Рішення

від 31.10.2022 по справі 920/409/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.2022м. СумиСправа № 920/409/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/409/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафта» (вул. Воронізька, буд. 70, м. Шостка, Сумська область; 41100, код за ЄДРПОУ 32224984),

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Корал продукт-1» (вул. Кутузова, буд. 2, м. Шостка, Сумська область,41100; код за ЄДРПОУ 42914182),

про стягнення 52525,02 грн

установив:

28.06.2022 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 52525,02 грн (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот двадцять п`ять тисяч грн 02 коп.), із них: 37923,93 грн (тридцять сім тисяч дев`ятсот двадцять три грн 93 коп.) основної суми боргу, 6877,05 грн (шість тисяч вісімсот сімдесят сім тисяч грн 05коп.) пені за подвійною ставкою НБУ, 6704,79 грн (шість тисяч сімсот чотири грн 79 коп.) грн інфляційні збитки, 1019,25 грн (одна тисяча дев`ятнадцять грн 25 коп.) 3% річних; а також стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою від 30.06.2022 у справі №920/409/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Копія ухвали від 30.06.2022 у справі №920/409/22 надіслана учасникам справи відповідно до вимог частин 6-7 статті 6 ГПК України на поштові та електронні адреси, зазначені у позовні за списом розсилки 1364 від 30.06.2022. Водночас, актом начальника відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) від 30.06.2022 встановлено, що копії зазначеної ухвали не направлені поштою у зв`язку із відсутністю коштів для здійснення поштових відправлень.

Копія ухвали від 30.06.2022 у справі №920/409/22, надіслана відповідачу 15.08.2022 на адресу, зазначену у позові, що також співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними ЄДРПОУ, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та відстеження на офіційному вебсайті «Укрпошта» https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html за трекномером 4110900988294 отримана відповідачем 25.08.2022.

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи в зв`язку з тимчасовою відсутністю коштів на відправлення поштової кореспонденції для належного повідомлення учасників справи про розгляд судом зазначеної справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

31.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернафта» (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корал продукт-1» (далі покупець, відповідач) укладено договір №3 поставки скрапленого газу (пропан) (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю визначений цим договором стиснений газ (надалі іменується "товар"), а покупець зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Постачальник поставляє з АГНКС-75, яка розташована за адресою м. Шостка , вул. Воронізька, 70 товар, а покупець отримує та здійснює його оплату відповідно до умов цього договору. Поставка товару здійснюється здійснюється шляхом заправки автомобілів покупця за договірною ціною, в необхідній для покупця кількості (п. 1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що товар повинен бути поставлений покупцю по мірі виникнення необхідності окремими партіями шляхом заправки автомобілів покупця на АГЗП постачальника.

Згідно з п. 2.3. договору факт поставки окремої партії товару фіксується у відомості відпущеного газу.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна сума договору становить вартість всіх накладних підписаних сторонами протягом дії договору.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що постачальник, до 3-го числа, місяця наступного за місяцем в якому здійснювалась поставка товару, оформлює місячну забірну відомість, в якій зазначає кількість та вартість відпущеного товару. Забірна відомість оформлюється в 2 примірниках, підписується повноважним представником покупця з проставленням печатки покупця, 1-й примірник залишається у постачальника, а 2-й видається покупцеві. Також покупцеві видається рахунок, видаткова та податкова накладні, виписані постачальником.

Відповідно до п. 4.2. договору покупець, отримавши забірну відомість, специфікацію та видаткову накладну, при відсутності зауважень, щодо кількості та загальної вартості відлущеного товару, оплачує загальну вартість отриманого від постачальника товару протягом 5-ти днів з дня отримання рахунку.

Розділом 6 договору визначено відповідальність сторін за порушення договору.

Згідно з п. 6.1. договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору (надалі іменується «порушення договору»), сторона несе відповідальність визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Пункт 6.2. договору передбачає, що сторона, що порушила цей договір, зобов`язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків коли остання своїм винним діянням сприяла настанню або збільшенню збитків.

Сплата стороною визначених цим договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки та (або) упущену вигоду) у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її від обов`язку сплати за вимогою іншої сторони штрафні санкції у повному обсязі (п. 6.3. договору).

Усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. В разі неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, вони вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства. Сторони визначають, що всі претензії за даним договором повинні бути розглянуті протягом 15 діб з моменту отримання претензії (п. 9.1.-9.3. договору).

Відповідно до пунктів 10.1.-10.3. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього договору та закінчуються 30 червня 2021 року. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов договору у період з березня 2021 року по липень 2021 року позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 37923,93 грн, що підтверджується наступними накладними: від 31.03.2021 №0169 на суму 7856,00 грн, від 30.04.2021 №0236 на суму 9130,00 грн, від 31.05.2021 №0316 на суму 7223,68 грн, від 30.06.2021 №0377 на суму 8181,00 грн, від 31.07.2021 №0464 на суму 5533,25 грн.

22.12.2021 за вих №96 позивач направи відповідачу претензію №1 щодо сплати заборгованості відповідача за договором в сумі 37923,93 грн.

31.12.2021 між позивачем та відповідачем підписано акт звіряння розрахунків з 01.01.2021 по 31.12.2021, за яким відповідач підтвердив свою заборгованість в розмірі 37923,93 грн.

18.01.2022 позивач направи відповідачу претензію №2, в якій вимагав від відповідача сплатити 42685,12 грн заборгованості, з якої: 37923,93 грн борг за договором, 533,01 грн 3% річних, 12645,96 грн інфляційні збитки та 2962,22 грн пеня.

Відповідач претензії залишив без задоволення, заборгованість за договором в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 52525,02 грн (в т.ч.: 37923,93 грн основної суми боргу, 6877,05 грн пені за подвійною ставкою НБУ, 6704,79 грн інфляційні збитки, 1019,25 грн 3% річних).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як встановлено судом, позивачем з березня по липень 2021 року було отримано товар за договором на загальну суму 37923,93 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав звої зобов`язання за договором.

Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не оплачено вартість поставленого позивачем товару на суму 37923,93 грн.

Відповідач, доказів належного виконання зобов`язань за договором не подав.

Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить до висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо поставки відповідачу товару на суму 37923,93 грн та щодо несплати відповідачем вартості поставленого товару .

Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 37923,93 грн вартості поставленого товару за договором суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення 6877,05 грн пені за порушення строків виконання зобов`язання.

У позовній заяві позивачем здійснено розрахунок пені за подвійною ставкою НБУ та складає 6877,05 грн за період з 31.07.2021 по 22.06.2022.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору відповідачем в частині несплати вартості поставленого товару, що є порушенням п. 4.2. договору.

Статтею 549 ЦК України визначено що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Аналізуючи зміст договору від 31.07.2020 №3 поставки скрапленого газу (пропан), укладеного між сторонами спору, суд встановив, що у зазначеному договору розмір та стягнення пені не передбачено.

Водночас, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі №908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 6877,05 грн пені є незаконними та необґрунтованими оскільки не передбачені умовами договору, у зв`язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.

Щодо стягнення з відповідача 1019,25 грн 3% річних та 6704,79 грн інфляційних збитків суд зазначає наступне.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 6704,79 грн інфляційних збитків за період з серпня 2021 року по травень 2022 року та 1019,25 грн 3% річних за період з 31.07.2021 по 22.06.2022.

З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.2. договору покупець, отримавши забірну відомість, специфікацію та видаткову накладну, при відсутності зауважень, щодо кількості та загальної вартості відлущеного товару, оплачує загальну вартість отриманого від постачальника товару протягом 5-ти днів з дня отримання рахунку.

Оскільки матеріали справи не містять докази отримання відповідачем рахунків в порядку п. 4.2. договору, суд вважає за необхідне застосувати норму ч. 2 ст. 530 ГПК України щодо виконання відповідачем обов`язку у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги.

22.12.2021 за вих №96 позивач направи відповідачу претензію №1 щодо сплати заборгованості відповідача за договором в сумі 37923,93 грн. Водночас до позову як доказ отримання відповідачем зазначеної претензії 12.01.2022 позивач додав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (ар.с. 8), разом з тим ні фіскального чеку, який би підтвердив факт відправлення претензії №1 від 21.12.2021, ні поштового опису вкладення в цінний лис на підтвердження що саме ця претензії була направлена на адресу відповідача 22.12.2021 матеріали справи не містять. Таким чином, суд не приймає до уваги як доказ претензію №1 від 21.12.2021, за якою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України можна відрахувати семиденний строк для виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Разом з тим, відповідно до накладної №4110302363271 від 18.01.2022, поштового опису вкладення в цінний лист 18.01.2022 за вих. №97 позивач направив відповідачу претензію №2, в якій вимагав від відповідача сплатити 42685,12 грн заборгованості, з якої: 37923,93 грн борг за договором, 533,01 грн 3% річних, 12645,96 грн інфляційні збитки та 2962,22 грн пеня. Зазначену претензію суд приймає до уваги як доказ направлення на адресу відповідача вимоги, та в порядку ч. 5 ст. 530 ЦК України, враховуючи семиденний термін з 18.01.2022 (момент пред`явлення вимоги) відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань за договором, саме з 26.01.2022.

Таким чином, 3% річних мають бути нараховані за період з 26.01.2022 по 22.06.2022.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних збитків, то суд зауважує, що Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснила: «що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Отже, інфляційні збитки мають бути нараховані за період з 01.02.2022 по 31.05.2022.

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних збитків, суд вважає що вимоги щодо стягнення 4709,71 грн інфляційних збитків за період з 01.02.2022 по 31.05.2022 та 392,75 грн 3% річних за період з 26.01.2022 по 31.05.2022 є законними та обґрунтованими, в інших сумах заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних збитків суд відмовляє за необґрунтованістю.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позов в частині стягнення 37923,93 грн основного боргу за поставлений товар за договором, 392,75 грн 3% річних та 4709,71 грн інфляційних збитків, у зв`язку з чим позов в цій частині задовольняється як законний та обґрунтований. В іншому суд відмовляє за недоведеністю.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Щодо інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування у даній справі.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2481,00 грн, сплаченого при зверненні з позовом за платіжним дорученням №1967 від 23.06.2022.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 стаття 129 ГПК України визначено, що У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв`язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2481,00 грн судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корал продукт-1» (вул. Кутузова, буд. 2, м. Шостка, Сумська область, 41100, код за ЄДРПОУ 42914182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафта» (вул. Воронізька, буд. 70, м. Шостка, Сумська область, 41100, код за ЄДРПОУ 32224984) 37923,93 грн (тридцять сім тисяч дев`ятсот двадцять три грн 93 коп.) заборгованості за договором поставки скрапленого газу (пропан) від 31.07.2021 №3, 392,75 грн (триста дев`яносто дві грн 75 коп.) 3% річних, 4709,71 грн (чотири тисячі сімсот дев`ять грн 71 коп.) інфляційних збитків, а також 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3.В іншому відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2022.

СуддяВ.Л. Котельницька