Рішення

від 03.11.2022 по справі 925/843/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року м. Черкаси Справа № 925/843/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група" ТАС" до Канівського районного центру соціальних служб для сім?ї, дітей та молоді про відшкодування шкоди у порядку регресу.

Позиції учасників справи, процесуальні дії суду та учасників у справі.

29.08.2022 Приватне акціонерне товариство "Страхова груп "ТАС" (ідентифікаційний код 30115243, адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65,) звернулось до суду з позовом до Канівського районного центру соціальних служб для сім?ї, дітей та молоді (ідентифікаційний код 22800244, адреса місцезнаходження: 19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 36А) про відшкодування шкоди у порядку регресу.

Змістом позову є вимога позивача до відповідача про стягнення 40000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, сторони уклали договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс). Належний відповідачу транспортний засіб є забезпеченим транспортним засобом за полісом. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини працівника відповідача водія ОСОБА_1 завдано майнової шкоди транспортному засобу потерпілого. Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілому у розмірі завданої шкоди, внаслідок чого набув право зворотної вимоги (регресу) до відповідача.

30.08.2022 суд ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 925/843/22, ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи: відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, який повернувся до суду у зв?язку з відсутністю адресата за вказаною адресою, про що 06.09.2022 організацією зв`язку складено довідку про причини повернення/досилання (а. с. 37); позивачу - рекомендованим листом.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

1. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

Предметом позову є майнова вимога позивача до відповідача про відшкодування шкоди у порядку регресу в розмірі 40000 грн.

Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, зокрема підстави звернення з регресним позовом до відповідача, у зв`язку з виплатою страховиком страхового відшкодування на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, предметом доказування у справі є обставини настання страхового випадку, виплати позивачем страхового відшкодування потерпілій особі та його розмір, виникнення між сторонами регресного зобов`язання; порушення суб`єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.

2. Обставини, які не підлягають доказування у справі.

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2019 у справі № 697/296/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 122-4, ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягання у вигляді штрафу. (а. с. 29).

Постановою судді встановлено, що ОСОБА_1 працює водієм Канівського районного центру соціальної служби для сім?ї, дітей та молоді. 30.01.2019 о 17:20 год по вул. Лазарєва, 4 у місті Черкаси ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21099 днз НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом не впевнившись в безпечності руху, скоїв зіткнення з автомобілем Mercedes Benz днз НОМЕР_2 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п. 2.3 б, 10.9 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП. ОСОБА_1 залишив місце пригоди, чим порушив п. 2.10. б Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.

Враховуючи вимог частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та його вина не підлягають доказуванню у справі.

3. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування, позивач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:

27.06.2018 позивач (страховик) та відповідач (страхувальник) уклали договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс № АМ/7240853) (а.с. 28); Забезпеченим транспортним засобом за полісом є ВАЗ 21099 ДНЗ НОМЕР_1 .

30.01.2019 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, що належить відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля Mercedes Benz ДНЗ НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП відбулось зіткнення автомобілів, автомобілі зазнали механічних пошкоджень. Обставини ДТП встановлені постановою судді у справі про адміністративні правопорушення (а.с. 29).

Розмір матеріального збитку завданого потерпілому, відповідно до звіту про оцінку автомобіля від 06.03.2019, становить 54056,57 грн. (а.с. 11-17).

ОСОБА_1 працює водієм Канівського районного центру соціальної служби для сім?ї, дітей (а.с. 29).

20.03.2019 позивачем за заявою потерпілого про настання страхового випадку складено страховий акт № 9730Р/34/2019 (а.с. 7). Розмір страхового відшкодування потерпілому за актом становить 40000 грн.

22.03.2019 позивач виплатив потерпілому страхове відшкодування у розмірі 40000 на підставі Полісу № АМ/7240853 (а.с. 19).

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема такими засобами як письмові докази

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

На підставі поданих позивачем доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Тому подані позивачем докази суд визнає належними.

Суд не встановив, що докази подані позивачем, отримані з порушенням закону. Тому подані позивачем докази суд визнає допустимими.

Подані позивачем докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тому суд визнає докази, подані позивачем, достовірними.

4. Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі

Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає встановленими такі обставини:

- виникнення між сторонами майнового господарського зобов`язання на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- дорожньо-транспортної пригоди за участю належного відповідачу транспортного засобу ВАЗ 21099 ДНЗ НОМЕР_1 під керуванням працівника відповідача водія ОСОБА_1 ;

- вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених, ст. 124 КУпАП - порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів; ст. 122-4КУпАП залишення місця дорожньо-транспортної пригоди;

- страхування позивачем на час ДТП цивільної відповідальності особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом ВАЗ 21099 ДНЗ НОМЕР_1 ;

- здійснення позивачем виплати страхового відшкодування потерпілому - власнику транспортного засобу Mercedes-Benz S550ДНЗ НОМЕР_2 у розмірі 40000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У даній справі, враховуючи обставин, які не підлягають доказуванню, оскільки встановлені постановою судді у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, враховуючи наявність чітких та переконливих доказів, а також вірогідність поданих позивачем доказів на підтвердження обставин, які є предметом доказування у справі, суд дійшов висновку про доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема:

- виникнення між сторонами зобов`язання на підставі договору обов`язкового страхування;

- виникнення деліктного зобов`язання із заподіяння шкоди майну потерпілого;

- припинення деліктного зобов`язання внаслідок виплати позивачем страхового відшкодування потерпілому;

- виникнення у позивача права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого страхового відшкодування (виникнення регресного зобов`язання);

Відповідач відзиву на позову та доказів на спростування обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, не подав.

З огляду на вказане суд не наводить у рішенні суду мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

5. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок про порушення, невизнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права.

Передумовою виникнення спору є виникнення між сторонами зобов`язання на підставі договору обов`язкового страхування, у якому позивач є страховиком, а відповідач страхувальником.

Причиною виникнення спору є вчинення водієм відповідача адміністративного правопорушення, внаслідок якого потеплілому завдано майнової шкоди, яка відшкодована позивачем.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортного засобу, що належить відповідачу, завдано шкоди майну потерпілого. Шкоду завдано з вини водія, який після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. На момент настання страхового випадку водій перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Цивільна відповідальність особи, яка на відповідній правовій підставі володіла транспортним засобом відповідача, на час ДТП була застрахована позивачем.

Відповідач виплатив страхове відшкодування потерпілому, внаслідок чого деліктне зобов`язання припинилося. Виплата страхового відшкодування потерпілому є підставою виникнення у страховика права зворотної вимоги до винної особи (виникнення регресного зобов`язання).

Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та який після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Одним із способів захисту порушеного права є відшкодування збитків.

На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про виникнення у позивача права зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого страхового відшкодування до винної особи. Особою винною у заподіянні шкоди боржником у деліктному зобов`язанні є ОСОБА_2 - водій, який під час виконання трудових обов`язків керував транспортним засобом належним відповідачу, спричинив дорожньо-транспортну пригоду й самовільно залишив місце пригоди. Суб`єктом відповідальності за завдану ОСОБА_1 майнову шкоду потерпілому є його роботодавець відповідач.

Отже, вимогу позивача про стягнення з відповідача 40000 грн суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

6. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Позивач у цій справі прагне захистити своє право на компенсацію виплаченого страхового відшкодування у порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги нормою підпункту в) пункту 38.1.1. статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV, за змістом якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Зі змісту постанови суду у справі про адміністративне правопорушення суд встановив, що ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Статтею 38 Закону № 1961-IV встановлено вичерпний перелік підстав звернення страховика із зворотною (регресною) вимогою (позовом), серед яких, зокрема: якщо водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди (підпункт «в» пункту 38.1.1.);

З метою здійснення тлумачення норми закону суд вважає за доцільне навести повний текст пункту 38.1. статті 38 Закону № 1961-IV:

"38.1. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:

38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:

а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);

г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;

ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону;

д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування);

38.1.2. до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини;

38.1.3. до особи, яка заподіяла шкоду навмисно».

Зі змісту цієї норми суд установив, що законодавець об`єднав декілька підстав звернення з регресним позовом, у підпункті 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону № 1961-IV. Кожна з яких, в залежності від обставин, що склалися, може бути підставою регресного позову до страхувальника або водія. Можливі ситуації, коли страхувальник і водій поєднуються в одній особі. Водночас, страхувальник і водій можуть бути різними суб`єктами у таких правовідносинах. На думку суду, враховуючи обидві ситуації, законодавець поєднав підстави звернення з регресним позовом у одному підпункті, що узгоджується із правилам законодавчої техніки. Інший підхід зумовлював би встановлення тотожних підстав регресного позову до різних суб`єктів водія та страхувальника.

Множинність способів тлумачення вказаної норми закону зумовлена використанням законодавцем особового займенника "він", вжитого в підпунктах "а", "б", "в" і "ґ".

Очевидними є ситуації, коли страхувальник не керував транспортним засобом, не залишав місце пригоди, не відмовлявся від проходження огляду. У таких випадках особовий займенник "він", використаний законодавцем у нормі закону, не вказує на дії страхувальника.

Водночас, особовий займенник "він", використаний у підпункті "ґ": "якщо він не повідомив страховика…" може вказувати одночасно як на дії страхувальника, так і на дії водія, оскільки обоє можуть вчинити таку дію, і зобов`язані її вчини відповідно до закону (ст. 33, 33-1 Закону № 1961-IV).

Значення, у якому законодавець вжив займенник "він", з урахуванням цих підпунктів, на переконання суду, це або (1) страхувальник: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону або (2) водій: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Суд дійшов висновку, що положення пункту, згідно з яким: "38.1. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: «в» якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); слід тлумачити так, що страхувальник має альтернативу, подавати регресний позов або а) до страхувальника, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником; або б) до водія, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником.

Такий висновок зумовлений тим, що підпункт "а", як і підпункти "б", "в" і "ґ". можуть характеризувати дії як дії водія, так і дії страхувальника, на що прямо вказує сполучник "або".

Третій варіант тлумачення, згідно з яким страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, водій якого керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є виключеним через дію закону виключеного третього, а також з огляду на розділове значення сполучника "або": страхувальник може нести відповідальність перед страховиком з підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в" і "ґ" тільки тоді, якщо сам керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; або без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; або якщо він відмовився від проходження огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; або якщо він не повідомив страховика у строки про страховий випадок.

Отже, положення, передбачені пунктом 38.1, підпунктом 38.1.1 та підпунктом "в" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38, згідно з яким 38.1. Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: 38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником слід тлумачити так, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов або до страхувальника (якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди …), або до водія (якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди…) ".

Отже, ОСОБА_2 - водій, який під час виконання трудових обов`язків керував забезпеченим транспортним засобом належним відповідачу, спричинив дорожньо-транспортну пригоду й самовільно залишив місце пригоди, є особою винною у заподіянні шкоди боржником у деліктному зобов`язанні

Постановою судді у справі про адміністративне правопорушення встановлено, що на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та обіймав посаду водія. Під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що належить відповідачу.

Отже, суд дійшов висновку, що під час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 виконував свої трудові обов`язки та керував транспортним засобом належним відповідачу.

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, суб`єктом відповідальності за завдану ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнову шкоду потерпілому є його роботодавець відповідач.

6. Розподіл судових витрат.

При зверненні до суду позивач сплатив за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2481,00 грн, на підставі платіжного доручення №4430 від 09 серпня 2022 року (а.с. 4).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позові задоволено повністю сплачений позивачем судовий збір підлягає до відшкодування йому за рахунок відповідач.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Канівського районного центру соціальних служб для сім?ї, дітей та молоді (ідентифікаційний код 22800244, адреса місцезнаходження: 19000, Черкаська область, м. Канів, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 36А) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова груп "ТАС" (ідентифікаційний код 30115243, адреса місцезнаходження: 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 65,) 40000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок) матеріальної шкоди в порядку регресу, 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 копійок) судових витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя А.І. Гладун