Постанова

від 03.11.2022 по справі 352/823/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/823/22

Провадження № 22-ц/4808/1052/22

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Кузів А.В.

з участю представників: ОСОБА_1 адвоката Марущака В.І.;

ОСОБА_2 адвоката Іваночка Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Марущака Володимира Івановича на ухвалу Тисменицького районного суду від 29 липня 2022 року, постановлену в складі судді Хоминець М.М. у м. Тисмениці, повний текст складено 01 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

У червня 2022 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 08 листопада 2000 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, в якому народилось дві дочки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час шлюбу сторони за спільні кошти придбали автомобіль MAZDA CX-5, 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 та в сторін наявні спільні кошти на вкладах і банківських рахунках у розмірі 10 тис дол США. В даний час сторони спільно не проживають. Позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частку автомобіля MAZDACX-5, 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 в його користь 5 тис. дол. США, що за курсом НБУ станом на 08 червня 2022 року становить 146274,50 грн в рахунок компенсації 50% суми грошових вкладів на рахунках в установах банку.

У липні 2022 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що сторони перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, спільно набули майно, яке є спільною власністю подружжя. Разом з тим, автомобіль належить їй на праві особистої власності, оскільки зареєстровано за нею. Просила визнати за нею автомобіль MAZDA CX-5, 2016 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 як особисту власність, визнати право власності на житловий будинок з господарськими приміщеннями та спорудами, загальною площею - 168,1 кв.м. житлова площа - 100,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстрація права власності 09.03.2017 року та земельну ділянку, кадастровий номер: 2625855600:02:002:0200 під даним житловим будинком площею - 0,0881 га, від 28.10.2008 року в рівних частинах та виділити :

1. ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , -1/3 частину;

2. ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка -1/3 частину;

3. ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_5 дочка -1/3 частину;

За ОСОБА_3 визнати право власності в цілому на наступне майно:

1. Домоволодіння, житловий будинок з господарськими приміщеннями та спорудами, загальною площею - 94,6 кв.м. житлова площа - 41.1 кв.м.; за АДРЕСА_1 ; реєстрація права власності 27.05.2007 року;

2. Земельну ділянку, кадастровий номер: 2625855600:02:002:0201 під даним домоволодінням площею - 0,0372га, від 28.10.2008 року.

3. Земельну ділянку, кадастровий номер: 2625855600:02:002:0202 для ведення особистого селянського господарства площею - 0,0876га, від 28.10.2008 року.

4. Земельну ділянку, кадастровий номер: 2625855600:02:002:0203 для ведення особистого селянського господарства площею - 0,0667га, від 28.10.2008року.

5. Трикімнатну квартиру, загальною площею - 61,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 , частка приватної власності -1/3, дата реєстрації 25.12.2005 року

27липня 2022року ОСОБА_2 подала заявупро забезпеченняпозову усправі,мотивуючи тим,що ОСОБА_3 ,як власникнерухомого майна,що єоб`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя тащодо якогозаявлено зустрічнийпозов,може вбудь-якиймомент вчинитидії повідчуженню цьогомайна,що вподальшому утруднитьвстановлення дійсногопереліку майна,яке підлягаєрозподілу міжподружжям,або зробитьнеможливим виконаннярішення судуу випадкузадоволення їїпозову.Підтвердженням того,що ОСОБА_3 не бажаєділити спільненерухоме майно,є те,що усвоєму позовівін зазначивдля розподілутільки темайно,яке єу їївласності іне вказувавпро наявністьіншого спільногомайна подружжя,право власностіна якезареєстроване заним.Просила накластиарешт наспірне нерухомемайно,яке зареєстрованеза ОСОБА_3 ,а самена:1)житловий будинокз господарськимиприміщеннями таспорудами загальноюплощею 168,1кв.мжитловою площею100,5кв.мза адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєсстровано 09.03.2017 р.; 2) земельну ділянку площею 0,0881 га з кадастровим номером 2625855600:02:002:0200 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за АДРЕСА_1 , право власності посвідчено державним актом від 08.04.2010 р.; 3) домоволодіння загальною площею 94,6 кв.м житловою площею 41,1 кв.м за АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано 27.05.2007 р.; 4) земельну ділянку площею 0,0372 га з кадастровим номером 2625855600:02:002:0201 для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , право власності посвідчено державним актом від 08.04.2010 р.; 5) земельну ділянку площею 0,0876 га з кадастровим номером 2625855600:02:002:0202 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в урочищі "Зарінки" в смт. Лисець Івано-Франківського (Тисменицького) району Івано-Франківської області, право власності посвідчено державним актом від 08.04.2010 р.; 6) земельну ділянку площею 0,0667 га з кадастровим номером 2625855600:02:002:0203 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в урочищі "Зарінки" в смт. Лисець Івано-Франківського (Тисменицького) району Івано-Франківської області, право власності посвідчено державним актом від 08.04.2010 р.; 7) 1/3 частку трьохкімнатної квартири загальною площею 61,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , право власності зареєстровано 25.12.2005 р.; заборонити відчуження вказаного нерухомого майна та перереєстрацію права власності на нього.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 29 липня 2022 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Для забезпечення зустрічного позову ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про поділ майна накладено арешт на наступне нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 , а саме:

1) житловий будинок з господарськими приміщеннями та спорудами загальною площею 168,1 кв.м житловою площею 100,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .;

2) земельну ділянку площею 0,0881 га з кадастровим номером 2625855600:02:002:0200 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за АДРЕСА_1 .;

3) домоволодіння загальною площею 94,6 кв.м житловою площею 41,1 кв.м за АДРЕСА_1 .

Ухвалу направлено до виконання Тисменицькому відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Ухвалою Тисменицького районного суду від 05 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 в інтересах діє адвоката Марущак В.І. про зустрічне забезпечення зустрічного позову.

Не погоджуючись із ухвалами суду, представник ОСОБА_3 адвокат Марущак В. І. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали, з постановленням нової про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову та задоволення заяви про зустрічне забезпечення позову, посилаючись на допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального закону. Зокрема, апелянт вказує на те, що накладення арешту на майно за відсутності доказів існування реального ризику відчуження такого майна є необґрунтованим та недоцільним, оскільки такий не забезпечує збалансованості інтересів сторін, завдає прямої шкоди відповідачу, та не містить доведеності співмірності із позовними вимогами. Більш того, в матеріалах справи є витяг про зареєстрованих в житловому приміщенні осіб від 07.07.2022 року за №85/1-6-04/07.22 з якого вбачається, що серед іншого в спірному будинковолодінні також зареєстрована неповнолітня ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Таким чином, у випадку відчуження нерухомого майно, яке є місцем проживання неповнолітньої особи, необхідно висновок органу опіки і піклування щодо можливості такого відчуження і відповідно не порушення прав неповнолітньої особи. Щодо відмови у задоволенні зустрічного забезпечення позову з посиланням на те, що представник заявника, обґрунтовуючи необхідність застосування зустрічного забезпечення, визначив вартість всіх семи об`єктів нерухомого майна, щодо яких подано заяву про забезпечення позову, при цьому визначена вартість не підтверджена жодними доказами, не враховано, що саме ОСОБА_2 подаючи зустрічних позов та заяву про забезпечення позову зобов`язана була надати суду докази вартості спірного майна та вказати ціну позову про забезпечення якого вона просить.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу.

Представник ОСОБА_2 заперечила доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законим та обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, , колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_7 про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи реальну ОСОБА_8 , як власника двох домоволодінь по АДРЕСА_1 та присадибної земельної ділянки за цією адресою, розпорядитися цим нерухомим майном на власний розсуд, вважав обґрунтованою заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у липні 2022 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, які пребувають за межами України, а їх інтереси представляють представники.

27 липня 2022 року ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову у справі, мотивуючи тим, що ОСОБА_3 , як власник нерухомого майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та щодо якого заявлено зустрічний позов, може в будь-який момент вчинити дії по відчуженню цього майна, що в подальшому утруднить встановлення дійсного переліку майна, яке підлягає розподілу між подружжям, або зробить неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення її позову.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно із пунктом 2 частини першої та частиною третьою статті 150 ЦПК України позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У відповідності з роз`ясненнями, викладеними в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Натомість процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Головною метою забезпечення позову є негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення завдання значної шкоди заявнику.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таким чином, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно відповідають матеріалам справи та узгоджуються з вимогами, передбаченими ч. 2 ст. 149 ЦПК України, так як відповідають інтересам сторін щодо належності їм спірного майна та можливого відчуження спільного майна одним із них, і не вжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду щодо поділу майна подружжя.

Постановляючи ухвалу про відмову у зустрічному забезпеченні позову, судом першої інстанції вірно враховано, що умови, які зобов`язують суд застосувати зустрічне забезпечення у випадку забезпечення позову, відсутні відповідно до ч.3 ст. 154 ЦПК України.

Крім цього, в силу вимог статі 353 ЦПК України, якою встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, ухвала суду про відмому зустрічного забезпечення позову не підлягає апеляційному оскарженню.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що немає підстав для забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, що підтверджується матеріалами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Марущака Володимира Івановича залишити без задоволення. Ухвалу Тисменицького районного суду від 29 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення.

Повний текст складено 04 жовтня 2022 року.

Судді: В.Д.Фединяк Л.В.Василишин

І.О.Максюта