; №1411 від 09.11.2021 року на суму 210 100,00 грн; №1412 від 09.11.2021 року на суму 152 680,00 грн; №1446 від 11.11.2021 року на суму 5 640,00 грн.; №1370 від 15.11.2021 року на суму 36 750.00 грн.; №1459 від 16.11.2021 року на суму 18 630,00 грн.; №1460 від 17.11.2021 року на суму 22 770, 00 грн.; №1462 від 17.11.2021 року на суму 4 140, 00 грн. сума заборгованості становить 791 070,00 грн.

Втім, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині оплати отриманого товару за вищевказаними видатковими накладними не здійснив.

Тоді як, частина 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Окрім того, суд звертає увагу відповідача, що про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Згідно із положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час оформлення відповідної накладної) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст. 9 вказаного Закону неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За приписами абзацу першого пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Суд зазначає, що відповідач не заперечує, що ним був отриманий товар, що також підтверджується проставленими на видаткових накладних печатки та підпису відповідача та звертає увагу сторін, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

Водночас, судом також враховано, що відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення відповідної накладної) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі №915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Видаткові накладні за період з 20.10.2021 по 17.11.2021 на підставі яких поставлено спірний товар містять печатки відповідача. Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що видаткові накладні за період з 20.10.2021 по 17.11.2021 на підставі яких поставлено спірний товар є належним і допустимим доказом підтвердження реальності здійснення господарської операції.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 791070,00 грн.

Окрім того, позивачем заявлено 3% річних у розмірі 16970,08 грн. за період з 18.11.2021 по 05.08.2022 та інфляційні збитки у розмірі 143302,64 грн. за період з 18.11.2021 по 05.08.2022.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що останній виконано вірно та є таким, що підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що вони виконані невірно та за розрахунком суду з врахуванням заявленого позивачем періоду розмір інфляційних втрат становить більше заявленого останнім розміру.

Однак, оскільки суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 143 302,64 грн.

Окрім того позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження витрат у сумі 15 000,00 грн представник позивача надав копію договору про надання правничої допомоги № 08/22 від 11.07.2022 року; копію Додаткової угоди від 18.07.2022 до договору про надання правничої допомоги № 08/22 від 11.07.2022; копію платіжного доручення №1798-700 від 19.07.2022 про оплату за надані послуги за договором про надання правничої допомоги № 08/22 від 11.07.2022 у розмірі 2000,00 грн.

Окрім того матеріали справи містять свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серії ТР№000281 та копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги ВО№1038910, адвокату Шкварок Т.С на представництво інтересів позивача.

11.07.2022 між Приватним підприємством "БУДІВЕЛЬНИЙ ЗАТИШОК" (далі у тексті - Замовник), з однієї сторони, та адвокатом Шкварок Тарасом Романовичем (далі у тексті - Адвокат), укладено Договір про надання правничої допомоги.

У відповідності до п. 1.1 Договору, Виконавець бере на себе зобов`язання по наданню Замовнику на строковій основі комплексу адвокатських послуг (правничої допомоги) консультаційно-правового характеру у відповідності з умовами цього договору та наступними додатковими письмовими угодами, а Замовник зобов`язується здійснювати оплату таких послуг.

Пунктом 2.1 договору, сторони передбачили, що оплата виконаних робіт і наданих послуг здійснюється на підставі Актів прийому-передачі наданих послуг, які по мірі виконання оформляються Сторонами та є невід`ємними додатками до цього Договору.

Додатковою угодою від 18.07.2022 до договору про надання правничої допомоги № 08/22 від 11.07.2022 сторони узгодили, що за надання правової допомоги (адвокатських послуг) в суді першої інстанції Замовник сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 15 000, 00 грн.

Розмір винагороди (гонорару) за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми та не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого Адвокатом часу.

Вартість наданих Замовнику послуг включає в себе аналіз документів, підготовку написання та подання до Суду позовної заяви, представництво інтересів Замовника в Суді.

Сторони домовились що Оплата здійснюється у формі передоплати в сумі 2 000, 00 грн. протягом 3 календарних днів з дати підписання даної додаткової угоди. Решту, 13 000,00 грн. оплачується протягом 10 календарних днів після набрання рішення суду першої інстанції законної сили.

За приписами ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас суд вважає з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20 вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі та враховуючи складність відповідної роботи, її обсягом, витраченим ним на виконання робіт.

Так, частина п`ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує, що під час розгляду справи відповідачем не було подано жодного процесуального документу.

Аргументи позивача окрім викладених у позовній заяві як і додаткових документів, які б вплинули на розгляд справи позивачем не подавалось.

Суд не вбачає, що з правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, а саме з договору поставки, за наявності підписаних в матеріалах справи видаткових накладних з боку останніх, потребував значної складності для формування правової позиції для захисту адвокатом інтересів позивача.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019р. Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Враховуючи вищевикладене, суд не може погодитись, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені представником позивача у розмірі 15 000,00 грн є співрозмірні зі складністю справи.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість за отриманий товар.

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду справи позов задоволено повністю, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача та сума, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 7500,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІЛЕНС БУД" (04201, місто Київ, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35, код ЄДРПОУ 41989474) на користь Приватного підприємства "БУДІВЕЛЬНИЙ ЗАТИШОК" (48130, Тернопільська обл., Теребовлянський р-н, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 25"А", код ЄДРПОУ 34041757) 951 342 (дев`ятсот п`ятдесят одна тисяча триста сорок дві) грн. 72 коп. з яких: 791 070 (сімсот дев`яносто одна тисяча сімдесят) грн. 00 коп., - сума основної заборгованості, 16 970 (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн.. 08 коп., - 3% річних, 143 302 (сто сорок три тисячі триста дві) грн. 64 коп. - інфляційні втрати, витрати на правничу допомогу у розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. та 14270 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят) грн 14 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2022

Суддя Владислав ДЕМИДОВ