Рішення

від 01.11.2022 по справі 916/1687/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1687/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1687/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Санолта Корм» (вул. Матросова, № 40В, смт. Голованівськ, Кіровоградська обл., 26500, код ЄДРПОУ 43687819)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКА» (вул. Антонова, № 80, с. Чаусове, Первомайський р-н, Миколаївська обл., 55234, код ЄДРПОУ 40443466)

про стягнення 799 186,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санолта Корм» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКА» про стягнення заборгованості за договором поставки від 22.02.2021 №СК21РО57 у загальній сумі 816186,35 грн., з яких: 712511,12 грн. заборгованість з оплати поставленого товару, 95476,48 грн. втрати від інфляції та 8198,75 грн. 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та ТОВ «ЛКА» укладено договір поставки №СК21РО57 від 22.02.2021, відповідно до п. 1.1., 1.2. якого, постачальник зобов`язався передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати: корма для тварин (надалі іменується «товар»), найменування, кількість, якість, умови оплати, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації (ях) та/або видатковій (их) накладній (их), які являються невід`ємними частинами даного договору. Поставка товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під «партією товару» сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна та/або специфікація, рахунок - фактура.

За ствердженням позивача, на виконання умов договору, постачальник здійснив на користь покупця (вантажовідправник ТОВ «Відродження» по договору з ТОВ «Санолта Корм») поставку товару за період з 27.02.2021 року по 30.10.2021 року включно, на загальну суму 4 222 157,88 грн., що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними, та який був оплачений покупцем часткового на загальну суму 3 369 359,48 грн., що підтверджується довідкою з додатками АК «Південний» вих. №236-253-16508-2022-БТ від 11.07.2022 року. Залишок не оплаченого товару станом на 31.12.2021 року складав 852 798,40 грн.

Відтак, як зауважує позивач, сума боргу по оплаті поставленого товару станом на 31.12.2021 року становила 852 798,40 грн., що підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків за період 2021 рік, який на думку позивача, вказує на визнання даних обставин сторонами та безспірність заборгованості покупця перед постачальником за вказаний період.

Окрім того, позивач вказує, що починаючи з 01.01.2022 року по 18.02.2022 року постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 164 712,72 грн., що підтверджується видатковими накладними, та який був оплачений покупцем за період з 20.01.2022 по 17.02.2022 року включно на загальну суму 305 000,00 грн., що підтверджується довідкою з додатками АК «Південний» вих. №236-253-16508-2022-БТ від 11.07.2022 року.

Таким чином, за висновком позивача, заборгованість з оплати поставленого товару на день підписання позовної заяви становить 712 511,12 грн., з ПДВ, яка визначається, як різниця між безспірною заборгованістю станом на 31.12.2021 року в розмірі 852 798,40 грн., плюс вартістю поставок в розмірі 164 712,72 грн. за період 26.01.2022 року по 18.02.2022 року та частковою оплатою товару покупцем за період 20.01.2022 року по 17.02.2022 року на загальну суму 305 000,00 грн.

Також позивач додає, що 02.12.2021 з електронної адреси представника позивача на електронну адресу представника відповідача направлено вимогу- претензію №01/12/2021-1 від 01.12.2021 року про сплату заборгованості. Паралельно дана вимога - претензія була направлена на адресу відповідача через відділення поштового зв`язку ДП «Укрпошта». При цьому, у відповіді від 23.11.2021 року на одержану вимогу-претензію відповідач зазначив, що він повністю погоджується із сумою заборгованості в розмірі 972 798,40 грн., абсолютно визнає свою провину щодо тривалої несплати заборгованості, та просив погодити строк погашення заборгованості протягом двох місяців за наступним графіком: до 31.12.2021 року - суму 400 000 грн., до 31.01.2022 року - суму 572 798,40 грн. Станом на день підписання позовної заяви за відповідачем рахується заборгованість з оплати товару в сумі 712 511,12 грн., з ПДВ.

Підсумовуючи, позивач вказує, що нездійснення відповідачем оплати поставленого товару в сумі 712 511,12 грн. з ПДВ становить порушення умов договору поставки №СК21РО57 від 22.02.2021 року та імперативних приписів законодавства України, що, в свою чергу, стало підставою для нарахування позивачем за період з 24.02.2022 по 13.07.2022 3% річних в сумі 8198,75 грн. та інфляційних втрат в сумі 95476,48 грн.

29.08.2022 ТОВ «ЛКА» надано до суду відзив на позовну заяву (вх. № 17695/22), де останній щодо позовних вимог позивача зазначив, що в цілому погоджується з позовними вимогами щодо наявності боргу по договору поставки від 22.02.2021 в сумі 695511,16 грн.

В свою чергу. ТОВ «ЛКА» зазначено причини та об`єктивні обставини, які призвели до порушення договірних зобов`язань, а саме, що до 25 лютого 2022 року відповідач виконував свої зобов`язання по договору та регулярно здійснював оплату за поставлений товар.

Відповідач підтверджує, що існувала поточна заборгованість по вказаному договору, але така заборгованість мала «оперативний» характер, та, враховуючи сезонність прибутковості діяльності підприємства, ТОВ «ЛКА» розраховувало навесні 2022 року повністю розрахуватися з позивачем по наявним боргам.

При цьому, зазначивши про факт початку 24.02.2022 повномасштабної збройної агресії Російської Федерації стосовно України, у зв`язку з чим було введено військовий стан та загальну мобілізацію, відповідач зауважує, що з цього моменту на декілька місяців фактично зупинилась робота виробничих потужностей ТОВ «ЛКА». У зв`язку з захопленням частини території України агресором, веденням бойових дій на іншій підконтрольній Україні території, були розірвані та втрачені напрацьовані роками логістичні зв`язку та ринки збуту продукції відповідача. Частина контрагентів товариства, які здійснювали закупівлю продукції відповідача, припинили свою діяльність, ціни на продукцію впали, а попит на таку продукцію значно скоротився.

Відтак, відповідач зауважує, що до липня 2022 року вся діяльність ТОВ «ЛКА» була направлена на збереження поголів`я курей та трудового колективу для можливості в подальшому здійснювати свою виробничу, комерційну та статутну діяльність.

Посилаючись на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено обставини непереборної сили, відповідач зазначає, що часткове невиконання зобов`язань по договору поставки від 22.02.2021 було допущено ТОВ «ЛКА» не з власної волі та вини, а в результаті об`єктивних обставин непереборної сили, що є форс-мажорною обставиною, та впливати на які товариство не має можливості.

Водночас, відповідач стверджує, що після припинення дії обставин непереборної сили, а за можливості і раніше, ТОВ «ЛКА» має намір повністю сплатити наявний борг по відповідному договору поставки.

Враховуючи зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Санолта Корм» у зв`язку з наявністю обставин непереборної сили, які фактично і призвели до невиконання відповідачем своїх зобов`язань по договору поставки.

У відповіді на відзив (вх. № 19180/22 від 12.09.2022) позивач, посилаючись на ст. 75 ГПК України, наголосив, що визнання у відзиві відповідачем заборгованості перед позивачем, є обставиною яка визнається відповідачем та не підлягає доказуванню.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо неможливості виконання договору у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин позивач звернув увагу, що заборгованість по оплаті поставленого товару виникла ще до введення воєнного стану, остання поставка відбулася 18.02.2022 року, що, з урахуванням строку оплати, згідно п. 4.2. договору останнім днем оплати є 23.02.2022 року.

