Ухвала

від 07.11.2022 по справі 920/1104/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 920/1104/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Булгакової І.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Залізничник" (далі - ТОВ "ТД "Залізничник")

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022

за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" (далі - Регіональна філія)

до ТОВ "ТД "Залізничник"

про стягнення 907 526,99 грн.,

ВСТАНОВИВ:

17.10.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) ТОВ "ТД "Залізничник" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №920/1104/21, а рішення господарського суду Сумської області від 10.02.2022 залишити в силі. Також скаржник просить зупинити виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Предметом позову у даній справі є стягнення 907 526,99 грн., а, отже, ціна позову у справі № 920/1104/21 не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

У касаційній скарзі заявник зазначає про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а", "в" частини третьої статті 287 ГПК України. Щодо питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, та виняткового значення справи для учасника справи скаржник повідомляє таке:

спір як у даній справі, так і у справах №№ 920/1105/21, 920/1106/21, 920/1107/21 (аналогічні справи), поряд з іншим, ґрунтується на приписах частини першої статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Правильне вирішення зазначених спорів залежить від правильного застосування статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", яка визначає правовий статус електронного документа та його допустимість як доказу;

у справах №№ 920/1105/21, 920/1106/21, 920/1107/21 суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що відсутність електронного документа (відсканованої письмової рознарядки з обов`язковим накладенням ЕЦП), вказівка на обов`язкове направлення якого міститься у пункту 4.1 відповідних договорів поставки, свідчить про те, що строк постачання товару, який обумовлений у вказаному пункті договорів і пов`язується з подією направлення електронного документа, не розпочав свого перебігу; у той же час у даній справі №920/1104/21 суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, незважаючи на умови пункту 4.1 договору, вказав на необов`язковість направлення електронного документа як підстави для початку перебігу строку постачання товару, що свідчить про неоднакове застосування судами приписів частини першої статті 530 ЦК України та статті 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг";

в умовах воєнного стану та карантинних обмежень електронний документообіг набуває все більшої актуальності, а тому перегляд судових рішень у справі №920/1104/21 у касаційному порядку забезпечить формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг";

належна до стягнення сума грошових коштів більше, ніж у 45 разів перевищує розмір статутного капіталу ТОВ "ТД "Залізничник", стягнення такої суми призведе до фінансової неспроможності, що матиме своїм наслідком неможливість виконання господарських зобов`язань перед іншими контрагентами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позов заявлено про стягнення з ТОВ "ТД "Залізничник" на користь Залізниці 907 526,99 грн. штрафу за порушення умов договору поставки від 07.05.2021 № ПР/НХ-21100/НЮ (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.02.2022 у справі №920/1104/21 у задоволені позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- отриманий відповідачем лист від 30.07.2021 № НЗЕ-5-3/179 (далі - Лист) про постачання запасних частин не може вважатися письмовою рознарядкою у розумінні пункту 4.1 договору, оскільки позивач не надав до суду доказів уповноваження

АТ "Укрзалізниця" заступників директора регіональної філії з фінансово-економічних питань Шаповалова С.М. та з рухомого складу Хитрого О.В. підписувати Лист у відповідності з пунктом 5.7 Положення про Регіональну філію;

- будь-яких доказів виконання умов пункту 4.1 Договору в частині направлення письмової рознарядки у відсканованому вигляді на електронну адресу постачальника позивач суду не надав;

- наведене свідчить, що письмова рознарядка про постачання товару у розумінні пункту 4.1 Договору на адресу відповідача не направлялася, у зв`язку з чим встановлений у вказаному пункті Договору строк постачання (25 робочих днів) не розпочав свого перебігу, а у відповідача не виникли відповідні зобов`язання. Отже, є безпідставними доводи позивача про те, що станом на 06.09.2021 зобов`язання за Договором порушене відповідачем.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що:

- у матеріалах справи містяться копії довіреностей від 14.06.2021, видані

АТ "Укрзалізниця" в особі першого заступника директора регіональної філії "Придніпровська залізниця" Дядюшкіна Д.І. та в особі заступника директора регіональної філії з інфраструктури регіональної філії "Придніпровська залізниця" Віннічука О.М. на ім`я заступника директора регіональної філії з фінансово-економічних питань регіональної філії "Придніпровська залізниця" Шаповалова С.М. та заступника директора регіональної філії з рухомого складу регіональної філії "Придніпровська залізниця" Хитрого О.В., у пунктах 12 яких вказаним особам надано повноваження підписувати фінансово-господарські документи, пов`язані з укладанням та виконанням договорів;

- копії довіреностей позивач подав до суду разом з відповіддю на відзив на позовну заяву для спростування доводів і заперечень відповідача щодо відсутності у вказаних посадових осіб повноважень на підписання рознарядки за Договором. Отже, подання таких доказів відбулося без порушення правил статті 80 ГПК України;

- суд першої інстанції не надав оцінки абзацу першого пункту 4.3 Договору, на який посилався позивач і відповідно до якого поставка товару проводиться партіями протягом строку Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та підтвердженням готовності покупця до приймання товару;

- за змістом пункту 4.2 Договору постачальник повинен протягом доби перевірити надходження рознарядки на електронну адресу tovtdz@gmail.com, підписати її з обов`язковим накладенням ЕЦП та направити її на електронну адресу покупця A.Brazhnik@dp.uz.gov.ua. У випадку непідписання та невідправлення рознарядки постачальником на електронну адресу покупця A.Brazhnik@dp.uz.gov.ua рознарядка вважається отриманою з дня її відправлення покупцем;

- обов`язок здійснити поставку виникає у постачальника з моменту отримання письмової рознарядки, а направлення її відсканованого примірника електронною поштою необхідне для підтвердження постачальником факту отримання цього документа, тоді як у протилежному випадку початок перебігу цього строку має рахуватися з моменту відправлення рознарядки засобами поштового зв`язку.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не відповідає встановленим обставинам справи, внаслідок чого суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваного судового рішення у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Щодо наведених у касаційній скарзі доводів стосовно того, що справа має для скаржника виняткове значення Суд зазначає, що незгода з ухваленим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТД "Залізничник" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 920/1104/21, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293

ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Залізничник" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 920/1104/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова