Постанова

від 03.11.2022 по справі 457/216/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 457/216/18

провадження № 61-4761св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Крамар Юрій Миколайович, на постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., від 24 березня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право проходу та проїзду по земельній ділянці.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй у порядку спадкування після смерті чоловіка - ОСОБА_3 належить 1/2 ідеальна частини житлового будинку, загальною площею 214,1 кв. м, та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,51 га, за адресою:

АДРЕСА_1 . Інші 1/2 ідеальні частини вказаного будинку та земельної ділянки належать відповідачу.

Такий розподіл земельної ділянки був здійснений рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради № 60 від 17 лютого 2000 року.

При цьому пунктом 1.2.1 цього рішення було встановлено особистий сервітут її чоловікові - ОСОБА_3 , площею 14 кв. м, для проходу до своєї земельної ділянки по території ОСОБА_4 , яка на той час була співвласником житлового будинку.

Оскільки встановлений Трускавецькою міською радою особистий сервітут, площею 14 кв. м, був тільки для проходу до її земельної ділянки, то у

2004 році її чоловік ОСОБА_3 звернувся до Трускавецького міського суду із заявою до ОСОБА_4 , правонаступником якої є відповідач ОСОБА_2 , про встановлення сервітуту на право проїзду на транспортному засобі по власній земельній ділянці згідно з нормами чинного законодавства на місці земельного сервітуту, встановленого для проходу.

21 грудня 2004 року між її чоловіком і ОСОБА_4 було узгоджено мирову угоду, яка затверджена Трускавецьким міським судом 21 грудня 2004 року у справі № 2-1358/2004.

На виконання мирової угоди були вжитті заходи облаштування заїзду до її частини будинку, який проходить по земельній ділянці відповідача, оскільки іншої можливості доїхати чи підійти до її частини будинку немає.

Крім того, на земельній ділянці відповідача знаходяться всі комунікації, водовідведення та каналізація, електропостачання, газове підведення.

У жовтні 2017 року відповідач закрив браму на замок і став перешкоджати заїзду їй та її дітям у двір.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити на її користь земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду на автотранспорті, в тому числі на велосипеді, до земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, площею 0,51 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4611500000:03:007:0061, щодо частини земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , площею 0,539 га, та знаходиться за цією ж адресою, а саме: площею

0,0047 га, де ширина проїзду становить 2,98 м, а довжина становить: 11,12 м; 2,44 м; 4,56 м; з однієї сторони та 12,51 м з другої сторони, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки ОЖБ та площею 0,0001 га, позначений на кадастровому плані (за часовою стрілкою) літ. 8; 9; та т. 3.00, яка знаходиться посередині між літерами 9 та 10, відповідно довжина по периметру відповідає: 1,26 м; 1,5 м та 1,95 м, а також для обслуговування та ремонту інженерних мереж загального призначення, які знаходяться на земельній ділянці та не чинити перешкод у користуванні цим земельним сервітутом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області, у складі судді Марчука В. І., від 02 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала доказів, на підтвердження неможливості використання свого майна без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, не обґрунтувала необхідності встановлення земельного сервітуту, не надала технічної документації з визначення меж земельного сервітуту на місцевості, не навела обґрунтованих доводів, у зв`язку з чим повинен бути встановлений сервітут і що задоволення її потреб неможливо здійснити іншим способом.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 02 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено на користь ОСОБА_1 земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду на автотранспорті, в тому числі на велосипеді, до земельної ділянки, яка належить їй на праві власності, площею 0,51 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 4611500000:03:007:0061, щодо частини земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , площею 0,539 га, та знаходиться за вказаною адресою, а саме: площею 0,0047 га, де ширина проїзду становить 2,98 м, а довжина становить: 11,12 м; 2,44 м; 4,56 м; з однієї сторони та 12,51 м з другої сторони, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки ОЖБ та площею 0,0001 га, позначений на кадастровому плані (за часовою стрілкою) літ. 8; 9; та т. 3.00, яка знаходиться посередині між літерами 9 та 10, відповідно довжина по периметру відповідає: 1,26 м; 1,5 м та 1,95 м, а також для обслуговування та ремонту інженерних мереж загального призначення, які знаходяться на земельній ділянці, та не чинити перешкод у користуванні цим земельним сервітутом. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Колегія суддів, задовольняючи позов, виходила з того, що між сторонами не досягнута домовленість щодо встановлення сервітуту та про його умови, позивач не має можливості в інший спосіб проїхати чи пройти до своєї земельної ділянки, відповідач ОСОБА_2 не запропонував свої умови встановлення сервітуту, а тому ОСОБА_1 має підстави для встановлення сервітуту за рішенням суду, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_1 , виконаного Трускавецьким міським виробничим відділом ЛрФ ДП «ЦДЗК».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Крамар Ю. М., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 травня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Крамар Ю. М. подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міського суду.