Окрім того, позивач зауважив, що у зв`язку з наявністю обставин непереборної сили можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі, на переконання позивача, сторона зобов`язання, яка його не виконує повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи і кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

На думку позивача, відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76. 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки №СК21Р057 від 22.02.2021 року, як і не доведено наявність обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Посилання відповідача у відзиві на настання форс-мажорних обставин розцінюється позивачем критично, оскільки введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку, на переконання позивача, сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором, а матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного позивач вважає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2022 року позовна заява вх.№ 1750/22 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.07.2022 року прийнято позовну заяву (вх.№1750/22 від 25.07.2022) до розгляду та відкрито провадження у справі. Розглядати справу №916/1687/22 постановлено за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 18 серпня 2022 року о 12:00 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

18.08.2022 на електронну адресу Господарського суду Одеської області від позивача надійшло клопотання (вх. № 16630/22), яке містить КЕП представника, де позивач просить прийняти заяву про зменшення розміру позовних вимог та відкласти розгляд справи по суті, який має відбутись 18.08.2022 о 12:00 год., на іншу дату. До вказаного клопотання позивачем додано заяву про зменшення розміру позовних вимог за вих. № 15/08-22 від 15.08.2022, відповідно до якої останній просить зменшити розмір позовних вимог на 17000,00 грн та стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 799186,35 грн.

18.08.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/1687/22 по суті на "01" вересня 2022 року о 12:40 год.

19.08.2022 до суду надійшла поштою заява ТОВ «Санолта Корм» за вих. № 15/08-22 від 15.08.2022 (вх. ГСОО № 16812/22) про зменшення розміру позовної вимог, яка є тотожною за змістом попередній заяві позивача.

29.08.2022 ТОВ «ЛКА» подано до Господарського суду Одеської області відзив на позовну заяву (вх. № 17695/22), який судом долучений до матеріалів справи.

01.09.2022 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з клопотанням (вх. № 18121/22) про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом було задоволено та того ж дня надано представнику позивача матеріали справи № 916/1687/22 для ознайомлення та виготовлення необхідних фотокопій.

Окрім того, 01.09.2022 в судовому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до 22.09.2022 о 12:20 год., про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 02.09.2022, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

12.09.2022 до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 19180/22) позивача, яка судом була долучена до матеріалів справи разом із доказами її направлення відповідачу.

22.09.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області, у зв`язку з неявкою учасників справи та з метою надання можливості учасникам справи реалізувати свої процесуальні права, відкладено розгляд справи № 916/1687/22 по суті на "11" жовтня 2022 року об 11:00 год.

11.10.2022 ТОВ «Санолта Корм» звернулось до суду із заявою (вх. № 22190/22 від 11.10.2022) про розгляд справи за наявними матеріалами без участі представника позивача.

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2022 у справі № 916/1687/22 на 11.10.2022 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

11.10.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено розгляд справи № 916/1687/22 по суті на "01" листопада 2022 року о 12:00 год.

Представник позивача 01.11.2022 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду клопотання (вх. № 23879/22 від 26.10.2022) про розгляд справи за відсутністю представника за наявними матеріалами справи.

Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи № 916/1687/22, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, наявними в матеріалах справи, але процесуальним правом участі в судовому засіданні 01.11.2022 не скористався, повноважного представника не направив, надав до суду заяву (вх. № 23831/22 від 26.10.2022), згідно якої просив розглянути справу за наявними матеріалами без його участі. За можливості також просив відкласти розгляд справи № 916/1687/22 до завершення воєнного стану в Україні.

Суд, розглянувши вказану заяву відповідача, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, відповідач та його представник міг скористатись своїм правом звернутись до суду із заявою, в порядку ч. 3, 4 ст. 197 ГПК України та мав можливість безперешкодно прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доказів зворотного суду не надано, отже воєнний стан не приймається судом як беззаперечна поважна причина для відсутності представника відповідача в судовому засіданні та чергового відкладення розгляду справи по суті.

Таким чином, враховуючи вищенаведене законодавство, відсутність підстав для обмеження повноважень судів, органів та установ системи правосуддя щодо захисту судом конституційних прав і свобод людини і громадянина у період воєнного стану в Україні, як це визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану», зважаючи на засади розумності строків розгляду справи судом, беручи до уваги приписи ст. 248 ГПК України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, при цьому судом неодноразово було відкладено судове засідання по суті, та з огляду на те, що суд позбавлений процесуальної можливості згідно вказаної статті відкласти розгляд справи, викладення сторонами своїх позицій по суті справи, а також необґрунтованість клопотання позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 01.11.2022 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.02.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Санолта Корм» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛКА» (покупець) укладено договір поставки № СК21РО57 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати: корма для тварин (надалі іменується «товар»), найменування, кількість, якість, умови оплати, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з п. 1.2. договору поставка товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під «партією товару» сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна та/або специфікація, рахунок-фактура.

Згідно з п. 4.1. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України гривні. Оплата здійснюється шляхом перерахунку покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в рахунку постачальника.

Оплата товару здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу в кількості 3-х банківських днів за домовленістю сторін з моменту поставки товару або 100% попередньої оплати до моменту вивантаження товару покупцеві в день прибуття транспорту постачальника в місце поставки. Сторони дійшли згоди, що визначена сторонами договору ціна є звичайною в розумінні Податкового Кодексу України та така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Сторони мають право узгодити інший строк оплати товару, який зазначається у відповідній специфікації до цього договору (п. 4.2. договору поставки № СК21РО57 від 22.02.2021).

При цьому, п. 4.3. договору передбачено, що покупець зобов`язується оплатити партію замовленого товару шляхом виставлення постачальником рахунку-фактури. Рахунок-фактура є невід`ємною частиною даного договору. Сторони домовилися, що покупець при оформленні платіжного доручення в графі «призначення платежу» зазначає наступну інформацію: «Оплата за товар згідно Договору поставки № СК21Р057 від « 22» лютого 2021 року.

Відповідно до п. 5.1. договору покупець зобов`язується прийняти товар в асортименті, за кількості та якістю згідно специфікації та накладної в день постачання товару постачальником. Приймання товару здійснюється уповноваженою особою покупця. Покупець зобов`язаний надати постачальнику відповідну довіреність, підписану та скріплену печаткою покупця, на отримання товару особою, що його приймає, якщо ця особа не є керівником покупця.

Пунктами 5.2. 5.4. договору сторони погодили, що товар приймається покупцем у пункті прийому, який зазначений у специфікації. У разі прибуття товару у пункт розвантаження, відповідно до умов специфікації, покупець зобов`язаний і розвантажити транспорт не пізніше 24 годин з моменту прибуття транспорту. Покупець зобов`язаний поставити відмітку про прибуття транспорту у відповідній товаро-транспортній накладній. У разі відмови покупця щодо такої відмітки, часом прибуття транспорту, сторонами приймається час визначений перевізником. У разі наявності особливих вимог та обмежень щодо транспорту необхідних для розвантаження товару на складі покупця, покупець зобов`язаний попередньо повідомити про це постачальника, шляхом включення даної інформації до специфікації.

Як встановлено розділом 7 договору «Умови поставки», базис та пункт поставки товару може вказуватись у специфікації, рахунку-фактурі та/або видатковій накладній. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту розвантаження товару відповідно до умов цього договору, що підтверджується підписанням відповідної видаткової накладної обома сторонами. При передачі товару постачальник зобов`язаний передати всю необхідну документацію на товар, а покупець зобов`язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, передбачені цим договором, що підтверджують передачу товару.

При тлумаченні умов даного договору, сторони застосовують міжнародні правила тлумачення термінів ІНКОТЕРМС (у редакції 2010 року), за винятком застережень прямо передбачених цим договором та з урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору. Перед відвантаженням товару покупець зобов`язаний надати постачальнику довіреність на отримання матеріальних цінностей (в разі здійснення регулярних поставок довіреність може бути виписана на 1 місяць).

При відвантаженні товару постачальник передає покупцю на кожну партію товару: рахунок-фактуру; товарно-транспортну накладну; видаткову накладну. У разі потреби постачальник також зобов`язаний надати сертифікат якості, ветеринарне свідоцтво та інші документи завчасно обумовлені між сторонами.

Податкові накладні, розрахунки-коригування постачальник реєструє в Єдиному реєстрі податкових накладних, в терміни та згідно вимог передбачених Податковим кодексом. Датою поставки товару та перехід права власності являється дата підписання видаткової накладної на партію товару та ТТН, що свідчать про прийняття товару.

Пунктом 11.1. договору встановлено, що він вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до « 31» грудня 2021 року, а в частині взятих на себе та не виконаних зобов`язань - до повного їх виконання. Припинення дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.

Додатковою угодою № 1 від 11.02.2022 до договору № СК21РО57 від 22.02.2021, укладеною між сторонами, позивач та відповідач дійшли згоди додати зміни до № СК21РО57 від 22.02.2021, а саме змінити п. 11.1 договору та викласти його в наступній редакції: «п. 11.1. Цей Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до «31» січня 2022 року, а в частині взятих на себе та не виконаних зобов`язань - до повного їх виконання. Після підписання цього договору всі попередні переговори щодо предмету даного договору вважаються недійсними. Припинення дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.»

На виконання умов укладеного договору позивачем у період з 27.02.2021 по 30.10.2021 та з 26.01.2022 по 18.02.2022 було передано у власність відповідача ТОВ «ЛКА» товар на загальну суму 4 386 870,60 грн, відповідно до видаткових накладних: № 265 від 27.02.2021 на суму 140290,80 грн; № 286 від 04.03.2021 на суму 85807,32 грн; № 311 від 09.03.2021 на суму 163773,24 грн; № 336 від 12.03.2021 на суму 149178,00 грн; № 357 від 19.03.2021 на суму 145044,00 грн; № 392 від 30.03.2021 на суму 136896,00 грн; № 427 від 01.04.2021 на суму 117664,56 грн; № 484 від 09.04.2021 на суму 140785,44 грн; № 560 від 15.04.2021 на суму 130661,04 грн; № 567 від 21.04.2021 на суму 172620,00 грн; № 698 від 28.04.2022 на суму 141684,84 грн; № 655 від 29.04.2021 на суму 176401,92 грн; № 765 від 14.05.2021 на суму 106926,12 грн; № 817 від 15.05.2021 на суму 300311,52 грн; № 806 від 19.05.2021 на суму 142956,00 грн; № 902 від 28.05.2021 на суму 137627,64 грн; № 1081 від 23.06.2021 на суму 94608,00 грн; № 1151 від 26.06.2021 на суму 121044,00 грн; № 1144 від 01.11.2021 на суму 99861,84 грн; № 1190 від 09.07.2021 на суму 168361,20 грн; № 1244 від 18.07.2021 на суму 149436,00 грн; № 1270 від 30.07.2021 на суму 87420,00 грн; № 1386 від 11.08.2021 на суму 117420,00 грн; № 1376 від 12.08.2021 на суму 88852,68 грн; № 1496 від 26.08.2021 на суму 88908,00 грн; № 1592 від 01.09.2021 на суму 140844,00 грн.; № 1637 від 10.09.2021 на суму 81180,00 грн; № 1800 від 24.09.2021 на суму 236340,00 грн; № 1801 від 24.09.2021 на суму 151974,96 грн; № 2143 від 30.10.2021 на суму 207278,76 грн; № 192 від 26.01.2022 на суму 46470,96 грн; № 305 від 02.02.2022 на суму 39019,92 грн; № 492 від 11.02.2022 на суму 39019,92 грн; № 590 від 18.02.2022 на суму 40201,92 грн.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ТОВ «Санолта Корм» відповідачу товару та його отримання ТОВ «ЛКА» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

Також, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу ТОВ «ЛКА» позивачем надані копії товарно - транспортних накладних, а саме: № 280 від 27.02.2021; № 940 від 04.03.2021; № 1005 від 09.03.2021; № 331 від 12.03.2021; № 1130 від 19.03.2021; № 1246 від 30.03.2021; № 408 від 01.04.2021; № 1391 від 09.04.2021; № 489 від 15.04.2021; № 1510 від 21.04.2021; № 592 від 28.04.2021; № 1606 від 29.04.2021; № 1701 від 14.05.2021; № 669 від 15.05.2021; № 678 від 19.05.2021; № 721 від 28.05.2021; № 2130 від 23.06.2021; № 853 від 26.06.2021; № 2187 від 01.07.2021; № 2222 від 09.07.2021; № 932 від 18.07.2021; № 2338 від 30.07.2021; № 1044 від 11.08.2021; № 2412 від 12.08.2021; № 2479 від 26.08.2021; № 1170 від 01.09.2021; № 2589 від 10.09.2021; № 1357 від 24.09.2021; № 1359 від 24.09.2021; № 1544 від 30.10.2021; № 344 від 26.01.2022; № 466 від 02.02.2022; № 647 від 11.02.2022; № 768 від 18.02.2022.

При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем засвідчено підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.

Також надано зареєстровані податкові накладні № 176 від 27.02.2021, № 34 від 04.03.2021, № 47 від 09.03.2021, № 64 від 12.03.2021, № 97 від 19.03.2021, № 136 від 30.03.2021, № 6 від 01.04.2021, № 77 від 09.04.2021; № 131 від 15.04.2021, № 170 від 21.04.2021, № 254 від 28.04.2021, №281 від 29.04.2021, № 61 від 14.05.2021, № 78 від 15.05.2021, № 116 від 19.05.2021, № 196 від 28.05.2021, № 182 від 23.06.2021, № 206 від 26.06.2021, № 15 від 01.07.2021, № 60 від 09.07.2021, № 87 від 18.07.2021, № 148 від 30.07.2021, № 76 від 11.08.2021, № 88 від 12.08.2021, № 199 від 26.08.2021, № 5 від 01.09.2021, № 89 від 10.09.2021, № 234 від 24.09.2021, № 235 від 24.09.2021, № 300 від 30.10.2021, № 223 від 26.01.2022, № 17 від 02.02.2022, № 186 від 11.02.2022, № 272 від 18.02.2022, у яких позивачем відображено проведення господарської операції за вищепереліченими видатковими накладними.

Товар, поставлений позивачем за період з 27.02.2021 по 30.10.2021, був частково оплачений відповідачем на загальну суму 3 369 359,48 грн, а за поставлений в період з 26.01.2022 по 18.02.2022 товар сплачено 305000,00 грн, що підтверджено довідкою АБ «Південний» № 236-253-16508-2022-БТ від 11.07.2022 з доданими до неї роздруківками про рух коштів ТОВ «Санолта Корм».

В матеріалах справи наявний лист-відповідь ТОВ «ЛКА» на претензію за вих № 28 від 23.11.2021, з якого вбачається, що відповідач визнає існування заборгованості та зобов`язується повернути всю суму боргу в розмірі 972798,40 за наступним графіком: до 31.12.2021 суму 400000,00 грн, до 31.01.2022 суму 572798,40 грн.

01.12.2021 ТОВ «Санолта Корм» звернулось до ТОВ «ЛКА» з вимогою-претензією № 01/12/2021-1, де позивач вимагав негайно, але не пізніше ніж протягом 10 банківських днів з дати отримання даної претензії перерахувати на його рахунок заборгованість за фактично поставлений товар у загальному розмірі 934798,40 грн.

Крім того, сторонами складено, підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків за договором № СК21Р057 від 22.02.2021, з якого вбачається, що заборгованість ТОВ «ЛКА» перед ТОВ «Санолта Корм» станом на 31.12.2021 становить 852798,40 грн.

Також, судом встановлено, що відповідач сплатив на користь позивача 15.07.2022 суму заборгованості в розмірі 10000,00 грн та 22.07.2022 суму заборгованості в розмірі 7000,00 грн, що підтверджено випискою з банківського рахунку ТОВ «Санолта Корм», у зв`язку з чим позивачем було зменшено розмір позовних вимог.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

За приписами абзаців 2, 5, 6 та 10 пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Санолта Корм» та ТОВ «ЛКА» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № СК21Р057 від 22.02.2021 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був. Сторони факт укладання договору поставки № СК21Р057 від 22.02.2021 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір № СК21Р057 від 22.02.2021 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 4386870,60 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис менеджера з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Відповідачем факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований, сума існуючої заборгованості фактично визнається в повному обсязі, що зазначено, зокрема, у відзиві на позов.

Крім того, сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період 2021 року, з якого вбачається наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.12.2021 року, загальна сума боргу погоджена відповідачем.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.19 справа № 916/1727/17.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки товарів № СК21Р057 від 22.02.2021, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 695511,12 грн.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 695511,12 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом не приймаються до уваги твердження відповідача, що невиконання ним зобов`язань допущено в результаті об`єктивних обстави непереборної сили, а саме у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, з огляду на наступне.

Згідно із статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Господарський суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний Указ затверджено Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX.

Указом Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, який затверджений законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено та станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні не припинено.

Крім того, ТПП України на підставі ст. ст. 14,14-1 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Тобто, ТПП України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і населення.

Господарський суд зазначає, що предметом спору у даній справі є заборгованість відповідача за поставлений товар у 2021 році та до 18.02.2022, строк оплати за який настав у разі 100% попередньої оплати, а на умовах відстрочення платежу (протягом 3-х банківських днів з моменту поставки товару) строк за останньою видатковою накладною спливає 23.02.2022. Таким чином прострочення зобов`язання виникло раніше, аніж обставини непереборної сили, на які посилається відповідач, а саме військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану.

Разом із тим, звільнення сторін від відповідальності за невиконання обов`язків по спірному договору сторонами узгоджено у розділі 9 даного договору. Так, у разі настання форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала обставин нездоланої сили, зобов`язана повідомити про це іншу сторону протягом 5 робочих днів з моменту настання обставин нездоланої сили (п. 9.4 договору).

Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили на виконання положень п. 9.4 договору. А відтак відсутність такого повідомлення тягне за собою втрату відповідачем права посилатися на такі обставини як на підставу, що звільняє від відповідальності.

Окрім того, системний аналіз положень частини першої статті 42, частини першої статті 44 ГК України дає підстави для висновку, що будь-яка підприємницька діяльність суб`єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За таких обставин, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності. При цьому, суд вважає слушними зауваження позивача, що неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили є підставою для звільнення саме від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суд, перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, вважає їх вірними в частині нарахованих сум, а отже вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8198,75 грн та інфляційних втрат у сумі 95476,48 грн є такими, що також підлягають задоволенню.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки № СК21Р057 від 22.02.2021 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки № СК21Р057 від 22.02.2021 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в сумі 799186,35 грн. заборгованості, в т.ч.: 695511,12 грн. - сума основної заборгованості, 95476,48 грн. інфляційні втрати та 8198,75 грн. 3% річних.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).

Згідно ж із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір в сумі 11987,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКА» (вул. Антонова, № 80, с. Чаусове, Первомайський р-н, Миколаївська обл., 55234, код ЄДРПОУ 40443466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санолта Корм» (вул. Матросова, № 40В, смт. Голованівськ, Кіровоградська обл., 26500, код ЄДРПОУ 43687819) суму основної заборгованості у розмірі 695 511 (шістсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот одинадцять) грн 12 коп, інфляційні втрати в розмірі 95 476 (дев`яносто п`ять тисяч чотириста сімдесят шість) грн 48 коп, суму 3% річних в розмірі 8 198 (вісім тисяч сто дев`яносто вісім) грн 75 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 987 (одинадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 листопада 2022 р.

Суддя О.В. Цісельський