Рішення

від 07.11.2022 по справі 910/7967/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2022Справа № 910/7967/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал М Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Ферма»

про стягнення 452.652,71 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

22.08.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою «Крістал М Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Ферма» про стягнення 452.652,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 0409-20/1 від 04.09.2020 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 356.679,66 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3820 від 17.11.2021, № 3905 від 24.11.2021, № 4120 від 13.12.2021, № 4170 від 16.12.2021, № 220 від 21.01.2022, № 270 від 26.01.2022, № 360 від 02.02.2022, № 361 від 02.02.2022, № 510 від 16.02.2022. За умовами п. 7.2 договору розрахунки здійснюються не пізніше 7 (сьомого) дня, що настає за днем відвантаження товару зі складу постачальника. Відповідачем частково 15.02.2022 здійснено оплату товару лише в розмірі 15.983,81 грн. З огляду на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 452.652,71 грн, з яких 340.695,00 грн основного боргу, 56.844,90 грн пені, 55.111,96 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/7967/22 від 29.08.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

05.09.2022 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 відкрито провадження у справі № 910/7967/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 06.09.2022 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105492691514 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, корп. Г, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 06.09.2022, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 20.09.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105492691514, а отже відповідач мав подати відзив на позов у строк до 05.10.2022 включно.

12.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку 05.10.2022), відповідно до якого відповідач визнає суму основного боргу та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та інфляційних втрат, посилаючись на те, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану наявні форс-мажорної обставини.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крістал М Груп» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті-Ферма» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 0409-20/1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність (поставити) покупцю товари (горіхи, цукати, сухофрукти, крупи, та інше), далі іменується - товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, відповідно до умов даного договору.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 340.695,00 грн. За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 56.844,90 грн пені та 55.111,96 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 9.1 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 03.09.2021, але в будь-яком випадку до моменту повного виконання сторонами зобов`язань по цьому договору. Дія договору автоматично вважається продовженою на 12 місяців, якщо жодна із сторін письмово за 15 днів до його закінчення не повідомила іншу по припинення його дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 3.1 договору поставка здійснюється на підставі замовлень покупця, окремими партіями в кількості, асортименті та за ціною, визначених в видаткових накладних та рахунках постачальника. Замовлення на поставку надається покупцем в усній формі або шляхом направлення листа на електронну адресу постачальника: cristalm@ukr.net Підтвердження постачальником прийняття замовлення на поставку або повідомлення про неможливість виконати замовлення покупця здійснюється усно.

Відповідно до п. 3.2 договору датою поставки партії товару сторони визнають дату зазначену постачальником у видатковій накладній.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 356.679,66 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними

№ 3820 від 17.11.2021 на суму 23.288,16 грн,

№ 3905 від 24.11.2021 на суму 7.530,12 грн,

№ 4120 від 13.12.2021 на суму 56.638,48 грн,

№ 4170 від 16.12.2021 на суму 28.395,02 грн,

№ 220 від 21.01.2022 на суму 41.518,87 грн,

№ 270 від 26.01.2022 на суму 55.747,22 грн,

№ 360 від 02.02.2022 на суму 88.329,77 грн,

№ 361 від 02.02.2022 на суму 9.735,00 грн,

№ 510 від 16.02.2022 на суму 45.497,02 грн.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.2 договору розрахунки згідно даного договору здійснюються у безготівковій формі, не пізніше 7 (сьомого) дня, що наступає за днем відвантаження товару зі складу постачальника.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на викладене, відповідач мав здійснити оплату поставленого по видатковим накладним товару у наступні строки

за накладною № 3820 від 17.11.2021 у строк до 24.11.2021 включно,

за накладною № 3905 від 24.11.2021 у строк до 01.12.2021 включно,

за накладною № 4120 від 13.12.2021 у строк до 20.12.2021 включно,

за накладною № 4170 від 16.12.2021 у строк до 23.12.2021 включно,

за накладною № 220 від 21.01.2022 у строк до 28.01.2022 включно,

за накладною № 360 від 02.02.2022 у строк до 09.02.2022 включно,

за накладною № 361 від 02.02.2022 у строк до 09.02.2022 включно,

за накладною № 510 від 16.02.2022 у строк до 23.02.2022 включно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 15.02.2022 здійснено часткову оплату товару за накладною № 3820 від 17.11.2021 в сумі 15.983,81 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань вартість товару у визначений договором строк не сплатив, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення позивача з позовом до суду становила 340695,00 грн (356.679,66 грн - 15.983,81 грн).

Проте, відповідачем подано платіжне доручення № 7805 від 27.09.2022, яке свідчить, що відповідач перерахував позивачу кошти в розмірі 3.000,00 грн.

Таким чином, подане платіжне доручення свідчать, що відповідач частково перерахував борг після звернення позивача з позовом до суду.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 3.000,00 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 337.695,00 грн (340.695,00 грн - 3.000,00 грн).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату товару згідно п. 5.2. даного договору, покупець зобов`язаний оплатити продавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати товару, проте не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті отриманого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) становить 48.477,38 грн.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в сумі 48.477,38 грн є обґрунтованими.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені необґрунтовані, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема перевищено шестимісячний період нарахування.

Посилання відповідача як на підставу звільнення останнього від сплати пені на наявність форс-мажорної обставини, яка підтверджується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.1 договору сторони погодились, що в разі виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили, яка не залежить від волі сторін та перешкоджає виконанню обов`язків за даним договором), а саме: війни, бойових дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи сезонних природних явищ сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. У разі, коли дія зазначених обставин триває більш як 90 днів, кожна зі сторін має право на розірвання договору і не несе відповідальність за таке розірвання за умови, що вона повідомить про це іншу сторону не пізніше як за 30 днів до розірвання. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україна» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять ані повідомлення відповідача позивачу про настання форс-мажорних обставин, ані відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором поставки № 0409-20/1 від 04.09.2020, який б підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, у зв`язку з чим суд вважає, що відповідні заперечення відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Разом з цим, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

При цьому, диспозиція частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку, позивач взагалі не вказав на те, що йому спричинені збитки, а відтак розмір пені значно перевищує збитки, а наявність інших обставин, які мають істотне значення, підтверджується наступним: з початку введення воєнного стану в Україні відповідачем надано його працівникам відпустку без збереження заробітної плати (накази № 2-к від 28.02.2022, № 4-к від 26.03.2022, № 6-к від 25.04.2022, № 8-к від 25.05.2022, № 12-к від 23.08.2022) та в подальшому звільнено їх з 31.08.2022 (наказ № 14-к від 30.08.2022); відсутністю достатніх коштів на рахунку відповідача (банківські виписки згідно яких на дату їх складення наявні на рахунку кошти, що не перевищують 4.000,00 грн).

Суд відзначає, що порушення відповідачем зобов`язань по сплаті поставленого товару мало місце до початку військової агресії Російської Федерації, проте наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на дату розгляду спору зменшити розмір неустойки.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення обґрунтованого розміру пені (48.477,38 грн) до 20%, тобто до 9.696,47 грн.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті за поставлений товар, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 55.111,96 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір інфляційних втрат становить 55.245,28 грн. Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат - 55.111,96 грн.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 55.111,96 грн інфляційних втрат.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал М Груп» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно. При розподілі судового збору судом враховано ту обставину, що відповідачем здійснено часткову сплату боргу після звернення позивача з даним позовом до суду, а також в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 231, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 3.000,00 грн основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Ферма» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, корп. Г, код ЄДРПОУ 40367071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал М Груп» (65048, м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, офіс 306, код ЄДРПОУ 43008296) 337.695 (триста тридцять сім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 00 коп. основного боргу, 9.696 (дев`ять тисяч шістсот дев`яносто шість) грн 47 коп. пені, 55.111 (п`ятдесят п`ять тисяч сто одинадцять) грн 96 коп. інфляційних втрат, 6.664 (шість тисяч шістсот шістдесят чотири) грн 26 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова