Постанова

від 28.08.2006 по справі 15/182

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/182

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                        Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

Іменем України

П О С Т А Н О В А

 "28" серпня 2006 р.                                                  Справа № 15/182

Господарський суд Чернігівської області у складі:

                    головуючого -  судді Федоренко Ю.В.,

                    при секретарі  - Мельниченко А.М.,

за участю представників сторін:

                    від позивача     –    Зайковська М.В. д. 04-115/974 від 17.05.06 р.

                    від відповідача   –  Афанащенко С.І., дов. від 07.08.06,

розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу

за ПОЗОВОМ:                Відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області

                                      14017 м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14

До ВІДПОВІДАЧА:           комунального підприємства Прилуцька житлово –експлуатаційної контори № 2,

          М. Прилуки, вул. Червоноармійська, 84.

Про стягнення 9922,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 9922,72 грн. штрафних санкцій за нестворення 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Відповідач відзив на позов не надав, у судовому засіданні представник відповідача позов не визнав з мотивів працевлаштування інваліда та створення робочих місць для інвалідів.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.  

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне   управління   в  галузі  забезпечення соціальної  захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої   влади   з   питань   праці  та  соціальної  політики, Міністерством  охорони  здоров'я  України  та  органами  місцевого самоврядування.

У відповідності до п. 1 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000 спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє в складі Мінпраці та підпорядковується йому, для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

П. 4 ч. 1 ст. 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори  за  зверненням  суб'єкта  владних   повноважень   у випадках, встановлених законом.

П. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування,  їхня посадова чи службова особа,  інший суб'єкт при  здійсненні  ними  владних  управлінських  функцій  на основі  законодавства,  в  тому  числі  на  виконання  делегованих повноважень.

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Згідно ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, на яких працює інвалідів менше, ніж встановлено нормативом, зобов'язані щорічно відраховувати відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Розмір відрахувань визначається виходячи із середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне не зайняте інвалідом робоче місце.

Відповідно до ч. 3 і 4 ст. 20 Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплата штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів проводиться підприємствами ( об”єднаннями ), установами і організаціями ( далі –підприємства ) відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів ( обов”язкових платежів ). А у разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

Підприємством відповідача подано позивачу звіт по формі 10-П, відповідно до якого позивачем зроблено розрахунок позовних вимог.

Як вбачається зі звіту форми № 10 –ПІ на підприємстві чисельністю 44 штатний працівник 4-х відсотковий норматив щодо працевлаштування інвалідів протягом 2005 року становить 2 робочих  місця, середньо облікова чисельність працівників інвалідів становить 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного представника складає 4961,36 грн.

     Пунктами 3, 5, 10-14 Положення  про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, передбачено, що робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю працівників МСЄК, органів держнагллядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда; підприємства інформують центри зайнятості,  державні органи  соціального захисту населення та відділення  Фондів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерств соціального захисту, місцевими радами народних депутатів,  громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань  відповідно до висновків МСЕК.

    Згідно з наданими позивачем доказами: копіями посвідчення інваліда, трудової книжки, наказу № 89 к від 16.08.05, у відповідача працював інвалід Добрич О.П. з 16.08.05.

    Наданими відповідачем копіями звітів форми № 3-ПН підтверджується, що ним повідомлялось про створення робочих місць для інвалідів: 28.09.05 –три місця, 21.12.05 – одне місце, 28.12.05 –одне місце, а листами від 26.07.05 № 350, № 484 від 12.10.05 Прилуцькому міськрайонному центру зайнятості та від  26.07.05 № 351, 12.10.05 № 485 Управлінню праці та соціального захисту населення відповідач прохав направити для працевлаштування на підприємство інвалідів на посади двірника та слюсаря –сантехніка. Факт направлення цих листів адресатам підтверджується квитанціями про направлення поштових відправлень від 26.07.05 та від 28.10.05.

Відповідачем також надані копії посадових інструкцій двірника та слюсаря –сантехніка ( робочі місця для інвалідів ), які затверджені 16.03.04.

Розрахунок середньо облікової чисельності штатних працівників інвалідів та створених робочих місць для інвалідів за рік слід проводити відповідно до п. 3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, яка затверджена наказом Мінстату України 07.07.95 № 171, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.08.95 № 287/823, якою повинні керуватися всі   господарюючі суб”єкти незалежно від форми власності, які використовують найману працю ( робочу силу ).

З урахуванням того, що у відповідача працював інвалід з  16.08.05, а з вересня 2005 р. відповідач інформував відповідні органи, які займаються працевлаштуванням інвалідів, про створення робочих місць для інвалідів, відповідач виконав свій обов”язок по створенню одного робочого місця для інваліда.

На підставі викладеного з відповідача слід стягнути 4961,36 грн. штрафних санкцій за не створення одного місця для працевлаштування інваліда, відмовивши в іншій частині позову.

Наданий відповідачем звіт про фінансові результати за 2005 р. підтверджує збитковість підприємства, що не є підставою для відмови у позові, враховуючи приписи ч. 3 та 4 ст. 20 Закону  „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідну правову позицію з цього питання викладено у постановах Верховного суду України від 21.06.05 по справі № 1/255, та від 14.06.05 по справі № 6/324 в яких, зокрема, зазначено, що відмова суду в задоволенні такого позову лише з тієї підстави, що за звітний період у підприємства не було прибутку, є безпідставною.

Відповідно до ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного  судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а  відповідачем  -  фізична  чи  юридична  особа,  судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

          Керуючись  ст. ст.  158-163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:          

    Позов задовольнити частково і стягнути з  коммунального підприємства Прилуцька житлово –експлуатаційної контори № 2, м. Прилуки, вул. Червоноармійська, 84, код 32005556, ( р/р 2600030001267 в Ощадбанку № 221 м. Прилуки ), в дохід Державного бюджету України, ( отримувач –Державний бюджет Прилуцького району, банк отримувача –УДК в Чернігівській області,, р/р 31210230600006, МФО 853592 ), 4961,36 грн. штрафних санкцій.

     В іншій частині позову –відмовити.

     Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

    Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк, встановлений  цим Кодексом,  постанова суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

     У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не  скасовано,  набирає  законної  сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

     Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява.  Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в  апеляційній скарзі.

     Заява  про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення.

     Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

     Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

     Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після  подання заяви про апеляційне оскарження.

     Постанова підписана 31.08.06

Суддя                                                      Ю.В.Федоренко