Постанова

від 31.10.2022 по справі 405/2661/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 405/2661/19

провадження № 61-21051св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту.

Позов мотивувала тим, що вона на праві спільної власності володіє земельною ділянкою площею 0,477 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0037 та розташованим на ній нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку посвідчене свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 вересня 2015 року. Право власності на квартиру посвідчено договором купівлі-продажу від 19 квітня 2008 року.

Відповідачі є власниками квартир за номерами АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та суміжних земельних ділянок, через які можливий єдиний вільний доступ до земельної ділянки та квартири, якими вона володіє.

Зазначила, що відповідачі чинять їй перешкоди у вільному доступі до належної їй земельної ділянки та квартири: відповідач ОСОБА_2 перекрив прохід до земельної ділянки, встановивши огорожу, альтанку та вузеньку хвіртку, яка постійно зачинена на замок, що унеможливлює прохід, проїзд автомобіля, автомобілів екстрених та аварійних служб, так як ворота ним не встановлювались взагалі.

Неодноразові звернення до відповідачів з проханням надати вільний доступ до земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна виявились безрезультатними. Через перешкоди, які чиняться відповідачами, порушується принцип добросусідства і вона позбавлена права користуватися належним їй майном.

З урахуванням зазначеного позивач просила встановити безоплатний земельний сервітут шириною три метри через земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , для права проходу, проїзду автомобілем до земельної ділянки площею 0,0477 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0037 та розташованого на ній нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити безоплатний постійний земельний сервітут шириною три метри через земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 , для права проходу, проїзду автомобілем до земельної ділянки площею 0,0477 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0037 та розташованого на ній нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 27 липня 2021 року Ленінський районний суд м. Кіровоградау позові відмовив.

Рішення суду мотивував тим, що позивач не довела, що вона не може задовольнити свої потреби іншим способом, окрім як встановленням права земельного сервітуту на проїзд та прохід через земельні ділянки відповідачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 24 листопада 2021 року Кропивницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 липня 2021 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.

Встановив безоплатний земельний сервітут шириною три метри через земельну ділянку площею 0,0275 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0039, що знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , для права проходу, проїзду автомобілем до земельної ділянки площею 0,0477 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0037 та розташованого на ній нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ; встановити безоплатний постійний земельний сервітут шириною три метри через земельну ділянку площею 0,0210 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0038, що знаходиться у власності ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 , для права проходу, проїзду автомобілем до земельної ділянки площею 0,0477 га з кадастровим номером 35101100000:28:239:0037 та розташованого на ній нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 965,00 грн з кожного у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивака довела неможливість забезпечення іншого доступу до належної їй земельної ділянки та квартири АДРЕСА_1 , окрім проходу через земельні ділянки, які розташовані за зазначеною адресою і належні на праві власності відповідачам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою від 01 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставами для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, скасувавши судове рішення, яке відповідало закону. Суд апеляційної інстанції перекрутив зміст експертного висновку і той доказ, який є підставою для відмови у позові, став підставою для задоволення позову. Встановлення такого земельного сервітуту позбавляє власника земельної ділянки використання ділянки за цільовим призначенням; вимоги та умови позивачки щодо встановлення сервітуту є неприйнятними, оскільки не було згадано про можливість обсудити порядок і розміри відшкодування відповідачам можливих збитків, а також сплати земельного податку; позивачка не довела, що не може захистити своє право будь-яким способом.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_4 - на земельній ділянці загальною площею 962,19 кв. м розташований житловий будинок з прибудовами літерою «АА2а1а2аЗ» з належними до нього господарськими будівлями, який згідно з планом складається з трьох квартир: квартира АДРЕСА_2 - належить ОСОБА_2 ; квартира АДРЕСА_3 - належить ОСОБА_3 ; квартира АДРЕСА_5 - належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності

За проектом землеустрою, який виготовило ТОВ «Гранд-Інформ» у 2014 році на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 14 листопада 2014 року № 3638, земельну ділянку загальною площею 0,0962 га розділено на три земельні ділянки наступним чином.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:28:239:0037 загальною площею 0,0477 га на праві приватної спільної часткової власності (по 1/2 частки) належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:28:239:0038 загальною площею 0,0210 га на праві приватної власності належить ОСОБА_3 ; земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:28:239:0039 загальною площею 0,0275 га на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

При виготовленні землевпорядною організацією проекту відведення земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визначено план встановлення меж, який був узгоджений ними.

Надалі міська рада прийняла рішення про затвердження технічної документації з землеустрою для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Окрім цього в матеріалах даної справи знаходиться нотаріально завірена заява сторін - суміжних землевласників щодо вирішення приватизувати земельну ділянку у відповідності до схеми поділу земельної ділянки від 17 липня 2014 року.

Міської ради міста Кропивницького від 24 липня 2019 року за № 3748/520524 надала відповідь на адвокатський запит про те, що земельна ділянка, яка знаходиться між земельними ділянками 35101100000:28:239:0039; 35101100000:28:239:0038; 35101100000:28:23:0037 та 35101100000:28:239:0042 не перебуває у власності, користуванні чи оренді.

За висновком судової земельно-технічної експертизи від 26 лютого 2021 року № 3292/3293/19-27 на земельній ділянці на АДРЕСА_4 можливо влаштувати прохід, проїзд, здійснити паркування автомобіля, під`їзду будь-якої екстреної служби до земельної ділянки за кадастровим номером 3510100000:28:239:0037 загальною площею 0,0477 га, яка на праві приватної спільної часткової власності (по 1/2 частки) належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 за умови вирішення питання стосовно знесення господарських будівель: сараїв літерою «Б», «В» та погребу літерою «Г», які розміщені на земельній ділянці на АДРЕСА_4 та облаштування даного проїзду у відповідності до вимог пункту 6.1.27 ДБН Б.2.2-12:2019.

Кропивницька міська рада не приймала рішення про передачу у власність земельної ділянки під кадастровим номером 35101100000:28:239:0043, площею 0.022 га на АДРЕСА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначив пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.

Стаття 98 ЗК України визначає, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Стаття 404 ЦК України та стаття 99 ЗК України визначають, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до підпункту «а» частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема, земельного сервітуту у виді права проходу та проїзду на велосипеді.

У пункті 22-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: «що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України» (висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); «що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови» (висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18).

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Таким чином, надання доказів з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.

Частини перша та друга статті 89 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_4 розташований на земельній ділянці загальною площею 962,19 кв. м. і складається з трьох квартир: квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 ; квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 ; квартира АДРЕСА_5 на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Земельна ділянка за кадастровим номером 3510100000:28:239:0037 загальною площею 0,0477 га на праві приватної спільної часткової власності (по 1/2 частки) належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; земельна ділянка за кадастровим номером 3510100000:28:239:0038 загальною площею 0,0210 га на праві приватної власності належить ОСОБА_3 ; земельна ділянка за кадастровим номером 3510100000:28:239:0039 загальною площею 0,0275 га на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Оскільки квартира АДРЕСА_5 , яка перебуває у власності членів сім`ї позивача, розташована в будинку останньою, то прохід до неї забезпечувався через земельні ділянки належні відповідачам.

Перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою виникли у позивача та членів його сім`ї після того, як відповідачі отримали земельні ділянки у власність.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні

За висновками судової земельно-технічної експертизи на земельній ділянці на АДРЕСА_6 можливо влаштувати прохід, проїзд, здійснення паркування автомобіля, під`їзду будь-якої екстреної служби до земельної ділянки за кадастровим номером 3510100000:28:239:0037 загальною площею 0,0477 га, яка на праві приватної спільної часткової власності (по 1/2 частки) належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , при умові вирішення питання стосовно знесення господарських будівель: сараїв літерою «Б», «В» та погрібу літерою «Г», які розміщені на земельній ділянці на АДРЕСА_6 та облаштування даного проїзду у відповідності до вимог пункту 6.1.27 ДБН Б.2.2-12:2019.

Таким чином, до квартири та земельної ділянки позивача можливо облаштувати проїзд через земельну ділянку за адресою на АДРЕСА_6 тільки за умови знесення господарських будівель: сараїв, погребу, які розміщені за зазначеною адресою, які належать не позивачу, а іншим особам.

Експерт встановив, що іншого способу доступу до квартири та земельної ділянки позивача, інакше ніж через земельні ділянки відповідачів не існує.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 довела неможливість забезпечення іншого проходу до належної їй земельної ділянки та квартири АДРЕСА_1 , окрім проходу через земельні ділянки, які розташовані за зазначеною адресою і належні на праві власності відповідачам.

Наведене свідчить, що єдиним, найменш обтяжливим для усіх сторін доступом до земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача є шлях через земельні ділянки, які перебувають у власності відповідачів.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 та від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц.

Ці доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження у справі.

У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17, на яку посилається заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, міститься правовий висновок про те, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 404 ЦК України особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Аналіз частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України дозволяє зробити висновок, що вимога про встановлення сервітуту має пред`являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут.

Висновок суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, цьому правовому висновку не суперечить, оскільки позов у справі пред`явлено до власників сусідніх земельних ділянок, щодо яких встановлено земельний сервітут.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц, на яку посилався заявник як на приклад неоднакового застосування норми права, Верховний Суд дійшов наступних правових висновків.

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Посилання у скарзі на те, що суди, зробили висновок про наявність іншого проїзду до його земельної та житлового будинку на основі суперечливих за своїм змістом доказів, зокрема, на підставі орто-фотоплану, листа земельної комісії Підвисоцької сільської ради від 21 листопада 2016 року, при цьому, відмовили йому у задоволенні клопотання про призначення земельно-технічної експертизи для усунення цих суперечливостей, колегія суддів відхиляє, оскільки суперечливість доказів усуває суд, а не експерт.

Висновок експерта є одним із доказів і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами відповідно до частини третьої статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи).

У справі, що переглядається, апеляційний суд дослідив потребу встановлення сервітуту виникає у випаду, коли позивачка, власник майна, не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, дав належну оцінку доказам у справі, зокрема висновку експерта і задовольнив позов.

У справі, що переглядається, на відміну від справи, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, наявний експертний висновок, який оцінювали суди попередніх інстанцій.

Отже фактичні обставини у справах не є подібними.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, врахував висновки, викладеніпостановах Верховного Суду: від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 та від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц.

З огляду на статтю 400 ЦПК України, переоцінка доказів і встановлення нових фактів у справі перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, тому доводи касаційної скарги про помилкову оцінку судом апеляційної інстанції експертного висновку є неприйнятними.

Посилання апеляційної скарги на відсутність у постанові апеляційного суду згадувань про можливість обсудити порядок і розміри відшкодування відповідачами можливих збитків, а також сплати земельного податку є необґрунтованими, оскільки відповідачі були не позбавлені можливості обговорити ці питання як у досудовому порядку, так і протягом справи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська