Ухвала

від 04.11.2022 по справі 927/943/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про відмову у видачі судового наказу

04 листопада 2022 року м. Чернігівсправа № 927/943/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали заяви б/н від 28.10.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна», код ЄДРПОУ 30622532, просп. Шевченка, 4А, м. Одеса, 65044 до боржника: Приватного підприємства «Іоланта», код ЄДРПОУ 24557440, вул. Івана Мазепи, 63А, м. Чернігів, 14001 про видачу судового наказуВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» про видачу судового наказу про стягнення з Приватного підприємства «Іоланта» заборгованості за отриманий товар в розмірі 44 662,56 грн за договором поставки № 22196-ЧН/20 від 13.08.2020, 7629,04 грн пені, 668,77 3 % річних та 7146,01 грн штрафу.

В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на неналежне виконання боржником взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної сплати отриманого товару згідно договору.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» заяву разом з доданими до неї документами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про видачу судового наказу в частині стягнення: пені в сумі 7629,04 грн, 3 % річних в сумі 668,77 грн, штрафу в сумі 7146,01 грн, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема в порядку наказного провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, визначені ГПК України.

Так, підстави та порядок видачі судового наказу врегульовано положеннями розділу ІІ ГПК України.

Частиною 1 статті 147 ГПК України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зі змісту даної заяви про видачу судового наказу вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного в письмовій формі договору поставки № 22196-ЧН/20 від 13.08.2020.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є вираження в грошових одиницях ( національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користі іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовими слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовими зобов`язаннями є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (статті 610, 611 ЦК України).

Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобов`язання (п. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 6.1, 6.6 та 6.7 договору поставки № 22196-ЧН/20 від 13.08.2020 передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань, передбачених цим договором, сторона, що допустила невиконання або неналежне виконання, відшкодовує іншій стороні нанесені збитки в повному обсязі. У разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення. У випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника одноразовий штраф у розмірі 16 % від суми неоплаченого в строк товару.

Таким чином, пеня та штраф за своєю правовою природою не є основною грошовою заборгованістю за договором в розумінні ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, а є санкцією за невиконання (неналежне виконання) грошового зобов`язання.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своїм правовим змістом інфляційні втрати та три відсотка річних, право на стягнення яких передбачено вказаною нормою, є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних є додатковими способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, що ґрунтується на вимогах закону, а не договору.

Обов`язок їх сплати у визначеному окремим розрахунком розмірі може виникнути у боржника лише після пред`явлення відповідної вимоги кредитором, тобто вчинення додаткових дій останнім як окремого способу захисту своїх інтересів.

Натомість ч. 2 ст. 12 ГПК України встановлено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

При цьому, п. 7 ч. 1 ст. 155 ГПК України передбачено, що суд під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.

Таким чином, за результатами розгляду справи за відповідною заявою, судом лише видається судовий наказ, який є особливою формою судового рішення, а заявлені стягувачем вимоги не розглядаються по суті.

Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у господарському судочинстві, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором).

Однією з основних умов задоволення заяви про видачу судового наказу у розумінні ст. 12 ГПК України є безспірність предмету заявлених вимог. У той самий час заявлення інших, ніж виконання зобов`язання, що є предметом спірного договору, вимог, конкретно неузгоджених сторонами ( у тому числі їх розміру) призводить до виникнення між ними відповідного спору.

З урахуванням зазначеного, вимоги про сплату штрафних санкцій (пені, штрафу) та 3% річних за порушення договірних зобов`язань, хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не можуть вважатись основним зобов`язанням за письмовим договором (заборгованістю, щодо якої відсутній спір, про яку йде мова в статтях 12, 148 ГПК України), оскільки безпосередньо не входять до складу предмету такого договору.

У зв`язку з вищевикладеним, вимоги про стягнення пені в сумі 7629,04 грн, штрафу в сумі 7146,01 грн, 3 % річних в сумі 668,77 грн не відповідають вимогам статті 12, 148 ГПК України та не можуть бути розглянуті судом саме в порядку наказного провадження.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє в видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову в видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» про видачу судового наказу в частині стягнення 7629,04 грн пені, 668,77 3 % річних та 7146,01 грн штрафу задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд звертає увагу заявника, що відповідно до частини 2 статті 153 ГПК України відмова в видачі судового наказу з підстави, передбаченої, зокрема, п. 3 частини 1 статті 152 цього Кодексу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами в позовному порядку.

Керуючись статтями 147, 148, 152, 153, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» у видачі судового наказу про стягнення з Приватного підприємства «Іоланта» 7629,04 грн пені, 668,77 3 % річних та 7146,01 грн штрафу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Шморгун