Постанова

від 26.10.2022 по справі 161/2915/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 161/2915/20

провадження № 61-15516св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луцька Рів`єра», ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне підприємство «Торгінвестбуд-Луцьк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопрод», Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, Виконавчий комітет Луцької міської ради, Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради, Приватне підприємство «Луцькземресурс», державний реєстратор Реєстраційної служби Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецький Ігор Олександрович, Публічне акціонерне товариство «Теремно Хліб», ОСОБА_3 ,

треті особи: Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради, Державна архітектурно-будівельна інспекція України Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Затишок 7», Товариство з обмеженою відповідальністю «Три-Пілля Проект»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року в складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня 2021 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луцька Рів`єра» (далі - ОСББ «Луцька Рів`єра») та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Торгінвестбуд-Луцьк» (далі - ПП «Торгінвестбуд-Луцьк»), Товариства

з обмеженою відповідальністю «Екопрод» (далі - ТОВ «Екопрод»), Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Виконавчого комітету Луцької міської ради, Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради, Приватного підприємства «Луцькземресурс», державного реєстратора Реєстраційної служби Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецького Ігоря Олександровича, Публічного акціонерного товариства «Теремно Хліб» (далі - ПАТ «Теремно Хліб»), ОСОБА_3 , треті особи: Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради, Державна архітектурно-будівельна

інспекція України Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Затишок 7», Товариство з обмеженою відповідальністю

«Три-Пілля Проект» (далі - ТОВ «Три-Пілля Проект»), про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з Містобудівними умовами

та обмеженнями «Нове будівництво багатоквартирного двосекційного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на

АДРЕСА_1 » від 17 грудня 2015 року,

виданими замовнику ПП «Торгінвестбуд-Луцьк», будівництво нового багатоквартирного будинку мало здійснюватися на земельній ділянці площею 0,3305 га, яка складається із земельних ділянок площею 0,2627 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0037 (комунальна власність), та земельної ділянки площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028 (приватна власність ПАТ «Теремно Хліб»).

Після завершення будівництва у 2018 році земельна ділянка площею

0,0678 га (кадастровий номер 0710100000:21:033:0028, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу із закладами торгівлі, офісними приміщеннями, житловими та підземним паркінгом) підлягала передачі забудовником ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» новоствореному ОСББ «Луцька Рів`єра», оскільки відноситься до прилеглої території для обслуговування будинку, стоянки автомобілів мешканців та осіб з обмеженими можливостями, до яких належить ОСОБА_1 як інвалід. Проте зазначена земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 25 травня 2018 року.

У подальшому ОСОБА_2 поділив земельну ділянку площею 0,0678 га (кадастровий номер 0710100000:21:033:0028) на дві окремі земельні ділянки: площею 0,0395 га (кадастровий номер 0710100000:21:033:0070, яка вільна від забудови) та площею 0,0283 га (кадастровий номер 0710100000:21:033:0069, із зміненим цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, які розміщені на АДРЕСА_2 ).

Позивачі вказують, що земельну ділянку площею 0,0283 га (кадастровий номер 0710100000:21:033:0069) ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 06 серпня 2018 року відчужив ПП «Торгінвестбуд-Луцьк», а земельну ділянку площею 0,0395 га (кадастровий номер 0710100000:21:033:0070, яка вільна від забудови) ОСОБА_2 надав у користування ТОВ «Екопрод» на підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23 серпня 2018 року.

Вважають, що ОСОБА_2 у незаконний спосіб набув право власності на земельну ділянку площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, поділив її на дві частини та змінив цільове призначення, тому договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 травня 2018 року та договір про встановлення права користування

земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23 серпня

2018 року не відповідають нормам матеріального права, а саме:

статтям 202, 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому

в силу статей 215, 228 ЦК України є недійсними, отже спірні земельні ділянки повинні бути передані новоствореному ОСББ «Луцька Рів`єра».

На підставі наведеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 просили: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 25 травня 2018 року земельної ділянки площею

0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, цільове призначення: для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу із закладами торгівлі, офісними приміщеннями, житловими та підземним паркінгом, яка розташована на

АДРЕСА_2 , укладений між ПАТ «Теремно Хліб» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грушицькою В. В. за № 5708; скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області Форостецького І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42094637 від 17 липня 2018 року про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно

від 12 липня 2018 року № 27074955 ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0395 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0070, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600315007101; скасувати рішення приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грушицької В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41290353 від 25 травня 2018 року, про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 26327384 від 25 травня 2018 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0678 га, кадастровий номер 0710100000:21:033:0028, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600071007101; визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 23 серпня 2018 року, укладеного між власником

ОСОБА_2 та землекористувачем ТОВ «Екопрод»; витребувати

у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0395 га, кадастровий номер

якої 0710100000:21:033:0070, цільове призначення: для будівництва

та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташованої

на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 1600315007101; витребувати у ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» земельну ділянку площею 0,0283 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0069, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, розташованої на АДРЕСА_2 , на користь ОСББ «Луцька Рів`єра».

Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час вчинення відповідачами оспорюваних позивачами дій щодо спірного майна

ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 не набули відповідних

прав та обов`язків щодо управління багатоквартирним будинком на

АДРЕСА_2 , тому їхні права щодо спірних земельних ділянок не були порушені шляхом укладення оспорюваних правочинів та проведення відповідних реєстраційних дій щодо реєстрації права власності. Крім того, позивачі не довели, що спірна земельна ділянка відноситься до прибудинкової території. На час укладення договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року земельна ділянка площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, знаходилась у повному володінні ПАТ «Теремно Хліб», яке в силу вимог статей 317, 319 ЦК України мало право як власник земельної ділянки укласти правочини щодо її відчуження.

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 17 лютого 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів такої особи. Доводи позивачів про порушення сторонами спірного договору при його укладенні окремих вимог закону не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що таким договором порушено право чи законний інтерес позивачів і ці права (інтерес) можуть бути відновлені шляхом визнання договору недійсним. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Разом з тим оскаржувані позивачами договори були укладені та відповідні права внесені до реєстру ще до створення ОСББ «Луцька Рів`єра», сторонами цих правочинів позивачі не були, твердження останніх

щодо порушення їхніх прав та інтересів не підтверджені матеріалами справи, тому не заслуговують на увагу. Позивачі також не підтвердили

свої доводи про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:21:033:0028, загальною площею 0,0678 га після завершення будівництва у 2018 році підлягала передачі новоствореному об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку.

Фактично прибудинковою територією є виключно земельна ділянка

з кадастровим номером 0710100000:21:033:0069. Всі інші земельні ділянки, які розташовані поруч, належали іншим особам ще до створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Апеляційний суд зазначив, що можливість влаштування місць для паркування було погоджено не власником чи орендарем ділянки, а листом ТОВ «Волиньторгхліб» від 25 листопада 2015 року. При цьому земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:21:033:0028, загальною площею 0,0678 га була куплена ОСОБА_2 у ПАТ «Теремно Хліб» (власника) згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки

від 25 травня 2018 року. До укладення вказаного договору спірна земельна ділянка знаходилась у користуванні ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» згідно договору оренди землі від 04 серпня 2015 року, який був укладений між ПАТ «Теремно Хліб» та ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» на строк два роки шість місяців. Оскільки строк договору оренди закінчився, то на час укладення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки вона була у володінні та користуванні ПАТ «Теремно Хліб».

Суд апеляційної інстанції спростував доводи позивачів про незаконність договорів купівлі-продажу та суперфіцію у зв`язку зі зміною цільового призначення земельних ділянок під час їх поділу та відчуження

ОСОБА_2 , врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену

у постанові від 14 липня 2020 року у справі № 916/1998/19, відповідно до якої зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не вважається зміною її цільового призначення, отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства застосовуються у разі зміни цільового призначення.

Оскільки інші позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації

спірних правочинів, витребування майна є похідними від первісної

вимоги - визнання правочинів недійсними, то апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення таких вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять суд касаційної інстанції скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня

2021 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивачі посилаються на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказують, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16. Зазначають, що наявні підстави для застосування частин першої та третьої статті 411 ЦПК України .Вважають, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Касаційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, була передана забудовнику на підставі інвестиційного договору від 04 серпня 2015 року та договору оренди землі від 04 серпня 2015 року, тобто була відведена для будівництва, тому не могла бути продана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 25 травня 2018 року. Виключне право набуття права власності на спірну земельну ділянку, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, загальною площею 0,0678 га, після завершення будівництва, мав забудовник - ПП «Торгінвестбуд-Луцьк», а не ОСОБА_2 . Апеляційний суд неправильно визначив дату завершення строку дії договору оренди від 04 серпня 2015 року. Крім цього, позивачі стверджують, що договір оренди від 04 серпня 2015 року продовжив дію на підставі пункту 8 цього договору. Суди дійшли помилкового висновку, що права та інтереси позивачів не порушені внаслідок укладення спірного правочину.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 травня 2018 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, юридична особа не мала права його вчиняти, правочин порушує публічний порядок, оскільки спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, тому відповідно до статті 215 ЦК України цей правочин є недійсним. Земельна ділянка, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, загальною площею 0,0678, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року не була вільною від забудови.

Доводи інших учасників справи

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області подало до суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її безпідставність, тому просило цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

17 вересня 2021 року ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 надіслали до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня 2021 року.

Верховний Суд ухвалою від 22 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня

2021 року.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ПАТ «Теремно Хліб» на праві приватної власності належала земельна ділянка на АДРЕСА_2 площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатофункціонального комплексу із закладами торгівлі, офісними приміщеннями, житлом та підземним паркінгом, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08 червня 2015 року.

ПАТ «Теремно Хліб» (орендодавець) та ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» (орендар) 04 серпня 2015 року уклали договір оренди землі, відповідно до умов

якого орендодавець надав орендарю в строкове платне користування вказану земельну ділянку площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, строком на два роки шість місяців.

Крім цього, ПАТ «Теремно Хліб» (інвестор) та ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» (замовник) 04 серпня 2015 року уклали інвестиційний договір, відповідно до якого замовник зобов`язався організувати спорудження та забезпечити введення в експлуатацію об`єкта будівництва, здійснити закріплення за інвестором двох квартир площею 154,72 кв. м, а інвестор зобов`язався передати замовнику земельну ділянку для будівництва об`єкту на умовах,

у порядку та строки, що передбачені договором.

Умовами інвестиційного договору від 04 серпня 2015 року передбачено передачу земельної ділянки в два етапи. Перший етап - земельна ділянка передається замовнику в оренду протягом 30 днів з дати підписання цього договору, але не раніше проведення замовником демонтажу торгового павільйону з баром, який знаходиться на земельній ділянці. Другий етап - не пізніше ніж через 30 днів після закінчення будівництва об`єкта земельну ділянку передати у власність замовника. Сторони інвестиційного договору домовились, що вартість квартир дорівнює вартості земельної ділянки.

Суди встановили, що питання додержання умов інвестиційного договору

від 04 серпня 2015 року стосується його сторін, а не інтересів позивачів у цій справі. ПАТ «Теремно Хліб» та ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» претензій (вимог) один до одного не висували.

Замовник будівництва - ПП «Торгінвестбуд-Луцьк», 16 серпня 2018 року надав нотаріально засвідчену згоду ТОВ «Екопрод» для проведення будівництва на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:21:033:0070.

Згідно з Містобудівними умовами та обмеженнями на нове

будівництво багатоквартирного двосекційного житлового будинку

з вбудовано-прибудованими приміщеннями на

АДРЕСА_1 від 17 грудня 2015 року № 183-29-31-15 (м)

ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» здійснюватиме будівництво на земельній ділянці площею 0,3305 га, яка складається із земельних ділянок площею 0,2627 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0037 (комунальна власність) та земельної ділянки площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028 (приватна власність).

Як вбачається з містобудівного розрахунку будівництва, яке було виготовлене ТОВ «Три-Пілля Проект», у розділах «Приватний транспорт» та «Благоустрій» зазначено, що на прибудинковій території може бути організовано стоянки для тимчасового та постійного зберігання автотранспорту. Додаткові місця постійного зберігання автомобілів можуть бути організовані на території прилеглих підприємств. Прилеглі до будинку території забезпечені елементами благоустрою частково. Стоянки для автомобілів необхідно забезпечити за рахунок використання додаткових територій за межами ділянки.

На підставі акту готовності об`єкта до експлуатації від 03 травня 2018 року видано сертифікат серії ВЛ № 162181350080 від 15 травня 2018 року, яким підтверджується готовність до експлуатації одинадцятиповерхового багатоквартирного (152 квартири) двосекційного житлового будинку

з вбудовано-прибудованими приміщеннями на

АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що будівництво ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» проведено на підставі дозвільних документів.

Листом ТОВ «Волиньторгхліб» (яке не є власником спірної ділянки та стороною інвестиційних договорів) від 25 листопада 2015 року № 430 погоджено влаштування автостоянки на 52 паркомісця для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 .

ПАТ «Теремно Хліб» та ОСОБА_2 25 травня 2018 року уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого останньому передано у власність земельну ділянку площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, що розташована на АДРЕСА_2 .Приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Грушицька В. В. провела державну реєстрацію права власності вказаної земельної ділянки за ОСОБА_2 .

З технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виданої на замовлення ОСОБА_2 , вбачається, що

у результаті поділу земельної ділянки площею 0,0678 га, кадастровий

номер якої 0710100000:21:033:0028, утворилися дві земельні ділянки площею 0,0395 га з кадастровим номером 0710100000:21:033:0070, яка вільна від забудови, та площею 0,0283 га з кадастровим номером 0710100000:21:033:0069 з цільовими призначеннями: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, які розміщені на

АДРЕСА_2 . Державний реєстратор Виконавчого комітету Луцької міської ради Форостецький І. О. провів державну реєстрацію права власності на утворені земельні ділянки за ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 серпня 2018 року

ОСОБА_2 передав ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» у власність земельну ділянку площею 0,0283 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0069, що розташована на АДРЕСА_2 , а останній сплатив за неї визначену цим договором грошову суму.

Земельна ділянка площею 0,0395 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0070, була передана ОСОБА_2 у користування

ТОВ «Екопрод» за договором суперфіцію від 23 серпня 2018 року.

Суди встановили, що ОСББ «Луцька Рів?єра» набула цивільної правоздатності з дати затвердження статуту - 04 вересня 2018 року,

а відомості щодо неї внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 13 вересня 2018 року.

ОСОБА_1 набув право власності на квартиру

АДРЕСА_3 27 червня 2018 року та став членом ОСББ «Луцька Рів?єра» після його утворення, тобто після 04 вересня

2018 року.

У схемі, яка знаходиться на звороті акту комісії ОСББ «Луцька Рів`єра»

від 18 лютого 2020 року щодо погодження місця для розміщення контейнерів для побутових відходів, зазначено, що навколо будинку створено машино-місця, в тому числі і місця для автомобілів осіб

з інвалідністю.

Можливість влаштування місць для паркування погоджено не власником чи орендарем ділянки, а листом ТОВ «Волиньторгхліб» від 25 листопада

2015 року № 430, у якому зазначене товариство погоджувало влаштування автостоянки на 52 паркомісця для обслуговування даного житлового будинку.

Суд першої інстанції також встановив, що на час розгляду справи у суді ОСББ «Луцька Рів?єра» не отримало в управління згідно з відповідним актом житловий комплекс на АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, при вирішенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі позивачі заявили про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих підстав, що заявлений у справі спір носить публічний характер, порушені права великої кількості співвласників в інтересах яких діє ОСББ «Луцька Рів`єра», справа стосується питання права, містить виключно правову проблему, яка має фундаментальне значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримання принципу правової визначеності пов`язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод враховується: наявність «глибоких та довгострокових розходжень»

у відповідній судовій практиці національних судів; чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.

Разом з тим, у поданій заяві відсутні посилання на обставини справи, які по різному трактуються судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Отже, наведені позивачами аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої

статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

В іншому випадку у позові слід відмовити.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду

від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19.

При цьому під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 446/1366/18.

Предметом спору в цій справі позивачі визначили визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування майна.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена

законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини перша - третя статті 13 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до

статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін

і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц.

Суди встановили, що ПАТ «Теремно Хліб» як власник спірної земельної ділянки, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, відчужив це майно на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 25 травня 2018 року, тобто до створення ОСББ «Луцька Рів?єра» та набуття

ОСОБА_1 права власності на квартиру

АДРЕСА_3 .

У подальшому у результаті поділу земельної ділянки площею 0,0678 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, утворилися дві земельні ділянки площею 0,0395 га з кадастровим номером 0710100000:21:033:0070, яка вільна від забудови, та площею 0,0283 га з кадастровим номером 0710100000:21:033:0069 з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 серпня 2018 року

ОСОБА_2 передав ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» у власність земельну ділянку площею 0,0283 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0069. Земельна ділянка площею 0,0395 га, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0070, була передана ОСОБА_2 у користування

ТОВ «Екопрод» за договором суперфіцію від 23 серпня 2018 року.

Суд першої інстанції також встановив, що на час розгляду справи у суді ОСББ «Луцька Рів?єра» не отримало в управління згідно з відповідним актом житловий комплекс на АДРЕСА_2 .

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на

землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків установлено статтями 215, 216 ЦК України.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

За частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз частини третьої статті 215 ЦК України свідчить, що вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 910/15932/14.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

№ 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому судам необхідно враховувати вимоги статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 177/31/21.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов

в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову

у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність

у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу

у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 308/7517/17.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів

є недопустимим.

Разом з тим Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2022 року у справі

№ 136/1923/19 виклав правовий висновок про те, що «із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що у разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Правовий режим спірної земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, та прибудинкової території визначається земельним законодавством, зокрема ЗК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам

і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).

Співвласники багатоквартирного будинку набувають права власності чи права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення їх житлових, соціальних

і побутових потреб, після передачі такої ділянки у їх власність чи у постійне користування на загальних підставах у встановленому законом порядку. Розміри та конфігурація такої земельної ділянки визначаються на підставі відповідної технічної документації із землеустрою, яка подається на затвердження уповноваженому на прийняття такого рішення органу місцевого самоврядування.

Чинними нормами законодавства не передбачено передачу у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирного будинку земельної ділянки, на якій він розташований.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 397/670/19.

У матеріалах справи відсутні докази звернення, зокрема, позивачів

у визначеному законом порядку з метою оформлення відповідного права на прибудинкову територію.

Також у матеріалах справи відсутні докази, що внаслідок укладення спірних правочинів та проведення спірної реєстрації порушено права ОСОБА_1 на користування належною йому квартирою та прибудинковою

територією, а також права та інтереси ОСББ «Луцька Рів`єра»,

зокрема, визначені Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки на час вчинення відповідачами оспорюваних позивачами дій щодо спірного майна ОСББ «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 не набули відповідних прав та обов`язків щодо управління багатоквартирним будинком на АДРЕСА_2 , їхні права щодо спірних земельних ділянок не були порушені шляхом укладення правочинів про відчуження вказаного майна та проведення відповідних реєстраційних дій щодо реєстрації права власності, а позивачами не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до прибудинкової території, то суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених у справі вимог. На час укладення договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року земельна ділянка площею 0,0678 га, кадастровий номер 0710100000:21:033:0028, знаходилась у повному володінні ПАТ «Теремно Хліб», яке у силу статей 317, 319 ЦК України мало право як власник земельної ділянки укласти правочин щодо її відчуження.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України»).

Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що позбавлення

відповідачів права власності на набуте ними у законний спосіб нерухоме майно - земельні ділянки, буде непропорційним меті, досягнення якої передбачається позивачами, та засобами, які використовуються для її досягнення.

При цьому позивачі в силу вимог матеріального права не позбавлені можливості користуватися частиною спірної земельної ділянки, необхідною для обслуговування будинку на АДРЕСА_2 .

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17; Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 689/26/17 фізична особа звернулася до суду

з позовом до іншої фізичної особи, в якому просила на підставі

статей 120, 125 ЗК України, статті 377 ЦК України визнати за нею право власності на земельну ділянку з тих підстав, що відповідач подарував їй житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці. Також позивач просила визнати вказаний державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку недійсним. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 16 червня 2020 року вказувала, що укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивача, під час нового розгляду справи необхідно з`ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру. Для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з`ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.

Предметом позовних вимог органу місцевого самоврядування до фізичних осіб у справі № 461/2328/16-ц є витребування майна з чужого незаконного володіння з тих підстав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді міста, проте вибула з власності останньої на підставі судового рішення, яке

у подальшому було скасоване. Позивач також вказував, що зазначена земельна ділянка була предметом договору-купівлі продажу. Постановою Верховного Суд від 27 листопада 2019 року скасовано оскаржувані судові рішення, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Касаційний суд вказував, що втручання у право відповідачів мирно володіти своїм майном у цій справі не є пропорційним легітимній меті. Задовольняючи позовні вимоги, суди не дослідили пропорційність втручання в право мирного володіння майном відповідачів та не навели доводів на необхідність втручання в таке право в демократичному суспільстві. Враховуючи вказане, правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки у цій конкретній справі відсутні.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляду, Верховний Суд України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі

№ 6-2цс15 вказував, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні

статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок користування земельною ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права когось зі співвласників, позбавляє його можливості незалежно користування своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками житлового будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників

і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Предметом перегляду Верховного Суду України у справі № 6-2225цс16 були позовні вимоги фізичної особи до районної спілки споживчих товариств про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою. Скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України у постанові від 12 жовтня 2016 року вказував, що місцевий суд, у порушення вимог статті 377 ЦК України, належним чином не дослідив зміст договору купівлі-продажу торгового павільйону, не з`ясував чи виділялась попередньому власнику торгового павільйону земельна ділянка для обслуговування цього нерухомого майна, якщо так, то у яких розмірах

і коли була виділена земельна ділянка та чи перейшло за договором купівлі-продажу нерухомості право на земельну ділянку новому власнику торгового павільйону; не встановив площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування торгового павільйону.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляду, Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 року у справі

№ 6-253цс16 зазначав, що суди, встановивши, що фізична набула право власності на базу відпочинку згідно з договором купівлі-продажу, належним чином не дослідили зміст цього договору, не з`ясували чи не звертався попередній власник до відповідного повноважного органу (сільради, райдержадміністрації) з відповідною заявою про надання земельної ділянки необхідної для обслуговування бази відпочинку, чи виділялась товариству з обмеженою відповідальністю, як попередньому власнику бази відпочинку, земельна ділянка для обслуговування цього нерухомого майна, якщо так, то у яких розмірах і коли була виділена земельна ділянка та чи перейшло за договором купівлі-продажу нерухомості право на земельну ділянку новому власнику бази відпочинку.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин,

на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні

і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що спірна земельна ділянка не могла бути продана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу

від 25 травня 2018 року, оскільки зазначене нерухоме майно належало на праві власності саме ПАТ «Теремно Хліб», а відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У матеріалах справи відсутні докази вилучення у власника (ПАТ «Теремно Хліб») спірної земельної ділянки на час вчинення зазначеного правочину.

Доводи касаційної скарги щодо наявності виключного (переважного) права ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» на набуття у власність земельної ділянки, кадастровий номер якої 0710100000:21:033:0028, не заслуговують на увагу, оскільки останнє не оскаржувало правочини щодо відчуження зазначеного майна, а також не уповноважувало позивачів на вчинення таких дій.

Разом з тим умовами інвестиційного договору (пункт 1.2, підпункт 1.3.2 пункту 1.3) передбачено передачу спірної земельної ділянки у власність

ПП «Торгінвестбуд-Луцьк» лише за умови одночасної передачі

ПАТ «Теремно Хліб» квартир загальною площею 154,72 кв. м шляхом укладення відповідних правочинів. Проте суди не встановили та матеріали справи не містять доказів виконання зазначених умов інвестиційного договору його сторонами.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що договір оренди був автоматично пролонгований на новий строк відповідно до пункту 8 цього договору, а суд апеляційної інстанції помилково зазначив про припинення його дії, оскільки вказані доводи ґрунтуються на власному тлумаченні позивачами зазначених умов договору оренди, питання щодо продовження дії такого правочину не було предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луцька Рів`єра» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 липня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Ігнатенко

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук