Рішення

від 07.11.2022 по справі 420/6777/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6777/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області про визнання протиправною та скасування постанови №2 від 10.04.2022 року,-

В С Т А Н О В И В:

11.05.2022 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області про визнання протиправною та скасування постанови №2 від 10.04.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що засідання комісії на якому було прийнято спірну постанову було проведено без необхідної кількості членів комісії, частина членів комісії не була повідомлена про засідання. Так як секретар комісії знаходилась у іншій області, тобто була відсутня на засіданні, комісія була зобов`язана обрати зі свого складу секретаря. На думку позивача, враховуючи, що склад комісії на момент прийняття оскаржуваної постанови був не повноважним, ця вимога виборчого законодавства також була порушена.

Як стверджує позивач, вказаними діями порушено його права як виборця, а також права виборців відповідного округу.

Ухвалою від 16.05.2022 року прийнято до провадження справу і відкрито провадження по справі.

Вказаною ухвалою судом зобов`язано Біляївську міську територіальну виборчу комісію Одеського району Одеської області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії усіх документів, які були підставою для прийняття рішення №2 від 10.04.2022 року.

Ухвалою суду від 18.07.2022 року доручено Біляївській міській територіальній виборчій комісії Одеського району Одеської області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії усіх документів, які були підставою для прийняття рішення №2 від 10.04.2022 року, в тому числі, протоколу засідання під час якого таке рішення прийнято та зупинено провадження по справі №420/6777/22 за позовом ОСОБА_1 до Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області про визнання протиправною та скасування постанови №2 від 10.04.2022 року до надходження відповіді на доручення.

За вх.№ЕП/24512/22 та вх.№27543/22 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із витребуваними судом доказами.

У відзиві вказано, що Біляївська міська територіальна виборча комісія Одеського району Одеської області не визнає позов ОСОБА_1 , оскільки оскаржувана постанова прийнята з дотриманням діючого законодавства України.

За вх.№ЕП/28740/22 від представника відповідача до суду надійшла відповідь на відзив.

28.10.2022 року (вх.№ЕП/31661/22) від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення провадження по справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Рішенням Біляївської міської ради №600-22/VIII від 07.04.2022 року «Про затвердження заступника міської голови з соціально-економічних питань» затверджено ОСОБА_2 на посаду заступника міського голови з соціально-економічних питань з 08.04.2022 року (а.с.44).

08.04.2022 року ОСОБА_2 звернулась до Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області із заявою, в якій відповідно до п.4 ч.1 ст.5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», рішення Біляївської міської ради №600-22/VIII від 07.04.2022 року «Про затвердження заступника міської голови з соціально-економічних питань» зазначила, що припиняє повноваження депутата Біляївської міської ради VIII скликання з 08.04.2022 року, у зв`язку із затвердженням її на посаду заступника міського голови з соціально-економічних питань (а.с.43).

10.04.2022 року Біляївською міською територіальною виборчою комісією Одеського району Одеської області було проведено засідання на порядку денного якого поставлено питання щодо заміщення депутатів, повноваження яких достроково припинено, а саме у зв`язку із поданням ОСОБА_3 заяви та прийняттям рішення №600-22/VIII від 07.04.2022 року про що складено протокол №2 (а.с.41-42).

Так, з даного протоколу судом встановлено що частина членів комісії бере участь у засідання онлайн.

З протоколу судом встановлено, що комісія керуючись ст.284 в редакції Закону №805-ІХ від 16.07.2020 року та повідомлення про черговість кандидатів у депутати міської ради Одеського району Одеської області вирішила визнати наступного за черговістю кандидата в депутати від Одеської обласної організації Політична Партія «Слуга Народу» по територіальному виборчому окрузі №1 ОСОБА_4 .

Так, 10.04.2022 року Біляївською міською територіальною виборчою комісією Одеського району Одеської області прийнято постанову №2, якою комісія керуючись ст.284 в редакції Закону №805-ІХ від 16.07.2020 року та повідомлення про черговість кандидатів у депутати міської ради Одеського району Одеської області постановлено визнати наступного за черговістю кандидата в депутати від Одеської обласної організації Політична Партія «Слуга Народу» по територіальному виборчому окрузі №1 ОСОБА_4 .

Вважаючи протиправною та такою, що підлягає скасуванню постанову №2 від 10.04.2022 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що вини між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про статус народного депутата України» повноваження народного депутата припиняються достроково у разі особистої заяви про складення депутатських повноважень.

Згідно з ч.1 ст.284 Виборчого кодексу України у разі дострокового припинення повноважень депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, районної у місті, а також міської, сільської, селищної ради (територіальної громади з кількістю виборців 10 тисяч і більше) на підставах і в порядку, передбачених Конституцією та законами України, за рішенням виборчої комісії Автономної Республіки Крим, обласної, районної, районної у місті, міської, сільської, селищної виборчої комісії депутатом визнається наступний за черговістю кандидат у депутати у відповідному територіальному або єдиному виборчому списку від цієї організації партії у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 283 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 283 Виборчого кодексу України визначено, що у разі невиконання особою, обраною депутатом за виборчим списком місцевої організації партії, у строки, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, вимог частини першої цієї статті або подання цією особою до виборчої комісії заяви про відмову від депутатського мандата, або виникнення (виявлення) обставин, зазначених у пунктах 3-6 частини першої та частині четвертій статті 231 цього Кодексу, виборча комісія приймає рішення про визнання її такою, яка не набула депутатського мандата, та визнає обраним депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, районної у місті, а також міської, сільської, селищної ради (територіальної громади з кількістю виборців 10 тисяч і більше) наступного за черговістю кандидата у депутати у відповідному територіальному або єдиному багатомандатному виборчому списку кандидатів від відповідної організації партії, за яким було обрано особу, яка не набула мандата.

У разі вичерпання відповідного територіального виборчого списку черговість отримання мандата передається єдиному багатомандатному виборчому списку цієї ж організації партії. У разі вичерпання єдиного виборчого списку організації партії такий мандат залишається вакантним.

Отже, за наявного правового регулювання, у зв`язку із поданням ОСОБА_3 заяви про дострокове припинення повноважень депутата Біляївської міської ради VIII скликання, у відповідача був наявний імперативний обов`язок визначити наступного за черговістю кандидата, який є ОСОБА_4 , що не заперечується сторонами.

В той же час, за твердженнями позивача відповідне рішення було прийнято відповідачем не уповноваженим складом.

Вказані доводи позивача зводяться фактично до того, що двоє членів виборчої комісії брали участь у засіданні 10.04.2022 року онлайн.

Так, відповідно до частин першої і другої статті 32 Виборчого кодексу України в Україні утворюються і діють передбачені цим Кодексом виборчі комісії як незалежні органи адміністрування виборчих процесів, які відповідно до своїх повноважень забезпечують здійснення визначених Конституцією України та цим Кодексом основних принципів виборчого права, засад виборчого процесу, реалізацію виборчих прав громадян України, підготовку та проведення виборів.

До виборчих комісій належать: 1) Центральна виборча комісія; 2) окружні виборчі комісії; 3) територіальні виборчі комісії; 4) дільничні виборчі комісії.

Частина перша статті 33 Виборчого кодексу України передбачає, що виборчі комісії є спеціальними колегіальними органами, уповноваженими організовувати підготовку та проведення виборів і забезпечувати реалізацію виборчих прав громадян України, додержання та однакове застосування виборчого законодавства.

Частина четверта указаної статті передбачає, що територіальні виборчі комісії в межах повноважень, визначених цим Кодексом, забезпечують організацію підготовки та проведення місцевих виборів. Територіальні виборчі комісії є комісіями вищого рівня щодо всіх дільничних виборчих комісій з відповідних місцевих виборів.

Відповідно до частини шостої статті 33 Виборчого кодексу України, зокрема, територіальні виборчі комісії є юридичними особами, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Територіальні виборчі комісії є постійно діючими органами.

Члени територіальної виборчої комісії здійснюють свої повноваження до сформування, у порядку, передбаченому цим Кодексом, нового складу відповідної територіальної виборчої комісії (частина восьма статті 33 Виборчого кодексу України).

Частиною 4 статті 36 Виборчого кодексу України засідання виборчої комісії є повноважним за умови присутності на ньому більше половини її складу.

Аналогічні приписи визначені п.2.3 розділу 2 Порядку організації роботи та ведення діловодства виборчих комісій з виборів Президента України, народних депутатів України, місцевих виборів, який є додатком до постанови Центральної виборчої комісії від 10 серпня 2020 року № 173 (далі Порядок).

Постановою Центральної Виборчої Комісії «Про утворення та формування складу обласних, районних (крім районів в Автономній Республіці Крим), міських (крім міст в Автономній Республіці Крим), районних у місті Києві територіальних виборчих комісій» від 10 серпня 2020 року № 172 утворено та сформовано склад, зокрема Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області (Додаток 313).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.5 розділу 2 Порядку Основною формою роботи виборчої комісії є засідання. Проведення голосування виборців не є засіданням дільничної виборчої комісії. Виборчі комісії організовують свою роботу відповідно до вимог Кодексу та цього Порядку у формі відкритих засідань. На засіданні виборчої комісії ведеться протокол засідання.

Згідно з розділом 7 Порядку засідання виборчої комісії веде голова комісії або його заступник.

У разі їх відсутності на засіданні виборчої комісії або невиконання ними цієї функції виборча комісія визначає зі свого складу головуючого на засіданні.

Голова комісії (заступник голови комісії або головуючий на засіданні) (далі - головуючий на засіданні) на початку засідання або початку розгляду питання оголошує кількість присутніх членів комісії, список запрошених та інших осіб, які мають право бути присутніми на засіданні виборчої комісії без дозволу або запрошення комісії, представників засобів масової інформації.

Щодо можливості присутності на засіданні комісії осіб з її дозволу або запрошених на її засідання комісією приймається протокольне рішення.

У разі відсутності секретаря комісії чи невиконання ним своїх повноважень на засіданні виборча комісія обирає зі свого складу секретаря засідання, який виконує обов`язки секретаря комісії на відповідному засіданні та під час оформлення документів цього засідання.

На початку засідання виборчою комісією за пропозицією головуючого на засіданні обговорюється та затверджується порядок денний засідання, про що приймається протокольне рішення.

У разі необхідності внесення змін до порядку денного під час засідання (вилучення питання, доповнення новим питанням) головуючий на засіданні вносить відповідну пропозицію (самостійно або за ініціативою члена комісії).

Кожна пропозиція про внесення змін до порядку денного засідання обговорюється та затверджується протокольним рішенням комісії.

Головуючий на засіданні:

- веде засідання виборчої комісії;

- організовує обговорення питань порядку денного;

- надає слово для виступу спочатку членам комісії, а потім запрошеним та іншим особам відповідно до законодавства в порядку черговості заявок;

- виносить на голосування пропозиції членів комісії в порядку їх надходження;

- організовує голосування для ухвалення виборчою комісією рішення та здійснює підрахунок голосів, оголошує результати цього голосування;

- забезпечує рівні можливості членам комісії для участі в обговоренні питань;

- забезпечує дотримання цього Порядку членами комісії, запрошеними та іншими особами;

- здійснює інші повноваження, передбачені Кодексом та цим Порядком.

Головуючий на засіданні має право виносити на голосування в першочерговому порядку свої пропозиції щодо питань порядку денного та подальшого ходу засідання комісії, ставити виступаючим питання.

Головуючий на засіданні під час виступів членів комісії не має права коментувати їх виступи. У разі виступу члена комісії не по суті питання порядку денного, що обговорюється, головуючий має право перервати його із зауваженням щодо необхідності дотримання предмета обговорення.

Під час ухвалення рішення головуючий на засіданні виборчої комісії голосує останнім.

Головуючий на засіданні забезпечує дотримання встановленого порядку розгляду питань, їх повне і всебічне вивчення.

На засіданні ніхто не має права на виступ без дозволу головуючого. Головуючий на засіданні обов`язково надає слово члену комісії, який наполягає на цьому.

Відповідно до п.п.9.1-9.5 розділу 9 за результатами розгляду та обговорення питання на засіданні виборча комісія ухвалює рішення.

Рішення виборчої комісії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від складу комісії, крім випадків, передбачених Кодексом.

На засіданні окружної, територіальної або дільничної виборчої комісії у день голосування, зокрема, під час підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці, встановлення підсумків голосування в межах виборчого округу, у разі присутності менше ніж двох третин членів комісії від складу комісії рішення комісії приймається не менше ніж двома третинами голосів від числа членів комісії, присутніх на засіданні комісії.

Рішення виборчої комісії набирає чинності з моменту його прийняття.

Рішення виборчої комісії, прийняте в межах її повноважень, є обов`язковим для виконання.

Протоколи виборчих комісій про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях, про встановлення підсумків голосування та про результати відповідних виборів складаються без прийняття рішень відповідними виборчими комісіями.

Рішення виборчої комісії з розглянутого питання порядку денного письмово оформляється у формі постанови (додаток 1) згідно з вимогами пункту 9.7 та розділу 10 цього Порядку.

Постанова виборчої комісії повинна містити:

найменування комісії;

найменування постанови;

час, дату та місце її прийняття;

порядковий номер;

мотивувальну частину;

нормативно-правове обґрунтування;

резолютивну частину.

Найменування постанови виборчої комісії повинно бути лаконічним та відображати її основний зміст. Якщо в постанові йдеться про кілька питань, найменування може бути узагальненим.

Мотивувальна частина постанови повинна містити посилання на обставини, що зумовили розгляд питання на засіданні, встановлені факти та підстави для ухвалення рішення.

Нормативно-правовим обґрунтуванням постанови є посилання на конкретні положення нормативно-правових актів або постанову виборчої комісії вищого рівня або судові рішення, якими керувалася комісія під час прийняття постанови.

Резолютивна частина постанови повинна містити відповідне рішення виборчої комісії, викладене у формі висновку, із зазначенням завдань і заходів, спрямованих на реалізацію повноважень комісії з питання, що розглядається.

Резолютивна частина постанови може містити вказівки на необхідність доведення змісту постанови до суб`єктів, на яких поширюється її дія, виконавців, осіб, на яких покладається контроль за виконанням документа, а також строки його виконання та додатки.

Резолютивна частина постанови складається з пронумерованих пунктів та підпунктів.

Пунктом 9.10 розділу 9 Порядку визначено, що рішення виборчої комісії, що суперечить законодавству України або прийнято з перевищенням її повноважень, може бути скасовано виборчою комісією вищого рівня або судом.

Розглядаючи дану адміністративну справу, на думку суду, варту звернути увагу на те, що чинним регламентом Центральної Виборчої Комісії, а саме, приписами ст.20-1 визначено, що у разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного чи надзвичайного стану, встановлення у визначеному законом порядку режиму надзвичайної ситуації чи карантину або настання інших обставин, що об`єктивно унеможливлюють проведення засідання Комісії у звичайному порядку, ставлять під загрозу життя та здоров`я членів Комісії, працівників Секретаріату Комісії та Служби розпорядника Державного реєстру виборців, засідання Комісії можуть проводитися з використанням технічних засобів у режимі відеоконференції з можливою одночасною трансляцією на офіційному вебсайті Комісії.

Так, указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації .

Указом «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженого Законом України №7168 від 16.03.2022 воєнний стан продовжений до 25.04.2022.

Тобто засідання на якому було прийнято спірну постанову проведено в умовах воєнного стану.

Зважаючи на вказане, з урахуванням вищевказаних висновків, суд дійшов висновку, що участь двох членів виборчої комісії відповідача в засіданні в режимі онлайн не є безумовною підставою для висновків, що спірне рішення було прийнято неуповноваженим складом комісії.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що у постанові від 22 травня 2020 року у справі №825/2328/16 Верховний Суд зазначив таке:

«Порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».

В даному випадку, так як за наявного правового регулювання, у зв`язку із поданням ОСОБА_3 заяви про дострокове припинення повноважень депутата Біляївської міської ради VIII скликання, у відповідача був наявний імперативний обов`язок визначити наступного за черговістю кандидата, який є ОСОБА_4 , суд вважає, що іншого, аніж спірне рішення відповідач не міг ухвалити.

Тобто, порушення на які покликається позивача не є фундаментальними та такими, що є підставою для скасування спірної постанови.

Крім того, при вирішенні даної адміністративної справи, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною другою ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч.2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При тлумаченні вищезгаданих норм права, Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: «Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що оскільки позивач до відповідача з заявами про скасування заборони чи з повідомленням про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави не звертався, суд вважає що в даному випадку у позивача відсутнє порушене право, яке підлягає захисту в порядку адміністративного провадження, що свідчить на користь відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Як стверджує позивач, діями щодо прийняття спірної постанови порушено його права як виборця, а також права виборців відповідного округу. При цьому позивачем не зазначено, які саме його права як виборця було порушено.

При розгляді даної адміністративної справи, таких порушень судом не встановлено.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області про визнання протиправною та скасування постанови №2 від 10.04.2022 року необхідно відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Біляївської міської територіальної виборчої комісії Одеського району Одеської області про визнання протиправною та скасування постанови №2 від 10.04.2022 року відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Біляївська міська територіальна виборча комісія Одеського району Одеської області (вул.Гагаріна, буд.1-а, м.Біляївка, Одеська обл, 67602, код ЄДРПОУ 43768447).

Суддя С.М. Корой

.