Рішення

від 04.11.2022 по справі 920/415/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.11.2022м. СумиСправа № 920/415/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/415/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркард» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015; код за ЄДРПОУ 41760137),

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ОІЛ ПЛЮС» (вул. Заводська, буд. 11, с. Залужани, м. Охтирка, Сумська область, 42700; код за ЄДРПОУ 36467340),

про стягнення 16200,14 грн

установив:

28.06.2022 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 16200,14 грн (шістнадцять тисяч двісті грн 14 коп. ), а також стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою від 01.07.2022 у справі № 920/415/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження; постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

Копія ухвали від 01.07.2022 у справі №920/415/22 була надіслана учасникам справи відповідно до вимог частин 6-7 статті 6 ГПК України на поштові та електронні адреси зазначені у позовні за списом розсилки 1415 від 01.07.2022. Водночас, актом начальника відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) від 04.07.2022 встановлено, що копії зазначеної ухвали не направлені поштою у зв`язку із відсутністю коштів для здійснення поштових відправлень.

Копія ухвали від 01.07.2022 у справі №920/415/22, надіслана відповідачу 07.10.2022 на адресу, зазначену у позові, що також яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними ЄДРПОУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ОІЛ ПЛЮС», вул. Заводська, буд. 11, с. Залужани, м. Охтирка, Сумська область, 42700, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана відповідачем 31.10.2022.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не надходило.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18 у справі № 921/6/18.).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні аргументованих заперечень щодо позовних вимог, ні доказів сплати заборгованості суду не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи в зв`язку з тимчасовою відсутністю коштів на відправлення поштової кореспонденції для належного повідомлення учасників справи про розгляд судом зазначеної справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

02.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеркард» (далі - компанія, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ОІЛ ПЛЮС» (далі - клієнт, відповідач) укладено договір № ІК 6158 (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.3, 1.10, 1.11, 1.12, 1.17, 1.18 договору визначені наступні поняття:

-клієнт-юридична або фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка уклала з компанією цей договір;

-користувач картки - пред`явник картки, що активована компанією клієнтові на підставі цього договору та додатків до нього. Клієнт підтверджує, що будь-яка особа, що є користувачем картки, є вповноваженим представником клієнта. Компанія, співробітники та обслуговуючий персонал торгових точок не зобов`язані проводити подальшу перевірку особи або наявності відповідних повноважень у користувача картки. Факт використання картки є переважаючим у будь-яких суперечних ситуаціях. Сторони підтверджують і згодні з тим, шо контроль за використанням карток за цим договором покладається виключно на клієнта;

-картка - картка, що активована компанією для отримання клієнтом товарів за цим договором на термін її дії або до дати розірвання цього договору. Картка є засобом ідентифікації клієнта при відпуску клієнту товарів у торгових точках і не є платіжним засобом. Умови використання карток визначаються умовами відповідної сервісної мережі;

-торгова точка - АЗС, підприємство автосервісу, інші підприємства, з якими безпосередньо, або через треті особи, компанія уклала договір на відпуск клієнтам товарів з використанням карток;

-товари - нафтопродукти в асортименті, інші товари та додаткові сервіси, що відпускаються клієнту при пред`явленні картки (унікальних даних картки при використанні віртуальних карток), у межах лімітів, встановлених на картці. Поставка товарів за договором здійснюється через мережу торгових точок на умовах EXW -торгова точка (за умови інтерпретації термінів відповідно до міжнародних правил «Інкотермс-2010»);

-чек обліковий документ, який за цим договором засвідчує факт відпуску (передачі у власність) товарів клієнту (користувачу картки) з використанням картки, та за відсутності підпису клієнта в акті (п. 3.5.), вважається достатнім та належним доказом факту передачі клієнту товарів компанією

-звіт комісіонера - документ, що надається компанією клієнту за звітний період у відповідності зі ст. 1022 ЦКУ. Звіт комісіонера включає дані Реєстру операцій (РО) (п. 3.7. цього договору);

-звітний період за договором - календарний місяць.

Відповідно до п. 2.1. договору компанія від свого імені, за дорученням та за рахунок клієнта, за винагороду придбаває в торгових точках товари для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів клієнта за межами митної території України. Місце поставки товарів знаходиться за межами митної території України. Поставка товарів за договором здійснюється через мережу торгових точок на умовах EXW - торгова точка (за умови інтерпретації термінів відповідно до міжнародних правил «Інкотермс-2010»). Компанія не здійснює жодних дій (або бездіяльності), пов`язаних із переходом прав власності на товари від їх власників до компанії. Право власності на товари переходить до клієнтів (користувачів карток) безпосередньо в момент здійснення операції з використанням картки в торговій точці. Товари, придбані компанією за дорученням і за рахунок клієнта за межами митної території України, клієнт отримує та споживає за межами митної території України.

Згідно з п. 2.2. договору клієнт отримує товари в торгових точках відповідно до умов цього договору й додатків до нього з використанням карток, що активовані компанією клієнту, а також оплачує товари та послуги (п. 1 Додатку № 1) в порядку і на умовах, передбачених цим договором та додатками до нього.

Пунктом 3.1. договору визначено, що клієнт перераховує на банківський рахунок компанії кошти за товари та послуги (п. 1 Додатку № 1) у розмірі та на умовах, викладених в цьому розділі договору та в Додатку № 1 до цього договору. Датою платежу клієнта за договором є дата зарахування коштів на банківський рахунок компанії.

Відповідно до п. 3.4. договору первинними документами за цим договором є Звіт комісіонера та акт (п. 3.5. цього Договору).

Згідно з п. 3.5. договору сторони щомісяця здійснюють приймання-передачу товарів і послуг та звіряння взаєморозрахунків з підписанням відповідного акту в наступному порядку:

-компанія до десятого числа кожного місяця, наступного за звітним, надає клієнту акт приймання-передачі товарів і послуг і звіт комісіонера (п. 3.5.1.);

-клієнт зобов`язаний підписати і повернути компанії один підписаний оригінал акту приймання-передачі товарів і послуг до двадцятого числа місяця, наступного за звітним (п. 3.5.2.);

-у випадку неповернення (несвоєчасного повернення) підписаного акту приймання-передачі товарів і послуг, за відсутності письмової мотивованої відмови клієнта від його підписання, такий акт вважається беззаперечно визнаним клієнтом, товари і послуги вважаються прийнятими клієнтом в повному обсязі, на зазначену в акті суму, а Звіт комісіонера затвердженим клієнтом без жодних зауважень (п. 3.5.3.).

Пунктом 3.6. договору встановлено, що розмір комісійної винагороди визначається в п. 3. Додатка № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 4.1.3. договору клієнт зобов`язаний вчасно здійснювати платежі за цим договором.

Згідно з п. 5.2.3. договору компанія має право вимагати від клієнта відшкодування всіх сум заборгованості, що виникли унаслідок використання картки з порушенням умов цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до закінчення терміну дії останньої активованої для використання за цим договором картки, а в частині взаєморозрахунків до повного використання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 10.1. договору).

02.04.2018 між сторонами спору підписано Додаток №1 до договору - угоду про вартість послуг компанії та умови платежів (далі Додаток №1 до договору) відповідно до п. 1 якого встановлено вартість послуг компанії .

Згідно з до п. 2. Додаткової угоди №1 до договору оплата вартості послуг компанії (п. 1. вище) здійснюється клієнтом на банківський рахунок компанії тільки за фактом їх отримання, на підставі виставлених рахунків або акту приймання-передачі товарів і послуг та звіряння взаєморозрахунків, або звіту комісіонера, не пізніше 3-х (трьох) робочих днів з дати виставлення відповідного документа. Сторони погодилися з тим, що у разі нездійснення клієнтом платежу за отримані послуги компанія має право списати відповідну суму в останній день звітного періоду (місяця) з коштів клієнта, перерахованих на банківський рахунок компанії за цим договором, що відображується в РО клієнта.

Пунктом 3 додатку №1 до договору визначено, що клієнт сплачує компанії комісійну винагороду. Зазначена сума включає ПДВ 20%. Комісійна винагорода компанії становить 75% від загальної вартості наданих компанією клієнту послуг з активації карток (п. 1. вище) та сплачується одноразово при здійсненні активації кожної картки.

На виконання умов договору між сторонами спору були підписані та скріплені печатками підприємств угоди про активацію «партнерських» карток та акти приймання-передачі «партнерських» карток і послуг з їх персоналізації, що є додатками до договору.

