Рішення

від 28.10.2022 по справі 638/5548/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/5548/20

Провадження № 2/638/142/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Ткаченко К.С., Межирицької В.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить поділити спільне майно подружжя, визнавши за ним право власності на 3/5 частки квартири АДРЕСА_1 , 2/5 частки вказаної квартири залишити у власності відповідачки.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем перебуває у зареєстрованому шлюбі з 16.07.2015 року. В провадженні суду знаходиться цивільна справа про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час подання заяви про поділ майна рішення про розірвання шлюбу не прийнято. Зазначає, що в період перебування у шлюбі подружжям було придбано майно двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу вказаної квартири був укладений наприкінці жовтня 2017 року. Вартість квартири склала 29000 доларів США, квартиру оформили на дружину. Також вказує, що до реєстрації шлюбу кожен з них мав своє житло, де і були зареєстрованими, однак проживали спільно всі разом. Відповідачка в подальшому без погодження зареєструвалась у сумісній квартирі. В травні 2019 року сімейні стосунки були припинені, позивач залишив квартиру. Також вказує, що він продав автомобіль КІА, який ним був придбаний до реєстрації шлюбу. Гроші від продажу у розмірі 150000 гривень ним були покладені на депозитний рахунок у ПриватБанку та витрачені на придбання спірної квартири. Від загальної вартості квартири власні кошти позивача складають 1/5 частку. З огляду на викладене вважає, що його частка у спільній сумісній власності на квартиру повинна бути збільшена і складатиме 3/5 частини квартири, а відповідачки 2/5 частки.

Представником відповідача подано до суду в інтересах ОСОБА_3 відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач заперечує проти позовної заяви про поділ майна подружжя, вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування заперечень зазначає, що 16.07.2015 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб, від якого мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У липні 2019 року відповідач звернулась до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дитину та визначення місця проживання спільної дитини за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_2 . Батько відмовляється надати дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини за фактичним місцем проживання та реєстрації відповідача. Під час шлюбу сторонами у справі було придбано спільне нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 41,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість квартири становила 754549,78 грн., що на день укладення договору купівлі-продажу за курсом НБУ було еквівалентом 29000,00 доларів США. Вказує, що квартиру було придбано за спільні кошти подружжя. Частково кошти на придбання квартири були надані матір`ю відповідача. Відповідно до змісту укладеного договору купівлі-продажу позивачем було надано згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири. При укладенні договору та його нотаріальному посвідченні позивач жодним чином не вказав, що квартира придбана частково за особисті кошти, що повинно бути відображено у договорі. Твердження позивача про те, що він продав власний автомобіль та частково сплатив вартість квартири за власні кошти жодним чином не підтверджує вказаний факт. Також при розгляді справи про розірвання шлюбу, позивач надав пояснення, що не працював тривалий час за станом здоров`я. Також зазначає, що сторонами у справі квартиру було придбано за час перебування у шлюбі, а відтак таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. При цьому вказує, що позивач систематично ухиляється від матеріального забезпечення сім`ї, з того часу, як сторони припинили фактично проживати разом, а саме з травня 2019 року він ухиляється від належного утримання спільної дитини, не надав жодних коштів на тримання відповідача до досягнення дитиною трьох років. Позивач працює без оформлення у двох службах таксі, свій дохід не декларує, комунальні платежі за спірне нерухоме майно не сплачує, має борги за квартиру у розмірі більше ніж 10000 гривень. При цьому також вказує, що спільна дитина постійно хворіє, потребує додаткового піклування та додаткових коштів на лікування. Натомість позивач самоусунувся від забезпечення дитини, на даний час відповідач також не має постійного доходу, оскільки знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до 6 років за станом здоров`я. З огляду на викладене, вважає за можливе відступити від засад рівності часток подружжя при вирішенні питання поділу спільного сумісного нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 . На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за позивачем право власності на 1/3 частину спірної квартири, а за відповідачем право власності на 2/3 частини квартири.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Омельченко К.О. від 27.04.2020 року заяву позивача про забезпечення позову повернуто позивачу.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Омельченко К.О. від 20.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена в провадження судді Цвірюка Д.В. 23.03.2021 року.

Ухвалами суду від 01.12.2021 року та від 08.09.2022 року витребувано інформацію від ТОВ «Віп-Єксперт».

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги в підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у заяві.

Представник відповідачав судовомузасіданні заперечував проти задоволення позовних вимог позивач з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Просила визнати за позивачем 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 , а за відповідачем 2/3 частки.

Суд, заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст.83 ЦПК Українине було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду позивачем по справі подані не були. Відповідачем надано лише копію договору купівлі-продажу та копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК Україниособа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК Україниучасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті і докази, надані до суду.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 16 липня 2015 року перебувають у шлюбі.

Згідно відомостей автоматизованої системи документообігу суду та даних Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 01.02.2022 року, яке набрало законної сили 10.03.2022 року, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визначено місцепроживання малолітньоїдитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,разом зматір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 аліменти наутримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, тобто з 14.06.2019 року.

Відповідно ч.5 ст.82 ЦПК Україниобставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Судом констатується, що обставини, встановлені в межах цивільної справи №638/8949/19 мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи та як наслідок доказуванню не підлягають.

Вказаним рішенням встановлено, що сторони у справі мають дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом також встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить двокімнатна квартира загальною площею 41,4 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена обставина також підтверджується копією договору купівлі-продажу від 13.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хаславською К.В., та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.11.2017 року №102290254.

Встановлено, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 41,4 кв.м., житловою площею 27,2 кв.м. є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки придбана в період перебування у зареєстрованому шлюбі та за їхні спільні кошти.

Доказів протилежного сторонами у справі та їх представниками суду не надано.

Посилання позивачана туобставину,що квартирачастково булапридбана завласні кошти,отримані відпродажу транспортногозасобу «КІА»реєстраційний номер НОМЕР_1 ,суд відхиляєза недоведеністю. Допустимих,достовірних (безспірних)і достатніхдоказів цієїобставини позивачемсуду наданоне було.

Домовленість щодо поділу вказаного майна в позасудовому порядку між сторонами відсутня, шлюбний договір не укладався, що стало підставою для звернення із позовами до суду.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК Українивстановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК Українивстановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.69 СК Українивстановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст.70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3 ст.70 СК Україниокремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1 ст. 60 СК України).

Згідно зі ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Обставин, які б вказували на те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, або один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу, судом не встановлено.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів ухилення позивача від сплати аліментів на утримання дитини, а саме матеріали справи не містять та стороною відповідача не надано розрахунків державних виконавців про існування заборгованості зі сплати аліментів, також матеріали справи не містять та відповідачем не надано відповідних судових рішень про присудження аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, додаткових витрат на утримання дитини, доказів звернення до суду з відповідними позовними заявами.

Отже, на підставі наданих доказів суд встановив, що спірне майно було придбано сторонами під час їх перебування в шлюбі за їх спільні кошти.

Зважаючи на те, не подано суду достатніх доказів, які б свідчили про підстави для відступу від засади рівності часток подружжя (недостатність утримання спільної дитини, витрати майна на шкоду інтересам сім`ї тощо), а також доказів наявності за відповідачем заборгованості зі сплати аліментів на дитину. Одночасно суд вважає, що частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до ч. 2 та 3 ст.70 СК Українивідсутні.

Посилання відповідача на той факт, що дитина постійно хворіє та потребує додаткових коштів на лікування суд відхиляє, оскільки ці обставини не є предметом розгляду даної справи, доказів присудження з позивача додаткових витрат на утримання дитини та невиконання ним судового рішення, відповідачем до суду не надано.

Факт проживання дитини разом з відповідачем суд не вважає обґрунтованою та достатньою підставою для відступлення від правил рівності часток спільного майна подружжя.

Інших посилань на докази того, що є істотні підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя, суду не надано. У зв`язку з чим суд доходить висновку про поділ майна між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 ..

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 43, 44, 76-82, 89, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 проподіл майнаподружжя задовольнити частково.

Припинити спільну сумісну власність на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3821 гривні 04 копійки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 02.11.2022 року.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк