Рішення

від 02.11.2022 по справі 345/3022/22

КАЛУСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №345/3022/22

Провадження № 2/345/997/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.11.2022 р.

м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Юрчака Л.Б., за участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Калуш цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Шевченко Наталії Павлівни до ПАТ «Агрохолдинг Авангард» в особі відокремленого підрозділу філії Авангард ПАТ «Агрохолдинг Авангард» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду із вищевказаним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що Відповідно до наказу 427/к від 10.11.2021 року, з 11.11.2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду менеджера із збуту відділу дистрибуції філії «Авангард» ПрАТ «Агрохолдинг «Авангард», а відповідно до наказу №104/к від 27.04.2022 року звільнений з роботи з 28.04.2022 року за угодою сторін.

Відтак, ОСОБА_1 пропрацював на вказаній вище посаді з 11.11.2021 року до 28.04.2022 року.

Однак, відповідач по справі заробітну плату сплачував нерегулярно, а при звільненні, взагалі, не провів з ОСОБА_1 повний розрахунок, чим порушив частину першу статті 116 КЗпП України та ст.83 КЗпП України.

Фактичний розрахунок із ОСОБА_1 відповідачем було проведено не 28.04.2022 року, як цього вимагає Закон, а вже після його звільнення з роботи 08.08.2022 року, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку позивача.

Однак, всупереч ст. ст. 116, 117 КЗпП України, відповідачем одночасно із виплатою заборгованої заробітної плати, не було виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022 р. по 08.08.2022 р.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 42891,12 грн., з розрахунку 72 робочих днів затримки: 1 робочий день у квітні 2022 р., 22 роб. дні у травні 2022 р., 22 роб. дні у червні 2022 р., 21 робочий день у липні 2022 р., 6 робочих днів у серпні 2022 р. (з 29.04.2022 р. по 08.08.2022 р.) х 595,71 грн. (середньоденна заробітна плата).

Вищевказану суму представник позивача просить стягнути із відповідача, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 04.10.2022 у даній справі відкрито провадження, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

01.11.2022 від ПАТ «Агрохолдинг Авангард» надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на даний час заборгованість з виплати заробітної плати позивачу відсутня. На день звільнення заборгованість перед ОСОБА_1 складала 21253,04 грн. (з відрахуванням відрахованих обов`язкових платежів (ПДФО та військовий збір)), яка була сплачена частково позивачу 30.05.2022 (10070,42 грн.), а решта 08.08.2022 (11182,62 грн.).

Представник відповідача ОСОБА_2 зауважив, що несвоєчасна виплата заробітної плати обумовлена об`єктивними зовнішніми чинниками-воєнна агресія РФ проти України, що розпочалась 24.02.2022, яка вплинула на виробничу діяльність філії. Указом Президента України №64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 з 05 години 30 хвилин 25.05.2022. Торгово-промисловою палатою України (ТПП) оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що збройна агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною. ТПП на своєму сайті оприлюднила інформацію, що задля спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин, вказаний лист ТПП слід вважати загальним офіційним листом щодо засвідчення форс-мажорних обставин, і його можна роздрукувати в якості відповідного підтвердження. Тобто, не потрібно звертатися за видачею індивідуального сертифіката. Положеннями ч.3 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зазначено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Також ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 уже звертався із аналогічним позовом до суду, однак на підставі його заяви 26.09.2022 позов було залишено без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

У зв`язку із наведеним, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

31.10.2022 представником позивача подано суду письмову відповідь на відзив, в якій вказано, що у відзиві відповідач не заперечує проти самого розміру розрахунку середньомісячного заробітку, проведеного позивачем.

ОСОБА_3 стверджує,що посилаючись на форс-мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що у конкретному випадку між позивачем та відповідачем виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі і розмір такої заборгованості позивачем не оспорюється, доказів відсутності вини відповідача в невиплаті даної заборгованості не надано, то,на думку представника позивача, є всі підстави стверджувати, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні відповідно до наданого позивачем суду розрахунку.

Також адвокат звертає увагу, що у справі № 345/1846/22 після відкриття провадження відповідач надав до суду документи про розмір заборгованості та здійснив її повну оплату. Тому, враховуючи відсутність предмету спору, ОСОБА_1 подав заяву про залишення позову без розгляду. Вказана обставина жодним чином не спростовує факт невчасного розрахунку з позивачем при звільненні, відтак не має для суду жодного значення.

Дослідивши та проаналізувавши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.12 ЦПК України). Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом встановлено, що відповідно до наказу 427/к від 10.11.2021, з 11.11.2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду менеджера із збуту відділу дистрибуції філії «Авангард» ПрАТ «Агрохолдинг «Авангард», а відповідно до наказу №104/к від 27.04.2022 звільнений з роботи з 28.04.2022 року за угодою сторін. Тобто, на цій посаді позивач пропрацював з 11.11.2021 до 28.04.2022.

Однак, фактичний розрахунок із ОСОБА_1 ПрАТ «Агрохолдинг «Авангард» було проведено не 28.04.2022, а вже після його звільнення з роботи 08.08.2022, що не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №910/4518/16 зазначено, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано,що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Згідно зі ст.14-1 Закону України «Про торгово - промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 ТПП України засвідчило форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (КГС ВС) від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

З огляду на викладене абстрактний та загальний лист ТПП від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Посилаючись на форс-мажор, як на підставу для звільнення від відповідальності, відповідач не довів належними та допустимими доказами, що у конкретному випадку між позивачем та відповідачем виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з нею остаточний розрахунок по заробітній платі і розмір такої заборгованості відповідачем не оспорюється, доказів відсутності вини позивача в невиплаті даної заборгованості не надано, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні, за період з 29 квітня 2022 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 8 серпня 2022 року, тобто по день остаточного розрахунку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середнього заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів в період затримки.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 42891,12 грн., з розрахунку 72 робочих днів затримки: 1 робочий день у квітні 2022 р., 22 роб. дні у травні 2022 р., 22 роб. дні у червні 2022 р., 21 робочий день у липні 2022 р., 6 робочих днів у серпні 2022 р. (з 29.04.2022 р. по 08.08.2022 р.) х 595,71 грн. (середньоденна заробітна плата).

Вказана обставина не оспорювалася сторонами.

Разом з тим, погоджуючись із наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір цієї суми, виходячи з наступного.

Так, відповідно до постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд дійшов висновку про зменшеннярозміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 42891,12 грн. до 30 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно дост.141 ЦПК України, із відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір, від сплати якого позивач був звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі наведеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 4,12, 13,19,137, 141,259,263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 23 ЦК України, ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг «Авангард», код ЄДРПОУ 00851519, місцезнаходження: м. Київ, проспект Перемоги, 121-В, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого на АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.04.2022 р. по 08.08.2022 р. в розмірі 30 000 грн.

Стягнути із Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг «Авангард», код ЄДРПОУ 00851519, місцезнаходження: м. Київ, проспект Перемоги, 121-В, на користь держави 2481.00грн. судового збору.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але небули присутні усудовомузасіданні під час проголошення судовогорішення- протягом тридцятиднів здня отримання копії цьогорішення.

Суддя