Станом на 01.03.2022 згідно з актом від 28.02.2022 приймання-передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків за договором № ІК 6158 від 02.04.2018 відповідач отримав від позивача дизельне пальне та послуг на суму 83303,95 грн. При цьому сума оплат від відповідача позивачу за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 склала 63100,00 грн, також станом на 01.02.2022 відповідач мав переплату в розмірі 3,81 грн. Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.03.2022 склала 20200,14 грн.

26.04.2022 відповідно до поштового опису вкладення в цінний лис №0505071940556, списку згрупованих відправлень №4126 та фіскального чеку №0109706 0092612 від 26.04.2022 позивач надіслав відповідачу акт від 28.02.2022 приймання-передачі товарів і послуг та звірення взаєморозрахунків за нафтопродукти та послуги за Договором № ІК 6158 від 02 квітня 2018 року та звіт комісіонера за договором № ІК 6158 від 02 квітня 2018 року за період 01.02.2022 по 28.02.2022.

Як зазначає позивач, станом на дату підписання позовної заяви письмових мотивованих заперечень від підписання акту від 28.02.2022 приймання-передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків за Договором № ІК 6158 позивач від відповідача не отримував.

Відповідності до пункту 3.5.3. договору зазначений акт вважається беззаперечно визнаним відповідачем, товари та послуги вважаються прийнятими відповідачем в повному обсязі на зазначену в акті суму, а звіт затвердженим без зауважень.

Відповідно дол копій банківських виписок позивача, які додані до позову в період з 01.03.2022. до дати підписання позовної заяви відповідач здійснив часткові оплати за отримані від позивача в межах договору товари та послуги, а саме:

-04.05.2022 згідно з платіжним дорученням №2560 відповідачем сплачено 2000,00 грн;

-09.06.2022 згідно з платіжним дорученням №3534 відповідачем сплачено 2000,00 грн.

Таким чином, на момент звернення до суду з позовом заборгованість відповідача перед позивачем за договором склала 20200,14 грн - 2000,00 грн 2000,00 грн = 16200,14 грн.

Відповідач згідно умов договору вартість отриманого товару та наданих послуг не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК України).

За своєю суттю укладений між позивачем і відповідачем договір є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів.

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України та відносини з надання послуг, що врегульовані Главою 63 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 позивачем було отримано товар та послуги за договором на загальну суму 83303,95 грн та частково здійснено проплату зазначеної суми, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за договором склала 16200,14 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов`язання із своєчасної та повної поставки товарів та наданих послуг за договором.

Водночас, як зазначено позивачем, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останнім не сплачено вартість наданих послуг та поставлених товарів на суму 16200,14 грн.

Відповідач, доказів належного виконання зобов`язань за договором не подав.

Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо неможливості фактичного отримання позивачем товару, придбаного у відповідача у формі паливних карток, на суму 22549,80 грн.

Відтак, обставину неможливості реалізувати паливні картки, придбані у відповідача, суд визнає доведеною. Встановлена поведінка відповідача не відповідає умовам зобов`язань, що виникли між сторонами даного договору, адже, здійснюючи повну оплату товару бензину А-92 при придбанні карток, сторона (позивач) розраховує на відпуск відповідного пального у відповідних АЗС, у спосіб пред`явлення паливних карток, обов`язок забезпечення здійснення якого покладається на відповідача.

Таким чином, неможливість використання талонів у повній кількості, доводить не виконання відповідачем зобов`язання з поставки товарів у обсязі та в кількості, погодженій сторонами у договорі.

Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 16200,14 грн вартості поставленого товару та наданих послуг за договором суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позов щодо стягнення 16200,14 грн вартості поставленого товару та наданих послуг за договором за період з 01.02.2022 по 28.02.2022, у зв`язку з чим позов задовольняється як законний та обґрунтований.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2481,00 грн, сплаченого при зверненні з позовом за платіжним дорученням №2963 від 21.06.2022.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2481,00 грн судового збору.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТА-ОІЛ ПЛЮС» (вул. Заводська, буд. 11, с. Залужани, м. Охтирка, Сумська область, 42700; код за ЄДРПОУ 36467340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркард» (вул. Лаврська, буд. 16-Б, м. Київ, 01015; код за ЄДРПОУ 41760137) 16200,14 грн (шістнадцять тисяч двісті грн 14 коп.) заборгованості за договором від 02.04.2018 №ІК6158, а також 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2022.

СуддяВ.Л. Котельницька