У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16,

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17, від 16 січня

2019 року у справі № 351/1146/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України).

Вказує, що за ОСОБА_2 не здійснено державної реєстрації права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки по

АДРЕСА_1 та він не є власником зазначеного нерухомого майна. При цьому сервітут має встановлюватись виключно між власником земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватись.

Наголошує, що позивач не зверталась до відповідача, зокрема письмово, та не здійснювала жодних заходів з метою задоволення потреб щодо використання житлового будинку та земельної ділянки у будь-який іншій спосіб, окрім звернення до суду для встановлення сервітуту.

Звертає увагу, що апеляційний суд помилково вказав на звернення позивача до санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_2» (на даний час ПАТ «Укргазвидобування»), який їй відмовив у встановленні земельного сервітуту з огляду на специфіку підприємства, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого звернення. Крім того, апеляційний суд відмовив у долученні до справи відповідного листа з цього приводу.

Стверджує, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої необхідно було винести питання щодо можливості задоволення потреби у земельному сервітуті, а долучений до матеріалів справи кадастровий план земельної ділянки від 2011 року належним чином не завірений та не відповідає кадастровому плану земельної ділянки. Більш того, такий план не погоджений із суміжними землекористувачами.

Зазначає, що право позивачки, як правонаступника ОСОБА_3 , щодо проїзду через земельну ділянку уже захищено у судовому порядку, шляхом затвердження мирової угоди у справі № 2-1358/2004, а право проходу надано на підставі рішення виконкому Трускавецької міської ради Львівської області № 60 від 01 лютого 2000 року, яке в судовому порядку не скасоване і є чинним.

При цьому звертає увагу на приписи статті 255 ЦПК України, якими передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору та набрало законної сили судове рішення, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно ухвалив нове судове рішення про встановлення на користь позивача земельного сервітуту, оскільки належним способом захисту порушеного права є звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою.

Крім того, суди зазначили по-батькові відповідача як « ОСОБА_2 », замість « ОСОБА_2 ».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому в серпні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаровський Р. М., посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зазначає, що відповідач у передбаченому законом порядку прийняв спадщину, а тому ця спадщина, зокрема частина житлового будинку і земельна ділянка по АДРЕСА_1 , належать йому.

Стверджує, що наявна в матеріалах справи копія кадастрового плану земельної ділянки від 2011 року є складовою частиною розробленої

ЛрФ ДП «ЦДЗК» технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються право сервітуту. Така технічна документація надавалась для огляду позивачем як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду.

Вказує, що судами попередніх інстанції було встановлено факт звернення позивача до санаторію «ІНФОРМАЦІЯ_2» (на даний час ПАТ «Укргазвидобування») щодо встановлення сервітуту.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, розмір яких становить 1 800 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з рішенням виконкому Трускавецької міської ради Львівської області № 60 від 01 лютого 2000 року передано у приватну власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку по

АДРЕСА_1 : ОСОБА_3 , площею 510 кв. м; ОСОБА_4 , площею

539 кв. м. Встановлено особистий сервітут ОСОБА_3 , площею 14 кв. м, для проходу до своєї земельної ділянки по території ОСОБА_4 .

Ухвалою Трускавецького міського суду Львівської області від 21 грудня 2004 року у справі №2-1358/2004 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та представником ОСОБА_4 , в особі ОСОБА_2 , згідно з якою:

- позивач ОСОБА_3 бере на себе обов`язок нести витрати, пов`язані із встановленням сервітуту права проїзду на транспортному засобі, до своєї земельної ділянки по земельній ділянці відповідача, згідно з нормами чинного законодавства;

- відповідач ОСОБА_4 бере на себе зобов`язання дати згоду і встановити сервітут на право проїзду позивачем на транспортному засобі по її власній земельній ділянці згідно норм чинного законодавства на місці земельного сервітуту встановленого для проходу.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 36633660 - житловий будинок, в частці 1/2, за адресою:

АДРЕСА_1 , на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 травня 2012 року, а також земельна ділянка, кадастровий номер 4611500000:03:007:0061, в частці 1/1, площею 0,051 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), за цією ж адресою на праві приватної власності.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 15 лютого 2018 року, земельна ділянка, кадастровий номер 4611500000:03:007:0062, площею 0,0539 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .

Згідно із заповітом від 12 лютого 2014 року, зареєстрованим в реєстрі за № 74, ОСОБА_4 належні їй частину житлового будинку з господарськими будівлями і земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , заповіла ОСОБА_2

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із заявою ОСОБА_2 приватному нотаріусу Трускавецького міського нотаріального округу Скрипченко А. Д. від 17 січня 2017 року він прийняв спадщину за заповітом від 12 лютого 2014 року після смерті ОСОБА_4 .

До жовтня 2017 року ОСОБА_1 користувалася спільним заїздом та спільною брамою. Із 24 жовтня 2017 року ОСОБА_2 закрив браму на замок і став перешкоджати ОСОБА_1 у проїзді до її земельної ділянки, у зв`язку із чим позивачка зверталась до поліції.

У 2011 році ОСОБА_1 зверталась до ЛрФ ДП «ЦДЗК» з метою оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі

необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановивши, що сторонами в добровільному порядку не досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту, хоча нормальне використання позивачем її частини житлового будинку та земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також те, що потреби ОСОБА_1 у забезпеченні проходу (проїзду) до власного майна не можуть бути задоволені у інший спосіб, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки матеріали справи свідчать про те, що земельна ділянка позивача розташована всередині масиву житлової та громадської забудови і не має безпосереднього виходу на АДРЕСА_1 , або будь-яку іншу вулицю.

Крім того, відповідач, приймаючи у спадщину після смерті ОСОБА_4 нерухоме майно, мав зважати на те, що умовою виділення земельних ділянок попереднім власникам ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) було встановлення ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , особистого земельного сервітуту по ділянці ОСОБА_4 .

При цьому очевидно, що у цьому випадку, з урахуванням встановлених обставин, першочергово питання встановлення сервітуту має бути вирішене між співвласниками житлового будинку, а не з їх сусідами.

Відповідач не надав доказів, що встановлення для ОСОБА_1 земельного сервітуту через ділянку санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 » чи інші суміжні ділянки буде менш обтяжливим, ніж через його ділянку, для якої сервітут було перебачено ще у 2000 році рішенням виконкому міської ради.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не є власником суміжної земельної ділянки, щодо якої позивач просить встановити земельний сервітут, на правильність висновків апеляційного суду не впливають, оскільки за матеріалами справи відповідач прийняв спадщину після смерті попереднього власника ОСОБА_4 .

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

З урахуванням позиції відповідача, який заперечував проти задоволення позову та встановлення земельного сервітуту, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності попередніх письмових звернень позивача з приводу вирішення питання доступу до її майна.

Посилання заявника на те, що права позивача захищені у справі

№ 2-1358/2004 та рішенням виконкому Трускавецької міської ради Львівської області № 60 від 01 лютого 2000 року і, відповідно, належним способом захисту порушеного права є звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою, є необґрунтованими, оскільки ні у справі

№ 2-1358/2004, ні у рішенні виконкому не вирішувалось питання щодо встановлення земельного сервітуту в заявлених у цій справі розмірах та конфігурації.

Підстав для закриття провадження у справі колегією суддів не встановлено.

Висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, у постановах Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі

№ 642/3165/17, від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Клопотань про призначення експертизи у справі відповідач не заявляв, а при вирішенні апеляційним судом клопотання представника позивача про призначення земельно-технічної експертизи представник відповідача вважав, що проведення такої експертизи не потрібне.

Описка в судових рішення при зазначенні по батькові відповідача може бути усунена судами попередніх інстанцій в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України, разом із тим ця описка не свідчить про те, що стороною у розглядуваній справі є не ОСОБА_2 , а інша особа.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування постанови апеляційного суду та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі.

Натомість Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови, оскільки апеляційний суд встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Шаровський Р. М. просив здійснити розподіл витрат в сумі 1 800 грн на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції.

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат надав договір про надання правової допомоги № 01/08/22-й від 01 серпня 2022 року, ордер серії ВС № 1154159 на представництво адвокатом Шаровським Р. М. інтересів ОСОБА_1 .

За змістом пунктів 1.1., 1.2., 3.1. вказаного договору предметом договору є надання правової допомоги в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду у справі № 457/216/18; правова допомога може надаватись у наступних формах: надання правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань; складання процесуальних документів та інших документів правового характеру. Розмір гонорару, який клієнт сплачує за надану в межах цього договору правову допомогу, становить 1 800 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи (складання відзиву на касаційну скаргу), співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, Верховний Суд дійшов висновку про можливість компенсувати за рахунок ОСОБА_2 витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, у зв`язку із касаційним переглядом справи в розмірі 1 800 грн.

Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Крамар Юрій Миколайович, залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 24 березня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час касаційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта