Рішення

від 04.11.2022 по справі 640/15464/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2022 року м. Київ № 640/15464/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клініка "Мед-Б`юті" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Клініка "Мед-Б`юті" на користь Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 22014,29 грн. та пені у розмірі 408,32 грн.

Ухвалою суду від 13.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2019 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості однієї особи, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 22014,29 грн. та пені у розмірі 408,32 грн. Оскільки відповідачем вказані санкції в добровільному порядку до Державного бюджету України не перераховано, вони підлягають стягненню в судовому порядку, що і стало причиною звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідачем подано відзив про невизнання позову, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з тих підстав, що відповідачем подавався звіт форми №3-ПН до центру зайнятості протягом 2019 року. Вказано, що наведений звіт містять інформацію про наявність у відповідача вакансій, їх кількість, назву професії (посади), що можуть бути зайнятими інвалідами, яка надається органу працевлаштування інвалідів. На думку відповідача, наведене свідчить про вчинення відповідачем, як роботодавцем, всіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, що виключає притягнення до відповідальності за відсутності безпосереднього звернення інваліда для працевлаштування.

Розглянувши підстави позову, дослідивши письмові докази, судом установлено.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Клініка "Мед-Б`юті" 26.02.2020 подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007 №42.

Згідно поданого звіту, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 14 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, на переконання позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 22014,29 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 408,32 грн..

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд враховує таке.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі по тексту - Закон №875-ХІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Клініка "Мед-Б`юті" є юридичною особою, роботодавцем, який відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ зобов`язане створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ:

для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (частина перша);

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга).

Згідно зі статтею 20 Закону № 875-ХІІ:

підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів (частина перша);

сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (частина третя);

адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (частина четверта).

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Отже, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Водночас обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII. При цьому, якщо жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку товариства. (наприклад постанови Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.05.2021 у справі № 260/554/19, від 03.11.2021 у справі №360/1849/19).

Судом установлено, що протягом 2019 року на підприємстві відповідача середньооблікова чисельність штатних працівників становила 14 осіб. Зазначені обставини підтверджуються звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ, який відповідачем 26.02.2020 було подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» і Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

Згідно пункту 5 розділу 1 зазначеного Порядку, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, вказане свідчить про наявність у роботодавця обов`язку виділяти та створювати робочі місця для осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, а також повідомляти уповноважені органи про наявність вакансій (форма 3-ПН), за наслідками розгляду яких компетентні органи направляють на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. Звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, подання звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН і звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ є доказами вчинення відповідачем всіх необхідних дій для виконання передбачених законодавством зобов`язань зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, а також з пошуку осіб з інвалідністю з метою забезпечення їх працевлаштування.

Суд зазначає, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення (наприклад постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надаючи інформацію про попит на вакансії підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, відповідачем долучено до матеріалів справи копії звітності інформації про попит на робочу силу (вакансії) по формі №3-ПН з коментарями до даних про вакансії із зазначенням - особи з інвалідністю, який подавався та був прийнятий Солом`янською районною філією Київського міського центру зайнятості в межах строку передбаченому законодавством, а саме від 03.07.2019 та від 07.08.2019.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами (постанови від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17) та висловлював правовий висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316.

Отже, враховуючи зазначене, відповідачем було виконано вимоги чинного законодавства України щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідного центру зайнятості, з метою їх працевлаштування та вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних з залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати розподілу та присудження не підлягають.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач - Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код 22869098, місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 104).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Клініка "Мед-Б`юті" (ідентифікаційний код 34617510, місцезнаходження: 03037, місто Київ, проспект Лобановського, будинок 17)

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.А. Донець