Постанова

від 07.11.2022 по справі 140/8504/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Волдінер Ф.А.

07 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 140/8504/21 пров. № А/857/12111/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Матковської З.М., Хобор Р.Б.

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року у справі № 140/8504/21 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Мідас-Трейд" до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

13.08.2021р. позивач, Приватне підприємство "Мідас-Трейд" звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення 18 березня 2021 року №0015490702.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2022р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

З виписки Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що Приватне підприємство «Мідас-Трейд» зареєстроване як юридична особа з 22.02.2021р.

Основними видами діяльності Приватного підприємства «Мідас-Трейд» є: 22.22 Виробництво тари з пластмас (основний); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

13.03.2020р. Наказом Головного управління ДПС у Волинській області №874 призначена позапланова виїзна документальна перевірка приватного підприємства «Мідас-Трейд» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства в частині здійснення господарських операцій з ТОВ «Агрегатний Стан» за період з 01.11.2019р. 31.12.2019р.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган склав акт №1563/07-02/36606249 від 22.02.2021р.

Із змісту акту перевірки, видно, що позивач вчинив ряд порушень, а саме допустив порушення:

-пп. «а» п.198.1, п. 198,2. п. 198.6 ст.198, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму податкового кредиту на 250 783,80 грн в т. ч. за листопад 2019 року на суму 150 784,10 грн., за грудень 2019 року на суму 99 999,70 грн. по взаємовідносинах з ТзОВ «Агрегатний Стан», що призвело до завищення суми від`ємного значення, що включається до складу наступного податкового звітного періоду по декларації (р.21) за грудень 2019 на суму 250 783,80 грн.

18.03.2021р. за результатами проведеної перевірки та встановлених порушень, податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0015490702, яким зменшив розмір від`ємного значення суми ПДВ на 250 783,80 грн.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України видно, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений ст.200 Податкового кодексу України.

п.п.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200.1.3 статті 200.1 цьогоКодексуна момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами ст.200 Податкового кодексу України сума бюджетного відшкодування залежить від показників податкового зобов`язання та податкового кредиту.

Згідно п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

В пп.198.1 ст.198 Податкового кодексу України видно, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За правилами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України ).

п. 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п 201.11 ст.201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

З наведеного видно, що право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов`язкових реквізитів.

п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням, наведеним у ст1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (податкових зобов`язань).

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 р. № 21-1555а15 та від 22 вересня 2015 р. № 21-1526а15 та узгоджуються з правовим висновком у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №814/328/15.

Колегія суддів зазначає, що приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення №0015490702 від 18.03.2021р. податковий орган покликається на висновок про нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТзОВ «Агрегатний стан».

25.10.2019р. ТзОВ «Агрегатний стан» (постачальник) та ПП «Мідас-Трейд» (покупець) уклали договір поставки №25-10.

В п.1.1 п.1 договору видно, що постачальник зобов`язується передавати у власність покупця тканину поліпропіленову, тасьму та стропу поліпропіленову в асортименті (далі товар), відповідно до переданої постачальником комерційної пропозиції або замовлень покупця окремими партіями за цінами, в асортименті та кількості, що остаточно погоджуються Сторонами в Рахунках та Видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошову суму відповідно до умов, передбачених Договором.

п.4.1 договору передбачено, що ціна товару визначається відповідно до домовленості Сторін під час оформлення замовлення на чергову партію товару і вказується у Видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Із змісту картки рахунку 631 видно, що на виконання умов договору поставки №25-10 ТзОВ «Агрегатний стан» продав ПП «Мідас-Трейд» товар на суму 1 504 702,80 грн, ПДВ 250 783,80 грн.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про ненадання позивачем первинних документів спростовується:

- видатковою накладною №337 від 22.11.2020р., товарно-транспортною накладною №Р337-1 від 22.11.2019р., товарно-транспортною накладною №Р-337-2 від 25.11.2019р.

- видатковою накладною №335 від 05.12.2019р., товарно-транспортною накладною №Р335-1 від 05.12.2019р., товарно-транспортною накладною №Р335-2 від 06.12.2019р;

- видатковою накладною №338 від 28.11.2019р., товарно-транспортною накладною №Р338-1 від 28.11.2019р., товарно-транспортною накладною №Р338-2 від 29.11.2019р;

- видатковою накладною №336 від 18.11.2019р. товарно-транспортною накладною №Р336-1 від 18.11.2019р., товарно-транспортною накладною №Р336-2 19.11.2019р., товарно-транспортною накладною №Р336-3 від 20.11.2019р.;

- видатковою накладною №529 від 13.12.2019р. товарно-транспортною накладною №Р529-1 від 13.12.2019р., товарно-транспортною накладною №P529-2 від 16.12.2019р., товарно-транспортною накладною №P529-3 від 18.12.2019р., товарно-транспортною накладною №Р529-4 від 19.12.2019р;

- подорожніми листами від 13.12.2019р., від 16.12.2019р., від 18.12.2019р., від 19. 12.2019р., від 05.12.2019р., від 06.12.2019р., від 24.11.2019р., від 28.11.2019р., від 22.11.2019 р., від 25.11.2019р., від 18.11.2019р., від 19.11.2019р., від 20.11.2019р.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про відсутність первинних документів, оскільки, із змісту акту перевірки контролюючий орган самостійно зазначив, що за результатами господарських операцій, які виникли внаслідок виконання договору поставки №25-10 від 25.10.2019 р. між ПА «Мідас-Трейд» та ТзОВ «Агрегатний стан», позивач склав податкові накладні від 05.12.2019р. №335, від 22.11.2019р. №337, від 18.11.2019р. №336, від 28.11.2019р. №338, від 13.12.2019р. №529, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, суми ПДВ включені до складу податкового кредиту.

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач на підтвердження виконання договірних зобов`язань з контрагентом ТзОВ «Агрегатний стан» надав повний пакет первинних документів.

При цьому, незначні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи апелянта про необхідність наявності сертифікатів відповідності та паспортів якості, які підтверджують якість поставленої продукції на кожну партію товару, оскільки, наявність чи відсутність документів, що посвідчують якість товару жодним чином не впливає на відображення у бухгалтерському та податковому обліку таких господарських операцій. Тобто, вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання товару.

Щодо доводів апелянта про наявність по контрагенту позивача ТзОВ «Агрегатний стан» у Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації, що суб`єкт господарювання є фігурантом кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого ст.74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Суд звертає увагу, що такий висновок відповідача є лише припущенням про ймовірні порушення податкового законодавства учасниками господарських операцій. Проте судом не встановлено, що відомості, які містяться в досліджених судом та податковою перевіркою первинних документах, є неповними, недостовірними та (або) суперечливими, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена в судовому порядку, а тому зазначені документи є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

У свою чергу, відповідач не надав доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спори між сторонами щодо недійсності договорів відсутні. Контролюючим органом також не доведено, що господарські зобов`язання між позивачем та вказаним контрагентом вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Колегія судді також звертає увагу, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Будь-яке неналежне виконання іншими платниками податків податкових обов`язків (подавати податкову звітність, сплачувати податки) не може бути підставою для відповідальності іншого платника податків. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення покупця - платника податку права на податковий кредит і не може свідчити про наявність у нього умислу уникнути від сплати податків у разі, якщо він виконав усі передбачені законом умови стосовно формування податкового кредиту та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Порушення постачальником Товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення покупця права на отримання податкової вигоди за умови, якщо не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента, злагодженість дій між ними або про те, що він діяв без належної обачності у виборі контрагента.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, від 27 березня 2018 року № 816/809/17.

Апеляційний суддів зазначає, що на момент фактичного виконання господарських операцій контрагент позивача як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, був зареєстрованим платником ПДВ. В ході судового розгляду факту узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями встановлено не було.

Крім того, акт перевірки не містить встановлених обставин, які б свідчили про невиконання позивачем чи його контрагентом договірних зобов`язань за господарськими операціями або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності і які є доведеними у встановленому порядку.

Разом з тим, вироку суду відносно постачальника ТзОВ «Агрегатний стан», які набрали законної сили, під час розгляду справи контролюючий орган не надав та доказів того, що товар, який придбаний за первинними документами, оприбутковані та використані позивачем у своїй господарській діяльності, були отримані незаконним шляхом також матеріали справи не містять.

Отже, відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.

Крім того, суд апеляційної інстанції також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач надав суду первинні документи, які повністю відображають суть господарських операцій та у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства.

Проте, відповідач не довів та не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки, укладених з ПА «Мідас-Трейд», оскільки він не володіє (чи володіє не у повній мірі) перевіреною, задокументованою та офіційною інформацією. Також, не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо незаконної поведінки позивача і його контрагентів та злагодженості дій між ними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Волинській області діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також в п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, про обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 травня 2022 року у справі № 140/8504/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 07.11.2022р.